Якби художники зображали слонів, зебр та носорогів у той же спосіб, як вони реконструюють зовнішність динозаврів, – ми б не впізнали цих тварин.
Автор: Ерік Грундхаузер. Ілюстрації: С.М.Косемен Переклад з видання AtlasObscura. Переклад ТЕКСТИ.org.ua
Малювати тварин, які давно зникли – справа непроста, але важлива. За відсутності живих взірців для спостереження її беруть на себе «палеохудожники» – вони зображають тварин з доісторичних часів відповідно до уявлень про те, якими вони були. Завдяки їхній роботі ми, говорячи про велоцирапторів, стегозаврів чи навіть мамонтів, знаємо, як вони могли виглядати.
Але оскільки єдиний матеріал для цих візуалізацій – це викопні рештки, то встановлення зовнішнього вигляду динозавра є справою настільки мистецькою, наскільки й науковою. І є принаймні один палеохудожник, який вважає, що насправді все не так.
С.М Косемен – це стамбульський художник, який є автором (разом із Джоном Конвеєм і Дерреном Нейшем) книги «Все, що вчора: нетривіальний і спекулятивний погляд на динозаврів та інших доісторичних тварин».
Досвідчений дизайнер гіпотетичних тварин, Косемен завжди цікавився динозаврами. І він долучився до написання книги з Конвеєм після того, як вони почали розуміти, що щось тут не сходиться. «Ми були фанатами динозаврів, але чим більше ми дивилися на ці скелети, і чим більше дивилися на картинки, тим більше звертали увагу на те, що загальноприйняте “динозавротворче” мистецтво не відображає їх як тварин, що могли б реально існувати», – каже Косемен.
Найбільш ґрунтовні твори з палеоживопису виходять з деталізованих результатів досліджень палеонтологів, які можуть тижнями чи навіть роками працювати над складанням найбільш точних описів древніх форм життя – на підставі викопних решток цих тварин. Але Косемен стверджує, що багатьом зображенням динозаврів бракує підказок, які дають тварини, що живуть зараз.
Наш світ сповнений унікальними тваринами, які мають товсте приземкувате тіло, з різноманітними формами м’яких тканин, які навряд чи збереглися б у формі скам’янілих решток – таких, як мішки, вуса чи складки шкіри. «Могли бути й такі форми, які ніхто не уявляє, – каже Косемен. – Наприклад, рослиноїдні динозаври могли мати панцирі як у панголіна чи броненосця, – які не збереглися у викопних рештках. Могли бути й динозаври з голками, як у дикобраза».
Ми рідко бачимо таку різноманітність на картинках з динозаврами. У багатьох відношеннях існує певна кількість шаблонів щодо того, як ми уявляємо динозаврів, – і це породжує типові художні прийоми в палеоживописі, які, на думку Косемена, варто було б покращити.
Одна з найголовніших його претензій – це зображення голів динозаврів. «Зразком тут завжди слугували крокодили, – каже Косемен. – А тут найбільша проблема – це зуби і жирові тканини на морді. Читачам варто усвідомлювати, що всі динозаври, яких вони бачать у ЗМІ і особливо в популярній культурі, виглядають так, ніби з їхніх голів здерли м’ясо. У них завжди ці неприродні посмішки, де одні тільки зуби видніються».
Він вказує на те, що в більшості тварин є губи, ясна та жирові горби на морді, які змінюють профіль голови і закривають зуби. Але в більшості зображень хижих динозаврів цих рис зазвичай нема – через що тварини виглядають люто, але нереалістично.
«Ще один художній шаблон – це те, що я зазвичай називаю «волосся тварини, яку збила машина», – каже Косемен. На деяких викопних рештках помітні ознаки волосся, що, як стверджує Косемен, призвело до того, що художники зображають цих тварин з волоссям лише на тих місцях, де воно було виявлене на скам’янілостях. «Уявіть собі, що ви знайшли єнота, збитого машиною, і лише половина його хвоста була вкрита волоссям, – і ви переносите це на реконструкцію живої тварини».
Подібні речі трапляються і в порівняно свіжій моді зображати динозаврів з пір’ям. Хоч це й гарний спосіб додати ілюстрації трохи кольорів та флеру, розміщення та довжина динозаврових пір’їн часто базується на фантазуванні, а не на будь-якій минулій реальності.
«Хтось малює повноцінні махові пір’їни з крил, що стирчать на різних місцях на голові.Або картинки, де динозавр раптор стрибає, наче ніндзя, а пір’я стирчить у нього з ліктів чи колінних суглобів, чи якась така чудасія», – каже Косемен. Він думає, що часом динозаврам домальовують забагато пір’я, з плюмажем, де його не може бути. Або навпаки, обскубаними, коли художник занадто консервативно зобразив загальний пернатий покрив.
Існує також практика, яку він називає «перевдяганням пір’я», – коли художник переносить кольорову гаму існуючих птахів на пір’я динозавра. Втім, якщо взяти до уваги різноманітність та унікальне забарвлення, властиве окремим видам птахів, то навряд чи хоч якийсь динозавр мав такі ж відтінки.
«Зелене забарвлення пір’я на голові дикої качки неповторне – нічого схожого в природі більше нема, – каже Косемен. – Не може бути так, щоб колір пір’їстого покрову певної пташки відтворював колір динозавра з минулого».
Інша проблема – пропорції. Косемен каже, що існує тенденція перебільшення розмірів голови та кігтів у динозаврів. Звісно, у багатьох динозаврів були великі кігті та страхітливі голови, але на багатьох малюнках вони гігантські, майже як у мультиках. «Художники іноді роблять це напівсвідомо, коли малюють найбільш вражаючі частини динозавра – голову та кігті», – каже він.
Втім, жодне з наведених вище зауважень не означає, що палеоживопис не впорався із своїм завданням. Багато з нереалістичних аспектів у зображенні динозаврів робить їх сенсаційними, і певною мірою більш привабливими, допомагаючи підтримувати цікавість майбутніх поколінь до палеонтології. Динозаври – це круто.
І проблеми із зображенням тварин, які існували в минулому, нікуди не зникнуть. Імовірно, що палеохудожники з далекого майбутнього матимуть подібні проблеми з істотами, які для нас є цілком звичними. Можна уявити, наприклад, що майбутні палеоживописці гадатимуть, що черепахи скидали свої панцирі, чи що жаби, з їхніми дивними ногами, бігали на них вертикально.
«Будуть найрізноманітніші реконструкції, з дивними мембранами між оленячими рогами, чи молодими оленями, які стрибають зі скель і планують на цих рогах, як білки-летяги», – каже Косемен.
Якщо не станеться чогось схожого на клонування із фільму «Парк Юрського періоду», ми можемо ніколи не дізнатися, як насправді виглядали динозаври. Але до того часу художники на кшталт Косемена будуть вигадувати нескінченні варіації доісторичного тваринного світу, беручи підказки від істот, що живуть на їхньому задньому дворі. «Не треба імітувати їх – слід просто побачити, яких ще форм вони можуть набути».
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини