Приїхав хлоп з села на море трохи си відпочити.
Лежить, загоряє… Тут підходить симпатична жіночка і каже:
– Мені так скучно і самотньо. Не хочете скласти мені компанію?
Хлоп:
– Ая,.. чом би й нє…!
Позагоряли вони вдвох цілий день… А вечором пішли до ресторану, відмітили знайомство,.. випили…
Скінчилося тим, що потрапили до неї в номер…
Дама почала проявляти увагу до хлопа. А чоловік той і каже, що він востатні кілька місяців важко працював, не відпочивав та й взагалі – йому вже трохи років є… Словом – не працює апарат в нього.
Кобіта тільки посміхнулася, взяла баночку із чимось пахучим – чи то сметана, чи то який йогурт – намастила йому апарат і наказала свому пуделю то всьо злизати…
Процес пішов. То всьо, що мало піднятися – піднялося, і хлоп гідно зробив свою справу і заснув.
І так тривало щодня, всю відпустку.
От приїжджає він в своє село, відкриває фіртку і кричить до жінки:
– Чуєш, нє? Давай готуйся!..
Жінка:
– Так ти вже сто лїт, як ніц не годен…
– Давай сметану і клич Бобіка!
Дала вона йому сметану. Він дістав свій апарат, мокнув ‘го в слоїк, витягує і показує псові…
– Лижи, Бобік! – наказує…
Бобік подивився на то всьо, подивився на господаря і на господиню, а потім взяв і відкусив кавалок чоловікового причандалля.
Хлоп як не закричить крізь дикий біль і сльози:
– Нє, ну село є село!
Оповів: Любомир Коваль
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини