Прийшов якось один чоловік до лікаря і розповідає:
— Лікарю, я вже зовсім замучився жити в тій державі. Коли лягаю спати, то мені здається, що під ліжком хтось є. Лізу я під ліжко, уважно вивчаю ситуацію, і, тут мені починає здаватися, що хтось вже на моєму ліжку лежить. Вилажу я з-під ліжка – нема там нікого,.. порожнє ліжко. Знову лягаю спати у своє ліжечко,.. чую – та нє, холєра ясна, все-таки хтось там є, під тим ліжком. І коли я знову лізу під ліжко перевірити, то мені знову здається, що тепер зверху хтось є… І так всеньку ніч….
— Та-ааак, – каже лікар. – Це є дуже небезпечна хвороба. Дуже рідкісний і важкий випадок,.. складний синдром чогось там; я навіть не пригадаю чого. Будемо Вас інтенсивно лікувати, місяців вісім-десять. Беру я, щоправда, дорого, але, швидше за все, що ми Вас вилікуємо. Десять штук зелені це коштує. Платите третину авансу – і починаємо курс…
— Гаразд, – сказав той чоловік, – я подумаю.
І пішов собі геть…
День його немає,.. тиждень – другий,.. місяць – другий,.. півроку пройшло…
Десь, майже через рік, випадково зустрічає лікар того чоловіка на вулиці. Хлоп здоровий, рум’яний; пашить здоров’ям. Та й питається лікар про життя-буття і здоров’я…
— А Ви знаєте що? Я впав у тяжку депресію. З того всього того ж вечора взяв бутильсамогонки і пішов до сусіда, аби самому не випивати. І він мене вилікував…
— А то ще як?
— Та от так. Випили ми з ним,.. розповідаю я йому про свій складний синдром. А він мені і каже: “Та відпили ти ті ніжки в ліжка”…
Оповів: Любомир Коваль
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини