Приїздить у Карпати на відпочинок московит.
Туризму зеленого захотілося. Живе в діда на полонині – вівці, молоко, сосни. Аж тут закінчилися сигарети в нього.
Він:
– Хазяїн, а єсть гдє купіть у вас сігарєт какіх, с фільтрам?
Вуйко йому:
– Та де, – каже, – у нас ніц такого нема, ми люльку куримо.
– А может, єсть гдє? Мнє хоть “Пріму”, мнє очєнь нада, я заплачу сколька скажут.
Гуцул:
– Ну та хіба би йшов два дні за тоту гору, та й тамка перейдеш Дземброню, спустишсі через полонини в село, і там є ше в хаті магазин, може в них є, але я знаю? Але мушу тобі написати записку, бо там-той газда по-вашому не пойме.
– Харашо, – каже турист.
Гуцул написав. Московит взяв записку і пішов. Ішов болотами, калабанями, майже три дні йшов, не спав, змучився, нарешті дійшов до завітної хати. Заходить, дістає записку, та й читає по складах:
– Сла-ва І-су-су Хрис-ту, вуй-ку. А чи ма-є-те при-му з філь-тром?
Вуйко йому:
– Та де, бійся Бога! В нас тотих дзигарів від Франца-Йосифа не завозили!
Турист, продовжуючи читати з записки:
– Кур-ва мать. Я так і знав.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини