Ведучий та волонтер Сергій Притула склав ТОП українських фільмів у колаборації з українським кіноблогером Тайлером Андерсоном. Автори запевняють, що поганого не порекомендували, тож вам точно буде що подивитись.
У спільному відео Сергій Притула та Тайлер Андерсон з каналу Geek Journal назвали свої улюблені українські фільми, але їхні думки щодо першого місця зійшлись, передає Радіо Максимум. Вони також закликали глядачів підтримувати вітчизняних кіновиробників, щоб ті частіше радували нас топовими стрічками.
ТОП 5 УКРАЇНСЬКИХ ФІЛЬМІВ ЗА ВЕРСІЄЮ ПРИТУЛИ
№5: Штольня (2005)
Режисер: Любомир Левицький
Жанр: перший україномовний трилер
Фільм став мемом в ті часи, але в мій рейтинг він потрапив не через геніальність, а тому, що це була перша спроба України зробити кальку з Голлівуду. У принципі, калька з цього вийшла, хоч Голлівудом там і не пахло. Мені це страшенно сподобалось, бо це була перша молодіжка, перший реально крутий трейлер до фільму і перший саундтрек, який допоміг розкрити стрічку.
Любомир Левицький не приховував, що займається американщиною в своїй творчості, а я не буду приховувати, що не вважаю це поганим. Це як із російськомовними людьми, які переходять на українську: шлях до хорошої української лежить через погану українську. Так само і шлях до хорошого кіно з голлівудським присмаком лежить через погане кіно.
№5: Секс і нічого особистого (2018)
Режисер: Ольга Ряшина
Жанр: романтична кінокомедія
Дуже перспективний чоловік зіграв там роль другого плану (Сергій Притула так жартує про себе, – ред)… У моєму топчику СІНО з’явився приблизно з тих же причин, що й “Штольня”. Не скажу, що це видатний фільм за режисурою чи акторською грою, але це перша українська еротична комедія.
Я передивився канадський оригінал і ми дуже поміняли сценарій в українському варіанті. Ми прибрали всю жесть, чорнуху, вульгарність… Вирізали те, до чого український глядач ще не готовий, а натомість забезпечили фільм жартами, що зрозумілі всім.
№3. Донбас (2018)
Режисер: Сергій Лозниця
Жанр: драма
Чесно, мене цей фільм порвав. Насамперед тим, що Лозниця не збирався і не зробив цей фільм політкоректним. Він показав “рускую вєсну” такою, якою вона є: жопською, п’яною, садистською, на межі абсурду. Можливо, місцями він гіперболізував якісь моменти, але лише для того, аби краще каталізувати процес сприйняття того жаху, який триває на Донбасі вже 6 років.
Головною бідою українського кіно, на мою думку, була пластмасовість людей в кадрі. Так трапляється, коли російськомовні сценаристи пишуть україномовний сценарій російськомовним акторам. У Лозниці такої проблеми немає: у нього все максимально натурально та виправдано. Герої спілкуються живою мовою. І все це додає реальності фільму.
Ще один крутий плюс: це акторський склад. Лозниця зібрав у кадрі стару гвардію, зокрема Женю Чепурняка та Георгія Делієва. Я дивився цей фільм у кінотеатрі, то коли сеанс закінчився, то люди виходили із залу мовчки. Було усвідомлення, що для нас цей сеанс закінчився, а на Донбасі цей жах триває досі.
№2. Плем’я (2014)
Режисер: Мирослав Слабошпицький
Жанр: кримінально-драматичний фільм
Я був у захваті після перегляду цього фільму. І хоча “Плем’я у моєму топчику на другому місці, я впевнений, що це найкрутіше та найгеніальніше, що зняли в Україні за 28 років незалежності. У всьому світі вже давно зрозуміли, що тягатися з Голлівудом практично неможливо, адже немає бюджетів тощо. Боротись з Голлівудом можна лише крутою ідеєю, що доводять ті ж оскароносні “Паразити” з Південної Кореї.
Мені видається, що робота Слабошпицького – наша відповідь сучасним запитам на круту ідею. Зняти фільм, у якому немає жодного слова, де всі спілкуються мовою жестів та при цьому не є професійними акторами, – і зробити цей фільм таким, що від нього реально неможливо відлипнути – це максимально круто.
49 млн переглядів цієї стрічки на Youtube; журнал Rolling Stone вніс фільм у список найкращих кінокартин десятиліття; 40 нагород на різних фестивалях. Я глибоко перекопаний (як казав колись Ющенко), що “Плем’я” взяло б Оскар, якби не український оскарівський комітет, який висунув від України драму Олеся Саніна “Поводир”. Це хороший і потрібний фільм, але логічно тоді було відправляти “Плем’я”, що зібрало стільки нагород.
№1. Зима у вогні (2015)
Режисер: Євген Афінеєвський
Жанр: документальний фільм
Цей фільм вибивається з усіх категорій, того я не можу його порівнювати з іншими. “Зиму на вогні” я час від часу переглядаю, щоб невелика рана на серці не загоювалась, щоб були трохи подразнена. Це дозволяє перебувати у більш монолітному стані, залишатись небайдужим до тих справ, що відбуваються в країні.
Це – фільм про Майдан, про те, як треба цінувати свободу та боротись за неї. Для мене це непросто слова, бо я був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Ці речі досі боляче згадувати.
Крутість фільму ще в тому, що він став методичкою, як треба боротись, навіть якщо проти тебе вся репресивна машина чи державний апарат. Саме це кіно переглядали люди в Гонконзі під час протистояння з комуністичним режимом, що хоче нав’язати нові принципи вільним людям. Я знаю не так багато українських фільмів, які б надихали людей в інших країнах робити великі справи.
Перше місце в рейтингу “Зимі у вогні” віддав й Тайлер Андерсон, однак решту сходинок, на його думку, посідають такі фільми: 2 – “Мої думки тихі”, 3 – “Додому”, 4– “Дике поле”, 5 – “Гуцулка Ксеня”. Детальніше про топ українських фільмів від Притули та Тайлера у відео:
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини