Про галицьке “Шляк би його трафив!”

“Шляк би його трафив!” – таким цілющим висловом галичанин благословляє будь-який трафунок.
Залежно від обставин він лікується цим магічним логоеліксиром роздратовано або меланхолійно, грубо або ніжно, голосно або тихо. Семантика тих слів така ж сумбурна ї нечітка, як доля всієї Галичини, а в ній – доля кожного галичанина, який у щасті чи горі, у люті чи доброті, в гидливости чи захопленні кричить, вигукує, промовляє, шепоче улюблене заклинання: «Шляк би його трафив!.
Де ще, окрім Галичини, людина, бажаючи раптово остудити душу, обходиться набором ціпком пристойних слів? Галичанин не матюкається, погрожуючи збоченнями з ворогом чи його родиною, він просто промовляє: «Шляк би його трафив!», тобто передає долю супротивника на розсуд трафункови. Спробуйте так щиро виразитися, щоби і на душі полегшало, і цензура залишилася без претензій. «Шляк би його трафив! – приклад того, що галичанин до кінчиків нервів залишається європейцем. З німецьким «шляк», з міжнародним “трафив”, з українським «тебе». Тому, коли ви десь у Лісабоні чи Торонто, у Мадриді або Чикаго, у Відні чи в Празі чуєте цілюще «Шляк би його трафив!», або “Шлячки би тебе впекли!”, знайте, то галичани бесідують на відверті теми, а тому не заважайте їм…

Оповів: Олег Ущенко