Ділив Бог між народами землю і дарував їм мови. Роздав все, що мав, і сів відпочивати. Аж тут пізно ввечері приходять козаки. Розуміють, що запізнилися. Високі, вусаті, чуби вітер розвіває – стали і мовчать.
– Де ж ви були, коли я всіх кликав?, – запитує.
Боже, вони від бусурманів світ захищали.
– Залишив я трохи землі для себе, – каже Господь. – Дарую цю землю вам, козаки.
І подарував нашим предкам Україну.
А мову? Не будуть козаки щасливі німими.
– Подарую їм свою мову, нехай розмовляють. А я буду завжди літати поруч і щебетати.
Кажуть, саме з того часу українську мову і стали називати солов’їною.
За матеріалами СОМА.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини