Про лемка, бойка, волинянина і страту

Попалися під час якоїсь офензиви у полон супостатам лемко, бойко і волинянин.
Повели їх на страту. Із чисто християнського милосердя, позволили їм самим обрати собі спосіб страти.
Лемко подумав, раз все одно помирати, то треба спробувати французьку гільйотину; стільки чув про неї.
– Страшно ми вмирати, лем прошу аби ми скарали гільйотиною.
Поклали його на гільйотину, смикнули за шнурок, а гільйотина не працює, щось там заклинило, чи поламалося.
Ну що ж робити? Як заведено у таких випадках – помилували.
Заходить лемко за лахами до камери і шепоче до бойка: “Гільйотина не працює – зіпсулася”.
Приводять на страту бойка. Той відразу вибрав гільйотину.
Поклали його на гільйотину, смикнули за шнурок… Знову заклинила гільйотина.
Робити нічого, як заведено – належиться помилувати.
Заходить бойко за речами в камеру і шепче волинянину: “Вибирай гільйотину, вона точно ся зламала”.
Приводять на страту волиняку.
– І я хочу най би мене гільйотина забила, – каже волиняка, але писком догори покладіт, аби’м видів свою смерть…
Поклали його на гільйотину обличчям догори, зібралися смикнути за шнурок…
– Чекайте-чекайте, стійте! – закричав хлоп. – Я вже бачу, де вона у вас поламалася…

Оповів: Любомир Коваль


Про бойка, медаль і гроші

Приїхали найясніший Цісар 1914-го року Божого до Львова, аби подивитися, як жиют галичани, його “…вірні русини – його тирольці Сходу”.
І, аби троха пороздавати всім тим, хто на то заслужив, нагороди, чи просто грошей дати. А, оскільки люди тоді здебільшого бідували, то тлумач сказав, що кожен вільний сам собі вибирати, яку він нагороду хоче: “Пам’ятний Хрест”, чи сто злотих ринських…
Підходить черга “на медаль” до бойка (було таке, що той хлоп показав себе з дуже файного боку під час востатної офензиви на Балканах)…
Дякують Цісар нашому чоловікові, ад’ютант то всьо перекладає,.. а тут бойко питається:
– Не сьмію ся спитати в найяснішого Цісаря, а кіко то коштує таво медаль?
– Дурне питання, – відповів офіцер, – “Пам’ятний Хрест” коштує,.. е-еее,.. наприклад не більше одного злотого; тут мова йде про честь та відвагу!
– Ага, – облизався хлоп, – розумію! Тоді я, певно шо попрошу ми дати медаль і 99 злотих ринських…

Оповів: Любомир Коваль


Про старшого хлопа, окуліста і алкоголь

Старший бойко на прийомі у лікаря…
Лікар після огляду категорично заявляє:
— Або Ви, прошу пана, негайно, і, то вже нині, перестаєте випивати алкоголь взагалі, або осліпнете! Вибирайте!
— Знаєте шо, ласкавий панночку, я вже старший хлоп. І мені сї так здає, шо вже їм видів всьо, шо хтів…

Оповів: Любомир Коваль


Про Свєту

Заблукала туристка у Карпатах…
Лазила-бродила, поки не вийшла на колибу на полонині та зустріла там бойка…
– Здраствуйтє Вам! – каже туристка хлопові.
– І Вам дай Боже здоровля! Я сї називаю Петро, а Ви?
– А я – Свєта!..
Бойко покрутив вуса і каже:
– А які сьвєта: Різдвяні, Великодні, чи може де Зелені?..

Оповів: Любомир Коваль


Як молодого бойка з Карпатських гір до війська брали

Чергова хвиля мобілізації…
Призвали молодого бойка з Карпатських гір до війська. Думають, куди далі направити – в ДШБ, артилерію, чи розвідку…
Ставлять питання:
– Уявіть собі, Ви вийшли “в стєпь данєцкую”. Перед Вами сепаратист. І які Ваші дії?
– Беруся за автомат і забиваю його нахрин!..
– Правильно. Наступна ситуація: Ви в степу, спереду сепаратист, зліва і справа теж по сепаратисту. Ваші дії?
– Беруся за автомата і забиваю всіх нахрин!
– Правильно. Наступна ситуація: Ви в степу, спереду сепаратист, зліва і справа теж по сепаратисту, а на Вас танк пре. Ваші дії?
– Беруся за автомата і забиваю всіх нахрин! Потім кидаю таку велику і страшну гранату і підриваю танк.
– Правильно. Наступна ситуація: Ви в степу, спереду сепаратист, зліва і справа теж по сепаратисту, позаду Вас сепаратист, на Вас танк пре, а над Вами три ворожі гвинтокрили літають. Ваші дії?..
– А можна сі шось спитати?
– Можна.
– Але то є дуже важне. То мені би здалося в самого Президента сі спитати…
– Нічого… питайтеся в мене. Я йому перекажу…
– Прошу пана офіцера, а то шо, я тіко їден вояка на всьо україньске войско?!.

Оповів: Любомир Коваль


У купе потяга на Ужгород їдуть молода жінка і бойко…

У купе потяга на Ужгород їдуть молода жінка і бойко.
Як мали починатися тунелі, жінка не витримує і каже:
– Ви, прошу пана, так дивно на мене ся дивите! Мені вже, бігме, аж якось незручно, я вже зачинаю так думати, що я Вам щось винна…
– Знаєте, шо маю казати? Для мене так само шось в когось просити – гірше нема!..

Оповів: Любомир Коваль


Приходить молодий бойко до лікаря: – Прошу пана дохтора, шось в мене прутень троха болит…

Приходить молодий бойко до лікаря.
– Прошу пана дохтора, шось в мене прутень троха болит.
– Що болить?!
– Прутень,.. ну, той-во-вон – пісюн…
– А-а-аааа, Ваш член Вас турбує… Ну що ж, давайте поговоримо про це. Для початку розкажіть мені про Ваш розпорядок дня.
– А Ви, пане дохтор, нікому того не вповісьте?
– Та Ви що?!. Лікарська таємниця – це як таємниця сповіді…
– Добре, дивітьсі мені, вповідаю. Встаю я ше вдосьвіта і відразу ся беру до Дзвінки…
– Що значить “ся беру до Дзвінки”?
– Дохтор! Ви шо – той-во-вон? Граю я свою Дзвінку перший раз на дню, акурат, коли сонце встає. Вона то фест любить! Як і я. Потім йду шось троха си з’їсти. І відразу йду в гори подивитися до отари. По дорозі в гори захожу до Марічки, там ми ся з нев також троха кОхаєм… Прихожу на полонину,.. а там шоднє – як не якась туристка ся заблудит, то якась гуцулка прийде афени збирати…
– І у Вас що, кожного дня з ними статевий акт?
– Та який там акт, пане дохтор! Просто граємсі, як ті вОлені, аби воно всьо згоріло…
– Як цікаво, продовжуйте…
– Потім, як Ви сі вже здогадали, я мушу шось троха по господарці зробити, ‘би то всьо ся не розвалило. Далі я полудную, по обіді трохи си покімарю… Ввечері вертаюся додому знов через Марічку. Вдома вечеряю, кохаюся другий раз на дню з ріднов жінков. І всьо, йду лігати спати…
– Шановний пацієнте! Так від такого насиченого статевого життя у Вас член і болить!
– Слава Тобі, Господи Боже і Тобі, Царице Небесна! Бо я вже подумав, що то від того, що де-коли, як падає дощ і не приходять туристки з гуцулками, то перед обідом я люблю си троха прутня помнєцкати…

Оповів: Любомир Коваль


Приїжджає телебачення з Києва в Карпати знімати репортаж про бойка-довгожителя…

Приїжджає телебачення з Києва в Карпати знімати репортаж про бойка-довгожителя. Знайшли 110-літнього діда. Питаються в нього, яка найяскравіша подія була в його житті? Дід і каже:
– Памнітаю, літ вісімдесєт назад загубилася в горах кумова жінка. Взєли 20 плєшок горівки. Пішли шукати. Під ранї знайшли-с’мо кумову жінку,.. випили всю горівку, вийопали всі разом кумову жінку…
– Ні-ні, ну таке ми в ефір не пустимо. Може, ще що-небудь згадаєте?
Дід знову:
– Памнітаю, літ сімдесєт назад загубилася в горах кумова корова. Взєли 20 плєшок горівки. Пішли шукати. Під ранї знайшли-с’мо кумову корову,.. випили всю горівку, вийопали всі разом кумову корову…
Репортер розгублено:
– Ні, це щось неможливе з тим старим! А давайте, давайте Ви нам розкажете щось найстрашніше, що з вами сталося протягом Вашого довгого життя. Можете щось таке пригадати?..
– Ая, та чом нє. Памнітаю, як їдного разу я загубився в горах…

Оповів: Любомир Коваль


Про чотирьох бойків і суперечку

Одного разу посперечалися чотири бойки про якусь дрібницю.
Не важливо навіть про що. Кожний мав свою тверду думку про предмет суперечки. Вкінці їм ця суперечка надоїла, бо надходив час на вечерю, і, поступово хлопи почали приходити до якоїсь спільної думки. Всі,.. крім одного. І тyт, той один, побачивши, що всі аргументи вичерпані, почав ревно молитися до Бога:
– Боже! Я знаю, що я пpавий! Підмиленіє молю тебе, яви якийсь знак, аби тих три придурки зрозуміли, що я правий!
Тyт же небо затягнуло хмарами, пішла злива і вдарив грім.
– О, видите?!. – аж закpичав бойко, – сам пан Біг дає вам знак, що я правий!
– Та шо ти таке дурне городиш! Що нігди дощ не падав і не гриміло?.. – заперечують йому ті троє. – Звичайне співпадіння…
Тоді хлоп впав на коліна, знову пpостеp pyки до неба і надривно сказав:
– Боже милостивий! Ще раз молю тебе, дай нам ще один знак! Най блискавка вдарить он в то дерево!..
Тyт,.. ба-бах – і блискавка розколює дерево…
– Ну шо?!. А видите, а чи я не казов?!.
Ті тpоє:
– Hy і шо з того! Пpи гpозі завжди таке буває…
Але бойко – то є бойко. Б’є поклони і просить в Господа, аби він явив знак, і, розігнав на небі хмари…….
Раптово хмари розсіялися, яскраве світло залляло полонину і Голос з неба прогримів:
– А ви знаєте хлопаки, він справді має рацію!..
Тpоє бойків переглянулися між собою…
– Hy і що з того?! Все їдно так виходить, шо троє проти двох!..

Оповів: Любомир Коваль


Про листування чоловіка з Португалії і дружини з Бористава

Бойко, що в праці в Португалії, шле листа додомцю жоні в Борислав:
-Ганусю, кохана,цього місяци я ніц не можу тобі вислати, тими…тими француватими євро, то висилаю ти цього разу 100 цьомків. Ти моє злото. Твій коханий муж Стефаньо!
А Гануся му відповідає:
Коханий Стефаню! Дєкую красно за 100 цьомків. Отут’во список витрат:
1. Хлопові з Нагуєвичів за молоко,шо він носить заплатилам 3-и цьомки
2. Елєктрик зремонтував ми холодильника тіко після 5-го цьомка
3. Паркан, шо’сі завалив сусід зремонтував за 8-м цьомків
4. Дохтір не хтів тіко цьомків, мусіла’м му ще шось дати…
5. Додаткові витрати ще 10-ть цьомків… Але не хвилюй’сі, Стефаню,в запасі є ще зо 50-ть цьомків, то якраз ми до кінцє місяця, та вистарчить!
Цілую, кохаю’ті. Твоя жона, Гануся!

Оповів: Юрко Нотоцо