“Діти – це квіти нашого життя”: яскраві та влучні дитячі вислови

Діти допомагають нам дивитися на життя простіше, цікавіше та веселіше:

бджола БЕЗ ФОТО(1)

Син прийшов 1 вересня додому зі школи. Я запитаю: «Сину, що нового в школі?» Відповідь була приголомшливою: «Булочки в їдальні подорожчали …»


Завжди подобалася логіка і пам’ять дітей. Моя тітка працює вихователем в дитячому садку.

Якось розповідає:

– Нова група, дітки нові, перші дні. Підходить до мене дівчинка і звертається «Ірина Тігровна». А тітку звуть Ірина Львівна. Ось так дитина запам’ятала ім’я та по батькові нового вихователя.


Запитую у сина: «Навіщо ти читаєш книгу про виховання дітей?»

«Контролюю тебе, щоб не перегинала палицю …»


– Тату, а поцілувати?
– Куди ?!
– Під хвостик …
– У попку, чи що ?!
– У шийку, тато! На голові хвостик!


– Я вчора вдарилася боляче…
– Плакала?
– Ні.
– Молодець! А чому не плакала?
– Так вдома ж нікого не було …


– Мамо, а цей гігантський шматок торта ти залишила Маші?
– Ні, тобі.
– Такий маленький шматочок ?!


Донька скаржиться:

– Мама, мене кактус вколов!
– Соня, напевно це не він тебе, а ти об нього вкололася?
– Ні, мамо! Він перший почав!


Світлана (3 роки) сидить за столом, їсть і базікає без перерви.

Тато:

– Закрий рот і їж!

Вона так уважно на нього подивилася і видала:

– А як же я макарони їсти буду? В ніс, чи куди, запихати?


Дочка (4 роки 11 місяців) весь вечір нила, щоб я дала їй чергову цукерку. Я трималася майже до кінця, випробувавши як педагогічні методи (пояснення шкоди солодкого), так і залякування (карієс з’їсть зубки) і банальний шантаж (завтра дам дві). В кінці нерви не витримали, і дитина домоглася бажаного.
Запхала бігом цукерку в рот, поки я не передумала, і задає мені питання, відповіді на яке я не знайшла:

– Ну, ось скажи, і навіщо було псувати один одному нерви стільки часу?


Син (3,5 роки) дивиться мультики. Черговий – тільки починається.

– Мама, це про кого?
– Про Сіру Шийку.
– Про кого?

Я, жалісливо: – Про качечку, яка крильце зламала.

– Кому зламала?


Сидячи на лавочці у дворі, ми з Ігорем спостерігаємо таку картину:

хлопчик Ігорового віку (роки 2) відламує у дерева гілку і починає нею розмахувати.

Я розповідаю синові:

– Бачиш, що хлопчик зробив? Так робити не можна, деревцю теж боляче. Так робити погано.

– Хлопчик поганий?
– Так.

Важко зітхає, крекчучи, сповзає з лавки:

– Піду, поб’юся…


– Мамо, дякую тобі дуже за те, що ти моя мама. Якби у мене була інша мама, я б від неї втік і пішов шукати тебе …


Сашина тітка вирішила зробити живильну маску на обличчя. Та не за допомогою новомодних кремів, а за давнім народним рецептом. Але не встигла вона накласти маску, як тут же примчав Сашенька (5 років). Він не злякався, але здивувався неабияк і запитав:

– А навіщо ти обличчя намазала?

Тітка прямо відповіла:

– Щоб бути красивою.
– Да-а-а? – недовірливо каже Сашенька. – А по-моєму, так ще гірше стало.


Граємо з Оленою в «слова». Їй дістається слово на літеру «Т».

Каже:

– Треба.

Я їй пояснюю:

– За правилами, таке слово не приймається, можна тільки іменники.
– Мама, ну як же, ти ж сама мені часто говориш: «Є таке слово – треба»!


Надя (3 роки 10 місяців) пристала до мами:

– Мама, дай мені пиріг, ну, мам, ну, дай мені пиріг!
Мама:
– Якщо замовчиш, дам.
– Мама, я мовчу. Все, я мовчу-у-у, я мовчу-у, мама!


Вітя, 4 роки, розповідає дідусеві:

– Так, наречена у мене в садочку є. Але кожен день різна. Хто в красивій сукні прийде – та й наречена.

 


Христина (6 років):

– Матусю, а чому татко закашлявся, коли я йому сказала, що знаю відмінний спосіб, як йому швидко стати дідусем?

Я, зніяковіло:

– І як же, доню?
– Йому просто треба пофарбувати волосся в білий колір і приклеїти бороду!


– Мамо, а тебе в садок не візьмуть!
– Чому?
– Тому що ти на горщик не помістишся!


Граємо з Катею (2 роки 10 місяців) в лікаря.
Вона – пацієнт, лягає на диван. Я, як лікар, беру інструменти з набору і сідаю поруч:

– Так, на що скаржимося?

Катя:

– На бабусю.


Льоня (4 рочки) порізав пальчик на руці. Сидить на підлозі і схлипує. Намагаюся його втішити: – Це нічого! Рани прикрашають чоловіків! На що Льончик зауважує:
– Але ж чоловік повинен бути цілий!


Був період, коли донька дошкільного віку постійно зізнавалася мені в коханні. Заліземо на диван, обіймемося міцно і ведемо розмови «за життя». А потім вона повисне на шиї і що-небудь таке скаже … таке … прямо розтанути можна від щастя. Ну, наприклад: – Мама! Ти навіть краще собаки!


– Мамо, а Яся вилку впустила! Знову врукопашну їсти!

Джерело:  kr24com.ua


Про любов: Як і куди віддати дітей після школи на реабілітацію

КАНІКУЛИ! Нарешті діти видихнули з полегшенням, а батьки чухають потилиці – куди ж дітей прилаштувати на літо? Найоптимальніший варіант – на село. Свіженьке молоко від корови і безумовна любов від бабусі – найкращий рецепт літнього відпочинку!
Читати далі


10 ілюстрацій про те, як змінилися сучасні діти

Напевно, ми — останнє покоління людей, яке згадає повноцінне дитинство без інтернету і мобільників. У сучасних дітей зовсім інші заняття, думки і цінності. І вони в цьому не винні.
Читати далі


Типова львівшська багаповерхова стара камениця. Сваруться дві хати…

Типова львівшська багаповерхова стара камениця. Сваруться дві хати.
Ще кілька хат за тим зацікавлено спостерігають. Деякі повідкривали двері і зацікавлено чекають, чим все скінчиться.
Гонорова роденівська пані аж задихається від обурення біля ліфта:
– Як ваш син міг запропонувати таке моїй красуні-донечці-четвертокласниці? Вона ходе на англійску, займається балєтом, співає у двох церковних хорах і відвідує курси вишивки.
Друга пані з суворим виглядом обличчя звертається до хлопчини років 9-10:
– Що ти, нендзо, сказав донечці пані Анєльки?
– Давай попробуємо, як коти, – пробулькав хлопчина.
– Як ти смів? – обурюється пані з роденівськими габаритами, ховаючи руки в шляфрик, показуючи, що її того всього стане.
– Я не винен, – заплакано форкає носом малий. – Ми сиділи з Олесею на лавочці. Я побачив, що на даху сусідньої камениці цюлюються коти і кажу до Олесі “давай попробуємо, як коти”. Але, коли я хвилююся, то починаю заїкатися. Я почав заїкатися і поки договорив, поки вона повернула голову – ситуація на даху різко змінилася.

Оповів: Олег Ущенко


10 речей, які ніколи не можна робити за дітей

Іноді прагнення батьків підстелити соломки своєму чаду переходить всі межі. Ми, дорослі, не можемо прожити життя за дітей. Наша справа — допомагати їм рости і набиратися досвіду. І тут важливо не перегнути палицю.
Читати далі


Новорічне свято в дитячому садочку (ше в совєцкі часи)…

Новорічне свято в дитячому садочку (ше в совєцкі часи) 2 січня.
Діти у святкових костюмчиках стали в коло – усі з нетерпінням очікують найголовніших гостей свята – Діда Мороза і Снігуроньку. Вихователька закликає дітей покликати їх. Діти кличуть-кличуть, нарешті ті виходять. Дід Мороз із синім носом іде, ледь похитуючись. Снігурка теж ще весела від новорчіних святкувань, від обох віє ароматом усього випитого напередодні. Тут Снігурка підходить до ялинки, сідає під неї – з твердим наміром справити малу нужду. Шокована вихователька кидається до неї:
– Ви що робите?!
– Ви шо, не бачите – я ТАНУ!


Зустрілися два куми: – Куме, бачив вчора, що у Вашій хаті допізна світилося…

Зустрілися два куми:
– Куме, бачив вчора, що у Вашій хаті допізна світилося. Що робилисьте?
– Та це ми з жінкою при світлі кохалися. Тепер вся Європа так робить. І ви спробуйте!
На наступний день зустрілися знову:
– Ну що, куме, спробували? Бачив, що і у вас вчора довго світилося…
– Ой, куме, як було добре… Все видно, все зручно. А дітям яка забава!

Оповів: Любомир Коваль