Президентським кріслом Володимир Зеленський зобов’язаний випадковості. Саме тому його політичні кроки поки не мають ваги. Ситуація може змінитися після початку роботи нової Верховної Ради, де його партія “Слуга народу” отримала монобільшість.
Однак є і висока ймовірність того, що нинішній стан справ не зміниться до кінця каденції Зеленського. Таку думку в статті для “Букв” висловив український журналіст Віталій Портников, – пише obozrevatel.
“Поки що Володимир Зеленський ще не правив Україною. Не може правити Україною президент, у якого немає взаємодії з урядом і парламентом. Так що “справжнього” Володимира Зеленського ми побачимо тільки після того, як нова Верховна Рада збереться на свою першу сесію і буде сформований новий Кабінет міністрів країни. Те, що ми спостерігаємо дотепер, – це дії, спрямовані на концентрацію влади в руках президента і його оточення і просто броунівський рух, продиктований розумінням президентом і його оточенням суті управлінських процесів. При цьому немає ніякої гарантії того, що цей броунівський рух не продовжиться після того, як влада дійсно буде сконцентрована в руках глави держави”, – пише він.
Адже досі незрозуміло, підкреслює Портников, навіщо, власне, Зеленському потрібна влада і як він збирається нею розпорядитися. Більш того, не виключено, що цього не розуміє і сам президент.
“Ми не повинні скидати з рахунків того простого факту, що обрання Зеленського президентом України є випадковістю і для Зеленського, і для України. Тобто те, що новим главою держави здатна була стати абсолютно нова людина, випадковістю не було – таке велике було суспільне роздратування проти політичної еліти як такої (хоча, можливо, те, що ми приймаємо як суспільне роздратування проти політичної еліти, насправді є ознакою українського національного роздратування проти держави як такої). Але зовсім не обов’язково було, що цією людиною стане саме Володимир Зеленський”, – підкреслює журналіст.
Він переконаний, що ні сам колишній шоумен, ні його найближчі соратники до перемоги на виборах не готувалися. Однак цей факт анітрохи не збентежив середньостатистичного українського виборця.
“Він, виборець, сам ні до чого ніколи не готувався і нічого професійно не робив – і якось живе, сім’ю створив, дітей виховав, в Польщу (Росію) відправив – чому у Зеленського не вийде? Його, виборця, дратують злодії та циніки, які країною керують, – а Зеленський “свій хлопець”. Зеленський, на відміну від політиків, не виголошує пафосних промов, які завжди у нас, та й не тільки у нас, були частиною політичної боротьби. Він говорить про країну як про квартиру, як про хутір, він називає захисників Батьківщини “дітьми” – і в цьому сенсі він дійсно ближче до позбавленого державних інстинктів народу, ніж вся політична, культурна, навіть підприємницька еліта разом узята”, – пояснює запоруку успіху Зеленського на виборах Портников.
Журналіст підкреслив, що для цієї еліти саме існування України – важлива умова успіху. А сам Зеленський і виборець Зеленського можуть досягти або не досягти успіху де завгодно. Адже якщо у Зеленського не вийде, він може повернутися до зйомок – і його найближчі соратники кажуть, що рахують дні, коли це станеться. Якщо ж у виборця не вийде – він поїде або проголосує за нового Зеленського.
“Тим не менш, далекому від державного будівництва та управління Зеленському доведеться керувати саме державою, а не корпорацією або кіностудією. А таке управління – куди більш складна наука, ніж все інше. Держави не існують в безповітряному просторі, вони воюють, відправляють громадян на фронт, витрачають гроші на армію та ідентичність – і в усьому цьому українці могли переконатися після 2014 року в повній мірі, коли реальна держава – не так через українське бажання, скільки через російський напад – все ж змушене було виникнути”, – каже публіцист.
“І так, більшість наших співвітчизників дуже хоче, щоб все це – війна, борги та інше – скоріше завершилося, просто кажучи – щоб держава знову перетворилася на вир, щоб її можна було не помічати і розкрадати потихеньку, кожен на своєму місці. За великим рахунком, це і є головне завдання Зеленського – повернутися до ситуації “до державності”, до 2014 року, коли для більшості людей ніякої держави не було. І те, що це не можна виконати, мало кому в країні ясно”, – додав він.
Ще однією великою проблемою політичної непідготовленості нового президента, переконаний Портников, є його кадрова нерозбірливість, в якій, втім, Зеленського важко звинувачувати. Адже він ніколи не вирішував подібні питання до вступу на теперішню посаду.
“Саме тому влада Володимира Зеленського – принаймні, в перші два-три роки існування – приречена перетворитися на владу випадковостей. Кадрові призначення будуть заміщатися саме за принципом випадкового підбору, особистих зв’язків, хоча б опосередкованої близькості до завдань влади, про які вона сама поки що нічого не знає і які теж будуть випадково вибиратися”, – вважає журналіст.
Він нагадав, що один з політтехнологів Зеленського Микита Потруаев абсолютно точно сказав депутатам від “Слуги народу”, що без колишнього шоумена вони – ніхто. І це є чистою правдою. Адже українські громадяни і на парламентських виборах голосували саме за Зеленського. Отже, практично всі люди, які стануть депутатами, міністрами, керівниками місцевих адміністрацій, які зараз працюють в президентському офісі, без Зеленського ніколи ніким би не стали при владі. Виняток – тільки та група чиновників старої влади, яка опинилися в оточенні Зеленського.
“І я, до речі, не виключаю, що ті з них, хто втримається після формування нового уряду і парламенту, і будуть правити країною просто тому, що на перших порах правити буде нікому. Але поки що ми спостерігаємо все той же броунівський рух кланової конкуренції і випадкових людей, які не об’єднані нічим, крім президентської особистості”, – пише Портников.
Підсумовуючи, журналіст закликав своїх колег не намагатися креслити кола в пошуках тих, хто буде чинити колосальний вплив на Зеленського. Адже результат розвитку подій може бути абсолютно непередбачуваним.
“Для чистоти експерименту просто прочитайте якусь статтю про оточення Кучми в 1994 році, або майбутнього путінського режиму в січні 2000 року – і порівняйте з реальністю. Режимами, які імітують появу “контреліти” в умовах суспільного невдоволення, як правило, управляють зовсім інші люди, ніж ті, хто приходить на хвилі успіху першої особи. Люди, куди менш випадкові”, – резюмував він.
