У чоловіків все просто, у жінок – складно. Знаєте, чому? Є геніальне пояснення

Ще ніхто так точно не описував!

Пояснення того, як розумовий процес відбувається у чоловіків, а як – у жінок, з’явилося на сайті Tickld. Його автор – міжнародно відомий комік і спікер Марк Гунвор.

Жінки влаштовані набагато складніше, ніж чоловіки. У чоловіків все просто, у жінок – складно. Знаєте, чому?

Тому що у нас абсолютно різний біологічний пристрій мозку. Я почну з чоловіків.

Чоловічий мозок – це пристрій, в якому панує ідеальний порядок. У нас все розкладено по окремих коробках.

Секс – в одній «коробці», спорт – в другій, робота – в третій. У нас є багато коробок буквально для всього. У нас є «коробка» для автомобіля, є «коробка» для грошей, є «коробка», де зберігаються думки про роботу. Є “коробка” для вас, жінок. Є окрема коробка для дітей. Окрема коробка – це думки про матір. Вона десь там, в підвалі.

Ми все і завжди складаємо в ці коробки. І є одне правило: поки розгрібаєш одну коробку, інші чіпати не можна. Якщо чоловік обговорює конкретне питання, він дістає конкретну коробку, відкриває її і обговорює тільки те, що в ТІЙ КОРОБЦІ. Тоді він закриває її і кладе на місце дуже, дуже обережно, щоб не зачепити інші коробки.

З жіночим мозком все по-іншому. Жіночий мозок дуже, дуже відрізняється від чоловічого. Жіночий мозок – це великий клубок з дроту, де все пов’язано з усім.

Гроші пов’язані з машиною, машина – з вашою роботою, ваші діти – з вашою матір’ю, все з усім пов’язане. В результаті розумовий процес у жінок – це як широкосмугова магістраль, на якій все управляється однією формою енергії – емоціями.

Ось чому жінки, як правило, пам’ятають усе. Тому що, якщо ви берете будь-яку подію зі свого життя і підключаєте її до емоцій, вона залишиться у вашій пам’яті надовго.

Чому в чоловіків все не так? Тому що, по-перше, ми часто забуваємо переглядати свої коробки. По-друге, відверто кажучи, нас взагалі мало що турбує по-справжньому. А жінки, як правило, піклуються про все і відразу. Вони просто люблять цей процес.

А ще у чоловіків в голові є одна «коробка», про яку більшість жінок не підозрює. Це “порожня коробка”.

Це наша улюблена коробка. Якщо у чоловіка є шанс це зробити, він завжди дістає з підсвідомості саме її. Що може бути краще, ніж абсолютно порожній мозок протягом декількох годин? Ось чому ми так любимо рибалку.

І насправді те, про що я тут розповідаю, підтверджено науково. Кілька років тому Університет Пенсільванії провів дослідження і виявив, що чоловіки дійсно можуть відключатися, не думати ні про що, і при цьому дихати. На відміну від жінок. У них такого навику немає.

Жіночий розум ніколи не зупиняється. Вони просто не можуть усвідомити “порожню коробку”. Це, звичайно, зводить їх з розуму, тому що ніщо так не дратує жінку, як чоловік, який сидить і нічого не робить.

Марк Гунвор
Why Men And Women Think

За матеріалами Тутка


Дайте відповідь на це запитання і ми розкриємо вашу справжню особистість

Вибір, який ви зробите, може багато розповісти про вас, особливо під час стресових ситуацій, коли вам потрібно прийняти миттєві рішення. Ми пропонуємо вам пройти цей швидкий тест, який розповість про вашу особистість. Все, що вам потрібно зробити, це вирішити, кому потрібна допомога в першу чергу, не замислюючись над своєю відповідю.

Якщо ви вибираєте 1: ви стійкі і раціональні
Ви людина стійка і розумна. Ви можете точно визначити цілі, розрізняючи те, що вам дійсно потрібно, і те, з чим ви легко впораєтеся. Ви можете вчитися на попередньому досвіді. Ви відчуваєте і цінуєте сьогодення, і серйозно ставитеся до майбутнього. Ви добре виховані, з сильним почуттям моральності і повагою до традицій минулого. Ви завжди вирішуєте проблеми раціонально, і ви ніколи не дієте, не замислюючись про це. Вам важко прийняти несправедливість цього світу.

Якщо ви вибираєте 2: ви чутливі і чуйні
Ваш вибір вказує на те, що ви дуже чутливі й ви страждали більше одного разу. Ваші друзі відчувають себе спокійно, коли вони з вами, тому що вони знають, що ви завжди будете доступні для них. Ви легко віддаєте, духовно відкриті і завжди добре слухаєте. Вам часто говорять, що ви «дуже чутливі» і вам треба «бути жорсткішим». На вас також впливає настрій інших людей, хороший він чи поганий. Ви відчуваєте все, іноді доходячи до крайності.

Якщо ви вибираєте 3: ви природжений лідер
Ви природжений лідер і притягуєте таких же сильних людей, як магніт. Вам подобається планувати заздалегідь і ви найвищою мірою організовані. Вам не подобається метушня і ви ніколи не робите більше, ніж люди просять вас. Ви можете приймати жорсткі рішення. Ви – тип людини, яка розуміє, що для досягнення вищих стандартів вам потрібно мати високі цінності, нести відповідальність за свої слова / дії і ніколи не виправдовуватися.

Якщо ви вибираєте 4: ви легковажні й оптимістичні
Ви легковажна і оптимістична людина, що бачить життя в яскравих фарбах, і ви рідко звертаєте увагу на проблеми світу. Ви швидко знаходите спільну мову з іншими і не любите перевтомлювати себе. У вас цікава природа і ви обожнюєте пригоди. Ви не перевантажені життєвими проблемами. У вас невимушене відношення і ви дуже добре знаєте, що навіть найгірші проблеми є тимчасовими.

За матеріалами


10 секретів виховання особистості: Що особливого дає Гарвард своїм студентам

Головний урок, який я вивчила цього літа: кожен може змінити світ, треба лише докласти особистих зусиль

Очевидна річ: навчають не університети, а люди. Проте мені довелося відчути колосальну різницю у підходах в навчанні, які використовують люди в американському та вітчизняних університетах.

Я закінчила два українські виші – державний та приватний, обидва з відзнакою. Хоч я і вважаю себе успішною людиною (була керівником декількох організацій, заступником мера, депутатом), проте у мене завжди було відчуття, що мої дипломи нікому не потрібні і якось мало що з тих університетських знань стало в нагоді в реальному житті.

Цього року мені пощастило виграти стипендію і навчатися літом в Гарвардському університеті. У рамках українських студій вивчала порівняльну політологію. Два місяці інтенсивних занять, цікавих людей, інтерв’ю, проектів. Проте особливу увагу я звернула саме на підходи в навчанні, яких не було ні в педагогічному університеті, ні в інших освітніх закладах.

Гарвардський Університет славиться найбільшою кількістю відомих випускників, які дійсно змінили світ. Серед них: Марк Цукерберг, Біл Гейтс, Джон Кенеді, Барак Обама, Девід Рокфелер, Джордж Буш, Наталі Портман та багато інших. Саме цей університет випустив у світ найбільшу кількість президентів США, які збудували найпотужнішу державу сьогодення за досить недовгий період часу. В чому ж секрет Гарварду?

Жодного разу нас не критикували, не вказали, що ми не праві, не заперечували нашу думку, не викликали відповідати за журналом або проти нашого бажання

Є багато матеріалів про те, як влаштована система освіти в США. Проте зараз, коли я говоритиму «як навчають», це буде не про розмір приміщень, не кількість років навчання, не дидактичні матеріали для занять. Обгортка й так видна всім, а от зазирнути всередину та скуштувати цукерку не так просто. Складно побачити та відчути модель навчання, перш за все, банально через мовний бар’єр. Не можна порівняти підходи в навчанні, не відвідавши заняття, не зрозумівши дискусії на уроці. Проте я спробую відобразити деякі, на мій погляд, принципові речі, які допомагають виховувати лідерів в Гарварді.

1. Постійний діалог і дискусія

Одна з моїх викладачів у Гарварді, чарівна Софія Вілсон, українка за походженням, викладач політології, жодного разу не вела у нас лекцію. Короткі пояснення – так, лекція – ніколи. Як ми вчилися? Купа літератури на самостійне опрацювання і лише дискусія на уроці. Головне завдання було навчитися аналізувати різні погляди щодо конкретного явища, віднаходити важливе, формувати власний погляд на події. Іншими словами, вчила нас думати! Вілсон задавала напрямок руху, модерувала дискусію, мотивувала до пошуку істини через цікаві формати роботи. І це зовсім не той рівень дискусії, який був в українських університетах.

Будемо чесними, в наших закладах головне точно відтворити подану на занятті чи в конкретній книзі інформацію.

А в Гарварді я відчула, що вперше по-справжньому застосовую компетенцію критичного мислення на уроці. Професор не давала нам «знання», вона вчила нас критично мислити і аналізувати інформацію, яку ми й так можемо дістати з різноманітних доступних джерел сьогодення.

2. Спільний пошук істини

Професори в Гарварді жодного разу не поставили себе в позицію «істини останньої інстанції». Вони говорять, що правда десь посередині, і ми разом її досліджуємо. Вони кажуть, що потрібно постійно рухатись вперед і сприймати різні погляди, шукати істину, бо ніхто не знає, де правда. Це цікаво, бо мотто Гарварду VERITAS, що з латини перекладається як «істина». Тобто розум студента має усвідомити, що істину вам ніхто не подарує, ви маєте її здобути важкою інтелектуальною працею.

Викладачі ж — лише мудрі провідники у цьому непередбачуваному, швидкозмінному, заваленому різноманітною інформацією світі.

Інформації тонни! Але як її фільтрувати та використовувати в повсякденному житті – нас не вчать.

3. Внутрішня свобода

Раніше я вважала себе людиною прогресивною, з мінімальним набором упереджень та стереотипів. Проте з самого початку навчання мені було трохи соромно за те, що під час дискусій моя «радянська стереотипність» просто лилася через край. Особливо, коли дискусія велася на тему національностей, рас, людської спадковості, суспільних класів. Мені було важко довести, що національності існують. А потім я сама перестала в них вірити, як щось матеріальне. І таких змін в мені тепер багато.

В Гарварді ти зрозумієш, що такі формальні характеристики як національність, раса, клас, кров, спадковість не мають значення, вони не впливають на формування тебе як особистості, як громадянина світу, як успішного будівника майбутнього.

Це підсилюється величезним різноманіттям країн та культур з усього світу, які представляють місцеві студенти. Зустріти за день двох студентів з однієї країни не так вже й просто. Хтось назве це космополітизмом, а я – внутрішньою свободою. Ти звільняєшся від упереджень, заряджаєшся внутрішньою свободою. Ніби стаєш супер-героєм з коміксу.

4. Мінімум стресу

Ще один абсолютний шок для мене, відмінниці радянської системи освіти: жодного разу нас не критикували, не вказали, що ми не праві, не заперечували нашу думку, не викликали відповідати за журналом або проти нашого бажання, не слідкували за нашим відвідуванням занять. Мотивація вчитися і ходити на заняття була забезпечена лише цікавістю. Ми сміливо ділилися думками, сперечалися між собою, відстоювали власну позицію, інколи навіть несли нісенітницю на заняттях, але розуміли, що нам ніхто не поставить «двійку» за неправильну відповідь.

Правильних відповідей нема, є лише вміння мислити та оперувати фактами для захисту своєї думки.

Якщо тобі комфортно не відповідати на заняттях взагалі – твоє особисте право. І, знаєте, звільнення від стресу розкриває потенціал розуму до творчості. Без критики, нав’язування думок, покарань, зауважень. Відчувалося, що стрес – це значний бар’єр. А скільки стресу в нашій школі?

5. Повага до особистості

На мою думку, американці просто перевершили усіх у виявленні поваги до кожної окремої особистості. Це потужна цінність, трансльована в суспільстві, що прищеплюється із садочку. Мені здалося, що в їхніх словах звучить повага навіть до злочинців та невдах. Коли я брала інтерв’ю у безпритульного на вулиці, явно алко- та наркозалежного, моя колега зробила зауваження: «Це дуже незручно ставити питання Джону (безпритульному) про те, чи є в нього робота або чому він не працює». Або про Трампа: навіть ті американці, які його майже ненавидять, ніколи не будуть поливати його брудними словами та висловлювати відверту зневагу. Вони кажуть: «Так, наша виборча система не досконала, тому сталася ця неприємна ситуація. Ми нею глибоко стурбовані». Що ж говорити про заняття в Гарварді – з поваги до кожного (вчителя/ студента/ колеги) тут все починається. Навіть оцінки студентів не показують нікому, оскільки це може демотивувати до навчання або, навпаки, викликати в когось пихатість.

Конфіденційність дарує тобі відчуття захищеності та свободи.

6. Тьютори та наставники

Чи часто українські студенти, під час навчання в університеті, задають собі питання: чи правильно я обрав спеціальність? Чи комфортно я себе почуваю в цій професії? Чи це дійсно мій вибір, чи батьки/суспільство на мене тиснуть? Чи отримувані знання відповідають моїм очікуванням?

Гадаю, ці питання не часто собі задають навіть «дорослі». В Америці студенти не тільки постійно шукають відповіді на ці питання, у них при університетах для цього є ціла армія «помічників» — тьюторів та наставників.

Для радянського погляду нормою життя вважається закінчити школу в 16 років, одразу вступити до вишу (інакше ти – невдаха), довчитися до кінця (інакше ти – невдаха теж), і потім йти працювати і створювати родину (інакше ти – хто?).

Для американців, та й європейців теж, нема лінійної норми твого життєвого шляху. Багато моїх друзів із-за кордону не раз змінювали спеціальність, університет, робили перерви в навчанні для кращого розуміння себе самого, шукали своє покликання та обирали професію лише у 30 років.

Наставники, як психологи, допомагають студентам швидше знайти себе. Вони разом обговорюють предмети, особисті побажання, підшукують кращі курси та позаурочну діяльність. Тьютори ж більше фокусують увагу на допомозі студенту опанувати предмет. Що цікаво, ні тьютори, ні наставники не навчаються ними бути. Це диктується суспільною традицією та особистими прикладами. Коштовне чи безкоштовне, престижне чи непристижне – навчання взагалі не має значення, якщо ти чітко не розуміє навіщо це тобі.

7. Командні форми роботи

Самостійно студенти навчаються вдома, коли готуються до занять, ведуть конспект або коли пишуть екзамен. На цьому самостійні види робіт закінчуються. Все інше проводиться у форматі дискусії в класі або роботи в командах. Якщо дискусія в класі – то вона модерується викладачем, якщо дискусія в командах (виконання якогось завдання) – модерується самими студентами. От і вся різниця. Американці – індивідуалісти, проте працювати в команді для них важливий вияв професіоналізму. Команда може більше, ніж один найрозумніший. Але працювати в команді не завжди легка справа. Важливість цього принципу відображається навіть у популяризації спорту в школах і університетах США. Відчуття спільної мети, злагодженої співпраці, подолання конфліктних ситуацій, спільна робота на результат – ось чому вчать в навчальних закладах США.

В українських закладах нас вчать самостійності, але сухі знання без підтримки команди – це програш в сучасному світі.

8. Авторське право

У Гарварді відчуття поваги та гідності дуже потужне. Зокрема, й до авторського права. Списувати, красти реферати, переписувати думки навіть з книжки – неподобство. За плагіат одне покарання – виключення з університету. Сформувати власну думку тобі допомагає численна кількість обговорень на занятті, тому ти жваво відвідуєш класи не тільки тому, що тобі цікаво, але й для того, аби сформувати свою думку для екзаменаційної роботи.

9. Право вибору при контролі

Ти сам обираєш теми презентацій, проектів, виступів. Ти навіть обираєш на екзамені питання, на які хочеш відповідати. В Україні зазвичай студенти готують на іспит 100-200 питань, і декілька з них лотерея життя тобі запропонує до відповіді.

При чому твоя думка на екзамені вкрай небажана. Ти маєш якомога «ближче до тексту» переказати чиїсь висновки.

У Гарварді у нас був або тестовий варіант іспиту (перелік питань з декількома відповідями, одна з яких правильна), або пояснення питання/явища (обираєш, наприклад, 5 термінів з 10), але обов’язковим є написання есе (теж обираєш одну тему із декількох запропонованих). У своєму есе ти маєш висвітлити різні думки науковців, порівняти їх і висловити власне судження щодо всього цього. Звичайно глибоке обґрунтування є принципово важливим, і лише це будуть оцінювати з точки зору достовірності твоїх висновків. Проте відчуття комфорту і можливість обрати питання для екзамену самостійно вчать тебе робити правильний вибір.

10. Сподівайся на себе, слідуй за своєю мрією

Я вже писала, що американці абсолютні індивідуалісти. Це важко передати словами, але моменти самостійності і командності вони застосовують у життєвих ситуаціях зовсім не так, як ми. Через команду вони пізнають себе і лише на себе сподіваються, коли треба зробити життєвий вибір, здійснити відкриття/винахід чи навіть врятувати світ. Кожен з них в душі супер-герой, який може все. Весь світ допомагатиме тобі: вчителі, батьки, університети, роботи, аби ти досяг своєї мрії.

Американська мрія – ти можеш все, проте твоя доля лише в твоїх руках.

І не зустрічала я там «загублених душ», які слідують вказівкам батьків чи суспільства, і так і не знаходять себе. Кожен – вільна та розумна людина, яка сама будує своє життя і відповідає за свій вибір самостійно.

Ці принципи здаються простими на папері і очевидними, проте вони часто відсутні в нашій системі освіти, що і є перепоною до розвитку нашого суспільства. 70 років Радянського Союзу були направлені на викорінення вміння і можливості особистості думати самостійно і приймати власні обґрунтовані рішення. Треба було бути гвинтиком на заводі і сліпим у вірі до партії. Проте освіта є нашим золотим ключем до успіху, потрібно долати ці радянські бар’єри. Після Гарварду я прийняла для себе рішення і йду працювати вчителем у школу. Бо головний урок, який я вивчила цього літа: кожен може змінити світ, треба лише докласти особистих зусиль.

За матеріалами Сома


«Вода зі святої може стати духовним «миш‘яком» – священник розповів про правила поводження зі свяченою водою на Водохреща

 У сучасних християн багато забобонів щодо свяченої води, а також – чимало хибних уявлень про купання на Водохреща у ополонці. Про це написав у своєму дописі у Facebook о. Тихон Сергій Кульбака. Він вивів 19 правил духовної безпеки для вірних на Йорданські свята.

“ПРАВИЛА ДУХОВНОЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ ВІРНИХ НА ЙОРДАНСЬКІ СВЯТА

Що потрібно знати – що можна робити, а чого треба було б уникати і не рекламувати на прийдешні свята.

– Вечірня свята вода (Агіасма), яка буде освячена 18 січня, нічим не відрізняється від тієї, яку будуть освячувати в саме свято Хрещення Господня 19 січня.

– Поради фірми ОБС (одна баба сказала), що вдома має обов’язково бути «Богоявленська» (вечірня) і «Йорданська» (денна) вода – марновірство і забобони.

– Від того, скільки крапель свяченої води зі священицького кропила потрапить в вашу посудину, «якість святості» не залежить.

– Священик не «бризкає» на вас і в вашу принесену воду, а окроплює її.

– Вода, де не відмовляється священича молитва (там, де не відправив Чин освячення священик), не освячується, тому в кранах, в колодязях, річках і водоймах навіть в Йорданську ніч вона залишається просто водою.

– Купатися на Водохреща здоровій і тілесно міцній людині, можна, але це далеко не обов’язково. У лікарнях і поліклініках і так нині черги з простудними захворюваннями.

– Вважати, що купання в ополонці гріхи «знімає», є лише додаток ще одного гріха до наявних.

– Якщо християнин має бажання зануритися в Йордань (водойму, де освятили воду), слід взяти на це благословення у священика і обов’язково порадитися зі своїм лікарем, щоб незабаром не служити молебень по вашому здоров’ї.

– Зберігати освячену воду потрібно в особливому місці, бажано там, де у вас ікони, і споживати «по ложечці», бажано натщесерце, при хворобі можна і частіше.

– Обливатися (обливати) у ванні при купанні святою водою, щоб одужати, не потрібно, а ось запивати святою водою призначені ліки дуже навіть корисно.

– Окроплювати худобу та іншу домашню живність, як то: котів, кішок, собак, папуг і акваріумних рибок не треба, навіть з урахуванням того, що у деяких святих такі приклади присутні. Тваринки можуть пережити стрес і образитися на вас.

– Носити чаклункам, «цілителям», екстрасенсам та іншим відьмам і відьмакам освячену воду для її «корекції», означає заперечувати існування Бога. Вода зі святої може стати для вас духовним “миш’яком”, і, може бути, дуже скоро вам знадобиться допомога священика з іншого, сумного приводу.

– Ворожити в йорданську ніч, заради забави, фольклору, традиції або від того, що «так наші предки робили» можна звичайно, але тільки в церкві після подібного блюзнірства перед Богом Вам робити нічого. Не можна поєднувати разом бісовщину і Христа.

– кропити свяченою водою житло можна і потрібно, а малювати на одвірках хрести – ваш особистий вибір.

– Вода йорданська (Агіасма) не псується ніколи не від того, що в ній “іони срібла з хреста потрапляють” (в переважній більшості наших храмів срібних хрестів немає), а від того, що вона освячена дією Святого Духа та священичою молитвою та благословенням.

– Абсолютне марновірство і посмішка лукавого, що не можна святу воду наливати «від себе», «через руку» або через лійку, або ставити пляшку зі святою водою на землю.

– Якщо хтось є не охрещений як годиться у церкві священиком, то вважати, що тебе “охрестили” після занурення в ополонку – не слід. Як був нехристь, так ним і залишився.

– Свята вода обов’язково втратить для тебе особисто свої властивості, якщо ти не віриш у Христа, і користуєшся нею, як черговим магічним засобом.

– Йорданська вода приносить духовне і тілесне здоров’я тільки по вірі вашій!”


Топ-10 найпоширеніших помилок в розмовній мові

Вам ріжуть вуха вислови, що звучать всюди: “піди тудою”, “самий красивий”, “лунаючий”? Вітаємо, ти серед грамотних людей. Яких, до слова, з кожним роком залишається усе менше.

Але навіть у найначитаніших та найосвіченіших часом виникають проблеми: добрий день чи доброго дня? Одягати чи надягти? Підписатись чи розписатись?

Ми вирішили згадати найрозповсюдженіші помилки і дати невеликі вказівки щодо того, як намагатися їх уникнути.

1. Добрий день чи доброго дня

Вітаючись, ми можемо говорити “доброго ранку”“доброго вечора” та “доброї ночі”, але “добрий день” лишається без змін.

2. Рятувальник чи рятівник?

Обидва слова правильні. Різниця лише в значенні:

  • рятувальник – той, чия професія рятувати
  • рятівник – особа, що врятувала випадково.

Отже, у басейні спортклубу та на пляжі сидить рятувальник. А той хоробрий юнак, що втримав вас від падіння – твій рятівник.

3. Самий кращий на світі

Українська мова страшенно потерпає від росіянізмів. Одним із проявів суржика є саме утворення найвищого ступеня порівняння, за аналогією з російською мовою, за допомогою слова “самий”. Це неправильно!

Правильно буде сказати: найкращий. Та ж сама ситуація з усіма прикметникми.

4. Співаючий, танцюючий, лунаючий

В українській мові відсутні такого роду звороти. Правильно буде сказати той, що танцює, той, хто співає, пісня, що лунає і т.д.

5. Візьміть мене на роботу, я дуже освідчений

Із таким зверненням заледве роботу отримаєш. А вся справа у тім, що людина з вищою освітою – освічена (і мала б знати, до речі, як воно пишеться), а освідчуються у коханні, стаючи на одне коліно.

6. Будь ласка

Просто запам’ятайте. Два слова. Жодних дефісів. Будь ласка.

7. Обійди тудою, так буде швидше

Ані тудою, ані сюдою швидше не буде. Швидше може бути лише “тією дорогою” або “цією стороною”.

8. Кава, собака та інші істоти непевної статі

І знову суміш української і російської у наших головах робить свою справу. Варто просто запам’ятати до якого роду належить слово і тобі ніколи не доведеться мучитися вибором.

українською – кава – вона, собака – він
російською – кофе – он, собака – она

9. Видаляти чи вилучати?

Усе залежить від того, чого планують позбуватися: видаляють зуб або апендикс, що запалився, а вилучають статтю чи тираж книги.

10. Дама у модному пальті сіла до вагону метра

Саме так. І нехай вас не дивує чудернацьке звучання цих слів. Українською мовою слова, наприклад: “пальто” і “метро”, на відміну від російської, відміняються.

За матерыалами Тутка.


Як почати: правило 5-ти секунд

Наше життя складається з безлічі ситуацій, коли нам дуже важко почати щось робити, бо не хочеться: не хочеться починати бігати зранку, не хочеться робити телефонний дзвінок, не хочеться прибирати в оселі. Не хочеться, але треба! Важко іноді змусити себе переступити через свою лінь та почати виконувати необхідне завдання. Але насправді, виявляється, з таким станом речей дуже легко впоратись.

Головним винуватцем такої поведінки є наш мозок. Саме він діє так, аби ми якомога більше зберігали енергії. Якщо після моменту, коли ви відчуваєте бажання діяти не буде жодного фізичного руху у цьому напрямку, то мозок його просто «вб’є».

Аби цього не сталося можна використати «Правило 5 секунд». І це не правило про  підняту їжу з підлоги, а реальний спосіб перестати сумніватися і почати діяти. Його розробила Мел Роббінс – американська телеведуча, авторка книг та мотиваційний спікер. Вона запевняє, що у момент вагання перед якоюсь дією необхідно порахувати 5-4-3-2-1-Вперед! і почати це робити. Це працює як певний механізм запуску. Такий самий відлік роблять перед стартом у спортивних змаганнях, тестуванням техніки, початком гри і т.п. Вікно у 5 секунд існує для всіх і використовувати його може кожен. Саме в цей час, під час рахунку, ви позбавитесь від зайвих думок та турбот, що можуть зупинити вас виконувати дію.

«Правило 5 секунд» складається з 5 елементів і кожен має своє важливе значення.

«Елемент виникнення інстинкту»

Ваші інстинкти – це поклики до дій, що продиктовані нашим досвідом, інтуїцією та ДНК. За словами Мел Роббінс, у ці маленькі 5-ти секундні моменти уся мудрість вибухає всередині нас і підказує, що ми повинні щось робити, навіть коли ми не знаємо як це почати.

«Елемент дії відповідно до цілі»

Інстинкт, який виникає всередині, пов’язаний з нашими життєвим цілями. Таких цілей може бути безліч: чудова робота, фінансова незалежність, бажання бути здоровим. Відповідно до них і виникає необхідність виконати дію. Наприклад, ви знаєте на скільки цінуєте своїх друзів, тому коли виникає думка-інстинкт подзвонити одному з них, все що вам потрібно – це хоча б взяти слухавку.

«Елемент примусу самого себе»

Для того, щоб правило спрацювало, вам потрібно зробити зусилля аби примусити себе до виконання певної дії. Настає момент. Ви відчуваєте інстинкт. Ви знаєте, що дієте відповідно до мети. Змусьте себе це зробити. Почніть рахувати 5-4-3-2-1-Вперед! Так ви налаштовуєте себе на дії.

«Елемент руху протягом»

Фізичний рух є ключовим у цій ланці. Це не означає, що ви повинні підстрибувати або бігти кудись. Все, що вам потрібно зробити,- це рухатись у напрямку свого інстинкту. Якщо ви не будете цього робити протягом 5 секунд, то ваш мозок просто «вб’є»  інстинкт.

Ви можете подумати: «Чому 5 секунд? Чому б не 3 чи 7 чи 17? ” Справа в тому, що 5 секунд – це найоптимальніший варіант. Чим довше ви чекаєте  між початковим інстинктом і фізичним рухом, тим більша вірогідність того, що ви цього ніколи не зробите. Якщо ви можете скоротити цей час до 3 секунд, то зробіть це. Нехай у вас буде ваше персональне правило.

«Елемент «або ваш мозок вб’є це»»

Мозок намагається захистити вас від перевтоми. Він діє як дуже хороший опікун – занадто турбується про вас, що заважає іноді насолоджуватися повнотою життя, рости як особистість.

«Правило 5 секунд» – це спосіб перехитрити свій мозок, змінивши вагання на дію.

Кожного разу, коли ви відчуваєте, як інстинкт до дії, або в момент, коли ви відчуваєте вагання використайте це правило. Врешті решт цей інструмент дозволить вам:

  • стати більш впевненим;
  • забути про звичку відкладати все на потім та гаяти час;
  • побороти страх перед новим;
  • перестати хвилюватися і відчувати себе щасливішим;
  • діліться своїми ідеями сміливо.

Авторка самого правила говорить: «Різниця між людьми. Які втілюють свої мрії у реальність і тими, хто не здатен наважитись на крок полягає у сміливості почати щось робити і дисципліні продовжувати свою діяльність»

Коли можна використовувати це правило?

Використовувати «Правило 5 секунд» можна постійно. Вас турбує, що ви злитесь та кричите на своїх дітей, порахуйте 5-4-3-2-1 і  реагуйте спокійно.

Не хочете виконувати роботу 5-4-3-2-1 – і починайте робити.

Не хочете робити непростий телефонний дзвінок комусь, з ким непросто розмовляти – 5-4-3-2-1, і я набирайте номер.

Це не повинно бути чимось складним; виберіть за мету якийсь маленький крок. Ненавидите зубну нитку? Просто 5-4-3-2-1 і почистіть один зуб. Тільки один. І зупиніться. Звучить дивно, але найважча частина будь-якого завдання – це початок. Ви просто будуєте режим виконання завдання і формуєте особистість тієї людини, якій ця задача буде до снаги.

Тож коли починати?

Мел Роббінс запевняє: «Немає потрібного часу. Є лише зараз. Ви отримуєте одне життя. Це воно.”

За матеріалами Всвіті.


Чому дітей необхідно вкладати спати до 21.00?

Все своє дитинство ми чули від батьків та рідних фразу: «Дев’ята година. Дітям пора спати!»

Поступово звички змінюються, причому не тільки у дорослих, але і у дітей. Якщо раніше о 9 вечора ми вже лежали в ліжку, то сучасну дитину в цей час важко вмовити навіть одягти піжаму.

Дитина повинна лягати спати рано. І не треба ніяких виправдань! Це необхідно тому, що гормон росту починає вироблятися в четвертій стадії сну, тобто приблизно в 00:30 годин, якщо лягти рівно о 21:00. Якщо дитина лягає спати дуже пізно, у неї залишається менше часу на вироблення цього гормону, що серйозно впливає на її ріст.

До того ж, згідно з результатами експериментів в цій області, діти з правильним режимом сну більш сконцентровані на уроках і краще запам’ятовують матеріал. Ще один значний плюс у тому, що діти з режимом мають менший ризик розвитку хвoроби Aльцгeймера в дорослому стані, оскільки, за словами лікарів, є тільки дві речі, які уповільнюють цю хвoробу: сон і фізичні вправи.

Стежити за звичками свого чада – завдання батьків. Ясна річ, що ви працюєте весь день і єдиний час, коли можна відпочити, припадає на вечір. Але не варто забувати, що діти переймають всі звички дорослих, тому в ваших інтересах простежити за режимом дитини. Адже це неодмінно позначиться на її майбутньому, як фізичному, так і псuхічному.

Як же перебудувати звички і навчити дитину лягати спати раніше?

Ситуацію потрібно змінювати докорінно, тобто не тільки переучувати дитину лягати раніше, а всім членам сім’ї слідувати цьому режиму. Адже якщо дитина чує голоси після відбою, бачить світло з-під щілинки дверей, то вона автоматично робить висновок, що ще неостаточний час відходу до сну.

Інше рішення – завести традицію читати дитині перед сном. Так вона буде розуміти: якщо мама або тато читають їй книжку, значить, скоро пора лягати спати.

Важливим фактором, який готує до сну, є тепле нічне освітлення в квартирі. На думку псuхологів, теплий жовтий колір розслабляє і допомагає приготуватися до переходу в світ снів.

Ще одна порада – відключати і прибирати всі свої гаджети на ніч.

Постійно включаючи і перевіряючи свої пристрої посеред ночі, ви показуєте поганий приклад дітям, які можуть повторювати ваші шкідливі звички.

Не варто забувати також про спорт. Діти, які тренуються по вечорах, засинають набагато швидше.

Не нехтуйте цими правилами. Звичка рано лягати в дитинстві дасть добрі плоди в майбутньому: з таких дітей сформуються впевнені, фізично і емоційно здорові дорослі люди.

А якщо раптом ваша дитина запитає, чому це так рано лягати спати, ви маєте круту відповідь – бо не виростеш!

За матеріалами ukrainians.today


Чому крайнощі не надихають?

У Гоа нам полюбилася одна італійська кафешка – тут найкращі сніданки, прекрасний латте і навіть іноді швидкий інтернет, але є один жирний мінус – тут дуже тісно і цю кафешку облюбувала місцева богема – хиппарів від творчості.

Дреди, тату, чванливі наряди – вони сидять тут годинами, крутять самокрутки і голосно теревенять ні про що. Як же я втомився від хіпарів за місяць в Гоа!

У гонитві за «свободою» вони пішли в крайність – неробство, інфантилізм, небажання брати відповідальність, фіаско в матеріальній реалізації. Вони йдуть по життю не навантажуючись – шляхом найменшого опору, а заповітна «свобода» для багатьох з них – це «косячок» з раннього ранку і «вільна любов» без зобов’язань.

У мегаполісах багато хто йде в іншу крайність – кар’єристи і «самореалізатори», для яких життя зводиться до низки цілей, дедлайнів, проектів, ту-ду листів і придбань.

Крайнощі…

Скільки я зустрічав людей, які досягли висот у своїй справі, але потерпілих крах в інших сферах життя – чи то здоров’я, чи особисті відносини.

Скільки я зустрічав “високо-духовних” нероб, які ледве зводять кінці з кінцями. Але зверніть увагу, ось що найсумніше: Перші замість того, щоб піти туди, де складно і страшно, ще більше тікають у свої проекти, а другі замість того, щоб піти туди, де вони себе ще ніяк не реалізували, ще більше йдуть в «шизотеріку».

Ми схильні йти в те, що у нас краще виходить, що ми вміємо, що вже пробували, що безпечно… І навпаки ми втікаємо від того, де ми відчуваємо свою слабкість і вразливість, від того, що незрозуміло і страшно. Дуже рідко мені зустрічаються люди, які в своєму житті дійсно навчилися відчувати і тримати баланс, не впадаючи в крайнощіі.

І це так красиво і сильно.

Тепер це перше, на що я почав звертати увагу при знайомстві – навчилася людина в своєму житті балансу чи скаче з однієї крайношіі в іншу?

Для мене баланс – це індикатор зрілості людини, це про вихід за межі крайнощів і фанатизму.

Йти в крайнощі набагато простіше, ніж зберігати рівновагу і розвиватися багатогранно. Наприклад, набагато простіше піти в монастир, ніж залишитися в світі, але жити усвідомлено і не втрачати себе в метушні. Простіше з головою піти в відносини, «забивши» на свою реалізацію. Або навпаки. Крайнощі завжди простіші і спокусливіші. Але в крайнощах завжди є однобокість. Набагато складніше тримати баланс. Ви самі це знаєте, якщо хоч раз пробували пройти по натягнутому канату. Один, два, максимум три кроки і ось уже втратив рівновагу.

Коли я говорю про баланс, я маю на увазі не тільки баланс духовного і матеріального розвитку, як в прикладі з хіпі та кар’єристами.

Для мене, баланс – це щось глибше, тонше і багатогранніше, тут багато різних аспектів:

  • Гармонійна чоловіча і жіноча взаємодія в парі
  • Отримувати – віддавати
  • Внутрішній світ – зовнішня реалізація
  • Свобода – відповідальність
  • Діяльність – відпочинок
  • Соціум – усамітнення
  • Місто – природа
  • Справи – здоров’я – особисте життя
  • Творчість – матеріальна реалізація

Я сам останні кілька років вчуся ловити і тримати баланс. Виходить не завжди. То йду на три тижні в монастир і після цього ще місяць «літаю в хмарах» і не можу нічим займатися. То «з головою» йду в справи, забиваючи на особисту практику і відносини з близькими людьми. Як гітара потребує регулярного налаштування, так і в житті потрібно розвивати «слух» на баланс та гармонію, щоб вчасно підтягти або послабити одну з струн життя.

Баланс вимагає максимальної усвідомленості, чутливості, мудрості та інтуїції. Баланс – це непростий, але красивий і благородний шлях. Це те, чого я бажаю вам і самому собі в Новому році. Давайте разом вчитися тримати баланс і розвиватися не однобоко, а всебічне і багатогранно – без крайнощів і фанатизму. Давайте не боятися йти туди, де ми відчуваємо свою слабкість і вразливість, а не ховатися в те, що і так «прокачано». Давайте цього року будемо разом досліджувати цю тему, шукати рівновагу і баланс в різних гранях життя. Знаю, що це складно. Але по-іншому я не хочу.

Крайнощі не надихають.

За матеріалами Сома


6 причин, чому розумним людям важко бути щасливими

Чи помічали ви за вашими знайомими та друзями, що по-справжньому розумні і глибокі люди, як правило — нещасні?

У них можуть бути партнер, чоловік, сім’я, хороша робота. Але щось все одно змушує їх відчувати себе самотніми, нещасними і втраченими.

Є 6 основних причин, чому щастя — такий рідкісний гість в житті розумних людей:

1. Вони постійно аналізують.

Люди з високим коефіцієнтом IQ схильні до надмірного аналізу всього, що відбувається в їх житті і навколо. З часом це вимотує їх, особливо, якщо роздуми приводять їх до невтішних висновків.

Вам доводилося чути вислів «Невігластво — це справжнє блаженство?» І це правда: чим менше ви розумієте, тим більш безтурботними і щасливими відчуваєте себе. Той факт, що ви ясно бачите істинне «я» людей і мотиви їх вчинків, зовсім не додає щастя. Через це ви відчуваєте себе розчарованими абсолютно в цьому світі.

Не кажучи вже про почуття, які виникають у зв’язку з роздумами на філософські теми буття, про глобальні катастрофи і життєві проблеми, у яких немає рішення.

2. У них, як правило, високі стандарти.

Розумні люди точно знають чого вони хочуть і не погоджуються на меншу умову. Це означає, що їм набагато важче, ніж іншим, відчувати задоволення від своїх досягнень, стосунків з партнерами, друзями або колегами. Так буквально від усього, що є в їх житті!

Більше того, найчастіше у людей з блискучим розумом — досить таки ідеалистичні погляди на світ. Тому при зіткненні з жорстокою реальністю, де виживають чіпкі і спритні, вони відчувають глибоке розчарування.

3. Вони дуже вимогливі до себе.

Ще одна причина, згідно якої розумні люди не можуть бути щасливими, це те, що вони занадто суворі до себе. І мова не лише про досягнення і невдачі. Дуже розумні і глибокі люди завжди аналізують свою поведінку і завжди знаходять за що собі дорікнути.

Іноді ви вже лежите в ліжку і засинаєте, і раптом згадуєте ситуацію (яка напевно сталася ще минулого літа, ну в крайньому випадку — місяць тому), коли ви вчинили не так, як хотіли або повинні були. І все — сон, як рукою зняло до ранку.

Все це викликає почуття провини, незадоволення собою й інші негативні емоції, з якими щастю, на жаль, не по дорозі.

4. Розумним реальності — недостатньо.

Люди з високим IQ ніколи не перестають шукати чогось більшого — нові горизонти, сенс, мету. Ті, хто мислить ще глибше, — не зупиняються на досягнутому. Їх неспокійний розум не дозволяє їм розслабитися і насолоджуватися «хорошими речами в житті».

Тривіальна реальність — дуже нудна для них. Вони жадають чогось фантастичного, ідеального, незвичайного… І, звичайно ж, не знаходять цього в реальному світі. Чи доводилося вам відчувати, що ви потрапили сюди випадково, що насправді — з іншого століття або навіть планети? Глибокі, дуже розумні люди часто відчувають себе подібним чином. Як можна бути щасливим, коли ви почуваєте себе чужим у цьому світі?

5. Відсутність справжнього контакту і розуміння з боку інших людей.

По правді кажучи, всі ми прагнемо одного — щоб нас по-справжньому розуміли. Як же приємно сидіти десь з однодумцем і розмовляти про все на світі, знаючи, що він розуміє тебе і дивиться на світ — так само. На жаль, розумні люди дуже рідко можуть похвалитися таким однодумцем. Багато хто з них відчуває себе самотнім і незрозумілим. Ніби ніхто на цілому світі не може розгледіти глибину їх розуму.

Науково доведено, що людям з високим IQ соціалізація тільки заважає стати щасливими. На відміну від людей з середнім інтелектом, яким вона просто необхідна. Це не означає, що розумні не потребують спілкування з іншими людьми. Вони просто хочуть розмовляти про цікаві та значущі речі, а не про знижки в магазинах, погоду і плани на вихідні.

Немає потреби нагадувати, що в наші дні все складніше знайти людину для дійсно глибокого спілкування. За це можна «подякувати» нашому суспільству споживання, яке націлене винятково на отримання матеріальних благ. Це сумно, але це жорстока правда.

6. Багато людей з високим IQ страждають від психологічних проблем.

Написана вже не одна наукова робота з психіатрії, в якій автори пов’язують психічні розлади, наприклад, соціофобію або біполярний розлад, з високим коефіцієнтом IQ. Можна стверджувати, що це — свого роду «побічний ефект» глибокого розуму? Хто його знає. Наука ще не може так глибоко проникнути в таємниці людського розуму.

У той же час розумні люди, які не страждають психічними розладами, також схильні до так званої екзистенціальної депресії, яка часто є результатом надмірного мислення. Якщо ви часто все обмірковуєте і аналізуєте, то в якийсь момент починаєте міркувати про життя, смерть і сенс існування. Ви починаєте переосмислювати все своє життя і смуток без будь-яких причин — гарантований.

За матеріалами Тутка


15 правил мотивації для студентів Гарварда

Вісім президентів США, сорок дев’ять лауреатів Нобелівської премії, Девід Рокфеллер, Білл Гейтс, Марк Цукерберг – і це не повний список видатних студентів Гарварда, одного з найвідоміших університетів США і всього світу.

Звичайно, успіх приходить не до кожного. Але той, хто лінується, успішним не стане однозначно.

Тому спільнота студентів Гарварду склала власний список мотиваційних порад, які покликані викорінити зневіру у власних силах  та надихнути на зміни у власному житті.

«15 правил мотивації для студентів Гарварда»

#1

#2

#3

#4

#5

#6

#7

#8

#9

#10

#11

#12

#13

#14

#15

Джерело: inspired.com.ua