Навіщо водять Козу і хто така Меланка: традиції 13-14 січня

Традиції святочного маскараду в Україні не менш цікаві за британський Хеловін або італійську комедію дель Арте.

Звичай водити Козу на Василя, з 13 на 14 січня, – це містичне дійство, що прийшло до нас ще з дохристиянських часів і продовжує жити в обрядових дійствах сучасних колядників і щедрувальників, – пише УП.

Різдвяний Святвечір в українських сім’ях традиційно відзначали у тихому сімейному колі: готували дванадцять страв і носили хрещеним вечерю. А після Різдва наступали святки: час веселощів, імпровізованих вистав і масок.

КОЗУ ВЕДУТЬ!

Найбільшою популярністю у східних слов’ян користувалася маска кози, символу урожаю.

Зазвичай її робили із дерева, обклеюючи хутром. Нижня щелепа була рухомою, до неї прив’язували мотузку, і тоді “коза” могла клацати зубами.

Звичай водити Козу прийшов до нас ще з дохристиянських часів. Малюнок

Іноді обходилися обручем із лози. Дві гіллячки служили рогами, дерев’яні ложки – вухами.

На спину Козі одягали вивернутий хутром догори кожух.

За прадавньою легендою, щоб урятувати новонарожного сина від злої Мари, Божа Мати перевтілила його у козу. Кожного Різдва Богоматір обертатиме на козу своє дитя аж до кінця світу, допоки не скінчиться боротьба світлих і темних сил. Тож із язичницького символу родючості коза поступово перетворилася на одного із символів Ісуса Христа.

Але на святках Коза, як і належить домашній худобі, ніколи не ходила сама. Її водила юрба ряджених “козоводів”, що йшли від хати до хати, щедруючи і розігруючи невеликі вистави.

Коза, як і належить домашній худобі, ніколи не ходила сама. Її водила юрба ряджених. Малюнок mar.ivanovn
Козу тримав за налигача Дід. Він мав величезний ніс і червоні щоки, а на його спині проглядався горб.

Маска Діда – це типізований образ старого купця, який, незважаючи на вік, лишився ласим до дівчат і чарки. В італійській традиції Дідові відповідає комічний старий із комедії дель Арте на ім’я Панталоне, а “козина комедія” у різних інтерпретаціях була поширена по всій території Європи від Атлантики до Кавказу.

З часів Київської Русі основними маскарадними персонажами були тотемічні тварини – Ведмідь, Корова, Вовк, Лисиця, Кіт тощо.

Пізніше в ритуальних дійствах колядників з’являлося все більше християнських та сатиричних мотивів: колядники розігрували біблійну історію народження Христа, а також ставили імпровізовані п’єси, де висміювали недоліки суспільства.

Серед інших персонажів стали зустрічатися Баба, Циган, Єврей, Поляк, Шинкар із Шинкаркою, Піп-п’яничка, Старець Савочка, Чернець, Молодиця, Запорожець, Чорт, Солдат…

Зазвичай, після свят маски викидалися, бо залишати у себе маску вважалося гріхом.

МЕЛАНКА І МЕЛАНКАРІ

Напередодні Старого Нового року, ввечері 13 січня, в народній драмі з’являється новий персонаж – Меланка.

Цю роль завжди виконує переодягнений дівчиною хлопець. Меланка пишно одягнена, замість маски часто має яскраво підведені брови і нарум’янені щоки. У руках тримає веретено, віник, ляльку чи який-небудь інший атрибут “бабського діла”.

Меланка – невміла господиня. Згідно сценарію, хлопець пародіює жіночі заняття, роблячи все незграбно і навпаки.

Роль Меланки завжди виконує переодягнений дівчиною хлопець. Фото

Є у Меланки й супутник – Василь (13 січня – свято Меланки, 14 січня – Святого Василя). Поруч з ними завжди крутяться Баба з Дідом, що символізують досвід поколінь.

А разом з ними гуляють й інші святочні персонажі, що поділяються на чистих (танцюють і співають, зазвичай не носять маски), та нечистих (жартують і “чинять кпини”, завжди носять маски).

Традиційно, ходячи по хатам, меланкарі до звичних побажань здоров’я і достатку додають побажання сімейного щастя, ставлячи неприйнятні в інший час сценки еротичного змісту і співаючи щедрівки.

Цілі процесії ряджених ідуть вулицями, розважаючи перехожих та роблячи всілякі витівки. Такий святочний карнавал має назву “переберія”, від слова “перебиратися” – переодягатися.

Найбільш відома в Україні переберія відбувається щороку у буковинському містечку Вашківці.


6 оберегів, які мали бути в кожній українській хаті

“Українська хата — на придане багата” — так коротко та влучно можна охарактеризувати типову українську домівку. Дійсно, старі хати у різних регіонах України є справжім скарбом та дзеркалом минулого. Саме вони є унікальними пам’ятками, які зберегли в собі традиційні види укаїнських ремесел: вишивання, ткацтво, гончарство, писанкарство, ковальство, плетіння, столярство, гутництво та багато інших.

Дім захищав не лише від негоди, але й від зла, беріг чистоту людської душі. Тобто сама українська хатина вже була оберегом. Звичай прикрашати домівки оберегами — походить із сивої давнини. Наші предки виготовляли їх власноруч із природніх матеріалів. Обереги захищали оселю від лихого ока, несли добробут, мир, любов та навіть лікували.

Універсального оберега, який би зробив все вищеперераховане реальністю – не було. Кожен оберіг мав свою окрему, важливу функцію. Велике значення мав не лише сам оберіг, але й місце, у якому його розміщували в хатині.

Рушники

Вони захищали дім та всю родину від “лихого ока”. Рушники вішали над святими образами, які колись були у кожній хаті, над фотокартками рідних — для того, щоб вони оберігали цих людей від злої долі. Рушники розміщували над вікнами й дверима, бо вишивка на його кінцях не пускала в дім злих духів.

Особливою силою наділяються речі, які переходять від покоління до покоління. Досить часто сімейним оберегом був весільний рушник. Цей сильний та наділений любов’ю оберіг був й чудовим елементом декору. Неймовірні візерунки, розмаїття кольорів та витонченість роботи дивували гостей оселі.

Посуд

Такий звичний елемент побуту також мав силу оберега. Наші предки користувалися глиняним посудом, який, як правило, виготовляли власноруч. Не зважаючи на те, що посуд був простим, в нього вкладали найтепліші думки. Якщо ж посуд купували, то обов’язково слухали, що він “говорить”. Наприклад горщики, які є символом життя, розрізняли за тембром: “горщик” — чоловік і “горщиця” — жінка. Щоб у домі панувала злагода, потрібно мати у господарстві і горщики, і горщиці.

Кожен з нас знає повір’я, що вдома не варто зберігати надбитий посуд. Таке твердження виникло тому, що посуд вважали живим. Він, як і людина: народжувався, жив і помирав. Надщерблений, розбитий глечик чи тарілку прийнято було закопувати в землю.

Підкова

Підкова у багатьох народів має одне значення — символ удачі, щастя, достатку і оберіг від злих сил. Існувало повір’я, що злий дух ходить колами, але дійшовши до того місця, де підкова розірвана, він змушений повертати назад. Через це й підкову вішали над всіма місцями в домі, через які може проникнути злий дух: дверима, вікнами, піччю тощо.

Кріпити підкову над дверима повинен господар будинку разом з господинею. Потрібно позитивно налаштуватися, думати про хороше, про успіхи в справах і про таємні бажання.
Знайти підкову – було знаком, що зовсім скоро вам неабияк пощастить.

Образ

В кожній українській хаті, на почесному місці, розміщували образ. Зранку і ввечері до образів молилися, зверталися через них до Бога. Образи прикрашали вишитими рушниками, які господині вишивали власноруч. Образи берегли домівку від всього лихого, несли мир і спокій.

Дзвін

Хорошим оберегом для житла є дзвін. Він означає захисний купол небес. Дзвін може не тільки відганяти від будинку зло, але і знищувати біду що вже зайшла в будинок. Ритмічні і водночас мелодійні удари дзвону символізують час що минає, бій дзвонів пов’язують з весіллям, перемогою або молитвою.

Українська хата є невід’ємною частиною культури нашого народу. Вона є втіленням вірувань українців, укладом їхнього життя та взірцем естетичних вподобань.

Покуть

За давнім звичаєм, у традиційній селянській оселі найсвятішим місцем вважався покуть (червоний або красний кут). Розміщувався він, як правило, по діагоналі від печі й обов’язково “обличчям до сонця”, тобто на схід. За первісних часів це було місце пращурів. Пізніше на покуті ставили Дідуха – духа дідів, предків роду, і кутю – ритуальну страву для померлих душ. Звідси, очевидно, й назва – покуть, тобто місце для куті; а можливо, від “по куту” (діагональне від печі, яка також виконувала важливу функціональну й обрядову роль).

Отже, покуть був своєрідним домашнім вівтарем. Біля нього вивішували писанку, котра мала оберігати родину од грозових блискавок, пожеж, злих духів. Пізніше, із запровадженням християнства, тут знайшлося місце для божниці з іконами, а сам покуть завішували спеціальним рушником, який в народі називали божником.

Джерело: dp.ridna.ua за матеріалами: folkmoda.net.


Весільні обручки: прикмети і забобони

Коштовності завжди збирають навколо себе сотні міфів, але обручки можна назвати рекордсменами в цій справі. Як носити символи кохання і шлюбу? Коли краще їх купувати? І що означає, якщо весільна обручка загубилася? Разом із ювелірним інтернет-магазином “Укрзолото” відповімо на найважливіші питання.

Популярні прикмети про кільця

На кожну прикмету через сотні років після її виникнення знаходиться логічне пояснення. Але віра в них настільки сильна, що і в ХХI столітті багато молодят не ризикують переступити навіть через відверто дивні вигадки. Поговоримо детальніше про них!

Які кільця обрати для весілля? Уже після пропозиції пара стикається з думкою, що гладенькі обручки – ідеальне безхмарне подружнє життя. Та чи залежить щастя від дизайну коштовності? А ось зайвий декор, вставки или насічки означають можливі перепони на шляху до щастя.

Як правильно носити обручки?
Як правильно носити обручки?

Не можна в новому шлюбі надягати прикрасу, яка була створена зі старого переплавленого виробу або обручки. Те ж саме стосується аксесуарів, які дісталися у спадок від батьків чи від дідусів з бабусями: якщо їхнє спільне життя було наповнене випробуваннями, навряд чи новій парі це обіцяє щось хороше. Якщо врахувати, що дорогоцінні метали і камені накопичують негативну енергетику, то такий варіант дуже схожий на правду.

В РАГСі на закоханих чекає ще одна прикмета: якщо кільце впало на підлогу, то шлюб буде коротким. А якщо списати все на хвилювання нареченого або нареченої?

Як надягати обручку? І тут знайшлася головоломка для прекрасної половини пари: дівчина повинна зняти рукавичку перед тим, як наречений прикрасить її безіменний палець символом любові. Інакше на пару чекає розлучення.

А ще на руці нареченої не повинно бути інших кілець, крім головної прикраси весільного дня. Символ шлюбу не повинен конкурувати з іншими аксесуарами: ні по енергетиці, ні за красою.

Як правильно носити обручки?
Як правильно носити обручки?

Чи можна носити чужу обручку або давати приміряти свою? Ні в якому разі. Інакше ризикуєте віддати все щастя іншій дівчині. А той, хто носить золоту обручку з історією, може повторити долю колишніх власників.

Втрачене кільце – ще один провісник розлучення. Хоча є цікава версія: втратити символ любові в своєму будинку – ознака благополуччя. А ось знайти обручку – до швидкого весілля. Хоча фахівці з енергетики не радять використовувати саме знайдену прикрасу для майбутньої церемонії.

Як правильно носити обручки?
Як правильно носити обручки?

Ще одна сучасна прикмета про обручку особливо актуальна! У наш час багато хто вирішує не носити прикрасу щодня. Хтось через практичні міркування: якщо робота пов’язана фізичною працею, не хочеться псувати зовнішній вигляд аксесуара. Інші просто не можуть звикнути до коштовності на пальці. Але прикмета каже, що в таких сім’ях дуже скоро починається розлад. Оскільки і чоловік, і дружина піддаються негативній енергетиці і заздрості з боку. А ще можуть початися фінансові проблеми і відчуття постійної нестачі грошей. Якщо носити прикрасу на правій руці не хочеться, є альтернатива: надягти її на ланцюжок і носити біля серця.

Чи прийме про обручки – сотні. Але чи варто надавати їм значення, якщо ви обидва впевнені один в одному і силі власних почуттів? Ukrzoloto радить не зациклюватися на дрібницях і вірити тільки в приємне! Найстійкіші забобони не встоять перед щирістю і справжнім коханням.

За матеріалами Газета.Юа.


Цікаві традиції, звичаї та обряди українців, які пов’язані з житлом

Зараз у селах планова забудова, а раніше вільно обиралося місце, де будуватися

За матеріалами архівів чи згадок старих людей знаємо, що були певні традиції вибору місця для житла. За деякими уявленнями, його повинна була вибрати свійська тварина, яка, зазвичай, лягає тільки в гарних місцях.

Окрім того, місце обирали за допомогою покладених на ніч речей, перевіряючи чи з’явиться на них роса. Ніколи не будували хату на перехресті, бо там могли “діяти” відьми, туди кидали “погані” гроші, тобто це було “нечисте” місце.

Не рекомендували зводити житло там, де було кладовище, де був зруйнований храм, де в дерево влучила блискавка.

Будівництво житла

Сам процес зведення житла відбувався за участі майстрів та толокою, завдяки взаємодопомозі громади. Для всіх помічників господарі готували велике частування. Були й винятки. Наприклад, на півночі Чернігівщини, де переважала зрубна хата з нештукатуреними стінами, толоки не робили, обходились власними силами або роботою найманих спеціалістів.

Існувала традиція на кутах майбутньої хати закопувати монети, певні предмети побуту, щоб господарі жили щасливо, завжди мали гроші. Великого значення надавали такому етапу будівництва, як вкладання сволоку. На цій великій балці трималася фактично вся стеля. З метою охорони будинку, на сволоках зображували хрести. Крили хату або самі господарі, або ж запрошували умільців. Кінець будівництва знаменувало обрядове деревце, що встановлювалося на горищі.

Ставлення до майстрів-будівельників

Майстрів дуже шанували, у процесі зведення старалися їх не нервувати, обов’язково пригощали обідом, а увечері після закінчення робіт могли і чарку налити.

Уявлення про домовиків

Коли входили у новобудову, то хорошого домовика зі старого житла прагнули перевести сюди. Дехто вважав, що він сам переходить за господарями, а деякі спеціально брали певні речі зі старої хати, запрошували домовика.

Ставлення до домовика було двояким, бо цей дух міг робити або щось хороше, або й зашкодити. Коли у хаті творилося щось неладне, то ставили на порозі мисочку з молоком, щоб задобрити і підгодувати домового. Коли у житлі щось загубилося, то господарі прив’язували до ніжки стільця шматочок тканини, примовляючи: “Ти цю річ забери собі, а оту поверни мені”. Та, переважно, люди вважали домового добрим. Щоб побачити домовика, необхідно було у Страсну п’ятницю принести у дім з церкви запалену свічку.

Інші духи хати

У хаті могли жити й інші духи, квартируючись, найперше, у просторі печі. Це було місце домашнього вогнища, що наділялося сакральністю ще з прадавніх часів. Люди вірили, що якщо кидають у вогонь їжу, то вони віддають цей харч своїм предкам. Відголоски таких уявлень зберігалися і в ХІХ, і в ХХ ст. Наприклад, біля печі господарі залишали страви на Різдво, віддаючи данину померлим родичам. Деякі старожили казали, що за піччю живе спеціальний дух – “запічник”. Щоб його не прогнівити, піч старанно доглядали, обов’язково білили.

“Правила поведінки” у домі

Щоб у домі добре жилося, необхідно було, по-перше, задобрити усіх духів, котрі там проживають, і, по-друге, треба за будинком дуже слідкувати. Вважалося, якщо у хаті неохайно, то й життя буде неохайним. Стежити за порядком у домі було обов’язком жінок. Щотижня (деякі рідше) вони натирали долівку, часто підмазували стіни, особливо перед святами.

Освітлення житла

Раніше житло освітлювалося за допомогою світоча чи каганця. Світоч – це дерев’яна труба чотирикутної форми, що опускалась до середини кімнати, і на неї чіпляли решітку, де вкладався вогник.

Речі-обереги у хаті

Візерунки на рушниках (Дерево Життя, солярні знаки) мали оберегову функцію, захищали людину від всілякого зла. Хата була мікрокосмом людини, де та робила все, щоб їй добре жилося. На божнику, окрім ікон, зберігалося освячене зілля, складалися свічки. Злі сили проникали у цей внутрішній простір із зовнішнього, “чужого” світу, з вулиці.

Захист від них – обходи обійстя зі свічкою, підкова на щастя. Прорізи для дверей та вікон – це найбільші “зони ризику”, через які могло просочуватися щось нехороше, і тому їх слід найбільше охороняти. Звідси й заборона передавати будь-що через поріг. Прорізи дверей прикрашалися різними символами, оберегові знаки мала й різьблена лиштва над вікнами.

Прощання з домом

Коли людина помирала, то рідні були зобов’язані допомогти душі успішно покинути свій дім. Адже за певних обставин вона могла повернутися туди злим духом. Щоб убезпечитися від цього, у хаті, де був покійник, закривали всі дзеркала. Мерця виносили з хати вперед ногами, щоб той більше не повернувся. Коли тіло винесли, у хаті необхідно було символічно прибрати.

Отже, оселя для українців значила досить багато. Щоб у хаті гарно і в достатку жилося, вони дотримуватися низки звичаїв ще під час її будівництва, постійно віддавали шану духам дому, стежили за порядком у будинку, завдяки низці оберегів захищали його від зовнішнього “злого” світу.

За матеріалми Всвіті.


Українські весільні традиції від яких не варто відмовлятись

Традиційне українське весілля завжди відрізнялося своєю пишністю, урочистістю, колоритом та, звичайно, прекрасними весільними традиціями. Таких традицій існує дуже багато, і всі вони по-своєму цікаві й оригінальні, а більшість з них є дуже актуальними навіть на сучасному весіллі. Розглянемо найвідоміші з них:

Сватання

Раніше шлях до шлюбу починався саме зі сватання. Разом зі старостами парубок йшов до дівчини, яку хотів взяти за дружину. І якщо дівчина давала згоду, укладалась угода про шлюб. У наш час церемонія сватання носить виключно умовний характер, але все одно часто супроводжується різноманітними традиційними обрядами.

Старости є дуже важливим учасниками весільних обрядів. Вони виступають як офіційні свідки шлюбу та беруть активну участь у всіх весільних церемоніях. Як правило, старостами є члени родини або хресні батьки молодят, по одному з обох сторін. У минулому старости виступали також у ролі сватів.

Коровай є важливим атрибутом, який має бути присутнім на кожному українському весіллі. Його прикрашають традиційним орнаментом з тіста. Раніше він також виступав у якості весільного торта, але на сучасних весіллях, як правило, бувають присутні обидва. Під час церемонії благословення хтось з батьків тримає коровай як символ єдності двох родин.

Заручини

Заручини є першим обрядом перед весіллям, який відбувається одразу після укладання угоди про шлюб та супроводжується гучним святом на честь пари. Обидві родини сідають до столу, та старший староста перев’язує руки молодят рушником. За традицію після цього молода має подарувати всім присутнім по хустці.
Після цього молодята вважаються зарученими та не можуть відмовитися від шлюбу. У минулому, якщо хтось хотів намагався уникнути шлюбу після заручин, то його вважали безчесним та він мав платити іншій родині за нанесену образу.

Викуп

Ще однією досить давньою традицією є викуп нареченої. У минулі часи хлопець міг викупити свою обраницю в її батьків за гроші чи будь-які цінні речі, а зараз ця традиція має жартівливий характер. Під час викупу наречений або дружби мусять виконати різні завдання від родичів нареченої або «викупити» молоду за горілку.

Благословення

Перед тим, як відправитися в церкву, молодята за традицією мають попросити благословення на шлюб у своїх батьків. У будинку нареченої вони стають на коліна на вишитому рушнику. При цьому присутні старости, які тримають ікони. Батьки дають дітям благословення та бажають їм щасливого подружнього життя.

Вінчання

У церкву молода пара входить як рівні, рука об руку. Перед початком церемонії вони мають сказати священику, що вступають у шлюб з власної волі. Після того священик веде пару до вівтаря, виступаючи символом того, до шлюбу молоду пару веде сам Бог.

Обручки у весільному обряді символізують те, що жінка вже не є вільною, вона належить своєму чоловікові. Цей символ вірності благословляє священик та одягає молодятам на руки, перед тим як провести їх до вівтаря.

Вишитий рушник має дуже велике значення у весільних традиціях. Ним обгортають ікони, які супроводжують молодят від благословення до самого вінчання, де на нього стають молодята, щоб увійти у шлюб.

Це означає те, що вони ніколи «не будуть стояти на голій землі» – жити у бідності. Вважається, що хто перший стане на рушник, буде головою родини. Щоб показати, що молодята є єдиним цілим, їхні руки на час церемонії зв’язуються вишитим рушником

Далі священик тричі обводить пару навколо малого вівтаря як знак того, що шлюб є подорожжю на чолі з Ісусом Христом. Тепер молода пара вже не є просто хлопцем та дівчиною, вони стають подружжям та роблять по три ковтки вина з одної срібної чаші як символ того, що все у шлюбі – і горе, і радість – буде ділитися на двох.

Свічки на вінчанні виступають символом того, що шлюб є духовною подією, а Христос є світлом, яке осяює початок нового життя молодят. Наречена та наречений тримають по свічці під час всієї церемонії.

Корони, які над головами молодих під час вінчання тримають дружка та дружба, символізують те, що наречений та наречена стають королем та королевою власного родинного королівства, а сам вінець уособлює  в собі вінець творіння.

Корони можуть бути як і золотими, так і вінками, які сплетені з митру. Колись їх носили кілька днів після весілля,. Ще за одною традицією по закінчення вінчання молодий знімає з нареченої її вінок та фанту і одягає хустку в знак того, що дівчина увійшла в статут заміжньої жінки.

Після вінчання починається урочисте святкування, яке за давніми традиціями триває три дні. Воно завжди супроводжується  піснями, танцями, та пишним бенкетом з традиційних українських страв.

Поправини

Поправини є заключною традицією весільного святкування. На наступний день після весілля прийнято, щоб батьки нареченої пригостили всіх гостей обідом. Під час цього всі вітають пару з першим днем їх шлюбного життя.

автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua


Що означають квіти та стрічки в українському віночку

Кожна квіточка і стрічка в українському віночку має своє значення, адже вінок — це не тільки краса, а ще й оберіг

Віночок, сплетений з квіточок і трав, оздоблений яскравими стрічками, — один з найдавніших українських символів. В одному вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка чи травинка щось означала: троянда — кохання; біла лілія — символ чистоти і невинності; волошка — простота і скромність; вереск — самостійність; дзвоник польовий — вдячність; лавр — успіх, слава; мальва — краса, холодність; півонія — довголіття; ромашка — мир, ніжність; безсмертник — здоров’я; калина — символ дівочої вроди, символ України.

0vUOAWjG-0g
Вінок обов’язково оздоблювали стрічками різних кольорів. Стрічки вимірювали по довжині коси, розрізали нижче коси, щоб її сховати. Найпершою по центру в’язали світло-коричневу — символ землі, пообіч якої жовті — символ сонця; за ними — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість; голубі й сині — небо і вода, що надають силу і здоров’я. Далі йшли жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — душевність і щирість, рожева — достаток. Білу вплітали лише тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом (на лівому — сонце, на правому — місяць). Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, підв’язували до нього червону стрічку — символ печалі й магічності.

Ukranskiy-vinok-prikrasa-chi-oberig
Сирота вплітала в косу та у вінок блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчину подарунками, хлібом, грошима, бажали їй стати щасливою й багатою. Дівчина ж у вдячність дарувала тим людям стрічку з вінка.

Td5gU0PVdJA

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, що сходить. Також віночок — це символ слави, перемоги, святості, успіху, могутності, миру, сонця, влади. А ще віночок означав цнотливість і дівочу молодість.

За матеріалами Відкривай Україну.


Ворожіння на Івана Купала: 5 цікавих способів

Свято Івана Купала – це одне з найдавніших українських свят, яке зберігає у собі спогади про магічну силу природи. Саме в ніч з 6 липня на 7, українки колись, та навіть сьогодні, збираються разом і ворожать на своїх “суджених”.

Розповідає 24 канал

Ворожіння на Івана Купала здавна вважаються прадивими та доленосними. Згідно з повір’ями, у ніч на Івана Купала дерева переходять з місця на місце і розмовляють одне з одним, а трави набувають чудодійної сили.

Саме тому, за традицією, в Купальську ніч ніхто не повинен спати. Після заходу сонця завжди і починалося буйне та веселе свято з дівочими ворожіннями.

Пропонуємо вам дізнатись 5 найцікавіших способів ворожінь, які можуть дати натяки на ваше майбутнє.

Ворожіння на судженого

За допомогою різних ворожінь можна дізнатися ім’я судженого. Найпоширеніший спосіб, це вийти на вулицю і запитати першого зустрічного чоловіка його ім’я. Саме так зватимуть вашого судженого.

Інший популярне ворожіння передбачає використання ножа. Для цього попередньо на аркуші паперу потрібно накреслити коло і вписати по колу всі букви алфавіту. Після потрібно поставити ніж по центру і покрутити його. На яку букву буде показувати вістря ножа, на неї і буде починатися ім’я судженого.

Також можна написати записки з чоловічими іменами на листочках паперу і скрутити їх в трубочки, які необхідно покласти під подушку. Після цього слід лягти спати. Вранці, прокинувшись, необхідно витягнути одну з записок. Ім’я, написане в ній, буде ім’ям судженого.

Ворожіння по багаттю

Стрибки через багаття на Івана Купала. Фото з відкритих джерел

Зазвичай, у святкову ніч Івана Купала, молодь розводить велике багаття і стрибає через нього. Існує повір’я, що коли полум’я не торкнулося стрибаючого – це сприятливий знак, що пророкує дівчатам швидке і щасливе заміжжя, а хлопцям – успіх в справах і коханні.

Ворожіння по вінку

Також увечері, на заході сонця, дівчата плетуть вінки з лісових і польових квітів. Після чого вони, загадавши бажання, опускають їх в озеро чи річку і якщо вінок поплив далеко, тоді бажання обов’язково збудеться, але якщо вінок через нетривалий час пристав до берега недалеко від місця, де його опустили в воду – прийдеться чекати до наступного року, щоб знову випробувати свою долю.

Ворожіння по колах на воді

Для такого незвичайного ворожіння на Івана Купала, щоб краще дізнатись про свою долю із судженим, у широку і глибоку миску найперше наливають воду. Коли ж настає захід сонця, дівчата повинні пошепки промовити воді своє бажання, після чого кинувши туди невеликий камінчик. Якщо число кіл на воді буде парним – тоді бажання збудеться, якщо непарне – бажанню не судилося збутися.

Ворожіння по квітах

Не дарма ж на свято Івана Купала закохані шукають квітку папороті, яка розквітає лише в купальську ніч. Саме тому з таким незвичайним ворожінням на судженого, як з квітами, дівчата приділяють найбільшу увагу. Увечері напередодні свята, дівчата сідають у коло, попередньо зібравши всі разом найрізноманітніші квіти. Одна з дівчат вибирає квіти по одній, промовляючи: “Кому ця квітка дістанеться?”, а інша дівчина, яка сидить спиною до квітів, називає ім’я будь-кого з присутніх.

Дівчата збирають квіти та ворожать на них

Після цього, яка квітка кому дістанеться, судять про ставлення до себе задуманого хлопця:

Глід – є надія на кохання.

Васильок – в тебе закохаються.

В’юнок – він тебе ніколи не покохає.

Гвоздика (біла) – смуток.

Гвоздика (жовта) – зневага.

Гвоздика (червона) – пристрасне кохання.

Жоржини – вдячність.

Жасмин – лише “залицяння”, яке не пророкує серйозних намірів.

Дзвіночок – не вір йому, обдурить.

Жовтець – на побаченні все з’ясується.

Маргаритка – сором’язливе кохання.

М’ята – тебе дуже сильно кохають.

Незабудка – боїться тебе втратити.

Нагідки – ви розлучитеся.

Півонія – сором за його вчинок.

Троянда (біла) – кохає сильно, але не показує цього.

Троянда (червона) – сумує за тобою.

Ромашка – він сумнівається у своєму коханні.

Фото з відкритих джерел


Про що розповість українська писанка: що означають знаки та символи на писанках, кольори та види розписних яєць

Напевно, кожна людина хоч раз у своєму житті намагалась зробити писанку власноруч. Хтось просто опускав яйця у фарбу, чи наклеював наліпки, а комусь вистачало наснаги та терпіння виготовити справжній шедевр – розмалювати писачком. Ми хочемо розповісти про написання писанок, види розмальованих яєць, символічність їх кольорів та орнаментів.

Підготовка до написання

Традиційно в Україні писанки виготовляли лише жінки (зараз цим займаються не залежно від статі). Для виготовлення писанки знадобиться писачок, фарби, яйце, віск (бажано бджолиний), свічка та посуд, для розведення фарби. Якщо ви плануєте робити писанку в світлій гамі, то варто обирати яйця з білою шкарлупою. Зазвичай писанки пишуть на видутих яйця (останні можна ще довго зберігати як елемент декору). Якщо ви хочете виготовляти писанку з видутого яйця, то варто перевірити його на міцність (піднести до світла і перевірити чи немає тріщин) та свіжість (шкарлупа не блистить та на дотик шершава, ніби крейда). Традиційно писанку створюють нашаруванням кольорів: наносять віск на ті місця, що мають залишитись білими, та занурюють в жовту фарбу (для світлих писанок) або фарбу іншого кольору (для темних чи яскравих писанок). Якщо ви хочете досягти більш темних чи насичених кольорів, яйце у фарбі потрібно тримати довше (для світлих достатньо тримати у ємності з фарбою 10 секунд). Коли писанки будуть готові, потрібно обтерти віск та вкрити лаком (за бажанням).

Види розписаних яєць

Існує чотири основних види: крапанки, дряпанки, крашанки та писанки. Кожен вид має свої особливості та правила виготовлення.

Крашанки. Це найпростіший спосіб виготовлення фарбованих яєць. Раніше для їх приготування господині збирали лушпиння від цибулі та варили в ньому яйця (інколи для декору до яйця прив’язували листочки петрушки чи дрібні листочки смородини, які залишали на готовому яйці білі відбитки-листочки). Також як барвники використовувались відвари трав, кори дерев.

Крашанки

Цікавим підвидом крашанок є техніка «під мармур» – до яйця хаотично прикріпляють шматочки сухих фарб, шматочки різнокольорового паперу чи тканини, загортають в полотно, обв’язують ниткою та відварюють в окропі. Готова писанка мало досить цікаве забарвлення чимось схоже на мармур.

Крапанки

Крапанки. На яйце наносять писачком воскові краплі та занурюють у світлу фарбу, потім знов ставлять цятки і занурюють в фарбу темнішого кольору. Коли на крапанці вже будуть цятки всіх бажаних кольорів, загальне тло вкривають темною фарбою (найчастіше темно-вишневою, темно-зеленою або чорною). Після цього віск розтоплюють над свічкою та обережно обтирають яйце від залишків воску м’якою тканиною.

Дряпанки

Дряпанка. Якщо у вас немає під рукою писачка, то можна по експериментувати драпанками. Берете крашанку темного кольору та занурюєте її в темну фарбу. Як яйце висохне наносите олівцем орнамент та продряпуєте його голкою (шилом чи цвяхом – що є в господарстві).

Писанки

Писанка. Це найскладніший у виготовленні варіант кольорових яєць, адже потребує майстерності, терпіння та часу. Спочатку олівцем промальовуються основні орнаменти, потім по цим лініям наносять писачком віск, після цього яйце занурюють у фарбу, розтоплюють віск, видаляють його та, за бажання, розписують орнаменти іншими кольорами (можна залишати й білими).

Фарби для писанок

Колись фарби для писанок майстрині виготовляли власноруч. Наприклад, жовту фарбу отримували з кори яблуні-дички, яку відварювали та настоювали. Також жовтий колір давав відвар з гречаної соломи (відвар полови – бурий колір). Зелений колір отримували з полови конопляного насіння, а чорний – з лушпиння соняшника, чорнильних горішків дуба. Брунатний колір давали лушпиння цибулі, настій дубової кори та кори вільхи. Для отримання червоного кольору настоювали звіробій (пізніше цей колір добували з трісочок сандалового дерева, що привозили з Бразилії українські емігранти). До природних барвників (для кращого зафарбовування) додавали галун: алюмінієвий робив кольори яскравішими, а залізний – давав темніші кольори. Для розведення фарби використовували воду, яку вдосвіта набирали з трьох джерел та до якої додавалась ще й освячена вода.

Кольори писанок та їх значення

Як пофарбувати крашанки натуральними барвниками

У писанкарстві найчастіше використовували 7 основних кольорів (червоний, жовтий, помаранчевий, зелений, вишневий, коричневий, чорний), але можливі й інші кольори (залежно від регіону кольорова гама писанок розширювалась).

Червоний. Символізує добро, радість життя, для молоді – щасливий шлюб. За церковною традицією яйце червоного кольору є символом Воскресіння, жертовності, небесного вогню.

Жовтий. Символ небесного світила (сонця), тепла та врожаю (колір стиглого зерна). Яйця цього кольору оберігали від злих сил та лихого. Також жовтий був кольором багатства.

Зелений. Колір весни, воскресіння природи, надії та життя. Символізував пробудження природи від довгого зимового сну.

Бурий, коричневий. Символізує землю та її приховану життєдайну силу.

Чорний. Колір ночі, всього невідомого та таємного. Зазвичай використовується як тло, підкреслює силу інших кольорів. Він символізує нескінченність життя людини, буття після смерті.

Білий. Колір чистоти, символ вирію (раю). Білі символи на писанці символізували безгрішне життя.

Блакитний. Уособлював небо, повітря, воду, чистоту та здоров’я. На писанках він символізував насичення та небесну божественність.

Знаки та орнаменти на писанках

Сонце

Його зображали на писанках у вигляді кола, восьмираменної зірки (яку ще називали ружею, існували прості, бокові, повні та сторцеві ружі), хреста, тринога (зображення трьох променів, що виходили з однієї точки та були закручені в один бік, його ще називали тригвер, трикверт), свасти (сварги, гачковий хрест).

Хрест

Давній символ сонця, вогню, душі. Вважається «божим знаком». Хрест – це перетин двох ліній: вічності (вертикальна) та часу (горизонтальна). Є символом буття та небуття, початку та кінця. У християнстві він уособлює страждання та радість Воскресіння, спокуту гріхів.

Зоря, Ружа

Цей символ зображували у вигляді п’яти- шести- семи-, восьмираменна зірки. Шестикутна – знак шести сторін горизонту співвіднесених з небом, а також знак року: дві половинки по шість місяців. Восьмикутна зірка містить в собі косий хрест, прямий хрест, а також лівосторонню і правосторонню свасті. Вона вважається символом кохання (писанка з ружею в подарунок вважалась освідченням в почуттях).

Квіти

В українській традиції цей символ пов’язаний з дітьми. Тому жінкам, які довго не могли завагітніти, радили писати писанки з квітами та дарувати їх дітям.

Гілка-сосонка

Зелені дерева, гілки і листя – символ життя, весняного оновлення після зимового сну, вічної молодості, здоров’я та росту.

Завиток, Змій, Спіраль

Це символи життєвої сили та зародження життя. Писанки з цими орнаментами дарували на здоров’я.

S-подібний знак вічності

Знак єднання протилежностей. Символізує знак єдності (першопочатку та вінця завершення) у боротьбі тепла й холоду, дня і ночі, світла й темряви, чоловіка і жінки

Безконечник (кривулька)

Символізує воду, її плинність. Також вода є втіленням життєдайного жіночого начала, джерелом сил природи. У християнстві вода символізує очищення (обряд хрещення). На писанках окрім кривульок та безконечників її зображували зиґзаґами та хвилястими візерунками.

40 клинців (48 клинців)

Символізує впорядкування, зупинку перед випробуванням, родючість. На писанці може бути й більше 40 клинців-трикутників (на деяких їх більше 60). Число 40 є символічним в житті людини: 40 тижнів жінка носить дитину, у християнстві: 40 днів триває Великий піст, 40 років блукання в пошуках Землі обітованої.

Дерево життя

Символізує Всесвіт, у якому для кожної істоти є своє місце, де кожне явище підпорядковане правилам. У цьому образі поєднуються уявлення про час, простір, життя та смерть. Світове дерево можна розділити на кілька частин: крона (небесний світ, тут традиційно зображають птахів, бджіл та небесні світила: сонце, зорі, місяць), стовбур (земний світ: великі тварини, а також люди), коріння (підземний світ та вода: тут зображають змій, жаб, риб, водоплавні птахи). На писанках його зображують у вигляді вазону з уквітчаним деревцем, що символізує рід, родину (батько, мати та діти).

Грабельки, Гребінці, Трикутнички з гребінцями

Також є символами води, уособлюють хмари та дощ. Писанки із грабельками писали в посуху, щоб викликати такі бажанні дощі, які мали принести гарний врожай.

Качині лапки, Божа ручка, рукавичка, дідові пальці

 

Подібні символи уособлювали владу, заступництво, цілісність.

Сварга

Символізує сонце. Є два різновиди орнаменту: правостороння – символізує схід сонця, добро, пробудження природи навесні, позитивну чоловічу енергію та лівостороння – захід сонця, руйнування, деградацію, зло, негативну жіночу енергію. Сваргу також була уособлення вдачі, довголіття, родючості, здоров’я та життя. На писанках її зображали у вигляді ламаного або гачкового хреста (у деяких регіонах цей орнамент ще називали п’явками, півнячими гребінцями, качиними шийками).

Виноградна лоза

За християнською традицією – символ духовного відродження та давній символ роду.

Дубовий листок

Символізує силу, довголіття, терпіння. У поєднанні з жолудями – символ духовної та тілесної зрілості.

Баранець

Символ смирення, невинності, безмежної любові, родючості. На писанках орнамент «баранячі ріжки» уособлює молоді пагони рослин.

Пташка

Птах символізує людську душу (за повір’ями душа прилітає пташкою до новонародженого та відлітає на небеса, коли людина вмирає). Вона є провідником між небом та землею, охоронцем від злого, символом любові, вірності та злагоди.

Півень

Символ світла, яке побороло темряву (Христа), провісник дня та сторож добра проти зла.

Риба

Уособлює воду, життя та здоров’я, а також новохрещення.

Кінь

Символ невпинного руху сонця, чоловічої основи в природі. За християнською традицією уособлював безстрашного вісника віри, який летить у світ, готовий на смерть.

Олень

Вважається охоронцем істини, провідником душ померлих. За давніми віруваннями олень на своїх рогах виводив сонце на небосхил. Найчастіше цей орнамент зустрічався на писанках Гуцульщини та Буковини.

Автор etnoxata.com.ua спеціально для ВСВІТІ


Великдень у традиціях. Забуті українські звичаї Пасхи від етнографів

Вже зовсім скоро гряде велике свято для усіх християн – Христова Пасха. Це сімейне, родинне свято, яке кожен намагається провести зі своїми близькими.

Нині чи не у кожному домі його святкують по-своєму. А раніше усе – починаючи з підготовки до свята і завершуючи вранішнім розговінням, – проходило у всіх господарів однаково.

Більшість традицій ми не зберегли у побуті за наших днів. Але згадки про них збереглися.

У пасхальній обрядовості наших предків “Українська правда. Життя” допомогли розібратися етнографи: Галина Олійник та професор Степан Килимник.

СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ

Останній тиждень перед Великоднем мав кілька назв – Білий, Жильний, Вербний, Чистий або Страсний.

Фото NataliMis/Depositphotos

Аби на Великдень вся сяяло, господині безупинно трудилися весь Страсний тиждень. Випрати треба було усі рушники, які тільки були в хаті. 

До Пасхи господарі мали вичистити все відзимового бруду і сміття.

При чому зробити це все треба було ще до четверга.

Професор Килимник у своїх працях пише, робота по господарству була чітко розділена по днях тижня.

У понеділок треба було помазати глиною і побілити стіни в хаті. На Різдво не завжди це можна було зробити, тому цього разу, які б не стояли холоди, треба було знайти час, щоб прибрати все.

Долівку підводили обов’язково жовтою і червоною глиною. Мили столи, лави, вікна, двері, все складали, прибирали, адже після цього “порядків” принаймні два тижні вже ніхто не робив.

У вівторок влаштовували велике прання – прали ледь не все, що було у домі. Господар у той час наводив лад в хлівах.

У середу – закінчували все, що не встигли поробити у попередні дні. В цей же день завершували городні роботи. Після Страсного четверга працювати на городі вже не можна було.

До свята готували якрайкращі вбрання. Це робили також у середу. Якщо до Різдва традиційно треба було справити сорочку, то на Великдень – це були чоботи і коралі.

 Зі скринь діставали найкраще вбрання. Фото olesia/Depositphotos

Дівчата до Паски золотили вінки. Ті, що багатші, купували листкове золото, схоже на фольгу, таке, що могло перейти на матерію, відкреїтися від паперу, коли його притулиш. Золото прикладали до листочків, пір’їнок і таким чином оздоблювали вінок.

На Страсному тижні господарі вже старалися нічого з хати не позичати.

ЧЕТВЕР – ЯК РУБІЖ

Початок великодніх свят відраховували саме від четверга.

Відранку ж у них була тьма роботи. Саме від четверга і до суботи тривали приготування смаколиків до свята.

Господині у четвер пекли паски. Кожна старалася якнайкраще оздобити святковий хліб.

Паску у деяких регіонах прикрашали так само, як коровай. І безконечником, і листочками, і пташками. Чого точно не було – не покривали її глазур’ю та посипками польоровими.

 Раніше паска була більше подібна на коровай. Фото Shebeko/Depositphotos

Особливо красивими були паски на Закарпатті. Це було щось неймовірне! Їх робили схожими на корону. Увесь день майстрині трудилися над неперевершеною архітектурою з тіста“, – розповідає етнографка Галина Олійник.

На Чернігівшині та Полтавщині робили сирну паску.

Для цього виготовляли спеціальні форми, які гарно вирізьблювали. Потім робили масу з сиру, в яку клали багато яєць, цукор та родзинки. Її клали у форму і затискали. Цей сир цілу ніч вистоювався і закручувався ще сильніше. На свято паска була готова до вживання – її не випікали.

На Гуцульщині існували два окремі поняття “бабка” і “паска”. Паска була несолодка і робилася з 5-6 яєць, а бабка була здобна, з 15-30 яєць, і з родзинками.

Після того, як випікали святковий хліб, жінки засували ноги і руки в піч, яка трохи охолола, щоби не боліли і могли багато ходити і працювати.

 Подекуди таку паску готують і досі. Щоправда, форму тепер можна просто купити у магазині. Фото NatashaBreen/Depositphotos

У Чистий четвер виварювали сіль, розповідає пані Галина. Четвергова сіль вважалася одним з найсильніших захисних оберегів.

Кам’яну сіль варили у воді, доки вона не ставала біленькою і чистою. З нею йшли у церкву в четвер на Страсть, а потім цю ж саму сіль святили на Паску.

Нею захищалися проти вроків, проти проклять, сипали під порогом, щоб в хату не проскочило нічого лихого.

Етнографка татож додає, у вечері в Чистий четвер молодь скрізь запалювала вогні, а парубки котили запалене дерев’яне колесо.

Такі традиції були пов’язані з померлими предками. Вважалося, що Бог в цей час відпускав душі на землю. Душі були різні – і добрі, і злі. Вогонь мав захистити від лихого.

Багаття палили біля цвинтарів та біля церкви, коли йшли зі Страсті.

ПИСАНКИ

Етнографка Галина Олійник каже, розписувати великодні яйця треба було увесь Страсний тиждень.

Є різні твердження. Одні казали у п’ятницю великодню не можна писати писанки, бо то гріх.

 Розписувати великодні яйця дівчата воліли наодинці. Фото [email protected]/Depositphotos

Знаю села, де якраз в п’ятницю писали, бо після того, як виносили плащеницю, не можна було нічого особливого робити“, – додає вона.

В джерелах зустрічаються згадки, що писанки писали гуртом, однак пані Галина каже, частіше все ж для цього усамітнювалися.

У писанки закодовували свої бажання, прагнення та мрії. Тож дівчата воліли лишитися для цього на самоті, бо могли щось таке побажати, чого не хотіли виказувати іншим.

Писанки малювали на повних і тільки на повних яйцях.

На пустих яйцях на центральній Україні малювали тільки ті писанки, які несли на цвинтар. Їх вішали на деревах, щоби пращури з ними розмовляли“, – наголошує пані Галина.

Для того, щоб розписані яйця не псувалися, їх засушували. Писанки клали у піч після випікання паски. Чекали, поки піч трохи остужувалася, щоб яйце не тріснуло. Віск на писанці розтоплювався, рівномірно покривав писанку і яйце ставало твердим. Крім того, верхній шар білка наче запікався, і писанка вже не псувалася, а всихала.

Розписані яйця на свята служили за валюту. В хаті їх могли писати до 60 штук, каже експертка.

Їх дарували, обмінювали. Писанки заорювалися, щоб була щаслива нива. Клалися під хату, коли ставили фундамент. Їх клали в колиску, аби дитина добре спала і нічого лихого її не тривожило.

Після освячення писанки клали у воду, щоб дівчата вмивалися і були “красними як писанка”.

У писанку можна було закодувати найзаповітніше своє бажання. Фото Sonyachny/Depositphotos

Зараз таких обрядів теж немає, бо яйця переважно фарбують штучними барвниками і так можна собі “заробити” алергію чи подразнення шкіри. Раніше ж для фарбування використовували вільху, сік моркви чи буряка, дубове листя та цибулиння“, – каже пані Галина.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СВЯТО

Наповнення великоднього кошика різнилося залежно від регіону. Раніше ніде, звісно, не святили бананів, апельсинів, горілки чи вина.

В Галичині до церкви несли яйце, очищене від шкарлупи, крашанки, писанки,паску, ковбасу, шпондер (печеня), полядвицю (копчене свиняче чи яловиче філе у вигляді ковбаси), хрін, сир та сіль.

В центральній Україні вміст кошика був трохи інший: яйця (можна і без очищеного від шкарлупи), шматочок ковбаски, сало, бекон або запечене м’ясо, сир, мішочок з пшоном, пиріжки.

В Гуцулів до всього ще й досі святять сирні коники.

В центральній Україні, зауважує етнографка, паску святили не лише в кошиках, а й у ночвах. Їх ще називали нецки.

Великодній кошик чи ночви зі смакотою зав’язували у хустку або покривало.

Моя мама казала, ще дід клав нецки у верету (покривало), завдавав на плечі та йшов святити паску.

Гуцули ж несли свячене у пасківниках – це були різьбленні дерев’яні кошики-посудини, які майстрували спеціально для Великодня“, – розповідає етнографка.

Коли кошика приносили додому – хустку чи покривало розв’язували або над головою дочки на виданні, аби швидше вийшла заміж, або над головами малих дітей, “щоб розум розв’язати”.

 Великодній кошик старалися оздобити якнайкраще. Фото Sonyachny/Depositphotos

Було таке, що той, хто йшов до церкви, міг розговітися в дорозі першим, не чекаючи сім’ї. Це стосувалося особливо тих, прихожан, які жили високо в горах, або кому до церкви треба було йти кілька годин.

До речі, тоді, як і зараз, були люди, які ходили до церкви тільки раз на рік, на Пасху. Їх в народі називали річниками.

Після того, як сім’я приходила додому з церкви, розговлялася і лягала досипати. Коли просиналися – йшли знову до церкви, проводити гаївки.

Галина Олійник каже, вважалося, що у ці дні найбільшим виявом гідності та сміливості для парубків було зробити “дзвін” або “вежу”, як її називали, у кілька “колін”.

Молоді хлопці ставали один одному на плечі в кілька рядів. Звичайно, що це робилося не на асфальті, а на траві. Це була демонстрація вправності сили. Люди важили життям, але в ім’я такого великого свята.

Було багато ігор, як от “Чий батько дужчий” (стукання крашанками), “Довга линва” (перетягування каната), “Ми кривого танцю йдемо”, з меншими дітьми грали “Соловеєчку-пташку-сватку” та “Як сіють мак“, – зауважує експертка.

Перший понеділок після Великодня називали Волочебним – бо всі “волочилися” від хати до хати у гості.

До наших днів дійшла традиція Обливаного понеділка, однак з часом вона втратила свій сенс та автентичність, каже етнографка.

Раніше хлопці поливали водою лише дівчат зі своєї громади. Старших пань ніхто не чіпав.

Це не було загальне обливання. Облити міг хтось з родичів приблизно одного віку, кум куму, наприклад, але легесенько, для годиться.

Дівчата хлопців не обливали. Натомість на Бойківщині дівчата парубків у вівторок за обливаний понеділок били кропивою.

За матеріалами Всвіті.


Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують

Викуп, віночки з барвінку, каблук з ялини, коровай та вишитий рушник. Знаєте про що це? Звичайно, що так, адже про українські весільні традиції знає чи не кожен українець. А чи думали ви над тим, які традиції в інших країнах? Пропоную вам прочитати статтю про весільні обряди у різних народів світу.

Відповідно до однієї зі старовинних шотландських традицій, наречену напередодні весілля в буквальному сенсі слова обливають брудом. Дівчині влаштовують душ із зіпсованих продуктів, сміття і відходів, а потім ще й на кілька годин прив’язують до дерева. Уважається, якщо майбутня дружина з гідністю перенесе цей обряд, то і з сімейним життям впорається без проблем.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

www.marieclaire

У Новій Гвінеї перед весіллям наречений дарує нареченій свиню. Дівчина патрає худобу і на весіллі з’являється у фаті з вивернутого навиворіт шлунка свині.

У Самоа живуть дуже темпераментні люди. У них є традиція — проводити першу шлюбну ніч в одній кімнаті з численними родичами і домашньою худобою. Головне — це потрібно робити дуже тихо, щоб ніхто не прокинувся. А якщо раптом юнака спіткає невдача, і хтось прокинеться, його будуть бити, якщо, звичайно, наздоженуть. На святі наречена з’являється в плаття з кори тутового дерева.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

tradekiwi.co.nz

Наречені з народу Туцзя в Китаї починають готуватися 30 днів до весілля в незвичайний спосіб — плачем. Майбутня дружина проводить по годині в день в гірких сльозах. Десять днів по тому до неї також приєднується її мати, а ще 10 днів по тому —  бабуся; і до кінця місяця вся жіноча половина сім’ї плаче по годині в день. На щастя, ці сльози не означають смуток, а є вираженням радості і любові. Оскільки всі жінки плачуть в різній тональності, то їхній загальний плач майже звучить, як пісня. В іншій китайській провінції наречений намагається пристрелити свою майбутню дружину. Він випускає в неї з лука три стріли без наконечників. Потім чоловік ламає ці стріли в ознаменування того, що на них чекає щасливе життя без зрад.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

pinterest.com

Чеченська республіка славиться найскромнішими, мудрими і стриманими дружинами. У день весілля наречену тут ховають в куточок, подалі від чужих поглядів. За звичаєм, їй забороняється розмовляти з родичами свого чоловіка, хіба що промовити вона може: «Пийте на здоров’я!». На ім’я її називати не можна, до речі. А при підношенні на стільці гостями наречену намагаються всіляко зачепити і розговорити. І навіть видумують різні словечка, щоб вивести наречену, то зовнішність не та в неї, то ще що дотепне придумають. Якщо дівчина на провокацію піддається і відповідає, — це говорить про її дурість та нестриманість. Хтозна, чи буде вона доброю дружиною.

Дружинам Республіки Руанди тут можна позаздрити 🙂 Їм дозволяється після весілля бити, штовхати, кусати і дряпати своїх чоловіків ночами, а вдень відпочивати від виснажливого заняття. Правда, недовго, усього кілька тижнів. Аборигени щиро вірять в те, що провівши такий ритуал, дружина на все життя позбудеться від злості, а, значить, і чвар в сім’ї не буде.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

best-country.org

У деяких африканських племенах наречений «завойовує» наречену риком, як лев: чим голосніше і страшніше рик, тим більш достойним вважається претендент на руку і серце дами. У інших прийнято випробовувати нареченого на міцність у такий спосіб: оцінивши фізичні дані майбутнього зятя, батько нареченої наказує йому задовольнити її мати певну кількість разів. Хто впорається із завданням — стає шанованою в племені людиною.

У Німеччині напередодні весілля обов’язково б’ють посуд перед входом в будинок нареченої, яка на знак вдячності запрошує «хуліганів» в гості. Вважається, що битий посуд принесе їй удачу. Наречений же повинен продемонструвати свою акуратність: зробивши дівчині пропозицію, він відправляється підмітати сходи міської ратуші. Завдання нареченої — перевірити якість прибирання. Після весільної церемонії молодятам дають колоду і пилу. Їм потрібно розпиляти колоду на дві частини, що символізує початок спільного життя і ведення спільного господарства.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

avatars.mds.yandex.net

Бедуїни подають на весільний стіл цілком засмаженого верблюда, усередині якого смажений баран, начинений вареними курами, кури — рибою, а риба — яйцями.

У деяких частинах Індії жінки, народжені у Манглік (астрологічна комбінація, коли людина з’явилася на світ не в той час, не під тими зірками і не під тією планетою), вважаються проклятими і можуть викликати ранню смерть чоловіка. Для захисту від цього прокляття наречена спочатку повинна вийти заміж за дерево, яке потім, щоб зруйнувати це прокляття, зрубують.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

story-wedding.

Греція славиться своїми танцями: на весільній церемонії виконується танець грошей, під час якого до нарядів молодят гості прикріплюють купюри. А щоб визначити, хто буде головою сім’ї, у день весілля наречена намагається наступити нареченому на ногу. Нареченому потрібно бути надзвичайно спритним, щоб не стати підкаблучником. Ще одна цікава грецька традиція: перед першою шлюбною ніччю по ліжку молодят стрибають маленькі діти. Вважається, що це забезпечить сім’ї благополуччя.

В Іспанії наречений перед весіллям дає нареченій 13 золотих монет у знак того, що він готовий нести за неї відповідальність, у тому числі й матеріальну. Наречена ці монети повертає, щоб довести, що вона готова підтримувати чоловіка. Чому саме 13 монет? Це число символізує Ісуса і 12 його апостолів.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

para-wedding

У Болгарії існує незвичайний спосіб зробити пропозицію руки і серця. Чоловік просто повинен кинути яблуко в свою кохану.

У Данії існує весільна традиція прорізати в правій шкарпетці нареченого дірку прямо під час святкування. Яка жінка тепер зазіхне на нього? Ще одна цікава весільна традиція —  кожен раз, коли наречена залишає приміщення, у якому проходить весільна вечірка, усі дівчата можуть поцілувати нареченого. Теж саме стосується і нареченої: поки її обранець відсутній, будь-який чоловік може підійти до неї і вимагати поцілунку.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

weddingisland.dk

Згідно до корейських весільних традицій, по завершенню церемонії нареченого роззувають, його друзі пов’язують йому ноги, а потім починати бити по п’ятах палицею або сушеним жовтим корвином (це риба). Кажуть, що це додасть нареченому сил перед першою шлюбною ніччю. Хоч ритуал може бути і трохи хворобливим, але в основному він проводиться заради сміху, а не прояву жорстокості. Насправді це досить весела традиція, метою якої також є перевірка сил і знань нареченого. У ході цього випробування йому ставлять різні каверзні питання.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

cdn4.img.

В Індонезії дивні весільні звичаї поширюються не тільки в день одруження. За місцевими традиціями молодятам після весілля три доби забороняється залишати будинок і користуватися туалетом. За парою спостерігають і дають їм тільки мінімальну кількість води і їжі. Цей медовий місяць, вірніше домашній арешт, як вважають місцеві, сприяє щасливому шлюбу і здоровим малюкам.

У Нігерії люблять товстеньких дівчат. Дівчина повинна дуже постаратися набрати ту вагу, яка подобається нареченому. Якщо вона не зможе цього зробити, звичаї дозволяють чоловіку відіслати її назад в рідну домівку.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

geolif.

Ця традиція існує не тільки в Румунії, але також в деяких країнах Африки та Азії. Із цієї божевільної традиції, якщо чоловікові переконанням або обманом вдасться викрасти дівчину і утримати її в своєму будинку на 2-3 дні, її офіційно оголошують його дружиною.

В Австрії по дорозі до церкви молодята повинні дуже сильно шуміти, щоб відлякати злих духів.

В Ірландії під час першого танцю молодят ноги нареченої не повинні відриватися від землі. За віруваннями місцевих, якщо вона відірве ноги від підлоги, то її віднесуть злі феї. Логіка тут в тому, що феї люблять все гарне, а наречена завжди красива.

Традиційні шаленства: весільні обряди, які вас шокують 1/1

marryme.

За матеріалами uamodna.