На випадок, коли все йде шкереберть: 20 відмінних порад від Макса Фрая

Макс Фрай – це дуже вдалий літературний псевдонім двох приголомшливих авторів – Світлани Мартинчик і Ігоря Стьопіна.

Всі їхні повісті засновані на розповідях про неймовірні пригоди від першої особи, від чоловіка, який в один прекрасний момент вирішив перевернути все з ніг на голову. Він дуже різко змінює своє життя, давши згоду на пропозицію свого нового знайомого зі снів – переїхати в інший світ і вступити до нього на службу. Таким чином, Макс Фрай є і псевдонімом, і головною дійовою особою.

Пропонуємо вам 20 кращих життєвих уроків і дуже слушних порад від Макса Фрая (а вже від героя чи письменника – вирішуйте самі :)).

Хотів би я навчити тебе замість: «Ох, як все погано!» – думати: «Треба ж, як цікаво!» Але таке ставлення до життя приходить тільки з досвідом.

В кінці кінців, якщо не дозволяти собі іноді побути дурнем, життя втратить доброї половини задоволень.

У мене є прекрасне правило: якщо те, що відбувається, перестає подобатися, треба негайно йти.

Добрі прикмети слід винаходити самостійно. Кого зустрів, той і до удачі. Так і запишемо. І запам’ятаємо. І день проживемо відповідно.

Слід негайно здійснити своє дурне бажання, щоб не змарнувати на його виконання все життя.

Якщо дуже довго вдавати, що нічого не боїшся, хоробрість може стати корисною звичкою, чимось на зразок манери спати з відкритим вікном або приймати контрастний душ.

Головне – поменше говорити. І тоді співрозмовник сам придумає спосіб все собі раціонально пояснити. Принаймні, я до сих пір не зустрічав такого, хто б не впорався. Люди дуже талановиті. Дуже.

Не слід задавати питання, відповідь на які вже давно відома – якщо не твоєму безпорадному розуму, то твоєму мудрому серцю.

Роби вигляд, ніби у тебе все в порядку. Ти здивуєшся, коли зрозумієш, наскільки це ефективний метод. Після того як зумієш обдурити себе, тобі взагалі все на світі буде по плечу.

Не можна відкривати таємниці, не можна розповідати про найголовніше вголос. Особливо дорослим (тобто чужим). Інакше – все, немає таємниці, здохла, розсмокталася.

Любити слід шлях, а не майбутній кінцевий пункт, чим би він не був.

Сьогоднішній день – хороший привід вийти з берегів, кожному – зі своїх. Тому що будь-яка людина – океан, і нерозумно все життя щиро вважати себе калюжею, нехай навіть найглибшою і найширшою в мікрорайоні.

Себе треба любити і хвалити. Не доручати ж таку відповідальну справу чужим людям!

Після ночі роздумів просто необхідно зробити пару-трійку дурниць – просто для того, щоб не вважати себе великим мислителем.

Для того щоб осягнути справжній зміст події, яке вважаєш нещастям, слід відійти від нього на деяку відстань. І якщо не зовсім перестати страждати, то принаймні не брати до уваги страждання головною справою свого життя.

Потрібно йти туди, куди хочеться, а не туди, куди нібито «треба». Йти собі, йти і нічого не боятися.

Щоб отримати шанс на безсмертя, треба відмовитися від надії на нього … Взагалі від будь-якої надії. Відчай – дивовижний ключ до могутності, навіть не ключ, а відмичка, здатна відкрити майже будь-який замок … І звичайно це єдиний ключ, доступний людині!

Деякі шанси краще упускати. Для того щоб не втратити всіх інших.

Одне з двох: або ти не можеш нічого змінити – і тоді хвилюватися марно, – або можеш – в цьому випадку варто братися за справу, а не витрачати свою силу на занепокоєння і гнів.

Поки людина жива, нічого не пропало. З будь-якої ситуації завжди є вихід, причому не один, а кілька – і хто ти такий, щоб опинитися першим людською істотою у Всесвіті, що потрапили в дійсно безвихідну ситуацію ?!

За матеріалами Сома.


10 секретів виховання особистості: Що особливого дає Гарвард своїм студентам

Головний урок, який я вивчила цього літа: кожен може змінити світ, треба лише докласти особистих зусиль

Очевидна річ: навчають не університети, а люди. Проте мені довелося відчути колосальну різницю у підходах в навчанні, які використовують люди в американському та вітчизняних університетах.

Я закінчила два українські виші – державний та приватний, обидва з відзнакою. Хоч я і вважаю себе успішною людиною (була керівником декількох організацій, заступником мера, депутатом), проте у мене завжди було відчуття, що мої дипломи нікому не потрібні і якось мало що з тих університетських знань стало в нагоді в реальному житті.

Цього року мені пощастило виграти стипендію і навчатися літом в Гарвардському університеті. У рамках українських студій вивчала порівняльну політологію. Два місяці інтенсивних занять, цікавих людей, інтерв’ю, проектів. Проте особливу увагу я звернула саме на підходи в навчанні, яких не було ні в педагогічному університеті, ні в інших освітніх закладах.

Гарвардський Університет славиться найбільшою кількістю відомих випускників, які дійсно змінили світ. Серед них: Марк Цукерберг, Біл Гейтс, Джон Кенеді, Барак Обама, Девід Рокфелер, Джордж Буш, Наталі Портман та багато інших. Саме цей університет випустив у світ найбільшу кількість президентів США, які збудували найпотужнішу державу сьогодення за досить недовгий період часу. В чому ж секрет Гарварду?

Жодного разу нас не критикували, не вказали, що ми не праві, не заперечували нашу думку, не викликали відповідати за журналом або проти нашого бажання

Є багато матеріалів про те, як влаштована система освіти в США. Проте зараз, коли я говоритиму «як навчають», це буде не про розмір приміщень, не кількість років навчання, не дидактичні матеріали для занять. Обгортка й так видна всім, а от зазирнути всередину та скуштувати цукерку не так просто. Складно побачити та відчути модель навчання, перш за все, банально через мовний бар’єр. Не можна порівняти підходи в навчанні, не відвідавши заняття, не зрозумівши дискусії на уроці. Проте я спробую відобразити деякі, на мій погляд, принципові речі, які допомагають виховувати лідерів в Гарварді.

1. Постійний діалог і дискусія

Одна з моїх викладачів у Гарварді, чарівна Софія Вілсон, українка за походженням, викладач політології, жодного разу не вела у нас лекцію. Короткі пояснення – так, лекція – ніколи. Як ми вчилися? Купа літератури на самостійне опрацювання і лише дискусія на уроці. Головне завдання було навчитися аналізувати різні погляди щодо конкретного явища, віднаходити важливе, формувати власний погляд на події. Іншими словами, вчила нас думати! Вілсон задавала напрямок руху, модерувала дискусію, мотивувала до пошуку істини через цікаві формати роботи. І це зовсім не той рівень дискусії, який був в українських університетах.

Будемо чесними, в наших закладах головне точно відтворити подану на занятті чи в конкретній книзі інформацію.

А в Гарварді я відчула, що вперше по-справжньому застосовую компетенцію критичного мислення на уроці. Професор не давала нам «знання», вона вчила нас критично мислити і аналізувати інформацію, яку ми й так можемо дістати з різноманітних доступних джерел сьогодення.

2. Спільний пошук істини

Професори в Гарварді жодного разу не поставили себе в позицію «істини останньої інстанції». Вони говорять, що правда десь посередині, і ми разом її досліджуємо. Вони кажуть, що потрібно постійно рухатись вперед і сприймати різні погляди, шукати істину, бо ніхто не знає, де правда. Це цікаво, бо мотто Гарварду VERITAS, що з латини перекладається як «істина». Тобто розум студента має усвідомити, що істину вам ніхто не подарує, ви маєте її здобути важкою інтелектуальною працею.

Викладачі ж — лише мудрі провідники у цьому непередбачуваному, швидкозмінному, заваленому різноманітною інформацією світі.

Інформації тонни! Але як її фільтрувати та використовувати в повсякденному житті – нас не вчать.

3. Внутрішня свобода

Раніше я вважала себе людиною прогресивною, з мінімальним набором упереджень та стереотипів. Проте з самого початку навчання мені було трохи соромно за те, що під час дискусій моя «радянська стереотипність» просто лилася через край. Особливо, коли дискусія велася на тему національностей, рас, людської спадковості, суспільних класів. Мені було важко довести, що національності існують. А потім я сама перестала в них вірити, як щось матеріальне. І таких змін в мені тепер багато.

В Гарварді ти зрозумієш, що такі формальні характеристики як національність, раса, клас, кров, спадковість не мають значення, вони не впливають на формування тебе як особистості, як громадянина світу, як успішного будівника майбутнього.

Це підсилюється величезним різноманіттям країн та культур з усього світу, які представляють місцеві студенти. Зустріти за день двох студентів з однієї країни не так вже й просто. Хтось назве це космополітизмом, а я – внутрішньою свободою. Ти звільняєшся від упереджень, заряджаєшся внутрішньою свободою. Ніби стаєш супер-героєм з коміксу.

4. Мінімум стресу

Ще один абсолютний шок для мене, відмінниці радянської системи освіти: жодного разу нас не критикували, не вказали, що ми не праві, не заперечували нашу думку, не викликали відповідати за журналом або проти нашого бажання, не слідкували за нашим відвідуванням занять. Мотивація вчитися і ходити на заняття була забезпечена лише цікавістю. Ми сміливо ділилися думками, сперечалися між собою, відстоювали власну позицію, інколи навіть несли нісенітницю на заняттях, але розуміли, що нам ніхто не поставить «двійку» за неправильну відповідь.

Правильних відповідей нема, є лише вміння мислити та оперувати фактами для захисту своєї думки.

Якщо тобі комфортно не відповідати на заняттях взагалі – твоє особисте право. І, знаєте, звільнення від стресу розкриває потенціал розуму до творчості. Без критики, нав’язування думок, покарань, зауважень. Відчувалося, що стрес – це значний бар’єр. А скільки стресу в нашій школі?

5. Повага до особистості

На мою думку, американці просто перевершили усіх у виявленні поваги до кожної окремої особистості. Це потужна цінність, трансльована в суспільстві, що прищеплюється із садочку. Мені здалося, що в їхніх словах звучить повага навіть до злочинців та невдах. Коли я брала інтерв’ю у безпритульного на вулиці, явно алко- та наркозалежного, моя колега зробила зауваження: «Це дуже незручно ставити питання Джону (безпритульному) про те, чи є в нього робота або чому він не працює». Або про Трампа: навіть ті американці, які його майже ненавидять, ніколи не будуть поливати його брудними словами та висловлювати відверту зневагу. Вони кажуть: «Так, наша виборча система не досконала, тому сталася ця неприємна ситуація. Ми нею глибоко стурбовані». Що ж говорити про заняття в Гарварді – з поваги до кожного (вчителя/ студента/ колеги) тут все починається. Навіть оцінки студентів не показують нікому, оскільки це може демотивувати до навчання або, навпаки, викликати в когось пихатість.

Конфіденційність дарує тобі відчуття захищеності та свободи.

6. Тьютори та наставники

Чи часто українські студенти, під час навчання в університеті, задають собі питання: чи правильно я обрав спеціальність? Чи комфортно я себе почуваю в цій професії? Чи це дійсно мій вибір, чи батьки/суспільство на мене тиснуть? Чи отримувані знання відповідають моїм очікуванням?

Гадаю, ці питання не часто собі задають навіть «дорослі». В Америці студенти не тільки постійно шукають відповіді на ці питання, у них при університетах для цього є ціла армія «помічників» — тьюторів та наставників.

Для радянського погляду нормою життя вважається закінчити школу в 16 років, одразу вступити до вишу (інакше ти – невдаха), довчитися до кінця (інакше ти – невдаха теж), і потім йти працювати і створювати родину (інакше ти – хто?).

Для американців, та й європейців теж, нема лінійної норми твого життєвого шляху. Багато моїх друзів із-за кордону не раз змінювали спеціальність, університет, робили перерви в навчанні для кращого розуміння себе самого, шукали своє покликання та обирали професію лише у 30 років.

Наставники, як психологи, допомагають студентам швидше знайти себе. Вони разом обговорюють предмети, особисті побажання, підшукують кращі курси та позаурочну діяльність. Тьютори ж більше фокусують увагу на допомозі студенту опанувати предмет. Що цікаво, ні тьютори, ні наставники не навчаються ними бути. Це диктується суспільною традицією та особистими прикладами. Коштовне чи безкоштовне, престижне чи непристижне – навчання взагалі не має значення, якщо ти чітко не розуміє навіщо це тобі.

7. Командні форми роботи

Самостійно студенти навчаються вдома, коли готуються до занять, ведуть конспект або коли пишуть екзамен. На цьому самостійні види робіт закінчуються. Все інше проводиться у форматі дискусії в класі або роботи в командах. Якщо дискусія в класі – то вона модерується викладачем, якщо дискусія в командах (виконання якогось завдання) – модерується самими студентами. От і вся різниця. Американці – індивідуалісти, проте працювати в команді для них важливий вияв професіоналізму. Команда може більше, ніж один найрозумніший. Але працювати в команді не завжди легка справа. Важливість цього принципу відображається навіть у популяризації спорту в школах і університетах США. Відчуття спільної мети, злагодженої співпраці, подолання конфліктних ситуацій, спільна робота на результат – ось чому вчать в навчальних закладах США.

В українських закладах нас вчать самостійності, але сухі знання без підтримки команди – це програш в сучасному світі.

8. Авторське право

У Гарварді відчуття поваги та гідності дуже потужне. Зокрема, й до авторського права. Списувати, красти реферати, переписувати думки навіть з книжки – неподобство. За плагіат одне покарання – виключення з університету. Сформувати власну думку тобі допомагає численна кількість обговорень на занятті, тому ти жваво відвідуєш класи не тільки тому, що тобі цікаво, але й для того, аби сформувати свою думку для екзаменаційної роботи.

9. Право вибору при контролі

Ти сам обираєш теми презентацій, проектів, виступів. Ти навіть обираєш на екзамені питання, на які хочеш відповідати. В Україні зазвичай студенти готують на іспит 100-200 питань, і декілька з них лотерея життя тобі запропонує до відповіді.

При чому твоя думка на екзамені вкрай небажана. Ти маєш якомога «ближче до тексту» переказати чиїсь висновки.

У Гарварді у нас був або тестовий варіант іспиту (перелік питань з декількома відповідями, одна з яких правильна), або пояснення питання/явища (обираєш, наприклад, 5 термінів з 10), але обов’язковим є написання есе (теж обираєш одну тему із декількох запропонованих). У своєму есе ти маєш висвітлити різні думки науковців, порівняти їх і висловити власне судження щодо всього цього. Звичайно глибоке обґрунтування є принципово важливим, і лише це будуть оцінювати з точки зору достовірності твоїх висновків. Проте відчуття комфорту і можливість обрати питання для екзамену самостійно вчать тебе робити правильний вибір.

10. Сподівайся на себе, слідуй за своєю мрією

Я вже писала, що американці абсолютні індивідуалісти. Це важко передати словами, але моменти самостійності і командності вони застосовують у життєвих ситуаціях зовсім не так, як ми. Через команду вони пізнають себе і лише на себе сподіваються, коли треба зробити життєвий вибір, здійснити відкриття/винахід чи навіть врятувати світ. Кожен з них в душі супер-герой, який може все. Весь світ допомагатиме тобі: вчителі, батьки, університети, роботи, аби ти досяг своєї мрії.

Американська мрія – ти можеш все, проте твоя доля лише в твоїх руках.

І не зустрічала я там «загублених душ», які слідують вказівкам батьків чи суспільства, і так і не знаходять себе. Кожен – вільна та розумна людина, яка сама будує своє життя і відповідає за свій вибір самостійно.

Ці принципи здаються простими на папері і очевидними, проте вони часто відсутні в нашій системі освіти, що і є перепоною до розвитку нашого суспільства. 70 років Радянського Союзу були направлені на викорінення вміння і можливості особистості думати самостійно і приймати власні обґрунтовані рішення. Треба було бути гвинтиком на заводі і сліпим у вірі до партії. Проте освіта є нашим золотим ключем до успіху, потрібно долати ці радянські бар’єри. Після Гарварду я прийняла для себе рішення і йду працювати вчителем у школу. Бо головний урок, який я вивчила цього літа: кожен може змінити світ, треба лише докласти особистих зусиль.

За матеріалами Сома


Чому крайнощі не надихають?

У Гоа нам полюбилася одна італійська кафешка – тут найкращі сніданки, прекрасний латте і навіть іноді швидкий інтернет, але є один жирний мінус – тут дуже тісно і цю кафешку облюбувала місцева богема – хиппарів від творчості.

Дреди, тату, чванливі наряди – вони сидять тут годинами, крутять самокрутки і голосно теревенять ні про що. Як же я втомився від хіпарів за місяць в Гоа!

У гонитві за «свободою» вони пішли в крайність – неробство, інфантилізм, небажання брати відповідальність, фіаско в матеріальній реалізації. Вони йдуть по життю не навантажуючись – шляхом найменшого опору, а заповітна «свобода» для багатьох з них – це «косячок» з раннього ранку і «вільна любов» без зобов’язань.

У мегаполісах багато хто йде в іншу крайність – кар’єристи і «самореалізатори», для яких життя зводиться до низки цілей, дедлайнів, проектів, ту-ду листів і придбань.

Крайнощі…

Скільки я зустрічав людей, які досягли висот у своїй справі, але потерпілих крах в інших сферах життя – чи то здоров’я, чи особисті відносини.

Скільки я зустрічав “високо-духовних” нероб, які ледве зводять кінці з кінцями. Але зверніть увагу, ось що найсумніше: Перші замість того, щоб піти туди, де складно і страшно, ще більше тікають у свої проекти, а другі замість того, щоб піти туди, де вони себе ще ніяк не реалізували, ще більше йдуть в «шизотеріку».

Ми схильні йти в те, що у нас краще виходить, що ми вміємо, що вже пробували, що безпечно… І навпаки ми втікаємо від того, де ми відчуваємо свою слабкість і вразливість, від того, що незрозуміло і страшно. Дуже рідко мені зустрічаються люди, які в своєму житті дійсно навчилися відчувати і тримати баланс, не впадаючи в крайнощіі.

І це так красиво і сильно.

Тепер це перше, на що я почав звертати увагу при знайомстві – навчилася людина в своєму житті балансу чи скаче з однієї крайношіі в іншу?

Для мене баланс – це індикатор зрілості людини, це про вихід за межі крайнощів і фанатизму.

Йти в крайнощі набагато простіше, ніж зберігати рівновагу і розвиватися багатогранно. Наприклад, набагато простіше піти в монастир, ніж залишитися в світі, але жити усвідомлено і не втрачати себе в метушні. Простіше з головою піти в відносини, «забивши» на свою реалізацію. Або навпаки. Крайнощі завжди простіші і спокусливіші. Але в крайнощах завжди є однобокість. Набагато складніше тримати баланс. Ви самі це знаєте, якщо хоч раз пробували пройти по натягнутому канату. Один, два, максимум три кроки і ось уже втратив рівновагу.

Коли я говорю про баланс, я маю на увазі не тільки баланс духовного і матеріального розвитку, як в прикладі з хіпі та кар’єристами.

Для мене, баланс – це щось глибше, тонше і багатогранніше, тут багато різних аспектів:

  • Гармонійна чоловіча і жіноча взаємодія в парі
  • Отримувати – віддавати
  • Внутрішній світ – зовнішня реалізація
  • Свобода – відповідальність
  • Діяльність – відпочинок
  • Соціум – усамітнення
  • Місто – природа
  • Справи – здоров’я – особисте життя
  • Творчість – матеріальна реалізація

Я сам останні кілька років вчуся ловити і тримати баланс. Виходить не завжди. То йду на три тижні в монастир і після цього ще місяць «літаю в хмарах» і не можу нічим займатися. То «з головою» йду в справи, забиваючи на особисту практику і відносини з близькими людьми. Як гітара потребує регулярного налаштування, так і в житті потрібно розвивати «слух» на баланс та гармонію, щоб вчасно підтягти або послабити одну з струн життя.

Баланс вимагає максимальної усвідомленості, чутливості, мудрості та інтуїції. Баланс – це непростий, але красивий і благородний шлях. Це те, чого я бажаю вам і самому собі в Новому році. Давайте разом вчитися тримати баланс і розвиватися не однобоко, а всебічне і багатогранно – без крайнощів і фанатизму. Давайте не боятися йти туди, де ми відчуваємо свою слабкість і вразливість, а не ховатися в те, що і так «прокачано». Давайте цього року будемо разом досліджувати цю тему, шукати рівновагу і баланс в різних гранях життя. Знаю, що це складно. Але по-іншому я не хочу.

Крайнощі не надихають.

За матеріалами Сома


6 причин, чому розумним людям важко бути щасливими

Чи помічали ви за вашими знайомими та друзями, що по-справжньому розумні і глибокі люди, як правило — нещасні?

У них можуть бути партнер, чоловік, сім’я, хороша робота. Але щось все одно змушує їх відчувати себе самотніми, нещасними і втраченими.

Є 6 основних причин, чому щастя — такий рідкісний гість в житті розумних людей:

1. Вони постійно аналізують.

Люди з високим коефіцієнтом IQ схильні до надмірного аналізу всього, що відбувається в їх житті і навколо. З часом це вимотує їх, особливо, якщо роздуми приводять їх до невтішних висновків.

Вам доводилося чути вислів «Невігластво — це справжнє блаженство?» І це правда: чим менше ви розумієте, тим більш безтурботними і щасливими відчуваєте себе. Той факт, що ви ясно бачите істинне «я» людей і мотиви їх вчинків, зовсім не додає щастя. Через це ви відчуваєте себе розчарованими абсолютно в цьому світі.

Не кажучи вже про почуття, які виникають у зв’язку з роздумами на філософські теми буття, про глобальні катастрофи і життєві проблеми, у яких немає рішення.

2. У них, як правило, високі стандарти.

Розумні люди точно знають чого вони хочуть і не погоджуються на меншу умову. Це означає, що їм набагато важче, ніж іншим, відчувати задоволення від своїх досягнень, стосунків з партнерами, друзями або колегами. Так буквально від усього, що є в їх житті!

Більше того, найчастіше у людей з блискучим розумом — досить таки ідеалистичні погляди на світ. Тому при зіткненні з жорстокою реальністю, де виживають чіпкі і спритні, вони відчувають глибоке розчарування.

3. Вони дуже вимогливі до себе.

Ще одна причина, згідно якої розумні люди не можуть бути щасливими, це те, що вони занадто суворі до себе. І мова не лише про досягнення і невдачі. Дуже розумні і глибокі люди завжди аналізують свою поведінку і завжди знаходять за що собі дорікнути.

Іноді ви вже лежите в ліжку і засинаєте, і раптом згадуєте ситуацію (яка напевно сталася ще минулого літа, ну в крайньому випадку — місяць тому), коли ви вчинили не так, як хотіли або повинні були. І все — сон, як рукою зняло до ранку.

Все це викликає почуття провини, незадоволення собою й інші негативні емоції, з якими щастю, на жаль, не по дорозі.

4. Розумним реальності — недостатньо.

Люди з високим IQ ніколи не перестають шукати чогось більшого — нові горизонти, сенс, мету. Ті, хто мислить ще глибше, — не зупиняються на досягнутому. Їх неспокійний розум не дозволяє їм розслабитися і насолоджуватися «хорошими речами в житті».

Тривіальна реальність — дуже нудна для них. Вони жадають чогось фантастичного, ідеального, незвичайного… І, звичайно ж, не знаходять цього в реальному світі. Чи доводилося вам відчувати, що ви потрапили сюди випадково, що насправді — з іншого століття або навіть планети? Глибокі, дуже розумні люди часто відчувають себе подібним чином. Як можна бути щасливим, коли ви почуваєте себе чужим у цьому світі?

5. Відсутність справжнього контакту і розуміння з боку інших людей.

По правді кажучи, всі ми прагнемо одного — щоб нас по-справжньому розуміли. Як же приємно сидіти десь з однодумцем і розмовляти про все на світі, знаючи, що він розуміє тебе і дивиться на світ — так само. На жаль, розумні люди дуже рідко можуть похвалитися таким однодумцем. Багато хто з них відчуває себе самотнім і незрозумілим. Ніби ніхто на цілому світі не може розгледіти глибину їх розуму.

Науково доведено, що людям з високим IQ соціалізація тільки заважає стати щасливими. На відміну від людей з середнім інтелектом, яким вона просто необхідна. Це не означає, що розумні не потребують спілкування з іншими людьми. Вони просто хочуть розмовляти про цікаві та значущі речі, а не про знижки в магазинах, погоду і плани на вихідні.

Немає потреби нагадувати, що в наші дні все складніше знайти людину для дійсно глибокого спілкування. За це можна «подякувати» нашому суспільству споживання, яке націлене винятково на отримання матеріальних благ. Це сумно, але це жорстока правда.

6. Багато людей з високим IQ страждають від психологічних проблем.

Написана вже не одна наукова робота з психіатрії, в якій автори пов’язують психічні розлади, наприклад, соціофобію або біполярний розлад, з високим коефіцієнтом IQ. Можна стверджувати, що це — свого роду «побічний ефект» глибокого розуму? Хто його знає. Наука ще не може так глибоко проникнути в таємниці людського розуму.

У той же час розумні люди, які не страждають психічними розладами, також схильні до так званої екзистенціальної депресії, яка часто є результатом надмірного мислення. Якщо ви часто все обмірковуєте і аналізуєте, то в якийсь момент починаєте міркувати про життя, смерть і сенс існування. Ви починаєте переосмислювати все своє життя і смуток без будь-яких причин — гарантований.

За матеріалами Тутка


Які салати приготувати на Різдво: прості та святкові рецепти

Кожна господиня хоче приготувати на Різдво – цікаві та оригінальні рецепти салатів, щоб здивувати своїх рідних та близьких. Як вразити гостей смачними різдвяними стравами – читайте у матеріалі. Читати далі


"Якщо ви купили кутю в Сільпо - не признавайтесь" - поради, як пережити різдвяно-новорічні свята в Галичині

“Якщо ви купили кутю в Сільпо – не признавайтесь” – поради, як пережити різдвяно-новорічні свята в Галичині

“Пережити різдвяно-новорічні свята в Галичині непросто, але можливо”, – пише львівська блогерка Марта Госовська.

Вона опублікувала кілька порад, як правильно поводитися на свята і як “вижити у ці дні з найменшими втратами”.

Пережити різдвяно-новорічні свята в Галичині непросто, але можливо. Треба всього лиш…

Тут би мало бути якесь просте і очевидне рішення (поїхати в Єгипет, наприклад, чи в Тай), але ми, галичани, не шукаємо простих рішень. Тим паче, за таке ще можуть оголосити анафему і тета Дзвінка особисто простежить, щоб вам на Паску випало чистити оселедці.

Тому ось вам жменя порад, як вижити з найменшими втратами:

1. Навчіться однієї колядки. “Нова радість стала” не підійде, бо то попса і вас засміють сусідські діти. Можете спробувати “Святу ніч”, але то тільки якщо у вас були уроки музики в дитинстві, як ні – то “Осел смутно трясеться” якраз буде добре.

2. Купіть собі нарешті вишивану сорочку. Ну і що, що то вже восьма! Хто то рахує!

3. На питання родичів, чому ви неодружені чи незаміжні відповідайте гучно “Вийдете за мене заміж/Одружитесь зі мною?” Як слабоумного_у вас лишать в спокої, принаймні цей конкретний родич. Не сумнівайтесь, наступний не забариться, на жаль.

4. Не вступайте в дискусії про нове і старе Різдво. Просто повірте мені на слово. Краще їжте кутю в цей момент!

5. До речі, про кутю. Навіть якщо ви купили її в Сільпо – не признавайтесь! Щедро діліться рецептом зі всіма родичами. Потім посповідаєтеся, на Паску, і очиститесь від тої брехні.

6. Колядівникам давайте по 100 грн. Це якщо бачать родичі. А як ніхто не бачить, то вже дивіться по ситуації: за “Святу ніч” давайте найбільше, щоб діти знали, що недарма мучаться в музичній школі.

7. Пампухи. Це не просто різдвяний смаколик. Це попередження, на кого ви будете схожі, якщо з’їсте дванадцять кутей, які мали б допомогти вам вийти заміж!

8. Не перплутайте: зараз ми вітаємося Христос Воскрес, а на Паску, ой, чекайте…

9. Якщо ваша дитина злякалася вертепу, то тепер, принаймні, їй ніякий Геловін не страшний. Та до терапевта таки доведеться повести, але вже післясвят.

10. Післясвят – це не ім’я. Це нірвана, яка ніяк не настане, хоч за календарем мала б бути 10 січня – то в тих поміркованих, а в затятих – 22 січня.

І останнє, найважливіше, спробуйте розслабитись і отримати задоволення! Різдво в нас – це круто, якщо виживеш.

Пережити різдвяно-новорічні свята в Галичині непросто, але можливо. Треба всього лиш…Тут би мало бути якесь просте і…

Gepostet von Марта Госовська am Samstag, 28. Dezember 2019

До теми: Будь галичанином – приготуйся по-людськи до Різдвяних свят!

Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.

Джерело: Про Львів


Найкрасивіші компліменти жінкам українською мовою

Скажіть, скільки синонімів ви можете дібрати до слова “красива”? Як правило, не більше 5-7, що є невеликою кількістю. А тепер уявіть, що за кожен синонім-комплімент вас цілуватиме дівчина, дружина готуватиме смачний борщ, а на обличчі матері просто розквітатиме посмішка. Тож, аби заслужити якомога більше палких поцілунків, смачних страв і просто отримати чудовий настрій, частіше говоріть…


Джерело: Україна для українців

Фото Майстерні треті півні


“Ніколи не припиняй залицятися” – старше покоління поділилося порадами щодо стосунків

З часом молоді люди починають більш охоче слухати батьківські історії про позитивний і негативний досвід стосунків.

Журналісти провели опитування та зібрали найкращі поради щодо стосунків від старших людей, повідомляє huffpost.com.

Ніколи не припиняйте залицятися
Записки, сюрпризи, невеликі подарунки мають бути в стосунках не лише на початку. У цей перелік не входить миття посуду та приготування їжі. Це апріорі є обов’язком кожного з партнерів.

Слухайте та чуйте
Щоб уникнути марних суперечок, слухайте та чуйте своїх партнерів. Що впливає на нього або неї? Через що зараз проходить ваша близька людина? Це каже вона чи стрес?

Сім’я понад усе
Важливо ставити сім’ю на перше місце. Якщо ви команда, зможете пережити найважчі часи разом, залишитися вірними одне для одного та прожити в коханні все життя.

Помилятися нормально
Неможливо завжди мати рацію в 100% випадків. Ми всі помиляємося і це нормально. Звикніть до цієї думки, визнавайте свої помилки та шукайте компромісів.

Слова вдаряють найболючіше
Слова, сказані в злості, залишають слід назавжди. Можна вибачитися хоч 100 разів, але сказане не можна забрати назад. Якщо подібне відбувається постійно, пара може розпастися через незабуті образи та біль.

Не розголошуйте сімейні чвари
Ніколи не з’ясовуйте стосунки в присутності інших людей та не переповідайте нікому про те, що сталося. Будьте дорослими: з’ясовуйте стосунки спокійно та наодинці.

Не хвилюйтеся, що інші думають про ваші стосунки
Ваші стосунки – це ваші стосунки. Нікому не має бути до них діла. Вони можуть здаватися комусь дивними, неправильними, незвичними, але поки ви щасливі та стосунки нікому не шкодять, усе нормально. Головне, щоб вам було добре.


Відпочинок в Європі: куди можна поїхати на католицьке Різдво

25 грудня святкують католицьке Різдво. В цей час в Європі розгортаються фестивалі, ярмарки їжі та сувенірів. Серед найпопулярніших міст для відпочинку – Гельсінкі, Вроцлав, Таллін, Дюссельдорф.

Гельсінкі

З 1 грудня в центрі столиці Фінляндії працює різдвяний ринок із власною сауною. Навколо Сенатської площі, можна придбати стильні сувеніри: традиційні прикраси з соломи, свічки з соснових і березових смол, різьблені дерев’яні кружки, ювелірні прикраси. На ринку “Олд Маркет Хол” можна купити лапландські делікатеси, сезонні ягоди і джеми, пише style.nv.ua.

Дюссельдорф

Найбільш туристичний ярмарок в цьому німецькому місті — на набережній Рейну, біля старої Ратуші. Тут можна скуштувати традиційні німецькі закуски і солодощі – печені каштани, тушковану капусту, смажені на вогні ковбаски, купити новорічні прикраси та сувеніри на пам’ять. Можна покататися на оглядовому колесі і погуляти набережною, поряд з якою є Музей кіно, Рейнська вежа, Медіагавань з будівлями химерних форм.

Таллін

Різдвяний ярмарок у естонському Талліні стартує в кінці листопада і триває до перших днів нового року. На Ратушній площі встановлюють численні лотки, новорічну ялинку і сцену для різних заходів. Продають кров’яні ковбаски з квашеною капустою, різдвяного гусака, копченого лосося.

Кольмар

Французький Кольмар має маленькі будиночки, вузькі вулички, канали. У грудні в старому місті починає роботу популярний різдвяний базар з дерев’яною каруселлю, анімованою сценою Різдва, фірмовими ельзаськими стравами, такими як свіжоспечені кренделі з сіллю і пряні булочки з фруктами і горіхами.

Вроцлав

Польський Вроцлава взимку прикрашений вогнями, величезними різдвяними ялинками, освітленими фонтанамим. Тут працює великий ярмарок, на якому можна купити подарунки, випити глінтвейну і з’їсти традиційний овечий сир на грилі з журавлинним соусом. З оглядового майданчика в соборі Святого Іоанна Хрестителя можна поспостерігати за різдвяною метушнею. На Національному музичному форумі в ці дні проходить програма концертів різдвяних колядок і святкової музики.


Високосний 2020 рік: коли краще брати шлюб і народжувати дітей

Найвдаліші одруження у 2020 році відбудуться 27-28 березня. Сім’ї, які будуть створені у цей час, будуть міцними і багатими. Подружжя любитимуть і шануватимуть один одного.

Про це Gazeta.ua розповіла астролог Олена Максимова.

“Брати шлюб цього року краще від 16 січня до 6 лютого, від 5 до 28 березня, від 10 серпня до 5 вересня, від 4 до 20 листопада, від 23 листопада по 15 грудня. Щасливішими будуть шлюби, які будуються не стільки на почуттях, як на спільних інтересах”, – пояснює Максимова.

За словами астролога, це гарний час для поповнення у родині. Народжуватимуться здорові і талановиті нащадки.

“Діти, народжені 2020-го, матимуть твердий характер, – говорить астролог. – Вони цілеспрямовані, цинічні та успішні. Пацюк – це звір, який працює на власне виживання, він агресивний, але живучий. Ті, хто стануть батьками цього року, повинні вчити дітей поважати інших, цінувати чужі права і свободи. З них вийдуть хороші адвокати, а кар’єрне зростання буде понад усе. Таким натурам буде важко когось любити”.