Щирі зізнання користувачів мережі про своє нелегке сімейне життя

Щасливі пари не приховують, що зберегти гармонійні стосунки їм допомагає почуття гумору. Адже краще пожартувати над непорозумінням і знайти щось комічне в дратівливих звичках чоловіка, ніж сваритися через дрібниці.

Тутка познайомить вас з людьми, які неухильно дотримуються цього правила і точно знають, як зробити сімейне життя яскравішим і розвеселити своїх половинок.

«Найкращі стосунки мого життя. Моїй дружині досі вдається кожного дня смішити мене»

«Думаю, чоловік все ж здогадається, що я брала його подовжувач»

«Чоловік, сюсюкаючи, розчісує кота, якого він абсолютно не хотів»

«Купила чоловікові піжаму у вигляді динозавра. Це все, що я бачу, коли він сидить за монітором”

«Ось так чоловік моєї сестри спить на роботі»

«У моєї дружини низький рівень заліза в крові, тому вона постійно мерзне. Але я щиро вірю, що одружився з ніндзею”

«Моя майбутня дружина “взуває” моїх друзів у грі Smash Bros за 10 хвилин до весільної церемонії»

«Чоловік не вірив, що схожий на свою сестру, поки не скористався фільтром Snapchat, який припустив, якою б могла бути його “дівоча” зовнішність»

«Дружина каже, що я схожий на горду матусю, яка нещодавно народила»

«Мій чоловік колись ніколи не випікав тортів, але вчора спік цього лінивця мені на день народження. Найкращий подарунок на світі!»

«Щойно купили з чоловіком цих людинок з парашутами. Ми гралися ними майже 30 хвилин, а потім побудували катапульту, щоб закинути їх ще вище. І ще — у нас немає дітей»

«Спробуйте вгадати, яка половина столу належить моєму чоловікові?”

«Сьогодні я прийшла з роботи додому і побачила, що чоловік побудував у вітальні форт. Так кохаю цю людину!»

«Сьогодні мій день народження і також День батька. Я збираюся отримати від своєї дружини найкращий подарунок відразу на обидва свята»

«Наша кішка не дістає до своєї улюбленої іграшки, і чоловік раз на день підіймає її, щоб вона могла до неї доторкнутися»

«Ми з дружиною переглядали серіал в темряві. Я озирнувся і побачив, що вона використовує підсвічування на телефоні, щоб з’їсти тільки карамельну частину морозива»

«Ось чому я не дозволяю своєму чоловікові упаковувати речі. Лиш подивіться, який шедевр я знайшла у нас на складі”

«Чоловік не міг знайти чистих шкарпеток і взяв мої»

«Дружина вранці:” Пам’ятай, це лише тест-драйв. Ми не будемо ухвалювати жодних рішень до грудня”. Дружина через 10 хвилин за кермом: “Знайди банківську карту, ми даємо завдаток”»

«Мені подобається катувати мою дружину, надсилаючи їй світлини горняток, які стоять дуже близько до краю»

Напевно і вам є що розповісти про своє сімейне життя. З якими зворушливими або смішними комічними ситуаціями стикалися ви?


“Мам, не публікуй мої фото у соцмережах!”. Що таке шерентінг і чому це проблема?

Як би ви до цього не ставились, треба визнати: ваші батьки теж освоїли соцмережі і не мають наміру з них видалятися.

Звісно, це непогано – мати ще одну можливість для спілкування з рідними. Тим більше, що смішно спостерігати, як вони роблять селфі чи користуються емодзі, – пише ukr.life.

Але якщо вони публікують ваші фото без дозволу і без розуміння того, як працюють правила приватності, то чи означає це, що вони вийшли за межі допустимого? І як можна переконати їх видалити ваші фото зі своєї стрічки?

Що таке шерентінг?

Шерентінг – новий термін, утворений від англійських слів parenting (виховувати) і to share (ділитися, розміщувати в інтернеті). Це поняття якраз і описує явище, коли батьки викладають у соцмережі фотографії своїх дітей і публічно розповідають про ситуації з їхнього життя.

Цього тижня тренд знову почали активно обговорювати після того, як американська акторка Гвінет Пелтроу виклала своє селфі з донькою.

Фотографія зібрала понад 160 тисяч лайків. Проте дочку, Еппл Мартін, це аж ніяк не порадувало.

У своєму закритому акаунті в Instagram вона написала: “Мам, ми це вже обговорювали. Ти не можеш нічого постити без моєї згоди”. На це Пелтроу відповіла: “Там навіть обличчя твого не видно!”.

Чимало шанувальників актори стали на її бік і вважають, що вона як мама має повне право ділитися знімками своєї доньки. Але є й ті, хто згадав про право дітей на особисте життя.

Чому багатьох дратує шерентінг?

Іронія в тому, що за правилами більшості соцмереж, діти не мають права створювати власні акаунти, поки їм не виповниться 13 років.

Це означає, що ті діти, які слідують цим правилам, навіть не знають, що коїться в них за спиною. А після реєстрації у соцмережах вони можуть бути неприємно здивовані від того, як багато фотографій їхні батьки оприлюднили.

19-річний іспанський програміст Конрад Ітурбе зізнається, що був шокований, коли зрозумів, що його мама й тато викладали його фото у соцмережі.

Конрад Итурбе
Image captionКонрад Ітурбе, 19 років

“В моєї мами був Instagram ще до того, як у мене з’явився телефон. Я навіть не здогадувався, що мої фото можуть десь публікуватися”, – розповів він у розмові з BBC.

“Я не люблю викладати свої знімки в соцмережі, я не викладаю їх навіть у власному Instagram. Тому коли я побачив фото в маминому акаунті, одразу ж сказав їй їх видалити: “Я не давав тобі на це дозволу”.

Конраду це здалося вторгненням в особистий простір. Найбільше йому не сподобалось те, що мама викладала його дитячі фото, а акаунт при цьому був відкритий.

“Це дуже особиста річ, я не хотів, щоб їх виставляли на огляд публіки”, – каже хлопець.

Соне Бохарі 14 років, вона мешкає в США. Дівчина стикнулася з тією ж проблемою, коли вперше зареєструвалася у Twitter і Facebook.

“Коли я вперше побачила фото, які мама публікувала у Facebook багато років, мені стало дуже соромно. І ще я відчула, що мене зрадили”, – написала Соне у колонці для журналу Fast Company.

“Вона публікувала усі незручні моменти мого дитинства: лист, який я писала зубній феї у п’ять років, фотографії, на яких я плачу, і навіть мої знімки у 12-13 років, про які я навіть не знала”, – обурюється дівчина.

Шарлотта Кристи
Image caption23-річна Шралотта, навпаки, звикла до того, що батьки викладають її фото

Втім, не у всіх шерентінг викликає таку бурхливу реакцію. Шарлотті Крісті 23 роки. Дівчині було 13, коли її мама почала викладати її фото у Facebook.

“Щоразу, коли вона мене тегала, це потрапляло в мою стрічку, і всі одразу могли це бачити. Мені було незручно, але я не була настільки засмученою, щоб просити маму все це прибрати”, – каже Шарлотта.

“Мені здається, це нормально – показувати фотографії. І я не думаю, що вона мала просити мого дозволу на публікацію: вона ж моя мама”, – додає дівчина.

Що робити батькам?

Професор Андра Сіібак, яка спеціалізується на теорії масових комунікацій і детально вивчала явище шерентінгу, каже, що батьки, як правило, вважають, що несуть відповідальність за своїх дітей і тому мають право публікувати їхні фото без дозволу.

Разом з тим, каже пані Сіібак, батькам все ж варто взяти до уваги бажання дитини мати особисте життя.

Дівчина

“Звичайна розмова про те, які фотографії подобаються вашим дітям і чи можна їх публікувати, допомагає налагодити стосунки”, – каже вона.

Співрозмовники BBC Конрад і Сара кажуть, що батьки спочатку не сприйняли їхніх прохань – частково через нерозуміння проблеми приватності в інтернеті.

“Моя мама просто посміялася і сказала: “Ніхто їх не побачить – це ж просто для друзів” попри те, що її профіль був відкритим для всіх”, – каже Конрад.

Але згодом, розповідає хлопець, він пояснив мамі всі нюанси і тепер вона завжди питає його дозволу перш ніж щось оприлюднити у мережі.

А от у Сари був інший досвід: її мама взагалі образилася через вимогу доньки змінити налаштування приватності в акаунті.

Родина

“Вона сказала, що пишається мною і хоче ділитися цим в інтернеті… Коли я спробувала пояснити їй свої побоювання, вона не зрозуміла і сказала, що “в інтернеті й так всі моніторяться”. Мені здається, що далеко не всі батьки розбираються у питання безпеки в інтернеті, адже їхнє покоління росло без нього”, – каже Сара.

Зрештою, додає вона, її мама погодилася змінити налаштування приватності – тепер доступ до публікацій мають тільки її друзі, хоча в неї їх понад тисячу. З більшістю з них вона не знайома особисто, каже донька: “Так що це все одно публічно”.

“Коли вона відмічала мене у своєму пості, я починала отримувати запити на дружбу від її друзів, але одразу ж їх відхиляла. Це справжнє щастя, що мама поки не вміє користуватися Instagram!”, – додає Сара.

Як переконати батьків змінити свою поведінку

Конрад радить спробувати викликати в батьків співчуття, щоб вони поставили себе на ваше місце.

“Я б сказав мамі: як би ти почувалася, якби бабуся з дідусем помістили б твої фото, де ти робиш щось недоладне, на перший розворот газети? У старі часи фотографії забувалися, губилися, а зараз вони всюди в інтернеті і лишаються там назавжди”, – переказує він свої аргументи.

Сара додає: “Я дійшла висновку, що найефективніше – не покладатися на емоції, а оперувати фактами. Коли я тиснула на емоції (пояснювала, що я жахливо виглядаю на цих фото, що я собі не подобаюся), мама мене не розуміла і відповідала: “Але люди точно подумають: “Яка милаха!”. Лише після того, як я розповіла їй про безпеку в інтернеті, вона погодилася, що треба бути обережнішою”.

Сара погоджується: для багатьох батьків публікація фотографій своїх дітей – це спосіб показати свою любов.

“Це їхній спосіб продемонструвати, як вони сумують за своїми дітьми [якщо вони живуть окремо]. Це одна з головних причин, чому я вирішила повністю не забороняти мамі викладати мої фото”.


“Вінішко” і напівголі тьоті: мережу збурили провокаційні фото 10-річного сина Потапа та Горової

Шоумен Олексій Потапенко та продюсерка Ірина Горова опинилися під шквалом сердитих коментарів у мережі. Доброзичливців украй непокоїть, як зіркове експодружжя виховує свого 10-річного сина Андрія.

Мережу збурили фото хлопчика у футболці з написом про алкоголь та в компанії напівголих сексі-кралечок, – пише Таблоїд.

Андрій сфотографувався на зйомках якогось кліпу.
 
Фото сина Потапа і Горової обурило багатьох інтернет-користувачів
Фраза “В смысле нет винишка?” на одязі дитини багато кому видалася недоречною та неприпустимою.

“Що з нього виросте?”, – побиваються коментатори.

“А на 14-річчя ви йому подаруєте повію?”, – цікавляться моралисти.
 
Підписники бідкаються, що ж тепер виросте з хлопчика
Потапові та Горовій докоряють тим, що вони “змалку привчають сина до алкоголю та шльондр”.

Водночас чимало підписників зацінили гумор і похвалили фото.

Нагадаємо, в колишніх чоловіка та дружини немає протиріч щодо виховання Андрія. Вони намагаються всебічно розвивати хлопчика та бути йому друзями.

Фото з Instagram Потапа та Горової 


9 правил щасливих відносин

Кожен повинен зробити свої 10 кроків.

Уявімо, що чоловіка і жінку поділяють двадцять кроків. Так ось, ти повинна зробити свої десять кроків і зупинитися. Якщо він там тебе не зустрів, не роби одинадцятого — потім доведеться робити дванадцятий, тринадцятий — і так все життя. Кожен повинен зробити свої 10 кроків.

1. Ми завжди приваблюємо саме таку людину у своє життя, яким є по суті самі. Якщо вас не влаштовує ваше оточення, загляньте в свою душу. Якщо ж ви вважаєте, що вам щастить на людей, то це лише тому, що ви самі таким є. Тому якщо ви хочете залучити в своє життя гідну людину, станьте такою людиною.
2. Що віддаємо, те і отримуємо. Поводьтеся з партнером так, як ви хотіли б, щоб він (-вона) поводився з вами.

3. Всі ми дуже потребуємо любові. Любов означає прийняття, щирість, ніжність, турботу, готовність віддавати і нести відповідальність, надійність, безкорисливість, щедрість. І чим більше ми проявляємо ці якості, тим більше отримуємо. Такі прояви як страх, ревнощі, залежність, маніпуляції, контроль, претензії, докори, руйнують стосунки і ніякого відношення до кохання не мають.

4. Всі слова мають силу. Словом можна зцілити, можна і вбити. Слідкуйте за тим, що говорите. Ярлики, образи, докори створюють в душі рани, які складно залікувати. Вони мають незворотну дію. Тому що в душі кожної людини живе дитина, котра переживає страх бути відкинутою. Бійтеся недооцінити свою здатність заподіяти їй біль. Використовуйте силу слова тільки для теплих слів, компліментів, схвалення, підтримки.

5. Довіра — життєво важливий елемент.  Без нього людина стає підозрілою, тривожною і повною побоювань, а інший відчуває себе в емоційній пастці, йому здається, що йому не дають вільно дихати. Ревнощі — це страх самотності, низька самооцінка і нелюбов до себе. Довіра — це невід’ємний елемент справжньої любові.

6. Будьте щирі. Любов не буває нерухомою, вона схожа на рослину, яка або росте й цвіте, або в’яне і вмирає. Все залежить від того, що ми з нею робимо. Щире спілкування схоже на воду, без нього рослина не може вижити. Говоріть один одному про свої бажання, своє ставлення і почуття. Дайте знати своєму партнеру, що ви його любите і цінуєте. Ніколи не бійтеся сказати «Я люблю тебе». Не бійтеся перехвалити партнера. Щира похвала, як сонце для рослини, вдихне нове життя у ваші стосунки.

7. Любити — значить дарувати частину себе, без оплати і обмовок. Якщо ви хочете отримати любов, вам потрібно тільки дарувати її. І чим більше ви даруєте, тим більше отримуєте. Любов схожа на бумеранг, вона завжди повертається назад. Може бути не завжди від тієї людини, якій ви її дали, але вона все одно до вас повернеться. І повернеться сторицею. При цьому важливо пам’ятати, що запас любові у нас необмежений. Ми не втрачаємо її, коли даруємо. І єдиний спосіб втратити любов всередині нас — це не віддавати її іншим. Одна з причин, чому люди рідко відчувають любов, — вони чекають, коли їх спочатку полюбить хтось інший. Але це схоже на музиканта, який говорить: «Я буду грати музику, тільки коли люди почнуть танцювати». Або чекати від багаття тепла, не поклавши туди дров. Справжня любов беззаперечна, вона нічого не просить на заміну. Таємна формула щасливих стосунків на все життя в тому,

8. Дотик — це один з найпотужніших проявів любові, він зміцнює взаємини. Доторкнутися до людини — означає доторкнутися до її душі. Може бути тому, коли ми ображені на когось, говоримо: «Не чіпай мене!» Частіше обіймайте кохану людину просто так, без сексуального мотиву, тримайтеся за руки. Дослідники провели експеримент в одній з клінік Лондона. Головний хірург зазвичай відвідував кожного зі своїх пацієнтів ввечері перед операцією, щоб відповісти на питання і пояснити загальний характер операції. А під час експерименту хірург тримав за руку кожного пацієнта ті кілька хвилин, які він розмовляв з ним. Ці пацієнти видужували в три рази швидше за інших. Коли ми дбайливо торкаємося до когось, змінюється і наша, і його фізіологія — зменшується рівень гормонів стресу, розслабляється нервова система, поліпшується стан імунної системи, емоційний стан.

9. Якщо ми любимо когось, потрібно дати йому свободу. Вільним приймати власні рішення, вільним жити так, як він хоче, а не так, як хочемо ми. Кожному з нас потрібно особистий простір. Людям потрібно бути вільними у взаєминах, тому що інакше вони відчувають себе в пастці. Якщо дійсно любиш когось, потрібно поважати його бажання і потреби. Не завжди легко відпустити на свободу того, кого любиш, але іншого шляху немає. Життєва мудрість говорить: «Чим більше свободи ми даємо іншому, тим ближчий він до нас».

Можливо, ви хочете додати ще якісь правила до цього списку?


Лист, який Гаррі Браун написав своїй доньці, досі розбирають на цитати

Люба, тобі ніхто нічого не винен

У 1966 інвестиційний аналітик Гаррі Браун на різдво написав своїй дев’ятирічній доньці лист, який досі цитують. Він пояснив дівчинці, що ніщо у цьому світі – навіть любов – не можна сприймати як належне.

lyst

Привіт, люба. Зараз Різдво, і у мене звична проблема – який подарунок тобі обрати. Я знаю, що тебе тішить – книжки, ігри, плаття. Але я дуже себелюбний. Я хочу подарувати тобі щось таке, що залишиться з тобою довше, ніж кілька днів, чи навіть років. Я хочу подарувати тобі щось, що буде нагадувати тобі про мене кожного Різдва. І, знаєш, здається я обрав подарунок. Я подарую тобі одну просту правду, яку мені довелося засвоювати багато років. Якщо ти зрозумієш її зараз, ти збагатиш своє життя сотнями різними способами і це відгородить тебе від маси проблем у майбутньому.

Так ось: тобі ніхто нічого не винен

Це означає, що ніхто не живе для тебе, люба. Тому що ніхто не є тобою. Кожна людина живе для самої себе. Єдине, що вона може відчути – це своє власне щастя. Якщо ти зрозумієш, що ніхто не повинен організовувати тобі щастя, ти звільнишся від очікування неможливого.

Це означає, що ніхто не зобов’язаний тебе любити. Якщо хтось тебе любить – це означає, що в тобі є щось таке особливе, що робить його щасливим. З’ясуй, що це, постарайся зробити це міцнішим, і тоді тебе любитимуть ще більше.

Коли люди щось роблять для тебе, це відбувається лише тому, що вони самі хочуть це зробити. Тому що в тебе є щось важливе для них – щось, що викликає у них бажання сподобатися тобі. Але зовсім не тому, що вони тобі винні. Якщо твої друзі хочуть бути з тобою, це відбувається не з відчуття обов’язку.
Ніхто не повинен тебе поважати. І деякі люди не будуть до тебе добрими. Але у той момент, коли ти засвоїш, що ніхто не зобов’язаний робити тобі добро, і що хтось може бути з тобою недобрим, ти навчишся таких людей уникати. Тому що ти їм теж нічого не винна.

І ще раз: ніхто тобі нічого не винен

Ти повинна стати кращою перш за все для самої себе. Тому що якщо у тебе вийде, інші люди захочуть бути з тобою, захочуть давати тобі різні штуки в обмін на те, що ти можеш дати їм. А хтось не захоче бути з тобою, і причини будуть зовсім не в тобі. Якщо таке станеться – просто шукай інші відносини. Нехай чужа проблема не стає твоєю.

У той момент, коли ти зрозумієш, що любов і повагу оточуючих потрібно заробити, ти вже не будеш чекати неможливого і ти не будеш розчарована. Інші не зобов’язані ділитися з тобою власністю, почуттями чи думками. А якщо вони це роблять – то лише тому, що ти це заробила. І тільки ти зможеш пишатися любов’ю і повагою друзів, яких ти заслужила. Але ніколи не можна сприймати все це як належне. Якщо ти це зробиш – ти усіх цих людей втратиш. Вони не “твої по праву”. Завойовувати їх і “заробляти” їх потрібно щодня.

У мене наче гора з пліч звалилася, коли я зрозумів, що мені ніхто нічого не винен. Поки я думав, що мені належить, я витрачав жахливу кількість зусиль, фізичних і емоційних, щоб отримати своє. Але насправді ніхто не зобов’язаний мені хорошою поведінкою, повагою, дружбою, ввічливістю чи розумом. І в цей самий час, коли я це зрозумів, я став отримуавти значно більше задоволення від своїх відносин. Я сфокусувався на людях, які хочуть робити ті речі, які мені від них потрібні.
Я завжди пам’ятаю, що я можу отримати те, що мені потрібно, тільки якщо увійду в світ свого співбесідника. Я повинен розуміти, як він думає, що вважає важливим, чого врешті-решт хоче.

Тільки так я можу отримати від нього щось, що потрібно мені. І тільки зрозумівши людину, я можу сказати, чи дійсно мені треба щось від неї.

Не так просто підсумовувати в одному листі те, що мені вдалося зрозуміти за багато років. Але може якщо ти будеш перечитувати цей лист кожного Різдва, його сенс буде для тебе з кожним роком трішки яснішим.

НІХТО ТОБІ НІЧОГО НЕ ВИНЕН.

За матеріалами Сома.


Мрії неадекватного чоловіка про адекватну жінку

Отже, що таке адекватна жінка і які її особливості?

Давайте будемо відвертими, адекватна жінка – це в чоловічому розумінні справжній філософський камінь: тобто було б дуже класно, якби вона існувала, але на жаль, такої немає.

Розглянемо Івана – менеджера середньої ланки, середнього розміру і середнього інтелекту. Ваня, як будь-який середньостатичний за всіма параметрами чоловік, мріє про адекватну жінку.

Отже, що таке адекватна жінка і які її особливості?

Вона ніколи не їсть чоловічий мозок. Не дістає Івана запитаннями про те, як він до неї ставиться, коли у відпустку, що за силіконова погань у нього в друзях у Фейсбук і таке інше. Для неї це не важливе, вона до всього легко ставиться і йде по життю сміючись, тому що…

Вона постійно перебуває в гарному настрої. Тому що її все влаштовує і вона ЗАВЖДИ всім задоволена.

Вона не ревнує, навіть навпаки заохочує спілкування Івана з протилежною статтю. Навіщо їй таке неконструктивне почуття, як ревнощі? Вона вища від цього (Див. попередній пункт).

Вона обожнює вишивати хрестиком, вимивати підлогу і начищати до блиску столове срібло. І не вважає це чимось особливим: адже це її ЖІНОЧІ ОБОВ’ЯЗКИ. І взагалі для неї готувати олів’є – це щось на зразок йоги. Заспокоює.

Інші чоловіки для неї вимерли як вид. Вона не буде дивитися по боках, ні-ні-ні. Навіть якщо її колега по роботі – викапаний Джеймс Бонд, все одно не буде, вона не така, вона любить тільки Івана.

Вона не лізе в Івановий особистий простір і намагається займати в його системі координат якомога менше місця. Вона розуміє, що всього лише жінка, а не зміст життя Івана.

Вона взагалі розуміє все без слів. Якщо він прийшов додому п’яний о п’ятій годині ранку, від нього пахне жіночими парфумами, а з кишені піджака стирчать синтетичні стринги, адекватна жінка НЕ буде влаштовувати істерики (звичайно, Іван не зраджував їй, ну що ви!). І знайде цьому єдине розумне пояснення. Наприклад, таке: до Івана приїхала двоюрідна сестра, яка ніяк не могла вибрати собі парфуми і попросила Івана допомогти; провівши в магазині цілий день, вони з сестрою втомилися і довго, приблизно до 5 ранку, не могли спіймати таксі і, стоячи на холодному вітрі, зігрівалися коньяком… а стринги – це взагалі подарунок їй, адекватній жінці. Іван просто не встиг запакувати.

Адекватна жінка красива, розумна, самодостатня, фінансово незалежна, прекрасно готує і вільно говорить на трьох мовах. Але при цьому вона впевнена, що її призначення – бути берегинею сімейного вогню, а Іван – він в домі головний. На якій підставі? Як сказав класик, «на тій простій підставі, що він чоловік».


Навіть якщо Іван ні копійки не заробив, виглядає як персонаж «Файна Юкрайна», а книжку останню прочитав у восьмому класі і то не в повному обсязі. Все це не настільки важливо, головне, щоб в очах обраниці Івана читалася фраза: «ФЕМІНІЗМ ТУТ БІЛЬШЕ НЕ ЖИВЕ».

Що ж, припустимо, Іван знайшов таку жінку, вона прилетіла з паралельного Всесвіту на його стареньку ікеєвську канапу.

Перший місяць здається йому раєм, Іван стрибає на одній нозі і насолоджується ідеальним життям. Потім в Іванову душу закрадається якесь неясне почуття неспокою і тривоги: а далі що? Мрія ідіота адже вже збулася.

Починається екзистенційна криза, «нудно жити на цьому світі, панове» і все таке інше. Чоловік з тугою дивиться на адекватну жінку і думає, що непогано було б їй скандал влаштувати чи що, від туги хоч на стіну лізь! Але адекватна жінка, звичайно, не знає, що таке скандал, а головне – Іван приводів їй ну, взагалі не дає.

Іван обурюється: як так? Він приходить додому п’яний щоп’ятниці, зарплату додому не несе, забуває про всі свята і дні народження і не приділяє адекватній жінці уваги! Чого їй ще треба?

Але адекватна жінка тільки посміхається у відповідь: я все розумію, Іванку, у тебе просто такий період, давай я тобі какао зварю для підняття настрою.

Іван подумає-подумає, та й піде до Марійки-продавчині з сусіднього під’їзду. Вона, звичайно, страшна, матюкається і готувати вміє одну яєчню, але з нею хоч не засумуєш…

За матеріалами Тутка.


Мамам майбутніх чоловіків присвячується

Кожна людина має право на щастя та на помилки.

Момент, коли дорослий син приводить свою дівчину в дім, щоб познайомити її з  батьками, для мами настає якось несподівано. Ось же зовсім недавно вона вела його за ручку в дитячий садок, а він ледве дріботів поряд, та чого вже там, вона чітко пам’ятає день його появи на світ, як ніби він народився тільки вчора.

І ось настав цей момент, коли їй доведеться його відпустити, відійти на другий план і віддати під крило іншої жінки. І прийняти вибір сина буває непросто, навіть якщо вона думає, що ростила самостійного і незалежного сина, який може самостійно приймати доленосні рішення. Вона ж повинна бути та сама – ідеальна, красива, розумна, освічена… Список можна продовжувати нескінченно. На менше не згодна! А ось і даремно, як показує життя.

Часто майбутні свекрухи занадто покладаються на своє перше враження і завищені вимоги до супутниці свого сина. І самі потім про це шкодують. Як же не прогледіти той самий діамант для свого улюбленого чада? Про це читайте іронічний, але дуже життєвий пост від сценариста і письменника Лідії Раєвської:

Коли ти мама маленького сина – ти взагалі не думаєш про те, що коли-небудь він виросте, і настане день, коли твій маленький двометровий бородатий малюк приведе перед твої світлі очі дівчину, і скаже: “Мамо, познайомся, це кохання всього мого життя!”, а ти така дивишся і думаєш:” Дивно. Начебто і не сліпий же: недавно диспансеризацію в військкоматі проходив – там сказали, що зір стовідсотковий, а ось ти диви: набрехали все бридкі лікарі, аби кого попало в армію забрати, навіть абсолютно сліпого хлопчика. ЯК????? Чим він дивиться??? Куди він дивиться ??? Яка любов всього його життя ?? Та хіба ж для неї мама ягідку ростила, ночей не досипала і Агушу за ним допивала? Так вона ж СТРАШНА!!!!!!!” Ну і так далі.

І цей день настає в житті майже кожної мами. Не будемо списувати з рахунків тих щасливиць, які побачивши першу дівчину свого сина – так і кинулися їй на груди зі сльозами і криками: “Господи, доню, рідна! Яка ж ти гарна, багата і розумна! Відразу видно: ти найкраща в світі! Ось для кого мама ягідку ростила, діатез на попі йому лікувала і його аналізи в сірниковій коробці о сьомій ранку, взимку, в пургу, в дитячу поліклініку носила! Заходьте в мій дім – мої двері відкриті, буду пісні вам співати і вином пригощати!”

Але не всім же так щастить…

Дозвольте дітям будувати своє життя самим.

Я довгий час думала, що у мене якийсь синдром матері-одиначки. Ну, таке, знаєте, коли все життя заради сина прожила, а як прийшов час йому власною сім’єю обзаводитися: так тут хоп – і дах раптом зриває. І давай по п’ять разів на день інсульти імітувати, в кому впадати і вмираючим голосом просити покликати священика, нотаріуса та труповозку. Аби син поруч з тобою метушився, а не зі своєю неприємною дівчиною по кінотеатрах ходив.

У мене, звичайно, не все ось так погано, але ось це відчуття, що “та не народилася ще та розумниця-красуня, яка мою ягідку-то заслуговує!” – це у мене було і є завжди. Але днями розговорилися з одним чоловіком, який розповів історію, як він до своєї мами привів свою кохану дівчину, а мама втратила свідомість натурально. Тому що любов всього його життя була в прищах, як клумба біля Кремлівської стіни. А чоловіку цьому  може  на ті прищі було плювати, він їх і не помічав. А ось мама тихо ойкнула і впала. Всім видом тонко натякнувши, що вибір сина їй щось якось не дуже…

Через багато-багато років, коли цей чоловік  одружився з іншою жінкою (яка мамі спочатку сподобалася), а потім мучився в шлюбі кілька років, змушуючи материнське серце страждати – мама сказала: “Знаєш, краще б ти на тій прищавій своїй одружився. Я ж перед тим як свідомість втратити, встигла помітити, що у неї очі добрі і думки чисті. І душа світла, і посмішка красива. І прищів-то не так вже й багато було, і фігура як у Мерлін Монро. Загалом, дурна я, пробач, синку”.

І тут я теж згадала, як кілька років тому зустріла маму своєї колишньої любові, з  якою, я це прекрасно пам’ятаю, стосунки у мене не склалися прям відразу. Тому що я в ті часи була не просто прищава і страшна, а ще й панк з зеленим ірокезом і лисиною. І в рваних джинсах, і в майці з Єгором Лєтовим, і зі шпильками у вухах, і з  бойовим макіяжем і її сина палити навчила.

Це зараз я розумію, що на місці цієї святої жінки, яка всього лише гикнула і затряслася, – я б свого сина в лікарню здала б негайно. Ну, зір перевірити, інтелект, і пару раз струмом його вдарити несильно, щоб в себе прийшов. А може, ще й до бабки б якоїсь збігала аби дізнатися: а чи не обпоїли мою кровиночку якимось приворотним зіллям з сушених аскарид і кігтя вомбата?

Так ось. Зустріла я маму Сергія, і що неймовірно – вона мене впізнала. Навіть більш ніж за двадцять років. Взяла мене під руку, присіли ми з нею на лавочку, поговорили про життя, про  дітей, онуків, про тиск і глаукому, і про те, що вона мене часто згадувала. До того ж, не повірите, добрим словом. Мовляв, краще б ти, Сергійку, на тій лисій і зеленій одружився. У неї і сім’я пристойна була, дід – Герой Радянського Союзу. А то, що тато у неї алкоголік – так і наш випити любив, що ж такого? Я ж пам’ятаю, як ти її любив, як очі твої щастям світилися. Народили б діток, і не біда, що дурненькі вийшли б – я б все одно їх любила. А так-то ніби й одружився з кимось, а жінка там нехороша, та й онуки, сильно підозрюю, що не її рідні. Ти, Ліда, моїх помилок не повторюй. Подобається-не подобається, а в очі синові дивись відразу. На дебіла схожий? Слина бульбашками? Очі щасливі? Усе. І не лізь, і люби її відразу, навіть якщо вона трохи красивіша за Ющенка. Головне – щоб вона твою кровиночку щасливим робила, зрозуміла? Зрозуміла, тітко Тамаро.

І добре, що вчасно. Нехай хоч однонога негритянка похилих років, байдуже вже. До того ж, нам завжди буде про що поговорити: похорон Брежнєва, Висоцький, кавова жуйка. Аби очі у нього були дебільні і щасливі. І слина бульбашками.

За матеріалами Блискавка


12 історій про те, як виховують дітей по-справжньому круті батьки

Деякі батьки використовують як виховні інструменти гумор, винахідливість, уяву і крапельку хитрості. І нам хочеться брати з них приклад.

Тутка зібрав декілька історій, які й роблять дитинство таким незабутнім.

  • Коли ми з батьками їздили в село, кожен ранок тато підкладав курям кіндер-сюрприз, а я була впевнена, що чудо-курочки зносять його спеціально для мене.
  • В дитинстві ми з батьками поїхали в Іспанію, і я так подружився з сусідською кішкою, що хотів забрати її додому. Моя мама відповіла “ні”, а коли я заплакав, батько підійшов до мене і сказав: “Так, було б непогано забрати її, але ця кішка говорить іспанською, а наші кішки — англійською. Вона не зможе з ними дружити, і їй буде самотньою”. Мені таке пояснення здалось логічним.
  • Мені було 5 років, і мій тато переконав мене в тому, що він секретний агент. Він сказав, що в нього є своя лабораторія, а одного разу взяв мене на спеціальне завдання, де ми повинні були знешкодити “бомбу” (коробка з декількома світлодіодами та дротами). Він попросив мене перерізати один з двох дротів, але якщо вибрати неправильно, то буде вибух. Я не міг взяти на себе таку відповідальність в 5, тому надав це йому. Він також сказав, що в нашому будинку є таємні двері в його лабораторію. Я був переконаний, що це шафа, і провів перед нею багато годин, намагаючись підібрати голосовий пароль. Я пам’ятаю це багато років.
  • В дитинстві батько сказав мені, що ківі — це насправді мавпячі яйця. Якщо почекати, з них вилупляться маленькі мавпочки. Я тримав їх в себе під ліжком, поки вони не погнили.
  • Свою 3-річну дочку до операції по видаленню мигдалин ми готували десь тиждень. Купили одноразові накидки, бахіли, маски. Одягали, ходили, лікували ведмедів і ляльок. Приміряли респіратор — сподобалося. Підсумок — дитина сама, за руку з медсестрою, пішла в операційну, лягла, сказала тягнути маску і робити операцію. Бригада сміялась, дитина теж. Ніяких криків і наслідків для психіки. Щось таке може придумати кожен, а лікарі вам тільки спасибі скажуть, та й діти, коли виростуть.
  • Мама повинна була поїхати, а моя 5-річна сестричка її не відпускала і плакала. І тоді тато каже: “А нумо влаштуймо свято неслухняності та робитимемо все, що мама забороняє — на шпалерах малювати і її косметикою фарбуватися”?. У неї очі спалахнули, від мами одразу відчепилася. Ми на двосторонній скотч наклеїли на стіну шматок шпалер, які від ремонту залишилися (“ось мама прийде, і ми її злякаємо, що насправді на шпалерах малювали”), і розфарбували — і стіну, і личко її помадою і тінями. Дитина була щаслива.

  • Коли я був маленьким, мама говорила мені, що коли я обманюю, у мене на лобі з’являється червона крапка (яку бачать тільки мами). Тому я прикривав лоб рукою, коли збирався збрехати їй. Чудово придумано, мам.
  • Проходила повз будинок і побачила крихітку, яка хотіла намалювати зайчика на стіні. Мама їй говорить: “На стінах малювати не можна”. “А чому”? “Тому що це 214-а стаття Кримінального кодексу”.
  • Попросила чоловіка погратись з дитиною, поки я суп зварю. Через певний час чую: “Перший, я другий. Зміна караулу”!. І так нескінченно довго, перемежаючись з карбованими кроками. Потім ниючим голосом: “Тааа-туу, я втомиии-всяя, можна я посиджу”?. Заходжу, чоловік мирно спить на дивані, а Валентин (3 роки) в повному спорядженні (плащ, шолом, рушниця, меч) марширує від одного краю дивана до іншого і рапортує сам собі. Запитую: “Ти що робиш”?. Відповідає: “Ми з татом у “короля дивана” граємось!”.
  • Я стоматолог. Деякі батьки захоплюють своєю винахідливістю. Одні, перш ніж ввести дитину, заходять до мене і залишають іграшку або смаколики, які я потім “дарую” малюкові за хорошу поведінку. Є сім’я з двома хлопчиками, які граються в супергероїв, а похід до лікаря у них спеціальне супергероїчне випробування. І дітям вони розповідають, що тут лікарі лікують тільки супергероїв. Адже якщо герой хворіє, як він може добре виконувати свої обов’язки з порятунку світу? З таким підходом працювати стає набагато приємніше і легше.

  • Моя мама сказала мені, що якщо я їстиму шпинат, то стану таким сильним, що зможу підняти будинок. Я з’їв декілька ложок, а потім ми вибігли і я спробував підняти його. Мама закричала: “Він рухався, я це бачила! Швидше біжи та доїж все”!.
  • В дитинстві я запитав свого батька, чому його старі фотографії чорно-білі. Він сказав, що раніше світ був чорно-білим, але потім на Північному полюсі була побудована кольорова машина, а північне сяйво — це хвилі кольору, які поширюються по всьому світу.
  • Була в гостях у знайомих, спостерігала ситуацію: батько сімейства побачив зламану іграшку одного з маленьких гостей, спокійно запитує:
    – Це хто зламав?
    Підбігає його син:
    – Це я зламав машину Сергійка. Грався і зламав.
    – Якщо ти зламав, що потрібно робити?
    – Віддати свою. Я вже віддав.
    – І не шкода свою іграшку віддавати?
    – Шкода. Але я сам винен.
    Людині, на хвилиночку, всього п’ять років.

 

 


Цікавий середньовічний спосіб, який досі рятує подружжя від розлучень

У середньовічній Трансільванії застосовували досить оригінальний спосіб сімейного консультування. Проте, дуже ефективний.

Мальовниче містечко Б’єртан, що лежить на північний захід від Бухареста і внесене до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, здається, застигло в часі.

Тут і досі пересуваються на запряжених конями візках, а на вкритій бруківкою центральній площі місцеві фермери продають свій товар.

 Pejmer1

На узгір’ї в центрі селища височіє церква XV століття, укріплена валом.

 _96929949_p05821pz

Усередині фортеці вздовж однієї з її стін є маленька споруда з кімнатою не більше за комору. Протягом 300 років пари, які були на межі розлучення, мали відсидіти в цій кімнаті півтори місяці.

Місцевий священик замикав їх у в’язниці, щоб вони владнали свої розбіжності та врятували шлюб.

Звучить дико? Але місцеві архіви свідчать, що такий спосіб вирішення сімейних проблем був досить ефективним.

Ульф Зіглер, чинний священик Б’єртана, розповідає:

Завдяки цьому благословенному будинку за три століття існування б’єртанської єпархії в нас було лише одне розлучення.

_96929947_p058223r

Сьогодні в темній тісній в’язниці – музей, а єдиними мешканцями є пара багатостраждальних манекенів.

Кімната з низькою стелею і товстими стінами обладнана досить скромно. З меблів тут є лише стіл і стілець, скриня для одягу і традиційне саксонське ліжко, зручно влаштуватися на якому могла би тільки дитина.

Оскільки метою ув’язнення було відновити стосунки, подружжя повинно було ділити все, від подушки і ковдри до скромної трапези на столі.

 _96929945_p05821jg

Трансільванські сакси – етнічні німці, які населяли територію сучасної Румунії, – сповідували лютеранство. Ця релігія дозволяла розлучення тільки за певних обставин, приміром, якщо чоловік чи дружина зрадили одне одному.

В усіх інших випадках парі рекомендували врятувати союз.

Таким чином, подружжя приходило до єпископа, який замикав пару у в’язниці. Там вони намагалися з’ясувати свої стосунки і помиритися.

Зіглер пояснює:

В’язниця була інструментом збереження старого християнського устрою в суспільстві.

p29101613273518

У такий спосіб вона захищала жінок та дітей, чиє виживання залежало від повної родини.

Якщо пара розлучалася, чоловікові доводилося сплачувати колишній дружині половину своїх статків. Але якщо він знову одружувався, а потім розлучався, друга дружина залишалася ні з чим.

Однак сьогодні пари відчувають значно менше економічного і релігійного тиску під час розлучень.

Зіглер пояснює:

Причиною, через яку подружжя вирішувало залишитися разом, було не кохання. Це був спосіб вижити в складних економічних умовах.

Якщо пара протягом шести тижнів залишалась у в’язниці, вони не мали можливості заготовити достатньо їжі на наступний рік, і тому, щоб не померти від голоду, мали продовжувати працювати разом.

_96930072_0e1ef10d-f5f9-4fbc-b6a4-49e108b2ec9d

Зіглер, однак, упевнений, що ідея шлюбної в’язниці була би корисною і сьогодні. І він, до речі, не єдиний, хто так вважає. До священика вже зверталися пари, які хотіли би вирішити свої сімейні проблеми за допомогою в’язниці.

Зіглер каже:

У сучасних родинах дедалі менше часу залишається одне для одного, ми стали більш егоїстичними, ніж наші предки.

Ми страждаємо від самотності. Ось чому ми повинні більше розмовляти одне з одним, щоб розуміти, чого ми потребуємо і що нас об’єднує.

За  матеріалами Бджола


6 законів психології, які змусять вас подивитися на світ по-іншому

6 психологічних законів, які допомагають не лише зрозуміти нелогічні дії людей, а й самому стати зібранішим і більш раціональним.

Ефект Претфелла. Якщо ви недосконалі, люди будуть любити вас більше

nedoskonalyy

Коли ми хочемо комусь сподобатися, то неминуче робимо акцент на кращі сторони своєї особистості.

Як з’ясувалося, абсолютно дарма: дослідження показують, що демонстрація своєї вразливості і слабкості, навпаки, підвищує рівень емпатії до нас з боку інших людей. Чим більше у вас некритичних недоліків, тим краще до вас будуть ставитись люди.

Професора, який виступає перед аудиторією і помітно хвилюється, слухачі сприймають розумнішим, ніж того, котрий виступає максимально впевнено. Соромитись і робити дурниці під час першого знайомства – провірений, хоча і не очевидний спосіб сподобатись своєму потенційному партнеру.

Теорія отримала назву ефекту Претфелла і була перевірена Елліотом Аронсоном, доктором філософії та психології Стендфордського університету.

Загалом, помилятися на людях – це не тільки нормально, але й корисно. У будь-якому випадку, до тих пір, поки ваші помилки не приносять серйозних збитків оточуючим.

Ефект Пігмаліона. Великі очікування збільшують продуктивність

ochikuvannya

Досліджував цей феномен психолог Роберт Розенталь. Він проводив IQ-тести в школах, а потім спеціально повідомляв вчителям неправильні результати. Ті діти, у яких IQ був вищим, ніж в інших, начебто показали “середні” результати. А ті, хто реально показав середній результат, видавались вчителям як діти з найкращими розумовими здібностями. Що, відповідно, відбувалося згодом?
Ті учні, яких вчителі вважали більш розумними, починали краще вчитися. Відбувається це тому, що очікування вчителів від цих учнів були вищими, ніж від інших. Зростаючий тиск на учнів змушував їх краще вчитися. Висновок, зроблений Розенталем, характерний не тільки для освіти.

“Ваші очікування створюють вашу реальність”, – підводить підсумок він.

Загалом, якщо ви хочете досягти в житті чогось значного, вам доведеться ставити перед собою нереальні цілі й переоцінювати свою здатність до їх виконання. І це спрацює. Крім того, вченим відомо, що ті лідери, які вимагають від своїх підлеглих нереальних результатів, врешті-решт добиваються від команди набагато більшої віддачі, ніж ті, хто ставить тільки “реальні цілі”.

Парадокс вибору. Чим більше у нас опцій на вибір, тим менше ми задоволені прийнятим рішенням

вибір

Логічно здається, що чим більше перед нами варіантів на вибір, тим краще. Магазини з великим асортиментом подобаються нам більше, ніж дрібні крамнички. Коли пропозицій з приводу розвитку кар’єри багато, нам здається, що ми обов’язково зробимо хороший вибір.

Але психологи Марк Леппер і Шина Айенгар довели, що це не так. Дослідники в межах експерименту запропонували одній групі гурманів, які зайшли в супермаркет, обрати безкоштовно один з шести різних видів джемів, іншим – один з 24. Результати дослідження показали, що 30% людей, які вибирали з шести варіантів, залишились задоволені своїм вибором. З тих, кому довелось вибирати одну банку подарункового джему з 24, задоволеними залишились тільки 3%.

Цей феномен виявив психолог Баррі Шварц. Щоб відчуття того, що все йде правильно, не покидало вас, він радить штучно обмежувати кількість опцій. Це, до речі, пояснює, чому користувачі продукцією Apple задоволені нею більше, ніж користувачі ґаджетів іншої марки. Або чому ті, хто ходить за продуктами в невеликі продуктові крамнички, відчувають себе більш задоволеними, ніж відвідувачі великих гіпермаркетів.

Ефект свідка. Чим більше людей навколо того, хто потребує допомоги, тим менша ймовірність, що йому хтось допоможе

1351687

Цей ефект дуже добре ілюструє притча про доброго самаритянина. Він пояснює також багато трагічних подій в нашій історії. Дослідники називають його “змішуванням відповідальності”.

Якщо хтось із людей на вулиці потрапив в біду і потребує допомоги, то у нього куди більше шансів отримати її, якщо поруч проходить одна людина, ніж якщо поруч – цілий натовп. Якщо хтось кричить про допомогу, а поруч знаходиться велика кількість людей, то кожен з них воліє ігнорувати благання, тому що “допоможуть інші”. Якщо ж благання про допомогу буде звернене до конкретної людини на пустій вулиці, то шансів на те, що на неї відгукнуться, куди більше. Це, до речі, пояснює бездушність і холод великих мегаполісів.

Вплив цього ефекту довели психологи Бібб Латане і Джон Дерлі. Вони провели експеримент, в ході якого імітували ситуацію, коли старшокласники били слабкого “ботаніка” в шкільній роздягальні на очах в інших школярів. 85% тих, хто був єдиним свідком приниження, кидались на допомогу жертві і допомагали їй. А от якщо за тим, що відбувається, стежили вже двоє учнів, шанси на те, що хтось із них допоможе жертві, падали до 65%. Якщо свідків було четверо, шанси, що хоч хтось із них зверне увагу, падали до 31%.

Загалом, якщо ви потрапили у важку ситуацію і потребуєте допомоги, то звертайтесь не відразу до всіх, хто може допомогти, а конкретно, персонально до когось. Іншими словами, краще кричати не “Допоможіть хоч хто-небудь!”, а “Чоловік у сірому пальто, врятуйте мене!”

Ефект прожектора. Люди, чия голова постійно забита роздумами, не помічають очевидних речей

dumky

Більшість людей в даний момент зайняті якимись серйозними роздумами. Коли вони знаходяться в компанії, але занурений у свої думки, то не помічають навіть очевидних речей, довели вчені з Корнельського університету.

Якщо говорити простіше, то абсолютно все рівно, як ви виглядаєте, коли збираєтесь в офіс чи університет. Більшість людей просто не звернуть увагу на ваш зовнішній вигляд. У центрі уваги ви опиняєтесь набагато рідше, ніж думаєте. А тому можна перестати хвилюватись про зовнішні атрибути життя. Не купуйте дорогий автомобіль або смартфон, щоб “засвітитись” перед колегами: вам може здаватися інакше, але більшості з них взагалі все рівно, що у вас там є. Вони зайняті своїми проблемами.

Ефект фокусування. Люди переоцінюють значення речей і явищ, які обдумують

фокус

“Ніщо в житті не має такого великого значення, як вам здається”.
Девід Канеман

Наскільки велика різниця в щоденному настрої між людиною, яка заробляє $20 тис. на рік, і людиною, яка заробляє 4000 грн на місяць? Майже ніякої. Тобто вона є, але вона мінімальна. Чи станете ви щасливішим, якщо проведете решту життя в будинку на морі? Навряд. Іншими словами, жителі Каліфорнії, де більше 300 сонячних днів у році, нітрохи не щасливіші, ніж мешканці Нью-Йорка або Чикаго.

Цим ефектом, до речі, активно користуються маркетологи. Вони переконують вас, що купівля того чи іншого товару зробить вас щасливішими. Але навряд чи вони стримають свою обіцянку.

Для боротьби з цим психологічним ефектом вам доведеться зрозуміти одну просту аксіому: ніщо не буде настільки ж важливим через рік або навіть через тиждень, як вам здається сьогодні. Ставтесь до життя і його негараздів легше і простіше. І, ще, змиріться з тим, що люди просто не вміють прогнозувати майбутнє. Тому буде краще, якщо ви перестанете взагалі будувати довгострокові плани.

За матеріалами Сома.