Весільні обручки: прикмети і забобони

Коштовності завжди збирають навколо себе сотні міфів, але обручки можна назвати рекордсменами в цій справі. Як носити символи кохання і шлюбу? Коли краще їх купувати? І що означає, якщо весільна обручка загубилася? Разом із ювелірним інтернет-магазином “Укрзолото” відповімо на найважливіші питання.

Популярні прикмети про кільця

На кожну прикмету через сотні років після її виникнення знаходиться логічне пояснення. Але віра в них настільки сильна, що і в ХХI столітті багато молодят не ризикують переступити навіть через відверто дивні вигадки. Поговоримо детальніше про них!

Які кільця обрати для весілля? Уже після пропозиції пара стикається з думкою, що гладенькі обручки – ідеальне безхмарне подружнє життя. Та чи залежить щастя від дизайну коштовності? А ось зайвий декор, вставки или насічки означають можливі перепони на шляху до щастя.

Як правильно носити обручки?
Як правильно носити обручки?

Не можна в новому шлюбі надягати прикрасу, яка була створена зі старого переплавленого виробу або обручки. Те ж саме стосується аксесуарів, які дісталися у спадок від батьків чи від дідусів з бабусями: якщо їхнє спільне життя було наповнене випробуваннями, навряд чи новій парі це обіцяє щось хороше. Якщо врахувати, що дорогоцінні метали і камені накопичують негативну енергетику, то такий варіант дуже схожий на правду.

В РАГСі на закоханих чекає ще одна прикмета: якщо кільце впало на підлогу, то шлюб буде коротким. А якщо списати все на хвилювання нареченого або нареченої?

Як надягати обручку? І тут знайшлася головоломка для прекрасної половини пари: дівчина повинна зняти рукавичку перед тим, як наречений прикрасить її безіменний палець символом любові. Інакше на пару чекає розлучення.

А ще на руці нареченої не повинно бути інших кілець, крім головної прикраси весільного дня. Символ шлюбу не повинен конкурувати з іншими аксесуарами: ні по енергетиці, ні за красою.

Як правильно носити обручки?
Як правильно носити обручки?

Чи можна носити чужу обручку або давати приміряти свою? Ні в якому разі. Інакше ризикуєте віддати все щастя іншій дівчині. А той, хто носить золоту обручку з історією, може повторити долю колишніх власників.

Втрачене кільце – ще один провісник розлучення. Хоча є цікава версія: втратити символ любові в своєму будинку – ознака благополуччя. А ось знайти обручку – до швидкого весілля. Хоча фахівці з енергетики не радять використовувати саме знайдену прикрасу для майбутньої церемонії.

Як правильно носити обручки?
Як правильно носити обручки?

Ще одна сучасна прикмета про обручку особливо актуальна! У наш час багато хто вирішує не носити прикрасу щодня. Хтось через практичні міркування: якщо робота пов’язана фізичною працею, не хочеться псувати зовнішній вигляд аксесуара. Інші просто не можуть звикнути до коштовності на пальці. Але прикмета каже, що в таких сім’ях дуже скоро починається розлад. Оскільки і чоловік, і дружина піддаються негативній енергетиці і заздрості з боку. А ще можуть початися фінансові проблеми і відчуття постійної нестачі грошей. Якщо носити прикрасу на правій руці не хочеться, є альтернатива: надягти її на ланцюжок і носити біля серця.

Чи прийме про обручки – сотні. Але чи варто надавати їм значення, якщо ви обидва впевнені один в одному і силі власних почуттів? Ukrzoloto радить не зациклюватися на дрібницях і вірити тільки в приємне! Найстійкіші забобони не встоять перед щирістю і справжнім коханням.

За матеріалами Газета.Юа.


Цікаві традиції, звичаї та обряди українців, які пов’язані з житлом

Зараз у селах планова забудова, а раніше вільно обиралося місце, де будуватися

За матеріалами архівів чи згадок старих людей знаємо, що були певні традиції вибору місця для житла. За деякими уявленнями, його повинна була вибрати свійська тварина, яка, зазвичай, лягає тільки в гарних місцях.

Окрім того, місце обирали за допомогою покладених на ніч речей, перевіряючи чи з’явиться на них роса. Ніколи не будували хату на перехресті, бо там могли “діяти” відьми, туди кидали “погані” гроші, тобто це було “нечисте” місце.

Не рекомендували зводити житло там, де було кладовище, де був зруйнований храм, де в дерево влучила блискавка.

Будівництво житла

Сам процес зведення житла відбувався за участі майстрів та толокою, завдяки взаємодопомозі громади. Для всіх помічників господарі готували велике частування. Були й винятки. Наприклад, на півночі Чернігівщини, де переважала зрубна хата з нештукатуреними стінами, толоки не робили, обходились власними силами або роботою найманих спеціалістів.

Існувала традиція на кутах майбутньої хати закопувати монети, певні предмети побуту, щоб господарі жили щасливо, завжди мали гроші. Великого значення надавали такому етапу будівництва, як вкладання сволоку. На цій великій балці трималася фактично вся стеля. З метою охорони будинку, на сволоках зображували хрести. Крили хату або самі господарі, або ж запрошували умільців. Кінець будівництва знаменувало обрядове деревце, що встановлювалося на горищі.

Ставлення до майстрів-будівельників

Майстрів дуже шанували, у процесі зведення старалися їх не нервувати, обов’язково пригощали обідом, а увечері після закінчення робіт могли і чарку налити.

Уявлення про домовиків

Коли входили у новобудову, то хорошого домовика зі старого житла прагнули перевести сюди. Дехто вважав, що він сам переходить за господарями, а деякі спеціально брали певні речі зі старої хати, запрошували домовика.

Ставлення до домовика було двояким, бо цей дух міг робити або щось хороше, або й зашкодити. Коли у хаті творилося щось неладне, то ставили на порозі мисочку з молоком, щоб задобрити і підгодувати домового. Коли у житлі щось загубилося, то господарі прив’язували до ніжки стільця шматочок тканини, примовляючи: “Ти цю річ забери собі, а оту поверни мені”. Та, переважно, люди вважали домового добрим. Щоб побачити домовика, необхідно було у Страсну п’ятницю принести у дім з церкви запалену свічку.

Інші духи хати

У хаті могли жити й інші духи, квартируючись, найперше, у просторі печі. Це було місце домашнього вогнища, що наділялося сакральністю ще з прадавніх часів. Люди вірили, що якщо кидають у вогонь їжу, то вони віддають цей харч своїм предкам. Відголоски таких уявлень зберігалися і в ХІХ, і в ХХ ст. Наприклад, біля печі господарі залишали страви на Різдво, віддаючи данину померлим родичам. Деякі старожили казали, що за піччю живе спеціальний дух – “запічник”. Щоб його не прогнівити, піч старанно доглядали, обов’язково білили.

“Правила поведінки” у домі

Щоб у домі добре жилося, необхідно було, по-перше, задобрити усіх духів, котрі там проживають, і, по-друге, треба за будинком дуже слідкувати. Вважалося, якщо у хаті неохайно, то й життя буде неохайним. Стежити за порядком у домі було обов’язком жінок. Щотижня (деякі рідше) вони натирали долівку, часто підмазували стіни, особливо перед святами.

Освітлення житла

Раніше житло освітлювалося за допомогою світоча чи каганця. Світоч – це дерев’яна труба чотирикутної форми, що опускалась до середини кімнати, і на неї чіпляли решітку, де вкладався вогник.

Речі-обереги у хаті

Візерунки на рушниках (Дерево Життя, солярні знаки) мали оберегову функцію, захищали людину від всілякого зла. Хата була мікрокосмом людини, де та робила все, щоб їй добре жилося. На божнику, окрім ікон, зберігалося освячене зілля, складалися свічки. Злі сили проникали у цей внутрішній простір із зовнішнього, “чужого” світу, з вулиці.

Захист від них – обходи обійстя зі свічкою, підкова на щастя. Прорізи для дверей та вікон – це найбільші “зони ризику”, через які могло просочуватися щось нехороше, і тому їх слід найбільше охороняти. Звідси й заборона передавати будь-що через поріг. Прорізи дверей прикрашалися різними символами, оберегові знаки мала й різьблена лиштва над вікнами.

Прощання з домом

Коли людина помирала, то рідні були зобов’язані допомогти душі успішно покинути свій дім. Адже за певних обставин вона могла повернутися туди злим духом. Щоб убезпечитися від цього, у хаті, де був покійник, закривали всі дзеркала. Мерця виносили з хати вперед ногами, щоб той більше не повернувся. Коли тіло винесли, у хаті необхідно було символічно прибрати.

Отже, оселя для українців значила досить багато. Щоб у хаті гарно і в достатку жилося, вони дотримуватися низки звичаїв ще під час її будівництва, постійно віддавали шану духам дому, стежили за порядком у будинку, завдяки низці оберегів захищали його від зовнішнього “злого” світу.

За матеріалми Всвіті.


Українські весільні традиції від яких не варто відмовлятись

Традиційне українське весілля завжди відрізнялося своєю пишністю, урочистістю, колоритом та, звичайно, прекрасними весільними традиціями. Таких традицій існує дуже багато, і всі вони по-своєму цікаві й оригінальні, а більшість з них є дуже актуальними навіть на сучасному весіллі. Розглянемо найвідоміші з них:

Сватання

Раніше шлях до шлюбу починався саме зі сватання. Разом зі старостами парубок йшов до дівчини, яку хотів взяти за дружину. І якщо дівчина давала згоду, укладалась угода про шлюб. У наш час церемонія сватання носить виключно умовний характер, але все одно часто супроводжується різноманітними традиційними обрядами.

Старости є дуже важливим учасниками весільних обрядів. Вони виступають як офіційні свідки шлюбу та беруть активну участь у всіх весільних церемоніях. Як правило, старостами є члени родини або хресні батьки молодят, по одному з обох сторін. У минулому старости виступали також у ролі сватів.

Коровай є важливим атрибутом, який має бути присутнім на кожному українському весіллі. Його прикрашають традиційним орнаментом з тіста. Раніше він також виступав у якості весільного торта, але на сучасних весіллях, як правило, бувають присутні обидва. Під час церемонії благословення хтось з батьків тримає коровай як символ єдності двох родин.

Заручини

Заручини є першим обрядом перед весіллям, який відбувається одразу після укладання угоди про шлюб та супроводжується гучним святом на честь пари. Обидві родини сідають до столу, та старший староста перев’язує руки молодят рушником. За традицію після цього молода має подарувати всім присутнім по хустці.
Після цього молодята вважаються зарученими та не можуть відмовитися від шлюбу. У минулому, якщо хтось хотів намагався уникнути шлюбу після заручин, то його вважали безчесним та він мав платити іншій родині за нанесену образу.

Викуп

Ще однією досить давньою традицією є викуп нареченої. У минулі часи хлопець міг викупити свою обраницю в її батьків за гроші чи будь-які цінні речі, а зараз ця традиція має жартівливий характер. Під час викупу наречений або дружби мусять виконати різні завдання від родичів нареченої або «викупити» молоду за горілку.

Благословення

Перед тим, як відправитися в церкву, молодята за традицією мають попросити благословення на шлюб у своїх батьків. У будинку нареченої вони стають на коліна на вишитому рушнику. При цьому присутні старости, які тримають ікони. Батьки дають дітям благословення та бажають їм щасливого подружнього життя.

Вінчання

У церкву молода пара входить як рівні, рука об руку. Перед початком церемонії вони мають сказати священику, що вступають у шлюб з власної волі. Після того священик веде пару до вівтаря, виступаючи символом того, до шлюбу молоду пару веде сам Бог.

Обручки у весільному обряді символізують те, що жінка вже не є вільною, вона належить своєму чоловікові. Цей символ вірності благословляє священик та одягає молодятам на руки, перед тим як провести їх до вівтаря.

Вишитий рушник має дуже велике значення у весільних традиціях. Ним обгортають ікони, які супроводжують молодят від благословення до самого вінчання, де на нього стають молодята, щоб увійти у шлюб.

Це означає те, що вони ніколи «не будуть стояти на голій землі» – жити у бідності. Вважається, що хто перший стане на рушник, буде головою родини. Щоб показати, що молодята є єдиним цілим, їхні руки на час церемонії зв’язуються вишитим рушником

Далі священик тричі обводить пару навколо малого вівтаря як знак того, що шлюб є подорожжю на чолі з Ісусом Христом. Тепер молода пара вже не є просто хлопцем та дівчиною, вони стають подружжям та роблять по три ковтки вина з одної срібної чаші як символ того, що все у шлюбі – і горе, і радість – буде ділитися на двох.

Свічки на вінчанні виступають символом того, що шлюб є духовною подією, а Христос є світлом, яке осяює початок нового життя молодят. Наречена та наречений тримають по свічці під час всієї церемонії.

Корони, які над головами молодих під час вінчання тримають дружка та дружба, символізують те, що наречений та наречена стають королем та королевою власного родинного королівства, а сам вінець уособлює  в собі вінець творіння.

Корони можуть бути як і золотими, так і вінками, які сплетені з митру. Колись їх носили кілька днів після весілля,. Ще за одною традицією по закінчення вінчання молодий знімає з нареченої її вінок та фанту і одягає хустку в знак того, що дівчина увійшла в статут заміжньої жінки.

Після вінчання починається урочисте святкування, яке за давніми традиціями триває три дні. Воно завжди супроводжується  піснями, танцями, та пишним бенкетом з традиційних українських страв.

Поправини

Поправини є заключною традицією весільного святкування. На наступний день після весілля прийнято, щоб батьки нареченої пригостили всіх гостей обідом. Під час цього всі вітають пару з першим днем їх шлюбного життя.

автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua


Не лише Шотландія: країни, в яких чоловіки носять спідниці

Всі ми звикли до того, що чоловік у спідниці – це неодмінно шотландець. Але, виявляється, що цей предмет одягу представники сильної статі носять і в інших країнах.

Бутан, гхо. Халат гхо, який є в Бутані офіційним одягом, надягають в комплекті з шкарпетками до колін і особливим шарфом кабні. На думку державних мужів, гхо підкреслює самобутність народу Бутана.

Не лише Шотландія: країни, в яких чоловіки носять спідниці - фото 349029

Бірма, пасхоу. Традиційний чоловічий одяг в Бірмі, пасхоу, являє собою відріз тканини довжиною 2 метри і шириною 0,8 метра. Він обертається навколо стегон і стягується вузлом на животі. Жіночі спідниці влаштовані так само, тільки фіксують їх, заправляючи на боку.
Не лише Шотландія: країни, в яких чоловіки носять спідниці - фото 349030
Марокко, джеллаба. У Марокко довгий халат з капюшоном, джеллаба, є як чоловічим, так і жіночим одягом. Існує два види цього халату, звичайний, з бавовняної тканини, і утеплений з вовни.
Не лише Шотландія: країни, в яких чоловіки носять спідниці - фото 349032
Греція, фустанелла. Ще в XIX столітті спідниця-фустанелла була ознакою особливої ​​мужності. У Греції цей одяг був неодмінною частиною військової форми кілька століть, а сьогодні побачити це вбрання можна на евзонах – гвардійцях, яких так люблять фотографувати туристи під час зміни караулу.
Не лише Шотландія: країни, в яких чоловіки носять спідниці - фото 349033
Фіджі, сулу. На островах архіпелагу Фіджі спідниці чоловіки почали носити відносно недавно, в XIX столітті, після колонізації англійцями. До цього чоловіки на благодатних тропічних островах обходилися зовсім без одягу. Першими одягатися в сулу почали новонавернені в християнську віру остров’яни, щоб підкреслити свою відмінність від язичників.
Не лише Шотландія: країни, в яких чоловіки носять спідниці - фото 349034
За матеріалами Радіо Максимум.


Ох ці ж українські ярмарки

А чи знали ви, що в середині XIX століття на території України діяло 12 тисяч ярмарків!

Спитайте любого українця про ярмарки, і на думку одразу спадає знаменитий Сорочинський ярмарокВін не був ні найбільшим, ні найвідомішим. І село Великі Сорочинці, напевне, залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки Микола Гоголь у повісті «Сорочинський ярмарок», що став класикою української літератури. Письменник відтворив поезію народного життя, реалістично відобразив різних представників українського народу і майстерно все це поєднав із гумором. 

Доречі, З серпня 1999 року, згідно з указом Президента України, Сорочинський ярмарок має статус національного.ЯрмарокКадр з мюзиклу “Сорочинський ярмарок”, режисер Семен Горов

Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. З ХVІ століття купці з великих міст Середньої і Західної Європи почали приїжджати в Україну. Вони доставляли тканину, прикраси, ювелірні вироби і предмети побуту, а купували шкіру, роги, вовну, зерно, сало, мед. І ярмарки поступово почали виникати в українських середніх і великих містах, переважно в тих, де діяло Магдебурзьке право. Ярмарок“Український ярмарок”, художник Василь Штернберг
На українських ярмаках продавали і купували худобу, одяг, взуття, дерев’яні та плетені вироби, тканину, продукти і багато інших товарів. Найбагатшими були осінні торги, а також ярмарки перед великими святами. Німецькі, польські поселенці, вірмени і євреї, поряд із українськими міщанами, були постійними учасниками ярмарків.

Але справжній ярмарковий бум відбувався в Україні в ХІХ столітті. Поширення набув чумацький промисел, народ почав активно заселяти степові українські землі, і разом з цим зростала кількість ярмарків. Харківська та Полтавська губернії посідали перші місця за кількістю ярмарків на рік. На українських ярмарках народилися і нові мистецькі жанри: вертеп; балаган, пантомiми, iнтермедiї.Ярмарок“Ярмарок в Полтаві”, художник Володимир Маковський

За матеріалами Відкривай Україну


Що означають квіти та стрічки в українському віночку

Кожна квіточка і стрічка в українському віночку має своє значення, адже вінок — це не тільки краса, а ще й оберіг

Віночок, сплетений з квіточок і трав, оздоблений яскравими стрічками, — один з найдавніших українських символів. В одному вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка чи травинка щось означала: троянда — кохання; біла лілія — символ чистоти і невинності; волошка — простота і скромність; вереск — самостійність; дзвоник польовий — вдячність; лавр — успіх, слава; мальва — краса, холодність; півонія — довголіття; ромашка — мир, ніжність; безсмертник — здоров’я; калина — символ дівочої вроди, символ України.

0vUOAWjG-0g
Вінок обов’язково оздоблювали стрічками різних кольорів. Стрічки вимірювали по довжині коси, розрізали нижче коси, щоб її сховати. Найпершою по центру в’язали світло-коричневу — символ землі, пообіч якої жовті — символ сонця; за ними — світло-зелені й темно-зелені — краса та молодість; голубі й сині — небо і вода, що надають силу і здоров’я. Далі йшли жовтогаряча — символ хліба, фіолетова — мудрість, малинова — душевність і щирість, рожева — достаток. Білу вплітали лише тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом (на лівому — сонце, на правому — місяць). Не вишита стрічка не пов’язувалася, це був символ пам’яті про померлих. Дівчата, що вплітали у віночок мак, підв’язували до нього червону стрічку — символ печалі й магічності.

Ukranskiy-vinok-prikrasa-chi-oberig
Сирота вплітала в косу та у вінок блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчину подарунками, хлібом, грошима, бажали їй стати щасливою й багатою. Дівчина ж у вдячність дарувала тим людям стрічку з вінка.

Td5gU0PVdJA

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, що сходить. Також віночок — це символ слави, перемоги, святості, успіху, могутності, миру, сонця, влади. А ще віночок означав цнотливість і дівочу молодість.

За матеріалами Відкривай Україну.


Дружина Нетаньяху влаштувала скандал і знехтувала українською традицією: опубліковані фото

Дружина прем’єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньяху Сара влаштувала скандал у літаку “Ель-Аль”, яким вони летіли до Києва. Читати далі


Коли Медовий, Яблучний та Горіховий Спас в Україні: дата свят 2019

У серпні 2019 в Україні відзначають три великі релігійні свята: Медовий, Яблучний і Горіховий Спас. Дата кожного Спаса – незмінна в календарі, але щоб не заплутатися, якого числа треба готувати кошик, розповідаємо все по черзі. Читати далі


Українські весільні традиції від яких не варто відмовлятись

Традиційне українське весілля завжди відрізнялося своєю пишністю, урочистістю, колоритом та, звичайно, прекрасними весільними традиціями. Таких традицій існує дуже багато, і всі вони по-своєму цікаві й оригінальні, а більшість з них є дуже актуальними навіть на сучасному весіллі. Розглянемо найвідоміші з них: Читати далі


Про таке в піснях не співали: цікаві звичаї українського подружжя

Слухаючи народні пісні і читаючи українську класику, можна дізнатися багато цікавого про повсякдення наших предків. Але є речі, про які навіть у піснях не згадували. Ми зібрали для вас декілька дивних і цікавих фактів про побут українців, які ви, скоріш за все, досі не знали.

(с) Анна Шевчук

(с) Анна Шевчук

1. Батьки домовилися – діти виконують

Наприкінці ХVІ ст. серед українців побутував так званий “заговор малолітніх”. Згідно з ним, батьки неповнолітніх дітей домовлялися про їхнє майбутнє одруження. Угода передбачала й розмір посагу/віна, а порушення її супроводжувалося значною матеріальною компенсацією.

2. Жінка робить – чоловік розплачується

Ще у ХVІІІ ст. чоловіків вважали відповідальними за поведінку своїх дружин, тому за порушення останніх карали саме їх (чоловіків).

3. Ярмарки для нежонатих

На бойківсько-гуцульському пограниччі та серед українців Закарпаття вкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. спостерігався звичай проведення щорічних весняних ярмарків на дівчат. Суть його полягала у тому, що дівчата, разом з матерями, і хлопці шлюбного віку сходились на ярмарок. Перші причепурювалися якнайкраще і ставали рядами, а парубки ходили, зупинялись біля тієї, що сподобалась та заводили розмову, виходячи з гурту. Частіше всього такі розмови завершувались вінчанням. При цьому парубки дуже часто були немісцеві.

Пимоненко М. Ідилія

Пимоненко М. Ідилія

4. Жінка – не людина

У бойків і гуцулів жінку не вважали рівноцінною чоловікові: вона повинна була йти чи їхати на возі позаду нього; йти пішки, коли чоловік їхав збоку на коні; тягар частіше всього несла жінка. Й досі де-не-де на Бойківщині можна зустріти наступну ідентифікацію: коли питають про стать дітей, то кажуть: “дівка чи дитина”; коли говорять про дорослих, то – “жінка чи людина”.

5. Право вибору на Полтавщині

На рубежі ХІХ-ХХ ст. дівчата Полтавщини та Чернігівщини мали юридичне право самі обирати чоловіка, без тиску батьків: вони могли звертатись до суду за дозволом на укладення шлюбу.

6. Поділ майна

Не зважаючи на становище жінки у сім’ї, вона завжди мала частину майна, яке належало виключно їй. Це була материзна – її весільний посаг, що міг включати не тільки “скриню” (одяг, рушники, хустки тощо), а й худобу та ґрунт.

7. Житлові питання

Частіше всього українська жінка переходила жити в дім до чоловіка.

8. Молодість проходила дуже швидко

Через постійне народження дітей, важку фізичну працю, уже в 30-35 років жінки виглядали старими, буквально “чорніли”.

content_full (1)

9. Б’є – отже любить

Суспільство ХІХ – поч. ХХ ст. не засуджувало “повсякденне “обґрунтоване” насильство чоловіка над жінкою”.

10. Сімейні проблеми вирішували усією громадою

Бували випадки, коли громада передавала право участі у сільських зборах дружині, виявляючи таким чином зневагу до чоловіка-пияка чи марнотратника.

11. Про зраду

Позашлюбні стосунки чоловіка не були чимось надзвичайним. Натомість позашлюбні стосунки жінки одразу ж засуджувались. Проте й вони зустрічались, зокрема, на Наддніпрянщині наприкінці 1920-х рр. такі стосунки мали 7,8% селянок.

За матеріалом Сома.