Китаєць вибрав в дружини українку. Батьки молодого втратили дар мови від поведінки нареченої

Батьки китайських хлопчиків із трепетом чекають момент, коли їх син одружується. Все через місцеві традиції, за якими мама і тато нареченого повинні «викупити» наречену. Форма і сума викупу може різнитися залежно від провінції, але в будь-якому випадку гроші це чималі.

Так, наприклад, за інформацією видання «Женьмінь жибао», в Пекіні родичам нареченого необхідно викласти за наречену 200 000 юанів (більше 30 000 доларів) і подарувати молодим квартиру.

Подібне можна зустріти і в інших країнах Азії, а також в Африці. У нас теж існує традиція викупу нареченої, проте вона має більше символічний характер. А останнім часом багато молодят і зовсім від неї відмовляються.

Мати і батько Хе Пенвея з провінції Шаньсі зраділи, коли син повідомив, що знайшов свою суджену. Але в той же час вони й гадки не мали, скільки батьки нареченої запросять за неї. Адже дівчину звуть Інеса і вона перекладачка з України, а з місцевими запитами батьки нареченого були незнайомі.

Яке ж було здивування китайців, коли батьки Інеси не вимагали ані копійки. Здивований батько нареченого сказав:

«Батьки дівчини не призначили ціну за неї, а також не зажадали, щоб ми купили машину або квартиру».

Весілля відбулося 8 березня і для містечка, в якому народився і виріс наречений, це стало справжньою подією.

«Весілля було досить просте. Ми готувалися до неї всього тиждень. Наші родичі сказали, що ще ніколи не бачили нареченого перед торжеством таким спокійним і розслабленим », – поділився батько новоспеченого чоловіка.

Зараз Інеса і Хе зайняті створенням власного бізнесу. А через кілька років пара планує поїхати на батьківщину дівчини і влаштувати там ще одне весілля. Однак цього разу за українськими традиціями.

Дивно, як сильно можуть відрізнятися погляди на одні й ті ж речі в різних країнах. Але перед любов’ю усі рівні і їй все одно на відмінності культури та менталітету. Так що давайте побажаємо успіхів цієї чудової парі!

За матеріалами Неймовірно.


Вісім заборон на Мальті

Про що не слід розмовляти з мальтійцями і чому краще проходити до салону автобуса, а не стояти біля входу? Якщо ви візьмете на озброєння ці вісім заборон, зможете легше влитися в атмосферу країни і потоваришувати з місцевими жителями. Читати далі


День вишиванки в Україні: історія та традиції свят

Ідею акції Всесвітній день вишиванки в 2006 році запропонувала Леся Воронюк

У третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки, цього року свято випало на 16 травня.

Про це повідомляє Народна правда.

Вишиванка для українців – могутній символ благополуччя в родині, а свято вишиванки символізує національну єдність. У цей день влаштовують марші вишиванок по всій Україні.

Сучасне поєднання вишиванки із джинсами. Варіант 3

Ідею акції Всесвітній день вишиванки в 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк.

А поштовхом до реалізації ідеї і святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно надягав на пари, як і багато інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам і студентам вибрати один день і всім разом одягнути вишиванки.

Сучасне поєднання вишиванки із джинсами. Варіант 4

Спочатку їх одягли кілька десятків студентів і кілька викладачів факультету. І вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, у ньому почала брати участь українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

Здавна вишиванка є не тільки традиційним українським одягом, а й оберегом. Символи і кольори, які використовуються при вишивці, володіють певним змістом.

Українська традиційна сорочка у поєднанні з шортами. Варіант 1

Традиційно вишивали дівчата, які готували собі посаг, збираючи його в спеціальну скриню. Небагата дівчина могла похвалитися 30-40 сорочками, середнього достатку – 50-70, а багаті – 100.

Сорочку для немовляти вишивала мама чи бабуся, під час роботи співали пісні і молилися. Вважалося, що так вишиванка стає справжнім оберегом.

Українська традиційна сорочка у поєднанні з шортами. Варіант 1

У ХІХ столітті Іван Франко почав носити вишиванку з піджаком, привертаючи увагу незвичайним поєднанням і зробивши його популярним.

У 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишиванок, після чого в Європі почався бум української вишивки, а в самій Україні почалися перші наукові вивчення цього національного одягу.

Вишиванка-туніка із чорними легінсами. Варіант 1

На даний момент фрагменти української вишивки використовують багато відомих дизайнерів, серед яких Жан-Поль Готьє, Джон Гальяно, Gucci, Valentino, Dolce&Gabbana.

Загалом, в українській вишивці існує три види орнаментів: геометричні, рослинні та зооморфні.

Вишиті знаки вогню традиційно вважалися чоловічими – це решітка у вигляді ромба, знаки сонця з променями і крапками.

Плаття-вишиванка. Варіант 1

А ось прямі лінії у вигляді знаків землі вважалися жіночими. Також на таких вишиванках зображували знаки води у вигляді спіралей, змійок і хвиль.

Маки вишивали на сорочці для захисту від зла, адже ця квітка символізує продовження роду. Але також мак є квіткою війни. І якщо в родині чоловік гинув під час бойових дій, дружина вишивала сорочку з червоними маками.

Плаття-вишиванка. Варіант 2

Калину можна було побачити на вишиванках у заміжніх жінок. А все тому, що це символ материнства і безсмертя роду.

Сорочки з візерунком хмелю носили неодружені хлопці, адже це символ буйства, любові і молодості.

Плаття-вишиванка. Варіант 4

А ось виноград на білій сорочці символізував радість і благополуччя сімейного життя.


Провідна неділя: правила, прикмети та традиції

Провідна або поминальна неділя, проводи, провідки, гробки, опроводи, радониця, дарна неділя, радниця, Томина неділя – все це назви однієї і тої ж традиції – згадувати душі померлих в першу після Великодня неділю. А другий тиждень після Пасхи називають поминальним тижнем.

Про це пише Телеканал новин 24

Провідна неділя в 2018 році випадає на 15 квітня – у першу неділю після Великодня. Одне з цих всіх найменувань вважається церковним – йдеться про Томину або Фомину неділю. У писанні йдеться, що один із апостолів, Фома, не повірив у Воскресіння Христа.

Не повірю, доки не вложу моїх пальців у Його рани,
– сказав апостол.

І тільки після перевірки, він переконався, що Ісус воскрес. Тому весь наступний тиждень, як і останній сьомий день після вознесіння, вважається Фоминим.

Обряди та звичаї у поминальні дні

Традиції розказують, що на Великдень Бог відпускає душі померлих на землю. До речі, прийнято впродовж тижня після Великодня виставляти на вікно запалену свічку, щоб душі знайшли дорогу додому, а також кілька крашанок, щоб задовільнити їхній голод. А в поминальну неділю душі повертаються назад на небо. От родичі і приходять на цвинтар попрощатися. А якщо в цей день іде дощ, то якась із душ ніби-то плаче через те, що Господь її не відпустив за гріхи.

Що робити у поминальні дні
Провідна неділя: як підготуватись

Але насправді традиція проводів з’явилася раніше від християнства і має язичницькі корені. Тому певний час ревні християни активно боролися із таким обрядом. Хоча з часом все ж таки поминальна неділя органічно вписалася у релігійний цикл Великодніх свят.

Радуниця, як ще називають Томину неділю, згадується ще у давньоруських літописах:
На другой неделе во вторникь на заутріе по Радонице.
Тоді, за язичницькими традиціями, поминали родичів у період весняного відновлення природи. В ті часи це дійство символізувало колообіг “життя-смерть-життя”. Вважалося, що спільна із покійними трапеза живим додавала впевненості у сьогоденні, а мертвим допомагала заспокоїти дух.

Коли ця традиція перекочувала до християнства, її дещо змінили. Почали відспівувати молитви не тільки в церквах, але й на цвинтарі. Освячували їжу, а вже тоді, біля могил, ділилася свяченою трапезою. Серед особливих страв виокремлюють: паску (можна залишити освячену ще з Великодня), книші, коливо, пироги, фарбували нову порцію крашанок.

Що брати на кладовище у поминальні дні
Що готувати на поминальну неділю

Коливо – це поминальна страва, яку готують не тільки на Провідки, але і на поминки по тільки-но померлому родичу. Зазвичай його готують як кутю. Але ще поливають ситою з меду або цукрового сиропу (мед, або цукор, розведені водою – “24”), а потім зверху з родзинок викладають хрестик. Коливо в деяких регіонах України ще називають сито, або канун. Ця страва також має язичницьке коріння, як і сам обряд Гробків, та і Пасхи загалом.

Ще за язичництва господиня, окрім колива, у ці дні готувала страви, які особливо любили померлі при житті. Усі зносили їжу на кладовище, стелили скатертини між могил і ділились між собою стравами.

Провідна неділя: традиції
Традиції провідної неділі

Що можна і не можна робити у поминальний тиждень?

Споживати принесені наїдки на кладовищах продовжують і зараз, вже і в християнстві. Тільки от церква не рекомендує цього робити.

Священики наполягають на тому, що завдання людей під час Радуниці – не наїдатися й напиватися на цвинтарі, а потім ще й залишати наїдки на могилах. Адже це все можуть розтягнути дикі звірі, пташки, безпритульні собаки. Ні, християни мають ділитися з тими, хто потребує. Тому краще віддати кілька пасочок, наприклад, у геріатричний центр, або у притулок для бездомних людей.

І, найголовніше, що церква забороняє робити на Провідну неділю та в поминальний тиждень – споживати алкогольні напої на цвинтарі, чим українці часто, навпаки, зловживають.

Традиції поминальної неділі у регіонах України

У деяких містах і селах це роблять взагалі в понеділок одразу після Великодня. Спочатку в церквах проводять спеціальні служби, а потім на цвинтарі збираються родичі. Але, як стверджують самі священнослужителі, це зумовлено скоріше зручністю. Адже на Пасху в українців є три вихідних, і вони можуть собі дозволити приїхати до рідних на кладовище без відгулів на роботі.

Окрім цього, на Галичині та Центральній Україні немає звичаю накривати стіл на цвинтарі. Зате службу часто правлять одразу на цвинтарі у місцевій капличці, після чого священик окроплює могили.

Традиції на поминальні дні
Провідна неділя на цвинтарі

А от на Півдні, Поліссі і Закарпатті прийнято встановлювати в цей день столи і лавки біля могил родичів і збиратись там за наїдками всією родиною. А напередодні обов’язково приїжджають і прикрашають могилки, наводять чистоту. Вінки на поминальні дні купують заздалегідь, але встановлюють їх на могили вже в неділю. Також на Півдні залишають скибочку хліба, яку перед тим посипають сіллю. Вважається, що так годують душі померлих.

На Покутті, Гуцульщині і Буковині прийнято давати за “поману”. “Помана” – це калач. У дарну неділю його дають разом зі свічкою якійсь людині. Важливо, щоб свічка була запалена. Якщо страву віддають родичу, то додається ще хустина. Якщо ж просто знайомому – носовичок. Разом із обрядом дарування промовляють: “Це тобі за “поману” – за Петра”. А отримувач відповідає: “Най Бог прийме”.

Звичаї у поминальні дні
Що робити на провідну неділю

На Півдні, до речі, теж існує подібна традиція у поминальні дні. Тільки дають будь-що їстівне. І говорять: “Пом’яніть раба Божого, Валерія”. А відповідають тоді: “Царство небесне рабу Божому, Валерію”.

Релігієзнавці стверджують, що поминальна неділя завжди була особливою. В цей день люди можуть не тільки згадати усіх своїх родичів, але і духовно поєднатися з ними, насититись позитивною енергією і силами для подальшого життя і втілення своїх планів. Тому пропускати можливість вшанувати пам’ять близьких – не варто.

Прикмети Провідної неділі

Деякі люди, особливо старше покоління, вірять у прикмети і повір’я, з якими пов’язаний цей день.

Вважалося, що якщо незаміжня дівчина чи холостий хлопець не буде брати участь в бенкеті, доля обізлитися, а удача відвернеться. І сидіти йому/їй бурлакою/дівицею до наступного року.

Для поліпшення матеріального становища і стану здоров’я господині обмивали ікони джерельною водою, яку не виливали, а зберігали до свята. Вранці на Провідну неділю все сімейство умивалось цією водою. Причому старші завжди вмивали спочатку молодших домочадців, а потім і себе. Вважалося, що водиця з ікон здатна зміцнити здоров’я і поправити фінансове становище.

Люди вірили, що довге і щасливе життя їм могли дарувати молитви, прочитані вранці на Провідну неділю. Причому молитви повинні бути звернені не тільки до Господа, але і до своїх померлих родичів, які на тому світі попросять за своїх рідних.


Великдень: традиції та повір’я найбільшого свята християн

Для українців Великдень – це не тільки різнокольорові писанки і смачна паска. Це особливе свято, коли слідують традиціям і вірять у диво. Існує безліч повір’їв і застережень на Великдень. Дотримуючись їх, усе бажане здійснюється.

За традицією, Великодню передує серйозна підготовка:

а) Великий семитижневий піст – очищення думок, душі і тіла

Піст починається відразу після Масляної. Сім тижнів віруючі не їдять продукти тваринного походження, у певні дні повністю відмовляються від їжі або вживають лише сиру їжу. Вважається, що, дотримуючись міри в їжі, людина вчиться утримуватися від інших спокус і гріхів.

б) Великий або Чистий четвер – прибирання перед Великоднем

У цей день людина повинна повністю очистити себе і оселю: зробити прибирання у будинку, скупатися до сходу сонця у відкритій водоймі або прийняти контрастний душ. Тим, хто постує, дозволені хліб і червоне вино.

Згідно великодньої традиції, у цей день потрібно ставити тісто для пасок і фарбувати яйця. Заборонено шуміти, співати, веселитися, гадати і скандалити.

в) Страсна п’ятниця – день розп’яття і смерті Ісуса

Це найсуворіший і найсумніший день тижня. Люди моляться, відвідують церковні служби і утримуються від їжі. Під суворою забороною домашня робота, веселощі і пісні, кажуть: «хто пісні у Страсну П’ятницю співає – на Великдень сльози проллє».

Не можна брати у руки гострі і ріжучі предмети. Заборонено протикати землю залізом, тобто працювати на дачі – до біди. Згідно з повір’ям, білизна, випрана у цей день, покривається кров’ю. У п’ятницю дозволено лише пекти паски і хліб.

Воскресіння Христове

У ніч на неділю, після опівночі, дзвін сповіщає про Воскресіння Христове і початок великодньої служби. Богослужіння проводяться особливо урочисто й тривають вони до ранку.

Кульмінацією служби стає обряд освячення пасок, яєць, вина та ін. Частину принесених страв залишають у церкві для знедолених.

Деякі люди здійснюють паломництво до знаменитих храмів України. Послухати святкову службу та освятити продукти можна у чудовій Свято-Успенській Почаївській лаврі, навідатися до Києво-Печерської лаври або ж відправитися до золотоверхого Чернігова і відвідати Спасо-Преображенський собор або стародавню Катерининську церкву.

Святкування тривають тиждень, який називається Світлою великодньою седмицею, а кожен із днів носить назву світлого – світлий понеділок, світлий вівторок і т.д.

«Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!»

Традиції христування вже 2000 років: весь період святкування при зустрічі люди вітають один одного словами:
– «Христос воскрес!»
– «Воістину воскрес!», триразово цілуються і обмінюються писанками.

Обмін яйцями міцно увійшов у великодню традицію. З цим символом пов’язано таке повір’я: Марія Магдалина вирішила принести радісну звістку про воскресіння Ісуса римському імператору Тиверію. До нього не можна було приходити без дарів і Марія вибрала у подарунок куряче яйце, яке символізує життя. Почувши звістку, Тиверій розсміявся і сказав: «це так само неможливо, як і твоєму білому яйцю перетворитися на червоне»… але не встиг він закінчити фразу, як яйце стало червоним.

З Великоднем пов’язано безліч вірувань:

  1. Вважається, на Великдень все стає видимим, навіть містичне; маленькі діти з чистою душею можуть побачити всі земні скарби, які у цю ніч світяться вогниками.
  2. На Великдень можна просити у Бога все. Так, люди похилого віку розчісували своє волосся з думкою про онуків, щоб їх було стільки, скільки волосся на голові. Бажаючи розбагатіти, вмивалися зі срібного посуду. Дівчата просили нареченого.
  3. З нетерпінням чекали першого удару дзвонів. Якщо з першим ударом перехреститися зі словами: «Христос воскрес, а рабу (ім’я) здоров’я», то одужає навіть важко хвора людина.
  4. Вставали до світанку, щоб не проспати щастя.
  5. Дівчата вмивалися водою з червоного яйця, щоб бути рум’яними.
  6. На Великдень усі мають веселитися, інакше сумувати доведеться весь рік.

Але існують і застереження:

  1. У Великдень не можна займатися домашньою роботою – з клопотами піде щастя.
  2. Освячені продукти не можна викидати, їх потрібно з’їсти за святковим столом, поділитися з рідними та сусідами або роздати бідним.
  3. Подружжя не повинно христосатися на людях – до розлуки.
  4. Гріх проливати кров тварин протягом Світлого тижня, адже вони теж радіють Христовому Воскресінню і славлять Бога.
  5. Не можна викидати шкаралупу за вікно, щоб не потрапити в Ісуса і апостолів, які весь тиждень ходять по землі у жебрацькому дранті.

Їстівні символи Великодня

Після церкви повертаються додому, вмиваються і всідаються за стіл. Сніданок починають з освячених продуктів, кожен повинен з’їсти по яйцю і покуштувати інші принесені з церкви страви. Далі приступають до решти страв.

Зі Світлим Воскресінням закінчується Великий піст, тому святковий стіл повинен бути багатим, з великою різноманітністю страв. Головними атрибутами великоднього столу є яйця-крашанки, паски і сирні паски.

Яйце – символ життя і чудесного воскресіння. В іконопису воскреслий Ісус був оточений сяйвом, схожим за формою на яйце. Крашанкам приписують цілющі властивості.

До речі, останні кілька років в Україні зміцнюється традиція наряджати Великоднє дерево.Цього року її підтримали чотири міста України.

Святкова паска – символ присутності Бога у житті всіх людей. Її солодкість, здоба і краса – співчуття, милосердя і турбота Творця про кожного.

Сирна паска – прообраз Царства Небесного. Її форма у вигляді гори символізує новий, небесний Єрусалим. А поєднання молока та меду – солодкість райського життя, радість і блаженство святих.

Світлого вам Великодня!

Джерело: Всвіті

 


Суші-історія. Від Азії до нас

Рис разом з морепродуктами і водоростями має небагато калорій, хоча є дуже потрібною стравою з огляду на вміст вітамінів та інших необхідних речовин. Йдеться про йод, цинк, калій, фосфор, на які багата ця їжа…Через свою флору і фауну азійці є здоровою та довголітньою нацією.

Оскільки великою частиною культури Азії загалом є рис та морепродукти, ми поговоримо про те, як ці речі прийшли у їхнє та наше життя та як впливають зараз. Розповімо вам про історію суші у Азії та Японії, в тому числі.

Суші-історія. Від Азії до нас

Рис, як бог

ДЛЯ БАГАТЬОХ КРАЇН АЗІЇ РИС І МОРЕПРОДУКТИ З ОГЛЯДУ НА ЇХНЄ ПОШИРЕННЯ Є ПРАКТИЧНО ГОЛОВНИМИ СКЛАДОВИМИ РАЙОНУ. ЦЯ ЧАСТИНУ МАТЕРИКА ДОСІ СЛАВИТЬСЯ ПРОСТОТОЮ І ВИШУКАНІСТЮ У ЇЖІ.

Згідно японських вірувань, є навіть божество під назвою Інарі-сама (на честь нього названо один із видів суші). Вважається, що саме цей бог приніс у Країну Вранішнього Сонця зерна рису, сховавши його у бамбукових паличках, щоб ніхто не дізнався про це.

Загадом до самої культури вирощування рису в Японії ставились дуже серйозно – це підтверджує велика кількість легенд про зникнення злаку і загибель людей після цього. Від вирощування цієї культури залежало майже все – статки людини, рівень благополуччя, здоров’я. Рис довгий час був своєрідною валютою, а його наявність вважалась ознакою багатства.

Ще одною складовою раціону азійців є морепродукти. Оскільки риба та різноманітні додатки були популярні окремо, не дивно, що поєднання цих інгредієнтів у вигляді суші стало для мешканців східних країн справжньою знахідкою.

Суші-історія. Від Азії до нас

Неприпустиме марнотратство

Є два варіанти трактування історичних подій стосовно розвитку суші. Перший варіант нам розповідає про те, що Японці самі почали використовувати рис та морепродукти вкупі ще у 6 столітті нашої ери. Згідно з другим варіантом, взагалі культура використовування рису для консервації риби прийшла з Півдня Азії і сталось це на століття швидше.

Спершу рис як культуру використовували під час маринування риби. Рибини різали шматками, засолювали і викладали шарами у бочку – вперемішку з вареним рисом. Продукти могли залишити на декілька місяців, поклавши під прес – щоб пройшов процес ферментації. Однак після цього рибу можна було зберігати майже такий самий термін і вона не псувалась. Смак такої страви азійцям сподобався. Водночас липкий, зліплений рис викидали.

Лише після того, як цей спосіб маринування випробували у Південно-Східній Азії, він почав мігрувати. Спершу у Китай, а потім цей спосіб маринування риби і морських дарів перейняли у Японії. Цікаво, що китайський ієрогліф, який позначає «суші» перекладається як «маринована риба» – це одне із давніх значень, пов’язане з його використанням.

Навіть за сучасними мірками, марнування такої кількості рису для азійців, в тому числі японців, китайців, є неприпустимим марнотратством, тому еволюція в плані культури приготування суші не могла стояти на місці.

Суші-історія. Від Азії до нас

Спрощення процесів приготування

У XVI викидати використаний рис припинили, зрозумівши, що це також страва. Натомість вже через деякий час з*явились перші варіації суші. Це був той ж рис із овочами та рибою, але з солодом, що мав кислуватий смак. З використанням останнього час приготування страви різко зменшився – не треба було чекати, поки риба промаринується.

У  XVII столітті винайшли популярний зараз рисовий оцет, який повністю замінив процес бродіння. Навіть зараз колишній спосіб бродіння вважається невиправдано дорогим, хоч у Китаї його подекуди використовують.

Перші варіанти суші вже схожих до сучасних, зробили лише у ХІХ столітті. Кухар у місті Едо (тепер Токіо) зліпив разом пригорщу рису, додав васабі, накрив це шматочком риби і обв’язав смужкою норі. Перші суші носили назву Нігірі (від японського слова, що перекладається як «пригорща», «жменя»). Саме стільки рису зазвичай беруть для приготування однієї суші.

Суші-історія. Від Азії до нас

Суші, які ми знаємо

У 70-х роках в Америці був своєрідний «бум» на азіатську їжу, і суші в цьому переліку займали не останнє місце. Тоді вже існували набори для приготування суші вдома. Крім того, виробники, щоб задовольняти попит на товар, спробували механізувати процес – створили суші-машини. Проте останні не користувались широкою популярністю. В Японії до процесу приготування суші ставляться дуже серйозно і ненавченого кухаря на кухню не пускають.

Зараз будь-який японець точно назве вам більше видів суші, ніж ви знаєте. І все одно, поширеною класифікацією видів є наступні суші:

  • Макі (так звані роли)
  • Темакі (конусоподібні суші)
  • Нігірі (найпростіші суші)
  • Гункани (суші овальної форми, які огортаються норі).

Якщо ви вирішите скуштувати справжні суші а не «західний» еквівалент, вам у Японію або у ресторани, де власник – азіат, а сушист – японець. Однак навіть тоді зауважте, що начинка суші – продукт сезонний. В різні сезони продукти вартують по-іншому.

Підшукайте собі цікавий смак і вирушайте пізнавати смаки азійської та японської кухонь!

Фото з відкритих джерел.

За матеріалами Цікаво знати.


Про що розповість українська писанка: що означають знаки та символи на писанках, кольори та види розписних яєць

Напевно, кожна людина хоч раз у своєму житті намагалась зробити писанку власноруч. Хтось просто опускав яйця у фарбу, чи наклеював наліпки, а комусь вистачало наснаги та терпіння виготовити справжній шедевр – розмалювати писачком. Ми хочемо розповісти про написання писанок, види розмальованих яєць, символічність їх кольорів та орнаментів.

Підготовка до написання

Традиційно в Україні писанки виготовляли лише жінки (зараз цим займаються не залежно від статі). Для виготовлення писанки знадобиться писачок, фарби, яйце, віск (бажано бджолиний), свічка та посуд, для розведення фарби. Якщо ви плануєте робити писанку в світлій гамі, то варто обирати яйця з білою шкарлупою. Зазвичай писанки пишуть на видутих яйця (останні можна ще довго зберігати як елемент декору). Якщо ви хочете виготовляти писанку з видутого яйця, то варто перевірити його на міцність (піднести до світла і перевірити чи немає тріщин) та свіжість (шкарлупа не блистить та на дотик шершава, ніби крейда). Традиційно писанку створюють нашаруванням кольорів: наносять віск на ті місця, що мають залишитись білими, та занурюють в жовту фарбу (для світлих писанок) або фарбу іншого кольору (для темних чи яскравих писанок). Якщо ви хочете досягти більш темних чи насичених кольорів, яйце у фарбі потрібно тримати довше (для світлих достатньо тримати у ємності з фарбою 10 секунд). Коли писанки будуть готові, потрібно обтерти віск та вкрити лаком (за бажанням).

Види розписаних яєць

Існує чотири основних види: крапанки, дряпанки, крашанки та писанки. Кожен вид має свої особливості та правила виготовлення.

Крашанки. Це найпростіший спосіб виготовлення фарбованих яєць. Раніше для їх приготування господині збирали лушпиння від цибулі та варили в ньому яйця (інколи для декору до яйця прив’язували листочки петрушки чи дрібні листочки смородини, які залишали на готовому яйці білі відбитки-листочки). Також як барвники використовувались відвари трав, кори дерев.

Крашанки

Цікавим підвидом крашанок є техніка «під мармур» – до яйця хаотично прикріпляють шматочки сухих фарб, шматочки різнокольорового паперу чи тканини, загортають в полотно, обв’язують ниткою та відварюють в окропі. Готова писанка мало досить цікаве забарвлення чимось схоже на мармур.

Крапанки

Крапанки. На яйце наносять писачком воскові краплі та занурюють у світлу фарбу, потім знов ставлять цятки і занурюють в фарбу темнішого кольору. Коли на крапанці вже будуть цятки всіх бажаних кольорів, загальне тло вкривають темною фарбою (найчастіше темно-вишневою, темно-зеленою або чорною). Після цього віск розтоплюють над свічкою та обережно обтирають яйце від залишків воску м’якою тканиною.

Дряпанки

Дряпанка. Якщо у вас немає під рукою писачка, то можна по експериментувати драпанками. Берете крашанку темного кольору та занурюєте її в темну фарбу. Як яйце висохне наносите олівцем орнамент та продряпуєте його голкою (шилом чи цвяхом – що є в господарстві).

Писанки

Писанка. Це найскладніший у виготовленні варіант кольорових яєць, адже потребує майстерності, терпіння та часу. Спочатку олівцем промальовуються основні орнаменти, потім по цим лініям наносять писачком віск, після цього яйце занурюють у фарбу, розтоплюють віск, видаляють його та, за бажання, розписують орнаменти іншими кольорами (можна залишати й білими).

Фарби для писанок

Колись фарби для писанок майстрині виготовляли власноруч. Наприклад, жовту фарбу отримували з кори яблуні-дички, яку відварювали та настоювали. Також жовтий колір давав відвар з гречаної соломи (відвар полови – бурий колір). Зелений колір отримували з полови конопляного насіння, а чорний – з лушпиння соняшника, чорнильних горішків дуба. Брунатний колір давали лушпиння цибулі, настій дубової кори та кори вільхи. Для отримання червоного кольору настоювали звіробій (пізніше цей колір добували з трісочок сандалового дерева, що привозили з Бразилії українські емігранти). До природних барвників (для кращого зафарбовування) додавали галун: алюмінієвий робив кольори яскравішими, а залізний – давав темніші кольори. Для розведення фарби використовували воду, яку вдосвіта набирали з трьох джерел та до якої додавалась ще й освячена вода.

Кольори писанок та їх значення

Як пофарбувати крашанки натуральними барвниками

У писанкарстві найчастіше використовували 7 основних кольорів (червоний, жовтий, помаранчевий, зелений, вишневий, коричневий, чорний), але можливі й інші кольори (залежно від регіону кольорова гама писанок розширювалась).

Червоний. Символізує добро, радість життя, для молоді – щасливий шлюб. За церковною традицією яйце червоного кольору є символом Воскресіння, жертовності, небесного вогню.

Жовтий. Символ небесного світила (сонця), тепла та врожаю (колір стиглого зерна). Яйця цього кольору оберігали від злих сил та лихого. Також жовтий був кольором багатства.

Зелений. Колір весни, воскресіння природи, надії та життя. Символізував пробудження природи від довгого зимового сну.

Бурий, коричневий. Символізує землю та її приховану життєдайну силу.

Чорний. Колір ночі, всього невідомого та таємного. Зазвичай використовується як тло, підкреслює силу інших кольорів. Він символізує нескінченність життя людини, буття після смерті.

Білий. Колір чистоти, символ вирію (раю). Білі символи на писанці символізували безгрішне життя.

Блакитний. Уособлював небо, повітря, воду, чистоту та здоров’я. На писанках він символізував насичення та небесну божественність.

Знаки та орнаменти на писанках

Сонце

Його зображали на писанках у вигляді кола, восьмираменної зірки (яку ще називали ружею, існували прості, бокові, повні та сторцеві ружі), хреста, тринога (зображення трьох променів, що виходили з однієї точки та були закручені в один бік, його ще називали тригвер, трикверт), свасти (сварги, гачковий хрест).

Хрест

Давній символ сонця, вогню, душі. Вважається «божим знаком». Хрест – це перетин двох ліній: вічності (вертикальна) та часу (горизонтальна). Є символом буття та небуття, початку та кінця. У християнстві він уособлює страждання та радість Воскресіння, спокуту гріхів.

Зоря, Ружа

Цей символ зображували у вигляді п’яти- шести- семи-, восьмираменна зірки. Шестикутна – знак шести сторін горизонту співвіднесених з небом, а також знак року: дві половинки по шість місяців. Восьмикутна зірка містить в собі косий хрест, прямий хрест, а також лівосторонню і правосторонню свасті. Вона вважається символом кохання (писанка з ружею в подарунок вважалась освідченням в почуттях).

Квіти

В українській традиції цей символ пов’язаний з дітьми. Тому жінкам, які довго не могли завагітніти, радили писати писанки з квітами та дарувати їх дітям.

Гілка-сосонка

Зелені дерева, гілки і листя – символ життя, весняного оновлення після зимового сну, вічної молодості, здоров’я та росту.

Завиток, Змій, Спіраль

Це символи життєвої сили та зародження життя. Писанки з цими орнаментами дарували на здоров’я.

S-подібний знак вічності

Знак єднання протилежностей. Символізує знак єдності (першопочатку та вінця завершення) у боротьбі тепла й холоду, дня і ночі, світла й темряви, чоловіка і жінки

Безконечник (кривулька)

Символізує воду, її плинність. Також вода є втіленням життєдайного жіночого начала, джерелом сил природи. У християнстві вода символізує очищення (обряд хрещення). На писанках окрім кривульок та безконечників її зображували зиґзаґами та хвилястими візерунками.

40 клинців (48 клинців)

Символізує впорядкування, зупинку перед випробуванням, родючість. На писанці може бути й більше 40 клинців-трикутників (на деяких їх більше 60). Число 40 є символічним в житті людини: 40 тижнів жінка носить дитину, у християнстві: 40 днів триває Великий піст, 40 років блукання в пошуках Землі обітованої.

Дерево життя

Символізує Всесвіт, у якому для кожної істоти є своє місце, де кожне явище підпорядковане правилам. У цьому образі поєднуються уявлення про час, простір, життя та смерть. Світове дерево можна розділити на кілька частин: крона (небесний світ, тут традиційно зображають птахів, бджіл та небесні світила: сонце, зорі, місяць), стовбур (земний світ: великі тварини, а також люди), коріння (підземний світ та вода: тут зображають змій, жаб, риб, водоплавні птахи). На писанках його зображують у вигляді вазону з уквітчаним деревцем, що символізує рід, родину (батько, мати та діти).

Грабельки, Гребінці, Трикутнички з гребінцями

Також є символами води, уособлюють хмари та дощ. Писанки із грабельками писали в посуху, щоб викликати такі бажанні дощі, які мали принести гарний врожай.

Качині лапки, Божа ручка, рукавичка, дідові пальці

 

Подібні символи уособлювали владу, заступництво, цілісність.

Сварга

Символізує сонце. Є два різновиди орнаменту: правостороння – символізує схід сонця, добро, пробудження природи навесні, позитивну чоловічу енергію та лівостороння – захід сонця, руйнування, деградацію, зло, негативну жіночу енергію. Сваргу також була уособлення вдачі, довголіття, родючості, здоров’я та життя. На писанках її зображали у вигляді ламаного або гачкового хреста (у деяких регіонах цей орнамент ще називали п’явками, півнячими гребінцями, качиними шийками).

Виноградна лоза

За християнською традицією – символ духовного відродження та давній символ роду.

Дубовий листок

Символізує силу, довголіття, терпіння. У поєднанні з жолудями – символ духовної та тілесної зрілості.

Баранець

Символ смирення, невинності, безмежної любові, родючості. На писанках орнамент «баранячі ріжки» уособлює молоді пагони рослин.

Пташка

Птах символізує людську душу (за повір’ями душа прилітає пташкою до новонародженого та відлітає на небеса, коли людина вмирає). Вона є провідником між небом та землею, охоронцем від злого, символом любові, вірності та злагоди.

Півень

Символ світла, яке побороло темряву (Христа), провісник дня та сторож добра проти зла.

Риба

Уособлює воду, життя та здоров’я, а також новохрещення.

Кінь

Символ невпинного руху сонця, чоловічої основи в природі. За християнською традицією уособлював безстрашного вісника віри, який летить у світ, готовий на смерть.

Олень

Вважається охоронцем істини, провідником душ померлих. За давніми віруваннями олень на своїх рогах виводив сонце на небосхил. Найчастіше цей орнамент зустрічався на писанках Гуцульщини та Буковини.

Автор etnoxata.com.ua спеціально для ВСВІТІ


Різноманітність орнаментів великодніх писанок, характерних для різних областей України

Поки йде пасхальний тиждень, радість про Воскресіння наповнює серця всіх причетних Святу і люди продовжують дарувати один одному писанки, які символізують життя. І сьогодні в нашому огляді – неймовірне розмаїття орнаментів, характерних різним регіонам України.

1. Писанки Пряшівщини, Перемишлянщини і Підляшшя

2. Писанки Західного Поділля

3. Великодні яйця Харківщини і Запоріжжя

4. Писанки Київщини

5. Писанки Полтавщини та Чернігівщини

6. Великодні яйця Херсонщини

7. Писанки Одеси, Південної і Північної Буковини

8. Писанки Волині та Східного Поділля

9. Писанки Східного Полісся і Волині

10. Великодні писанки Лемківщини, Бойківщини, Курщини і Вороніжчини

11. Писанки Гуцульщини

12. Великодні писанки Центральної Галичини і Закарпаття

13. Писанки Гуцульщини, південного заходу Українських Карпат

14. Писанки Покуття, Холмщини

Бонус

“Писанкові” поштові марки в експозиції

Джерело: Всвіті.


Чистий четвер 2019: що можна і не можна робити – традиції у свято

У 2019-му Чистий (Страсний) четвер православні християни зустрінуть 25 квітня. Зібрали для вас старовинні традиції, прикмети та повір’я на Чистий четвер. Дізнайтеся, що можна і що не можна робити у передвеликоднє свято – пише радіо Максимум

Чистий четвер – це особливий день для православних християн. Згідно з Новим Заповітом, саме у цей день Ісус Христос омив ноги своїм учням та встановив Таїнство Євхаристії на Таємній вечері. Пізно ввечері цього дня справдилося і його пророцтво: Ісуса Христа зрадив один із 12-ти учнів (Іуда) за 30 карбованців.

Ні для кого не секрет, що саме у цей день Страсного тижня важливо очиститися, бо назва свята говорить сама за себе. Очиститися потрібно не лише фізично, але й духовно. За християнським повір’ям, у Чистий четвер оживає вся зловісна сила, виповзають гади та плазуни, тому потрібно бути особливо пильним, щоб вберегти себе та свою оселю від лиха.

А допоможуть нам в цьому народні звичаї та прикмети, яких українці дотримуються ще з сивої давнини.

Традиції і звичаї у Чистий четвер 2019

Здавна вважалося, що вода у Чистий четвер набуває цілющих властивостей. Тому в цей день необхідно скупатися, але бажано зробити це на світанку. Споконвіку існувало повір’я, що у Чистий четвер ворон носить з гнізда своїх діток купати в річці, а хто встигне покупатися у річці раніше за воронячих дітей – той увесь рік буде здоровий. Саме тому наші предки купалися вночі, щоб, здобувши першість, очиститися від хвороб на весь рік.
Вода в Чистий четвер має цілющі властивості - фото 238016

Викупавшись, люди набирали зі свого купелю відро води та виливали її на дорогу – “щоб там усе лихо зоставалося”, а дехто ще й промовляв: “Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров’я в ручки, в ніжки і в живіт трішки”.

Вмиватися у Чистий четвер треба водою зі срібла. Для цього ритуалу підійде срібна ложка або заздалегідь настояна сріблом вода. Вмитися зі срібної ложки дуже легко: просто зачерпніть ложкою воду і вмийтеся нею. Якщо немає срібної ложки, то вам знадобиться кілька срібних монет, які заздалегідь слід покласти у ємкість з водою, щоб вода набула потрібних властивостей. Наші пращури гадали, що “срібна” вода спроможна очистити тіло від хвороб, а душу від гріхів.

Опісля цього ритуалу вигляньте у вікно. Якщо першою, кого ви побачите, буде людина похилого віку, то наступні три місяці будуть сповнені невдач та зневіри. Аналогічний сценарій можливий, якщо ви побачите кішку. Якщо першою пройде дитина, то нова робота або підвищення на посаді гарантовані. Побачені ж у вікні чоловік або собака – стрімке здійснення мрій.

У Великий четвер чистим повинен бути не лише вірянин, але і його оселя та обійстя. Наші предки традиційно прибирали у хатах, коморах, замітали подвір’я, білили стовбури дерев у дворі, в садку й за двором. Зібране сміття палили серед двору, щоб “очистити землю від зими, смерті й усілякої нечисті”.
У Чистий четвер треба прибирати - фото 238015

Здавна вважається, що прибираючи у Чистий четвер, можна знайти загублені речі або ж привернути судженого. Для цього під час прибирань залиште трішки місця у кожній кімнаті для речей майбутнього коханого, а також придбайте капці та поставте їх носиками в сторону будинку.

У Великий четвер особливого значення набуває свічка, яку у цей день називають “страсною”, бо приносять її зі спеціальної літургії, де увечері служиться послідування Святих і Спасительних Страстей Господа нашого Ісуса Христа. Під час цієї служби читаються дванадцять Євангелій, тобто 12 уривків зі всіх чотирьох Євангелій, де йдеться про страждання Христа перед розп’яттям, починаючи з останньої бесіди Його з учнями за Таємною Вечерею і закінчуючи похованням Його в саду Йосифа Аримафейського і приставлянням військової сторожі до Його гробу.

Колись в українських селах та містах люди намагалися зберігати урочисту тишу: ні сміху, ні співів, ні голосних розмов на вулицях, коли в церкві читалися євангелії, чути не було. Стоячи в церкві під час служби, не можна куняти, бо “нечиста сила занесе в пекло”. А повертаючись з церкви, люди намагалися донести свічку так, щоб вона не згасла. Для цього майстрували спеціальні ліхтарики з кольорового паперу. Зі страсною свічкою проходилися по оселі промовляючи молитву. У такий спосіб домівку очищали від зловісної сили.

Цілющого значення у цей день набуває і сіль, яка називається четверговою. Усі після купання повинні були кинути дрібку солі в глечик. Таким чином, вона ставала оберегом на весь подальший рік. Для посилення властивостей її запікали у печі. Коли матеріал, в який вона загорнена, обгорить, сіль виймали і зберігали до Великодня. Також її давали худобі при шлункових захворюваннях.
Четвергова сіль - фото 238017

Ще одним важливим таїнством у Чистий четвер є приготування Великоднього меню. Саме цей день багато господинь вважають найсприятливішим для випікання пасок, розфарбовування яєць та приготування інших святкових страв, які через піст до неділі куштувати не можна.

Що не можна робити у Страсний четвер

У Чистий четвер ще триває піст, тому цього дня не можна їсти скоромну їжу. Багато вірян у цей день не вживають гарячих страв.

Існує також повір’я, що брудну воду після прибирання не слід виливати у межах двору. Адже ця вода вбирає в себе негативну енергетику, яка може несприятливо вплинути на стосунки вашої сім’ї. Тому доречніше вилити її у місця, де немає рослинності – у камінь або на дорогу.

Не варто у Великий четвер залишати невимитий посуд та невипрану білизну.

У Чистий четвер і до Великодня не можна віддавати з дому нічого цінного, а також позичати гроші, тому що разом із цінностями можна “віддати” і благополуччя.
У Великий четвер не можна позичати гроші - фото 238018

Прикмети на Чистий четвер

  • Якщо в Чистий четвер дощитиме – чекай дощову весну.
  • Яка погода в Чистий четвер – така ж буде і на Вознесіння.
  • Якщо ж почати прибирання саме в цей день, то людина зможе відшукати те, що давно втратила.

Чистий четверє підготовкою до Великодня - фото 238020

Хай дотримання всіх звичаїв Чистого четверга, принесе у вашу домівку злагоду та мир, а у вашу душу – спокій та гармонію. Хай зловісна сила, зрозумівши, що їй тут не раді, омине вашу оселю. Команда Радіо МАКСИМУМ вітає з прийдешнім Воскресінням Христовим та бажає, щоб Великодні свята пройшли якомога веселіше у колі близьких людей, а все, що передує цьому урочистому святу, допомогло вам дати відповіді на питання, які давно вас хвилюють.


Традиційні українські прикраси: колись забуте знову модне

Сучасна жінка не може уявити своє життя без прикрас. Це й не дивно, адже вони вже є повсякденною річчю, що увійшла в звичку. В давнину, як і сьогодні, жінки одягали найрізноманітніші прикраси. Проте тоді вони були не лише гарними “цяцьками”, а й мали особливе значення та навіть оберігали їхнього власника. Наприклад, намисто захищало від злих сил та зурочень, а також було символом здоров’я та дівочої вроди. Вважали, що розрив нитки намиста попереджав власницю про нещастя.

Українські прикраси, що сформувалися у сиву давнину, упродовж багатьох років змінювались за своєю формою, матеріалом, кольором, значенням…

Найбільш розповсюдженою традиційною українською прикрасою було намисто. Жінки одягали його  як у святкові, так і будні дні. Чим більше нагрудних прикрас було  у жінки – тим заможнішою вона вважалася. 

Намисто часто поєднували з іншим прикрасами: дукачами, герданами, саблами, перлами, які разом з українським вбранням створювали довершений традиційний образ. Найпопулярнішим кольором намиста був червоний. Саме він є кольором сміливості, відваги, любові, символізує невичерпну енергію.

Спочатку намиста виготовляли із рослинних матеріалів:   з ягід горобини, кісточок, горіхів, насіння. Згодом використовували глину, дерево, корали, перли, різноманітні каміння, метали, дорогоцінні матеріали. 

Давньою прикрасою є дукач (личман, ягнус) – українська прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Дукач слугував певним композиційним центром усіх жіночих нагрудних прикрас та закріплювався на найбільш видній частині намиста. Як правило, його виготовляли із монет, а своєю історією він сягає часів козацтва.

Салба – масивне намисто з тканини розшитої монетами. Такі прикраси притаманні Буковині та є дуже схожими до турецьких, татарських та молдовських прикрас.

Ще однією прикрасою, в основу якої покладені монети – є дукати. Монети нанизували на нитку разом із бісером, коралями та скріпляли між собою у вигляді намиста.

Масивними та порівняно дорогими коралями були пацьорки. Так називали прикрасу із скла, що оздоблювалася вручну.  Про писані пацьорки колись мріяла кожна дівчина. Не дарма в коломийці співається:  “Аж ня любиш, як я, щиро, солодкий Василю, то купи ми пацьорочки на біленьку шию”. 

Зграда – традиційна гуцульська прикраса-оберіг. Вона мала вигляд нанизаних на ремінець, шнурок чи дротик в один, два чи три ряди мідних литих хрестиків, між якими чіпляли мідні трубочки або спіральки. Зграду дарували дівчаткам на їхнє 6-річчя та одягали на шию. З кожним роком, кількість цих прикрас  збільшувалася, а згідно з віруваннями, і сила оберега також росла.

Серед прикрас з бісеру, варто виділити гердани. Створення таких кольорових прикрас із крихітних намистин потребувало неабиякої витримки та терпіння.  Гердани користувалися популярністю серед жінок на Галичині, Поділлі та Волині, а орнаменти, які зображали на цих прикрасах – залежали від регіональної приналежності. Як не дивно, але ці окраси спочатку одягали чоловіки. Лише з часом гердами доповнювали й жіночі українські образи.

Своєрідними комірцями з бісеру є кризи. Такі прикраси мали різний орнамент та розмір. Найбільші, наприклад, одночасно прикрашали шию та плечі жінки.

Силянки  (плетенки) — прикраси, назва яких походить від техніки нанизування (силення) бісеру.

За матеріалами Всвіті.