“Не встиг зайти до церкви, як одразу отримав від доброї парафіянки пораду, яку ікону потрібно піти поцілувати”, – Сергій Притула розповів, як ходив до сповіді

Церква та молитва – речі дуже інтимні. Однак у нас в Україні багато хто думає, що має право втручатися у чиїсь інтимні процеси.
Читати далі


Про хитрого грішника

Приходить один чоловік до священника, щоб висповідатися, бо згрішив з чужою дружиною.
Пан отець його питає:
– Ну кажи, грішник, з чиєю дружиною ти зробив таке гріхопадіння?
– Не можу сказати, пане отче, соромно.
– Ага соромно? А чи не з дружиною кравця Степана?
– Ні, пане отче.
– Ні? Тоді, мабуть, з дружиною булочника Івана?
– Ні, пане отче.
– І вона ні? Знаю. З нареченою торговця Петра, вона відома блудниця. Адже так?
– Ні, пане отче.
– Йди геть з церкви! Не буде тобі ніякого прощення!
Чоловік виходить задоволений. Його колега, який чекав його при виході, питає:
– Ну що, відпустив тобі гріх, пан отець?
– Ні.
– А чого тоді так посміхаєшся?
– А скільки я тепер нових адресочків знаю.

Оповіла: Леся Яворська


Про священика, парафію і брехню

У церкві одного з сіл священик після служби сказав, що наступної неділі він після служби буде мати розмову із парафіянами на тему брехні – аби всі віднеслися до “казання” поштиво і вдома добре ся підготували…
– А саме, – підсумував отець, – щоби легше було зрозуміти, у якому ключі вестиметься проповідь, прочитайте, шановна громадо, вдома сімнадцяту главу Євангелія від Марка…
Шановна громада дружно закивала головами в знак згоди…
Наступної неділі після служби та перед початком “казання” панотець попросив:
– Уклінно прошу всіх тих, хто прочитав сімнадцяту главу Євангелія від Марка, встати по лівий бік Царських врат…
Майже всі парафіяни, окрім кількох глухих бабусь, дружно встали по лівий бік…
– О! – сказав священник і повернувся до них, – саме з вами я і хотів поговорити про брехню. У Марка немає сімнадцятої глави…

Оповів: Любомир Коваль


У церкві, на сповіді: – Грішила, рабо Божа?..

У церкві, на сповіді…
– Грішила, рабо Божа?
– Ой, грішила, отче, так їм гріши-иии-ила!..
– Каєшся, дитино?
– Ой, каюся, отче, ще й як ка-ааа-аюся!..
– Добре… Господь милосердний… Протягом місяця три рази прочитати зрання молитву і три рази перед сном… А тепер цілуй хрест,.. та куди,.. та не так,.. та без язика!..

Оповів: Любомир Коваль


Перед брамою раю стоять водій маршрутки і священик…

Перед брамою раю стоять водій маршрутки і священик.
До них виходить Святий Петро і каже:
– Ти, водію, проходь, а ти, отче, почекай трохи.
Священик обурюється:
– Як то так? Я все життя церкві присвятив, а він іде перший!
– Ну і що? У тебе в церкві всі спали, а у нього в маршрутці всі молилися!


Помер один багатій та й опинився під воротами до раю…

Помер один багатій та й опинився під воротами до раю.
Тут виходить до нього святий Петро:
– Чого тобі треба, чоловіче?
– Святий, впусти мене до раю. Я заслужив – багато церков набудував за життя.
Святий Петро каже:
– Мушу спитати у Бога.
Пішов, нема його, нема, чоловік вже починає метушитися, чого ж так довго. Аж тут Петро вертається:
– Знаєш, ми порадилися з Богом і вирішили, що повернемо тобі гроші за церкви.


Про пробачення і ворогів

Після довгої проповіді священик запитав у прихожан, чи готові вони пробачити своїх ворогів.
Близько половини з них підняли руки. Незадоволений результатом, священик продовжував говорити ще хвилин 20, а потім повторив своє запитання. Цього разу руки підняли близько 80% прихожан. Священик прочитав проповідь ще 15 хвилин і знову запитав, чи готові вони пробачити своїх ворогів. Втомлені парафіяни відповіли одноголосно, і тільки одна літня бабуся утрималася.
– Тітко Пилагея, ви не готові пробачити своїх ворогів?
– У мене немає ворогів, – відповіла бабуся.
– Це дивовижно! А скільки вам років?
– Дев’яносто три.
– Тітко Пилагея, будь ласка, вийдіть вперед і розкажіть парафіянам, як людина може дожити до 93 років, не маючи при цьому жодного ворога.
Маленька мила бабця повільно вийшла в центр церкви, обернулася до парафіян і сказала:
– Це було дуже легко! Я просто всіх цих курев пережила!

Оповіла: Леся Яворська


Прикарпаття, село, місцева кнайпа. Сидить вуйко, п’є горівку…

Прикарпаття, село, місцева кнайпа. Сидить вуйко, п’є горівку (то був обід) без закуски і тихенько плаче. Заходить кум:
– Куме! В обід та без мене? Та що ся стало?
– Ой, куме, не повірите. Оце жінка попросила в Божу неділю зрання, бо йде до церкви, подоїти корову! Ну думаю, перший раз, але що то мені!
Ледвем здоїв літру молока. Вона, зволоч, брикнула лівов ногов та перевернула видро.
Беру кусень шнурка та прив’язую ногу до слупа. Дою. А вона, зараза, вдарила правов! Ще найшов кусень дроту, прив’язав до другого слупа. Дою по третому разу. Вже майже зцідив три літри! А вона хвостом!… Ні шнурка, ні дроту, знімаю ремінь. Прив’язую до верха хвіст. І ви, куме, не повірите… Падають штани… А ззаду заходить жінка!