Українець за власні кошти засадив квітами 40 км узбіччя траси Луцьк-Львів

Чотири десятки кілометрів узбіччя траси Луцьк-Львів нині уквітчані декоративними соняхами і духмяними чорнобривцями. Автобусні зупинки на ділянці до Горохова також “в обіймах” жовтогарячих осінніх квітів, йдеться в сюжеті ВРД НСТКУ.

Це — справа рук відомого на Волині ентузіаста, заслуженого діяча мистецтв України Василя Рижука. Власні – кошти і зусилля — чоловік не шкодує, створюючи таку красу.

Він доглядає красу не на міських клумбах, а вздовж швидкісних стратегічних автотрас на узбіччі, де за власні гроші протягом багатьох років самотужки засадив декоративними соняшниками та чорнобривцями понад 400 кілометрів шляхів, йдеться у матеріалі тижневика “Сім’я і дім”.

Кожну ямку для квітки завглибшки 15–20 сантиметрів рацьовитий благодійник мусить копати власноруч. Навесні спозаранку киркою довбає твердий камінний ґрунт, подекуди із залишками бетону та асфальту.

Ріже кущі, косить чагарники, щоб розчистити місце для соняхів і чорнобривців. Улітку суне тонни води для поливу, щодня сапає бур’яни. А восени самотужки прибирає всю зів’ялу красу від дороги, складуючи в мішки кожну насінину. Все власними руками за свій кошт.

Задля краси Василь відбирає найліпші сорти чорнобривців – високі та пишні. Та й декоративні соняхи, які вподобав чоловік, вигідно різняться від польових соняшників. У звичайних суцвіттях дає одна крупну голівку, а декоративні розростаються до ста і більше вогненно-сонячних квітів на ніжці.

Жовтогарячі соняхи додають неймовірної краси узбіччям. Декотрі – заввишки в 4 метри. Особливо гарні квіти надвечір у притихлому світлі вуличних і дорожніх ліхтарів.

– На світанку, коли небо голубе, а соняхи та чорнобривці розквітлі, то це справжній живий прапор України: зверху блакитний, а знизу жовтогарячий. Отому й назвав свій проект «Квітучий прапор України», – розповів Василь.

Ідею почерпнув зі столичного Майдану Революції гідності. «За квітучу Україну, обніміться брати мої, молю вас, благаю», – писало на уквітчаному прапорі Василя Рижука, який у 2014-му той звісив на новорічній ялинці в Києві. Відтоді всі пам’ятники скульптор супроводжував благоустроєм у вигляді квітучого прапора.

– Іще роздав насіння соняхів і чорнобривців на Майдані для кожної області. Це теж спонукало назвати «Квітучим прапором України», – роз’яснив скульптор. – Нині маю для кожної області по мішку насіння. Чесно кажучи, якби держава дозволила мені та дала трохи коштів, то зміг би уквітчати всі центральні автомагістралі України.

Мій проект і виконання ,, КВІТУЧИЙ ПРАПОР УКРАЇНИ " .Дорога Львів – Луцьк Біля с.Угринів. Горохівський р-н.

Gepostet von Василь Рижук am Sonntag, 30. September 2018

Зважаючи на протяжність насаджень і сотні кіло насіння від них, лише волинянину під силу реалізувати задум. Скажімо, нинішнього року засіяв понад 40 кілометрів з обох узбіч на львівській трасі – з Луцька до Горохова. Торік засадив десятки кілометрів автотраси між Ковелем і Любомлем. У попередні роки постійно прикрашав квітами автомобільну дорогу з Луцька на Рівне.

ГУРТОМ І СЕЛО ЛЕГШЕ УКВІТЧАТИ
– Люди з подивом запитують: нащо тобі садити ті чорнобривці, затрачаючи свої кошти, час і сили? Ліпше сіяв би цибулю чи часник – мав би гроші. Але я ніколи не шкодую, що започаткував ту справу. Як бачу цю красу, усміхнені квіти, – душа відпочиває. То найкраща винагорода, – каже скульптор.

Селяни, бачачи натхненника із квітами, не тримаються осторонь. На початку літа, коли Василь із помічницею Оленою довбали киркою узбіччя дороги в селі Чаруків, підійшла жіночка.

На узбіччі дороги Луцьк – Львів біля с. Ратнів

 

– Питає, хто ми і що тут робимо. Відказую: «Ми добровольці, готуємо землю, щоб квіти садити». Жінка здивувалася, проте зголосилася допомогти. Виявилося, то тутешня голова сільради пані Жанна. Молодець, наступного дня завезла землі та підготувала ґрунти. Дуже нам допомогла, – дякує Василь.

Чоловікові приємно, що вже не сам у благій справі. Подібно надали поміч селяни сусіднього Городища на чолі з головою тутешньої сільради пані Світланою. А в селі Терешківці місцеві навіть толокою допомогли садити квіти поблизу автобусної зупинки. До всього, шофери вантажівок та водії рейсових автобусів часто безплатно підкинуть по дорозі волонтерів, які допомагають Василеві. Той мішок насіння підвезе, інший підсобить із діжкою з водою для підливу.

На львівській трасі за селом Городище на автобусній зупинці дві жінки. І кожен дивується: невже руками все садовить? А думали, що спеціальною машинною сівалкою.

– Нема чого казати: святий чоловік робить таку красу. Як їдеш на автобусі – чи то місцевим, чи сокальським, чи червоноградським – усі пасажири милуються квітами. Якось стає веселіше, жити хочеться, – зізнається жителька села Угринів пані Тетяна.

ЛЮДИ ДЯКУЮТЬ, А ВЛАДА НЕ ПОМІЧАЄ
Допомагають волонтери. Третій рік поспіль лучанка Олена Мацюк викроює кілька годин після роботи, щоб скочити в маршрутку і поїхати на N-й кілометр автотраси на поміч «сонячному чорнобривцю».

– Василь Андрійович як художник і скульптор проміняв пензлика і стеку (основний інструмент скульптора, – авт.) на кирку та лопату, – каже волонтерка.

У подяку за безкорисний труд відомого скульптора до облдержадміністрації звернулися з колективними листами-проханнями півсотні відомих краян, громади сіл, містечок і близько ста керівників підприємств, організацій і господарств області. Прохали владу номінувати «Сонячного Чорнобривця» на державну нагороду. Однак той досі чекає відзнаки через бюрократію.

До всього, між земляками-митцями панує зневіра у благородність справи. Заздрісники вигадують, мовляв, Василю Рижуку платять за квіти мільйони. Він обзавівся дорогими іномарками, набудував шикарних маєтків, скупив гектари земель.

– М’яко кажучи, це неправда, – усміхається скульптор. – Напевно, когось розчарую, бо насправді живу у квартирі на 9-му поверсі кооперативного будинку. Не маю жодного метра землі, ні будинків, ні дач. Навіть робочої майстерні немає. Її лише почав будувати в мами на городі в Новоставі.

Скульптор не скаржиться на долю. Навпаки, вважає, що нарешті взявся за найбільш масштабну роботу – малює величезну живу картину живими квітами на радість ближніх і славу України.

– Хочу, щоб планета наповнювалася квітами й щастям, – каже скульптор. – Люблю свій край, людей і життя, живу з любов’ю.

Роман ЖИЖАРА для gorohiv.rayon.in.ua


Чоловік з Вінничини “вишив” будинок пластиковими кришечками (фото)

Пенсіонер з містечка Літин, що на Вінничині, “вишив” свій будинок пластмасовими кришечками, кольоровими камінцями та побитими шматками плитки і скла.

На стінах старої хати Микола Демков, який до цього працював станційним електромонтером, зобразив кольорові квіти та українські візерунки, про це повідомляє coma.in.ua.

Цікаво, що за камінцями для свого шедевру пан Микола їздив аж у Карпати, частину назбирав на вулиці, куди саме привезли щебеню для ремонту дороги.

Для створення узорів чоловік послуговувався паперовими схеми для вишивки.

Майстер поділився, що у нього є ще багато цікавих ідей, які чекають свого втілення. Треба часу.

Окрім “вишитих” будівель, на подвір’ї майстра є саморобні лелеки, вітряк і різні цікаві горщики, які він оформлював підручними матеріалами.

Фото з відкритих джерел.


Як визначити справжнього українця – веселий мовний тест від філолога

А Ви знаєте, що означають слова “мимохіть”, “вщент”, “горілиць” чи “обабіч”? Якщо так, вітаємо, Ви – справжній українець чи українка! Якщо ж Вам ще не відомі ці слова – вивчаймо їх разом і будьмо справжніми українцями 🙂
Читати далі


Про національні традиції

Друга світова війна. Концтабір у Німеччині.
Ведуть на розстріл англійця, француза і українця. Тут німецький офіцер каже:
– Хлопці, маєте право на останнє передсмертне бажання.
Англієць:
– Мені б перед смертю пляшечку віскі…
Принесли йому віскі.
Француз:
– А я б шампанського випив…
Принесли шампанське.
Українець:
– А я хочу, щоби мене наостанок чоботом копнули в дупу.
Німці посміялися. Але бажання є бажання, треба виконувати. Один розбігається і зі всієї сили дає піддупника. Українець підскакує, вириває в солдата автомат, другого б’є прикладом по голові, в третього випускає автоматну чергу. Бере з собою англійця і француза, перескакує з ними через колючий дріт, біжать в ліс. Коли бачать, що вже далеко забігли, француз і німець питають його:
– Слухай, чому ж ти раніше цього не зробив? Нас же ледь всіх не розстріляли.
– Хлопці, у нас, українців, завжди так – поки хтось в дупу не копне, то нічого робити не будемо.

Оповіла: Леся Яворська


Пізнай себе: Хто ви із персонажів української літератури? (Тест)

Українська література – це розмаїття яскравих образів, що уособлюють характерні риси свого народу. Ми пропонуємо Вам перевірити, на кого з героїв української літератури Ви схожі?
Читати далі


Їде афроамериканець із українцем в одному купе…

Їде афроамериканець із українцем в одному купе.
Українець дістає курячі стегенця та й пропонує сусіду, а той і питає:
– А що це у вас таке?
– Та це в нас така птиця.
– Та хіба ж це птиця? От де є птиця. – І витягає з валізи стегно страуса.
Їдуть далі. Наш дістає горіхи та й пригощає афроамериканця, а той і знову запитує:
– А це ж що таке?
– Та це у нас горіхи такі, – каже українець.
– Та хіба це горіхи?! От де горіхи! – Та й дістає кокосові горіхи.
Наш вже ніяковіє, але дістає кавуна, та й пропонує сусідові, а той і питає:
– Ну, а це у вас що таке?
– А це… це… та це є український аґрус!


Про італійця, московита, українця і жінок

Сіли випивати італієць, московит і українець. Починають теревені.
– Я Антоніо з Риму, за ніч маю чотирьох жінок, а якщо менше, то це втрачений час.
– Я Вася з Москви, за ніч я маю трьох жінок, а якщо менше, то мені соромно за такий проведений час.
– А я Петро з Києва, за ніч маю тільки двох жінок, але регулярно.
Випили ще, потім ще, всі вже стали не контролюванні собою і їх поперло на відвертість.
Італієць:
– Якщо чесно, то я прибрехав, якщо одну жінку буду мати, то це супер.
Московит:
– Чесно сказати, я також прибрехав, у мене вже пів року не було жінки.
Українець:
– Знаєте, я також вам набрехав. Насправді я Петро з Яремче.

Джерело: Ацеданський Богдан


Захотіли москалі стати українцями…

Захотіли москалі стати українцями. Прийшли вони в одне українське село, в хату де жив старий, самотній дід і питають:
– Дєда, как нам стать украінцамі?
Дід й каже:
– Бачите он ту високу гору?
Москалі:
– Да, відім..
Дід:
– А на ній високий камінь бачите?
Москалі:
– Да..
Дід:
– Ото залізьте не цей камінь і крикніть “Я УКРАЇНЕЦЬ!”, і станете українцями.
Вилізли вони на ту гору і бачать що разом на камінь не вилізуть, і один каже:
– Давай ти мєня подсадіш, а я вилєзу, дам тєбє руку і крікнєм.
Підсадив він його, той виліз і кричить:
– Я УКРАЇНЕЦЬ!
Другий каже:
– Так давай мнє руку паскарей.
А той і відповідає:
– Пішов нахер, москаль паршивий!