6 оберегів, які мали бути в кожній українській хаті

“Українська хата — на придане багата” — так коротко та влучно можна охарактеризувати типову українську домівку. Дійсно, старі хати у різних регіонах України є справжім скарбом та дзеркалом минулого. Саме вони є унікальними пам’ятками, які зберегли в собі традиційні види укаїнських ремесел: вишивання, ткацтво, гончарство, писанкарство, ковальство, плетіння, столярство, гутництво та багато інших.

Дім захищав не лише від негоди, але й від зла, беріг чистоту людської душі. Тобто сама українська хатина вже була оберегом. Звичай прикрашати домівки оберегами — походить із сивої давнини. Наші предки виготовляли їх влсноруч із природніх матеріалів. Обереги захищали оселю від лихого ока, несли добробут, мир, любов та навіть лікували.

Універсального оберега, який би зробив все вищеперераховане реальністю – небуло. Кожен оберіг мав свою окрему, важливу функцію. Велике значення мав не лише сам оберіг, але й місце, у якому його розміщували у хатині.

Рушник

Вони захищали дім та всю родину від “лихого ока”. Рушники вішали над святими образами, які колись були у кожній хаті, над фотокартками рідних — для того, щоб вони оберігали цих людей від злої долі. Рушники розміщували над вікнами й дверима, бо вишивка на його кінцях не пускала в дім злих духів.

Особливою силою наділяються речі, які переходять від покоління до покоління. Досить часто сімейним оберегом був весільний рушник. Цей сильний та наділений любов’ю оберіг був й чудовим елементом декору. Неймовірні візерунки, розмаїття кольорів та витонченість роботи дивували гостей оселі.

Посуд

Такий звичний елемент побуту також мав силу оберега. Наші предки користувалися глиняним посудом, який, як правило, виготовляли власноруч. Не зважаючи на те, що посуд був простим, в нього вкладали найтепліші думки. Якщо ж посуд купували, то обов’язково слухали, що він “говорить”. Наприклад горщики, які є символом життя, розрізняли за тембром: “горщик” — чоловік і “горщиця” — жінка. Щоб у домі панувала злагода, потрібно мати у господарстві і горщики, і горщиці.

Кожен з нас знає повір’я, що вдома не варто зберігати надбитий посуд. Таке твердження виникло тому, що посуд вважали живим. Він, як і людина: народжувався, жив і помирав. Надщерблений, розбитий глечик чи тарілку прийнято було закопувати в землю.

Підкова

Підкова у багатьох народів має одне значення — символ удачі, щастя, достатку і оберіг від злих сил. Існувало повір’я, що злий дух ходить колами, але дійшовши до того місця, де підкова розірвана, він змушений повертати назад. Через це й підкову вішали над всіма місцями в домі, через які може проникнути злий дух: дверима, вікнами, піччю тощо.

Кріпити підкову над дверима повинен господар будинку разом з господинею. Потрібно позитивно налаштуватися, думати про хороше, про успіхи в справах і про таємні бажання.

Знайти підкову – було знаком, що зовсім скоро вам неабияк пощастить.

Образ

В кожній українській хаті, на почесному місці, розміщували образ. Зранку і ввечері до образів молилися, зверталися через них до Бога. Образи прикрашали вишитими рушниками, які господині вишивали власноруч. Образи берегли домівку від всього лихого, несли мир і спокій.

Покуть

За давнім звичаєм, у традиційній селянській оселі найсвятішим місцем вважався покуть (червоний або красний кут). Розміщувався він, як правило, по діагоналі від печі й обов’язково “обличчям до сонця”, тобто на схід. За первісних часів це було місце пращурів. Пізніше на покуті ставили Дідуха – духа дідів, предків роду, і кутю – ритуальну страву для померлих душ. Звідси, очевидно, й назва – покуть, тобто місце для куті; а можливо, від “по куту” (діагональне від печі, яка також виконувала важливу функціональну й обрядову роль).

Отже, покуть був своєрідним домашнім вівтарем. Біля нього вивішували писанку, котра мала оберігати родину од грозових блискавок, пожеж, злих духів. Пізніше, із запровадженням християнства, тут знайшлося місце для божниці з іконами, а сам покуть завішували спеціальним рушником, який в народі називали божником.

Дзвін

Хорошим оберегом для житла є дзвін. Він означає захисний купол небес. Дзвін може не тільки відганяти від будинку зло, але і знищувати біду що вже зайшла в будинок. Ритмічні і водночас мелодійні удари дзвону символізують час що минає, бій дзвонів пов’язують з весіллям, перемогою або молитвою.

Українська хата є невід’ємною частиною культури нашого народу. Вона є втіленням вірувань українців, укладом їхнього життя та взірцем естетичних вподобань.

За матеріалами Тутка.


“В українській хаті не було підлоги” та інші цікаві факти про традиційну українську оселю

Дуже гарно про українську хату писав Олександр Довженко:

“Мені жаль розлучатись з тобою. В тобі так гарно пахло давниною, рутою-м’ятою, любистком, і добра щедра піч твоя пахла стравами, печеним хлібом, сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням. А в сінях пахло макухою, гнилими грушами і хомутом. У твої маленькі вікна так приязно заглядали сонце і соняшник, і всякі інші квіти, і зілля всякі пахучі”.

Довгий час свого розвитку пройшла українська хата – від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білими стінами, вишневими садками, палахкучими рушниками на покуті, мальованими коминами і терпким запахом рути-м’яти на долівці. Хата – то цілий світ українського селянина, наповнений значущими символами: Долівка зв’язувала його з Матір’ю-Землею, стіни захищали від ворога, дах – од негоди, а сволок – він нечистої сили.

Долівка

Земляна підлога, вимазана глиною; рідше – взагалі підлога. З глини були стіни, стеля, простінки, навіть підлога, яку тут називали долівкою (І.Сенченко).

Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами “землю” змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям, м’ятою, чебрецем тощо, тому в оселі завжди стояв приємний запах трав. Для освітлення слугували посвіти, лучинки, світики, які встановлювалися навпроти печі.

“Підлоги в хаті не було, земля також могла на кожне свято змащуватись “гівнічьком”, а довкола попід поріг, стіни, піч підводилося сажею рівним “пасочком” в 3-4 см”.

Трійця

Число “3” традиційно стало складовою частиною символічного змісту хати. За вертикаллю житло ділиться на три частини. Три яруси житлового простору відігравали важливу символічну роль у взаємозв’язку обжитого простору з Всесвітом.

– Верхній ярус житла – це зв’язок з небом, високою сферою світотворення. Сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається та котру не сміють переступити злі духи.
– Елементи середнього ярусу – стіни, двері, вікна, простінки – це проміжок між ідеалізованою небесною сферою та підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі зв’язкових для спілкування людини з навколишнім світом, наділялися магічними властивостями оберегів житла.

– Нижній ярус (долівка, підпіччя, призьба) – це поєднання з Матір’ю-Землею, нижнім світом творення. Межа світу наземного і підземного.

Призьба

Призьба – зовнішня частина хати, невелике підвищення в її передній частині, не вище фундаменту чи підмурівки або дерев’яної підвалини. Її обмазували червоною глиною, яка символізувала очищувальну силу вогню. До зими на призьбу ставили загату, для утеплення стін, а в теплі пори року використовували в інших корисних цілях: сушили цибулю, часник, мак, різне зілля, виставляли посуд, а в свята або в часини відпочинку застеляли домотканними доріжками і збиралися цілою родиною для розмов про життєві та господарські справи. Спільне перебування родини на призьбі – ознака родинної злагоди. Призьбу завжди тримали в чистоті, дуже часто підводили червоною глиною – утворювалося кругом хати замкнене коло, що не впускало злих сил до середини.

Якщо в сім’ї жили два або й три покоління, то в хатчині в запічку хтось із стареньких і жив, і спав. На сволоки клали завжди пахучі трави: волошки, капупер, материнку.

Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:

“Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно.”

Українська хата, як правило, була розміщена до вулиці причілками, тому декоративно оздоблювалися і чола, де часто стріха завершувалася фігурною оздобою у формі кінської голови, вона вважалася оберегом від злих сил. У деяких місцевостях на гребені з обох боків зустрічалося різьблене зображення змії, образ якої символізував вічність, мудрість і життя. Інколи чолові стріхи прикрашалися великими розетами – символом сонця, а також зображеннями птахів і квітів.

Наснились мальви, рута-м’ята
І скрип криничний журавля,
І смерекова отча хата,
Яку давно покинув я…
Дитячих літ моїх колиска,
Моя порадниця свята,
Вона, як доля, рідна й близька,
Миліш її ніде нема. (М.Бакай)

За матеріалами coma.in.ua