«Мрію стати маминим телефоном» (твір школяра)

Ця історія трапилась у сім’ї однієї шкільної вчительки. Сталося все, коли, прийшовши до дому вчителька мови та літератури, відкрила черговий зошит, щоб перевірити домашнє завдання. І в один момент, вона охопила голову руками, емоції переповнювали її вона не могла стримати сліз, не могла сказати ні слова, плач душив її, це був момент, коли час зупинився.

Результат пошуку зображень за запитом "мрію стати маминим телефоном"

Її чоловік був неподалік і здавалося абстрагувався від всього, він перебував у своєму телефоні, нічого, не могло відволікти його від цього процесу. Та повернувши голову і побачивши дружину в такому стані, він, у подиві не наважувався завитатись «Що відбувається?». Не залишаючи телефон і не відводячи очей від дисплея, через деякий час, він все-таки запитався, що стало причиною такої поведінки.

Піднявши заплакані очі, дружина подивилась на чоловіка і сказала, що перевіряла домашню роботу своїх учнів маленьке есе на тему: «Моя заповітна мрія!». Чоловік не розумів і подумки відмітив дивну поведінку дружини, без особливого інтересу і участі, все-таки продовжив розмову, щоб з’ясувати, що ж викликало таку бурливу реакцію. Жінка відповіла, що одне есе, перевернуло весь її світ.

Відклавши телефон в бік, чоловік попросив детальніше розповісти, неспокій появився на його лиці, він зацікавився тим самим есе, яке довело жінку до такого стану і захотів прочитати його. У есе було написано:

«Моя найзаповітніша мрія – бути телефоном батьків. Мої мама і тато дуже люблять телефони, це їх улюблені пристрої, вони так багато часу проводять з ними, я бачу, як вони діляться з телефоном всім. Спілкування зі мною не приносить їм такого задоволення, вони годинами можуть не помічати мене.

Коли я прошу тата пограти зі мною в якусь гру, він говорить, що тільки не сьогодні, тому що був важкий день і він дуже втомився. Але я бачу, як він бере в руки свій телефон і вся втома проходить, він може так просидіти годинами.

Коли мама зайнята своїми справами, але вона знає, що я вже більше години чекаю, коли вона приділить мені трохи часу і раптом лунає дзвінок по телефону, вона забуває про мене. І не перерве розмову навіть якщо я заплачу. Мої батьки читають, грають в ігри, вони дбають і дуже дорожать своїми телефонами.

Всі мої прохання побути разом вони не помічають, тому що там в телефоні є важливіші речі ніж я. Коли прошу маму поговорити зі мною, тому що хочу сказати їй щось важливе, вона завжди каже, що трохи пізніше, тому що зараз дуже зайнята, а в руках у неї телефон. Тому я хочу стати телефоном і завжди бути поруч зі своїми улюбленими батьками».

Дружина дочитала і подивилася на чоловіка, вона не очікувала такої реакції, він був схвильований і в очах була біль він співпереживав цьому хлопчині. Чоловік подивився на дружину і сказав «Як би я хотів зараз обійняти цього хлопця». Дружина підняла червоні від сліз очі і відповіла: «Ти можеш зробити це прямо зараз – це написав наш син».


Вчителька, яка змогла або як допопмогти дитині у скрутній ситуації

Деякі діти, які трохи відрізняючись від інших, негайно стають жертвами шкільних знущань. Допомоги таким учням чекати практично нізвідки – вчителі та батьки здатні зупинити знущання лише на час. Щоб досягти вагоміших результатів, необхідно змінити дітей зсередини, з самого дитинства виховуючи в них співчуття і благородство. Одна вчителька поділилася своїм незвичайним досвідом в соціальних мережах:

«Зайшла сьогодні в магазин перед роботою, купила два яблука. Під час класної години ми з хлопцями сіли в коло, після чого я показала їм ті самі два яблука і попросила знайти в них відмінності. Відмінностей насправді не було – одна і та ж форма, той же колір.

Одне яблуко, може бути, і було трохи менше і блідіше іншого, але серйозних відмінностей не було. Діти промовчали.

Я взяла яблуко поменше, подивилася на нього з огидою і сказала: «Фуууу! Яке гидке яблуко!». А потім кинула його на підлогу. Мої учні дивилися на мене як на божевільну! Деякі посміялися, але більшість просто сиділо з квадратними очима. Думали, напевно, що вчителька з глузду зійшла!

Я підняла з підлоги нещасне яблуко, передала його учневі, що сидить поруч і сказала: «Слухай сюди, це тупе яблуко, тобі так, що не здається ?! Обізви його як-небудь і кинь на підлогу – нехай знає!». Дитина слухняно виконала вказівки. «Тепер передай його по колу, нехай всі скажуть йому декілька «добрих» слів, а потім теж кинуть на підлогу!» – продовжила я.

Учні, треба сказати, розійшлися. Креативу на образи у всіх вистачило: «У тебе противна шкіра, терпіти її не можу! У тебе занадто коротка паличка! Колір – жах! Так в тебе одні черви! Фу! ». Мені навіть шкода стало цей нещасний фрукт … Почала вже думати, як його врятувати …

Коли бідне яблуко до мене повернулося, я поклала його на місце і знову попросила хлопців знайти відмінності. І знову діти не змогли відповісти – нічого видимого не було. Як би сильно вони не кидали яблуко на підлогу, серйозних зовнішніх пошкоджень воно не отримало.

Я взяла ніж і розрізала більш яскраве яблуко, те, над яким їм не вдалося познущатися. Виглядало воно всередині, звичайно, класно, і мої учні потонули в захопленні. Ох … Ах … Вау.

Потім я взяла нашу «жертву» і теж розрізала її навпіл (бідне яблуко ще й зарізали під кінець). Всередині воно було коричневим, все в «синцях» від наших «побоїв». Їсти його, зрозуміло, нікому не хотілося – виглядало воно огидно. «Фу! Таке огидне! Не хочу я це яблуко! »- приблизно так звучали дитячі відгуки.

Я здивовано подивилася на них і запитала: «Але хіба не ми зробили це яблуко таким?! Хіба це не наша вина, що тепер воно побите і виглядає жахливо? Це зробили МИ … Чому б нам його тепер не з’їсти?». Гробова тиша … Насолодившись нею хвилинку, я продовжила:«Діти … Так відбувається і з людьми. Коли ми обзиваємо, ображаємо і принижуємо когось, ми кидаємо його на підлогу … Прямо як це яблуко. Зовні ми їх ран, звичайно, не помітимо, але ВСЕРЕДИНІ вони, повірте мені, будуть руйнуватися. Ми руйнуємо людей ЗСЕРЕДИНИ. ОСЬ ТАК! – я показала їм ближче вбите нами яблуко. – ОСЬ що ми робимо один з одним! Ми повинні припинити кидати один одного на підлогу раз і назавжди».

До моїх дітей ще жодного разу нічого так швидко не доходило! Вони всі почали ділитися своїм досвідом, розповідати, як це прикро, коли над тобою знущаються … Ми всі по черзі розплакалися, а потім розсміялися. Після уроку вони полізли до мене обніматися, після чого почали обіймати один одного … Я така щаслива, що до них ДІЙШЛО!»

Іноді дітям і підліткам буває дуже важко зрозуміти чужий біль. Дорослі просто зобов’язані їм в цьому допомогти.

За матеріалами Тутка


Учителька пішла на пенсію – і написала лист батькам

У більшості людей склалася негативну думка про сучасні школи, і вони звинувачують у всьому систему!

А ця вчителька, Ліза Роберсон, вийшла на пенсію і написала лист в газету, щоб нарешті висловити і свою.

Ми пропонуємо вам прочитати його і повідомити нам, згодні ви з нею чи ні!

Ось цей лист:

Як учитель, який вийшов на пенсію, я втомилася від усіх людей, які нічого не знають про державні школи, які не в курсі сучасних реалій, або які думають, що потрібно виправити систему освіти.

Проблема не у вчителях! Проблема в батьках! Вони не вчать дітей хорошим манерам і повазі – у дітей немає елементарних навичок того, як ладнати з іншими людьми.

Діти приходять в школу в туфлях, які коштують дорожче одягу вчителя – в той же час у них з собою немає ні зошита, ні олівця.

Замість того, щоб звинувачувати школу, подивіться на батьків і їх дітей. Чи ходять батьки на батьківські збори? Розмовляють вони з вчителями?

Чи роблять вони все, щоб діти приходили підготовленими і мали всі необхідні канцтовари? Чи стежать вони, щоб діти виконували домашнє завдання? У них є номер телефону, на дзвінки якого вони відповідають?

Чи беруть участь учні в житті класу? Вони роблять домашні завдання? Чи слухають вони на уроках, або перебивають вчителя і заважають іншим?

Коли ви врахуєте ці фактори, ви зрозумієте, що це не школи не справляються, а батьки. Вчителі не можуть зробити те, що можуть батьки.

Поки батьки не виконують свої обов’язки, нічого не покращиться!

За матеріалами СОМА.


Про новенького у американській школі і історію (18+)

Початок навчального року в американській школі. Класна керівниця знайомить клас:
– Діти, у нас новенький – Шакіро Сузукі з Японії, знайомтеся. А зараз починаємо урок і подивимося, як добре ви знаєте американську історію.
Хто сказав “Свобода або смерть”?
У класі мертва тиша. Сузукі піднімає руку:
– Патрік Генрі, 1775 рік, Філадельфія.
– Дуже добре. А чиї слова: “Держава – це народ, і як така ніколи не повинна померти”?
Знову рука Сузукі:
– Абрахам Лінкольн, 1863, Вашингтон.
Вчителька суворо дивиться на клас:
– Соромно, діти! Сузукі – японець, а знає американську історію краще за всіх!
У цей момент тихий голос із задньої парти:
– Заграли довбані емігранти!
Вчителька різко обертається:
– Хто сказав?
Сузукі підхоплюється і відтарабанює:
– Генерал МакАртур, острів Гвадалканал, 1942 рік.
При повному онімінні класу, вигук із задньої парти:
– Поцілуй мане в …!
Вчителька покривається плямами:
– Хто?
Сузукі миттєво схоплюється:
– Білл Клінтон Моніці Левінські в Овальному кабінеті, Вашингтон, 1997 рік.
Обурений крик:
– Сузукі – лайно!
І ні секунди затримки:
– Валентино Россі на мотогонках ГранПрі-Бразилія в Ріо де Жанейро, 2002! – Випалює японець!
Клас в істериці, вчителька в непритомності, відкриваються двері і з’являється розлючений директор школи:
– Й@б вашу мать! Що тут за бардак?
Сузукі:
– Президент Єльцин, засідання парламенту Росії, 1993 рік.
Вчителька: Все, діти, перерва.
Репліка із задньої парти: Яка, на х@й, перерва?
Вчителька: це ще хто?
Сузукі: Олег Ляшко, лютий 2014 року


Про урок малювання у школі

Урок малювання в школі.
Вчителька намалювала яблуко на дошці та й питає:
– Оленко, що на дошці намальовано?
Оленка встає каже:
– Срака.
Вчителька:
– Та як ти таке можеш казати? Вийди з класу!
Оленка вийшла.
– Петрику,  шо намальовано на дошці?
– Та срака!
Вигнала і його. Перепитала весь клас, залишилась одна Марічка.
– Марічко, ти розумна дівчинка, скажи, що на дошці намальовано?
Марічка дивиться, що там срака, але що має казати? Тут заходить директор:
– О, ви чого тут сидите? Весь клас надворі футбол грає, а ви тут сраку на дошці малюєте..


Прийшов син до тата, та й питає: – Татку, а ти коли-небудь закохувався у вчительку, коли був у школі?..

Прийшов син до тата, та й питає:
– Татку, а ти коли-небудь закохувався у вчительку, коли був у школі?
– Так, синку, звичайно! Це абсолютно нормальне явище!
– Татку, а що в тебе з цього вийшло?
– Та нічого, синочку. Про це дізналася твоя мама і перевела тебе в іншу школу.

Оповіла: Леся Яворська


На уроці зоології, в одному селі на Покутті…

На уроці зоології, в одному селі на Покутті, вчителька попереджала дітей, що ніколи не треба цілувати тваринок, бо можна заразитися і захворіти.
– А може навіть статися найжахливіше… – додала пані вчителька, трагічно закотивши оченятка. І після коротенької паузи запитала: “Чи може мені хто-небудь навести приклад чогось подібного?”
Піднімає рученьку маленький Ївась…
– Моя цьотешна вуйна часто цілувала свого маленького песика…
– І що, що сталося?
– Він здох!

Оповів: Любомир Коваль


Урок української мови. Вчителька звертається до дітей: – Діти, увага!..

Урок української мови. Вчителька звертається до дітей:
– Діти, увага! Тема сьогоднішнього уроку – відмінювання дієслів.
Діти записали тему. Вчителька звертається до Івасика-двієчника:
– Івасику! Провідміняй дієслово “голосувати”.
– Я голосую, ти голосуєш, він голосує, вона голосує, ми голосуємо, ви голосуєте.
– Івасику, а де ж “вони”?
– А вони – срати на нас хотіли!

Оповів: Любомир Коваль


Літні канікули закінчилися, діти посходилися до школи…

Літні канікули закінчилися, діти посходилися до школи.
Вчителька з української мови дає дітям завдання написати твір про літні канікули. Марічка, яка була влітку в селі, теж написала твір на тему “Як я провела канікули”:
“… Бабуся з дідусем дуже любили гратися в хованки. Удосвіта бабуся ховала бутель із самогоном, а якщо дідусь його знаходив, то ввечері вже ховалася бабуся…”

Оповів: Любомир Коваль


Урок біології. Вчителька приносить три колби і коробочку…

Урок біології. Вчителька приносить три колби і коробочку:
– В першій колбі горілка, в другій тютюн, а в третій свіже розбите куряче яйце. Діти, сьогодні ми будемо вивчати взаємодію шкідливих речовин на живий організм.
Бере з коробочки живого хробачка і занурює його в горілку, хробачок гине, другого в тютюн, те саме, третього опускає в колбу з яйцем – хробак залишається живим.
– Діти, який ми з цього можемо зробити висновок ?
Учень тягне руку з останньої парти:
– Ольго Василівно, висновок такий, якщо не пити і не курити, в яйцях заведуться хробаки!