Традиційні українські прикраси: колись забуте знову модне

Сучасна жінка не може уявити своє життя без прикрас. Це й не дивно, адже вони вже є повсякденною річчю, що увійшла в звичку. В давнину, як і сьогодні, жінки одягали найрізноманітніші прикраси. Проте тоді вони були не лише гарними “цяцьками”, а й мали особливе значення та навіть оберігали їхнього власника. Наприклад, намисто захищало від злих сил та зурочень, а також було символом здоров’я та дівочої вроди. Вважали, що розрив нитки намиста попереджав власницю про нещастя.

Українські прикраси, що сформувалися у сиву давнину, упродовж багатьох років змінювались за своєю формою, матеріалом, кольором, значенням…

Найбільш розповсюдженою традиційною українською прикрасою було намисто. Жінки одягали його  як у святкові, так і будні дні. Чим більше нагрудних прикрас було  у жінки – тим заможнішою вона вважалася. 

Намисто часто поєднували з іншим прикрасами: дукачами, герданами, саблами, перлами, які разом з українським вбранням створювали довершений традиційний образ. Найпопулярнішим кольором намиста був червоний. Саме він є кольором сміливості, відваги, любові, символізує невичерпну енергію.

Спочатку намиста виготовляли із рослинних матеріалів:   з ягід горобини, кісточок, горіхів, насіння. Згодом використовували глину, дерево, корали, перли, різноманітні каміння, метали, дорогоцінні матеріали. 

Давньою прикрасою є дукач (личман, ягнус) – українська прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Дукач слугував певним композиційним центром усіх жіночих нагрудних прикрас та закріплювався на найбільш видній частині намиста. Як правило, його виготовляли із монет, а своєю історією він сягає часів козацтва.

Салба – масивне намисто з тканини розшитої монетами. Такі прикраси притаманні Буковині та є дуже схожими до турецьких, татарських та молдовських прикрас.

Ще однією прикрасою, в основу якої покладені монети – є дукати. Монети нанизували на нитку разом із бісером, коралями та скріпляли між собою у вигляді намиста.

Масивними та порівняно дорогими коралями були пацьорки. Так називали прикрасу із скла, що оздоблювалася вручну.  Про писані пацьорки колись мріяла кожна дівчина. Не дарма в коломийці співається:  “Аж ня любиш, як я, щиро, солодкий Василю, то купи ми пацьорочки на біленьку шию”. 

Зграда – традиційна гуцульська прикраса-оберіг. Вона мала вигляд нанизаних на ремінець, шнурок чи дротик в один, два чи три ряди мідних литих хрестиків, між якими чіпляли мідні трубочки або спіральки. Зграду дарували дівчаткам на їхнє 6-річчя та одягали на шию. З кожним роком, кількість цих прикрас  збільшувалася, а згідно з віруваннями, і сила оберега також росла.

Серед прикрас з бісеру, варто виділити гердани. Створення таких кольорових прикрас із крихітних намистин потребувало неабиякої витримки та терпіння.  Гердани користувалися популярністю серед жінок на Галичині, Поділлі та Волині, а орнаменти, які зображали на цих прикрасах – залежали від регіональної приналежності. Як не дивно, але ці окраси спочатку одягали чоловіки. Лише з часом гердами доповнювали й жіночі українські образи.

Своєрідними комірцями з бісеру є кризи. Такі прикраси мали різний орнамент та розмір. Найбільші, наприклад, одночасно прикрашали шию та плечі жінки.

Силянки  (плетенки) — прикраси, назва яких походить від техніки нанизування (силення) бісеру.

За матеріалами Всвіті.


Великдень у традиціях. Забуті українські звичаї Пасхи від етнографів

Вже зовсім скоро гряде велике свято для усіх християн – Христова Пасха. Це сімейне, родинне свято, яке кожен намагається провести зі своїми близькими.

Нині чи не у кожному домі його святкують по-своєму. А раніше усе – починаючи з підготовки до свята і завершуючи вранішнім розговінням, – проходило у всіх господарів однаково.

Більшість традицій ми не зберегли у побуті за наших днів. Але згадки про них збереглися.

У пасхальній обрядовості наших предків “Українська правда. Життя” допомогли розібратися етнографи: Галина Олійник та професор Степан Килимник.

СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ

Останній тиждень перед Великоднем мав кілька назв – Білий, Жильний, Вербний, Чистий або Страсний.

Фото NataliMis/Depositphotos

Аби на Великдень вся сяяло, господині безупинно трудилися весь Страсний тиждень. Випрати треба було усі рушники, які тільки були в хаті. 

До Пасхи господарі мали вичистити все відзимового бруду і сміття.

При чому зробити це все треба було ще до четверга.

Професор Килимник у своїх працях пише, робота по господарству була чітко розділена по днях тижня.

У понеділок треба було помазати глиною і побілити стіни в хаті. На Різдво не завжди це можна було зробити, тому цього разу, які б не стояли холоди, треба було знайти час, щоб прибрати все.

Долівку підводили обов’язково жовтою і червоною глиною. Мили столи, лави, вікна, двері, все складали, прибирали, адже після цього “порядків” принаймні два тижні вже ніхто не робив.

У вівторок влаштовували велике прання – прали ледь не все, що було у домі. Господар у той час наводив лад в хлівах.

У середу – закінчували все, що не встигли поробити у попередні дні. В цей же день завершували городні роботи. Після Страсного четверга працювати на городі вже не можна було.

До свята готували якрайкращі вбрання. Це робили також у середу. Якщо до Різдва традиційно треба було справити сорочку, то на Великдень – це були чоботи і коралі.

 Зі скринь діставали найкраще вбрання. Фото olesia/Depositphotos

Дівчата до Паски золотили вінки. Ті, що багатші, купували листкове золото, схоже на фольгу, таке, що могло перейти на матерію, відкреїтися від паперу, коли його притулиш. Золото прикладали до листочків, пір’їнок і таким чином оздоблювали вінок.

На Страсному тижні господарі вже старалися нічого з хати не позичати.

ЧЕТВЕР – ЯК РУБІЖ

Початок великодніх свят відраховували саме від четверга.

Відранку ж у них була тьма роботи. Саме від четверга і до суботи тривали приготування смаколиків до свята.

Господині у четвер пекли паски. Кожна старалася якнайкраще оздобити святковий хліб.

Паску у деяких регіонах прикрашали так само, як коровай. І безконечником, і листочками, і пташками. Чого точно не було – не покривали її глазур’ю та посипками польоровими.

 Раніше паска була більше подібна на коровай. Фото Shebeko/Depositphotos

Особливо красивими були паски на Закарпатті. Це було щось неймовірне! Їх робили схожими на корону. Увесь день майстрині трудилися над неперевершеною архітектурою з тіста“, – розповідає етнографка Галина Олійник.

На Чернігівшині та Полтавщині робили сирну паску.

Для цього виготовляли спеціальні форми, які гарно вирізьблювали. Потім робили масу з сиру, в яку клали багато яєць, цукор та родзинки. Її клали у форму і затискали. Цей сир цілу ніч вистоювався і закручувався ще сильніше. На свято паска була готова до вживання – її не випікали.

На Гуцульщині існували два окремі поняття “бабка” і “паска”. Паска була несолодка і робилася з 5-6 яєць, а бабка була здобна, з 15-30 яєць, і з родзинками.

Після того, як випікали святковий хліб, жінки засували ноги і руки в піч, яка трохи охолола, щоби не боліли і могли багато ходити і працювати.

 Подекуди таку паску готують і досі. Щоправда, форму тепер можна просто купити у магазині. Фото NatashaBreen/Depositphotos

У Чистий четвер виварювали сіль, розповідає пані Галина. Четвергова сіль вважалася одним з найсильніших захисних оберегів.

Кам’яну сіль варили у воді, доки вона не ставала біленькою і чистою. З нею йшли у церкву в четвер на Страсть, а потім цю ж саму сіль святили на Паску.

Нею захищалися проти вроків, проти проклять, сипали під порогом, щоб в хату не проскочило нічого лихого.

Етнографка татож додає, у вечері в Чистий четвер молодь скрізь запалювала вогні, а парубки котили запалене дерев’яне колесо.

Такі традиції були пов’язані з померлими предками. Вважалося, що Бог в цей час відпускав душі на землю. Душі були різні – і добрі, і злі. Вогонь мав захистити від лихого.

Багаття палили біля цвинтарів та біля церкви, коли йшли зі Страсті.

ПИСАНКИ

Етнографка Галина Олійник каже, розписувати великодні яйця треба було увесь Страсний тиждень.

Є різні твердження. Одні казали у п’ятницю великодню не можна писати писанки, бо то гріх.

 Розписувати великодні яйця дівчата воліли наодинці. Фото [email protected]/Depositphotos

Знаю села, де якраз в п’ятницю писали, бо після того, як виносили плащеницю, не можна було нічого особливого робити“, – додає вона.

В джерелах зустрічаються згадки, що писанки писали гуртом, однак пані Галина каже, частіше все ж для цього усамітнювалися.

У писанки закодовували свої бажання, прагнення та мрії. Тож дівчата воліли лишитися для цього на самоті, бо могли щось таке побажати, чого не хотіли виказувати іншим.

Писанки малювали на повних і тільки на повних яйцях.

На пустих яйцях на центральній Україні малювали тільки ті писанки, які несли на цвинтар. Їх вішали на деревах, щоби пращури з ними розмовляли“, – наголошує пані Галина.

Для того, щоб розписані яйця не псувалися, їх засушували. Писанки клали у піч після випікання паски. Чекали, поки піч трохи остужувалася, щоб яйце не тріснуло. Віск на писанці розтоплювався, рівномірно покривав писанку і яйце ставало твердим. Крім того, верхній шар білка наче запікався, і писанка вже не псувалася, а всихала.

Розписані яйця на свята служили за валюту. В хаті їх могли писати до 60 штук, каже експертка.

Їх дарували, обмінювали. Писанки заорювалися, щоб була щаслива нива. Клалися під хату, коли ставили фундамент. Їх клали в колиску, аби дитина добре спала і нічого лихого її не тривожило.

Після освячення писанки клали у воду, щоб дівчата вмивалися і були “красними як писанка”.

У писанку можна було закодувати найзаповітніше своє бажання. Фото Sonyachny/Depositphotos

Зараз таких обрядів теж немає, бо яйця переважно фарбують штучними барвниками і так можна собі “заробити” алергію чи подразнення шкіри. Раніше ж для фарбування використовували вільху, сік моркви чи буряка, дубове листя та цибулиння“, – каже пані Галина.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СВЯТО

Наповнення великоднього кошика різнилося залежно від регіону. Раніше ніде, звісно, не святили бананів, апельсинів, горілки чи вина.

В Галичині до церкви несли яйце, очищене від шкарлупи, крашанки, писанки,паску, ковбасу, шпондер (печеня), полядвицю (копчене свиняче чи яловиче філе у вигляді ковбаси), хрін, сир та сіль.

В центральній Україні вміст кошика був трохи інший: яйця (можна і без очищеного від шкарлупи), шматочок ковбаски, сало, бекон або запечене м’ясо, сир, мішочок з пшоном, пиріжки.

В Гуцулів до всього ще й досі святять сирні коники.

В центральній Україні, зауважує етнографка, паску святили не лише в кошиках, а й у ночвах. Їх ще називали нецки.

Великодній кошик чи ночви зі смакотою зав’язували у хустку або покривало.

Моя мама казала, ще дід клав нецки у верету (покривало), завдавав на плечі та йшов святити паску.

Гуцули ж несли свячене у пасківниках – це були різьбленні дерев’яні кошики-посудини, які майстрували спеціально для Великодня“, – розповідає етнографка.

Коли кошика приносили додому – хустку чи покривало розв’язували або над головою дочки на виданні, аби швидше вийшла заміж, або над головами малих дітей, “щоб розум розв’язати”.

 Великодній кошик старалися оздобити якнайкраще. Фото Sonyachny/Depositphotos

Було таке, що той, хто йшов до церкви, міг розговітися в дорозі першим, не чекаючи сім’ї. Це стосувалося особливо тих, прихожан, які жили високо в горах, або кому до церкви треба було йти кілька годин.

До речі, тоді, як і зараз, були люди, які ходили до церкви тільки раз на рік, на Пасху. Їх в народі називали річниками.

Після того, як сім’я приходила додому з церкви, розговлялася і лягала досипати. Коли просиналися – йшли знову до церкви, проводити гаївки.

Галина Олійник каже, вважалося, що у ці дні найбільшим виявом гідності та сміливості для парубків було зробити “дзвін” або “вежу”, як її називали, у кілька “колін”.

Молоді хлопці ставали один одному на плечі в кілька рядів. Звичайно, що це робилося не на асфальті, а на траві. Це була демонстрація вправності сили. Люди важили життям, але в ім’я такого великого свята.

Було багато ігор, як от “Чий батько дужчий” (стукання крашанками), “Довга линва” (перетягування каната), “Ми кривого танцю йдемо”, з меншими дітьми грали “Соловеєчку-пташку-сватку” та “Як сіють мак“, – зауважує експертка.

Перший понеділок після Великодня називали Волочебним – бо всі “волочилися” від хати до хати у гості.

До наших днів дійшла традиція Обливаного понеділка, однак з часом вона втратила свій сенс та автентичність, каже етнографка.

Раніше хлопці поливали водою лише дівчат зі своєї громади. Старших пань ніхто не чіпав.

Це не було загальне обливання. Облити міг хтось з родичів приблизно одного віку, кум куму, наприклад, але легесенько, для годиться.

Дівчата хлопців не обливали. Натомість на Бойківщині дівчата парубків у вівторок за обливаний понеділок били кропивою.

За матеріалами Всвіті.


Інструкція життя від тибетських мудреців

Інструкція життя від тибетських мудреців

1. Подобається – скажи.

2. Не подобається – скажи.

3. Сумуєш за кимось – подзвони.

4. Не зрозуміло – запитай.

5. Хочеш зустрітися – запроси.

6. Хочеш щось – попроси.

7. Ніколи не сперечайся.

8. Хочеш бути зрозумілим – поясни.

9. Якщо винен, – відразу скажи про це і не шукай собі виправдання.

10. Завжди пам’ятай, що у кожного своя правда і вона часто не співпадає з твоєю.

11. Не спілкуйся з поганими людьми.

12. Головне в житті – це любов, усе інше – метушня.

13. Проблеми людини знаходяться тільки в його голові.

14. Навколишній світ не злий і не добрий, йому все одно є ти чи ні.

15. Постарайся отримати задоволення з кожної події.

16. Завжди пам’ятай, що іншого життя у тебе не буде.

17. Не будь занудою.

18. Пам’ятай, що ти нікому і нічого не винен.

19. Пам’ятай, що ніхто тобі нічого не винен.

20. Не шкодуй часу і грошей на задоволення для пізнання світу.

21. У житті завжди розраховуй тільки на себе.

22. Вір своїм відчуттям.

23. З жінками ( втім, і з чоловіками), як і з дітьми, будь терплячим і трохи поблажливим.

24. Якщо у тебе поганий настрій, подумай, що коли ти помреш, то у тебе і цього не буде.

25. Живи сьогодні, тому, що вчора вже немає, а завтра може і не буде.

26. Знай, що сьогоднішній день – це найкращий день.

Джерело: Тутка.


Їх вважали майже безсмертними: правда і міфи про козаків-характерників

Розбираємося в байках та легендах

Епоха українського козацтва, здавалося б, вивчена набагато більш детально, ніж інші періоди нашої історії. Але парадокс в тому, що, чим більше ми знаємо історичних фактів про щось, тим більше навколо цих фактів в’ється міфів і легенд. Зараз можна нерідко почути, як черговий експерт по козацтву із захопленням розповідає, наприклад, про козаків-характерників, таємничих чаклунів, яких не брали кулі, і завдяки яким запорожці вигравали битви.

Чи є у цього міфу якісь реальні передумови? Або це не більше, ніж казки? Спробуємо розібратися.

Байки і перекази

Почнемо з того, що всі історії про характерників зазвичай починаються з слів «за легендами», «згідно з переказами» і так далі. Це вже наводить на певні підозри. Адже повинні ж бути у якогось історичного явища конкретні джерела.

Історії про характерників беруть свій початок в літературі та окремих свідченнях сучасників. Одним з перших про деяких дивних уміннях деяких козаків згадав польський історик Бартош Папроцький, ще в XVI столітті. Нібито він знає про козака з війська гетьмана Самійла Зборовського, який вміє заговорювати кулі.

Схожі історії розповідає «Історія Русів», анонімний працю з історії України кінця XVIII – початку XIX ст. Наприклад, там стверджується, що козацького полковника Золотаренка майже неможливо було вбити, так як він володів якоюсь надприродною силою.

В літературі і різних історіях, записаних мандрівниками, залишилося також чимало згадок про надзвичайно могутньою фізичній силі деяких запорожців. Український історик Дмитро Яворницький в «Історії запорізьких козаків» описує якогось Васюринській, який міг збити людина з ніг одним подихом. Власне, Яворницький і створив знайомі нам образ характерників, описуючи їх так:

«… яких ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники” могли відкривати замки без ключів, плавати на човні по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині або циновки, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верст навколо себе за допомогою особливих “верцадел”, жити на дні річки, залазити і вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей у ​​кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні і тисячі верст ».

Найвідомішим характерником у нас прийнято вважати кошового отамана Івана Сірка. Сірко – персонаж цілком реальний. Дійсно, така людина існувала, був кошовим отаманом Січі 12 років поспіль, а вже просто козаком – все своє життя. Життя, до речі, досить довгу, як для військової людини. Іван Сірко помер в 1680 році у віці 70 років. Згідно зі спогадами сучасників, його дійсно багато хто побоювався, вважали вкрай хитрим, сильним і на рідкість живучим людиною.

Давайте аналізувати

Почнемо з того ж Сірко. Не виключено, що Іван Дмитрович дійсно був хорошим бійцем, розумним і щасливим людиною, якій вдалося пережити близько пару сотень сутичок і боїв, і дожити до похилого віку.

Історія знає чимало таких прикладів. І автоматично це ще не робить людину чаклуном. Швабський лицар XVI століття Готфрід фон Берліхіген дожив до дивного за мірками того часу віку – близько 80 років. Пережив сотні боїв, два повстання, і навіть пропонував імператору Священної римської імперії поцілувати його нижче спини. І залишився живий.

До речі, про Берліхігена теж ходили чутки, що він приятелює з дияволом, а в його похідному наметі живе якась «темна жінка». Людям буває просто складно повірити в чиюсь удачу і довголіття. Особливо в ті темні неосвічені століття.

В принципі, схильністю людей перебільшувати і вірити різним забобонам, можна пояснити майже всі історії про характерників. Значна фізична сила не є чимось незвичайним і зараз. У пресі періодично можна побачити історії про самородках, яким хороша генетика і фізичні навантаження допомогли стати значно сильніше звичайної людини.

Ніяких реальних доказів існування магії в світі в цілому і на Січі зокрема, не існує. Є фольклор, але його треба часто сприймати алегорично.

Історична правда

Образ запорозького справжнього запорізького замовлення в цілому дуже сильно відрізняється від того, що ми звикли собі уявляти. Природно, ніяких голих торсів і десятка шабель за спиною козаки не мали. Це було, як мінімум, непрактично. Та й билися без всяких алюзій на японських ніндзя і іншого бойового гопака.

Не було у них і чаклунів. Всі перемоги, які здобули запорожці на поле бою, здобували НЕ заговорений кулями і прийомами ніндзя, а самими звичайними солдатами. І це куди більше схоже на привід для гордості, ніж розповіді про чаклунів.

Майже у кожного народу є подібні історії. Вікінги вірили, що їхні герої користуються чарами під назвою «гальд», які допомагають їм виживати в бою. Засновника айкідо Моріхея Уесібу досі зображують на портретах зникає в легкому серпанку, адже багато хто вірив, що ця людина могла знаходиться в декількох місцях одночасно.

Існування легенд і байок – це абсолютно нормальний результат існування народу. Ось тільки вірити в них на блакитному оці зовсім не обов’язково. Пройде багато років, навіть віків, і легенди будуть скаладти вже про сучасних бійців, які боронять Україну саме зараз. Важко сказати, які саме це будуть легенди. Але точно можна сказати одне. Хоробрий і відданий солдат гідний хорошої легенди. Але і правду про його боротьбу треба теж пам’ятати.

Фото з  відкритих джерел.

За матеріалами Сома.


Селфі року: у Конго волонтер зробив фото із горилами, що стоять у “людській позі”

Горили дуже фотогенічні.

У Демократичній Республіці Конго волонтер національного парку Вірунга зробив дуже вдале селфі із горилами: вони стоять зовсім як люди, – про це повідомляє ТСН.

Фото з’явилося в Facebook.

Волонтер з боротьби із браконьєрством Матьє Шамаву вирішив сфотографувати свій “робочий процес”. Він зробив селфі на фоні місцевих горил. На кадрі видно, що на тлі Матьє стоять дві горили на задніх лапах, а їхня позиція зовсім схожа на людську. Здається, ніби вони стоять так завжди. Своє фото волонтер підписав: “Просто ще один день на роботі”.

ANOTHER DAY AT THE OFFICE…Photo: Ranger Mathieu Shamavu (c)NOTE: UNAUTHORIZED USE OF THIS PHOTO WILL BE REPORTED TO FACEBOOK

Gepostet von The Elite AntiPoaching Units And Combat Trackers. am Donnerstag, 18. April 2019

 


“Я піду з офісу, але не йду з політики”: Петро Порошенко зробив першу заяву після результатів екзит-полу (відео)

В Україні 21 квітня відбувався другий тур виборів президента. На найвищу посаду в державі претендують шоумен Володимир Зеленський та чинний президент Петро Порошенко.

Орієнтовна кількість виборців, внесених до списків, становить 30,3 мільйона осіб. З них майже 500 тисяч можуть проголосувати за кордоном. Екзит-поли оприлюднять після закриття виборчих дільниць. Хроніка подій від DW (час київський).

Петро Порошенко хоче привітати Зеленського з перемогою

Чинний президент і кандидат у президенти Петро Порошенко заявив про те, що результати екзит-полу дають йому підстави подзвонити Володимиру Зеленському і привітати його з перемогою. Він заявив про готовність незабаром залишити пост глави держави, бо “так вирішила більшість Українців”. Він зазначив, що проти нього вели боротьбу як зсередини країни – його політичні опоненти, так і зовні – за допомогою російських фейкових новин та пропагандистської машини. Порошенко також заявив, що не йде з політики і далі “буде боротися за Україну”.

“Наша команда буде їх захищати. Наша команда захищатиме курс на членство в Євросоюзі і НАТО”, – зазначив Порошенко. Він також пообіцяв захищати Православну церкву України. Водночас Порошенко заявив, що він і його команда готові надавати всебічну підтримку Зеленському в усіх його кроках, які відповідатимуть інтересам держави. “Я хочу наголосити, щоб ніхто навіть не сумнівався, що особисто я і вся моя команда готові підставити плече президенту в усіх його рішеннях, які відповідатимуть національним інтересам України і наблизять нас до Євросоюзу і НАТО”, – сказав він, додавши також про готовність передати наступнику всі свої міжнародні контакти.

Стосовно виборів, то Порошенко запевнив, що вони пройшли чесно, прозоро та “відповідно до європейських стандартів”. При цьому він наголосив, що в умовах війни в Україні вдалося зберегти демократію і свободу вибору.

Шоумен Володимир Зеленський лідирує у національному екзит-полі за підсумком голосування станом на 18-ту годину. Про це свідчать дані “Національного екзит-полу 2019”, оприлюднені о 20:00 у неділю, 21 квітня.

Згідно з результатами опитування, за Зеленського свої голоси віддали 73,2 відсотка виборців, яких опитали при виході з дільниць. За чинного президента проголосувало 25,3 відсотка опитаних. Зіпсували бюлетень 1,5 відсотка  Очікується, що пізніше ввечері 21 квітня будуть оголошені дані Національного екзит-полу станом на 20:00 – час завершення голосування.


Перша реакція зі штабу Зеленського на результати екзит-полу (відео)

З`явилася реакція Володимира Зеленського на результати національного екзит-полу.

Про це він заявив у своєму штабі, передає Еспресо.TV.

“Ми зробили це разом. Зараз не буде ніякого пафосу. Я просто хочу сказати “дякую” своїм батькам за підтримку і за те, що вони це пережили, моїй дружині за силу і витримку, дітям і родині. Дякую усій нашій команді. Усьому штабу, кожному. Дякую СБУ, що тримали мене в тонусі. Дякую українцям за підтримку і тим, хто зробив інший вибір”, – зазначив Зеленський.

Потім кандидат звернувся до країн пострадянського союзу: “Подивіться на нас, все можливо”.

Нагадаємо, за даними національного екзит-полу, Володимир Зеленський отримав підтримку 73,2% українців, які взяли участь у виборах. Петро Порошенко отримав 25,3%, ще – 1,5% зіпсували бюлетень або викреслити кандидатів.

 


У Празі величезна черга виборців співала гімн України (відео)

Вибори 2019 в Чехії почалися з величезних черг за півгодини до відкриття виборчих дільниць.

Так, в столиці Чехії, Празі, в день проведення другого туру президентських виборів перед безпосереднім відкриттям виборчих дільниць утворилися величезні черги. Біля одного з них українці навіть виконали гімн України. Про це розповів посол України в Республіці Чехія Євген Перебийніс в своєму Twitter, передає РБК.

Посол України опублікував фото, на якому видно величезну чергу з виборців, яка розтягнулася майже на всю вулицю.

Трохи пізніше Перебийніс поділився посиланням на відео, на якому видно, як виборці виконують гімн України перед ділянкою.

🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Gepostet von Kostya Ursalov am Samstag, 20. April 2019


На Київщині виборець втік з бюлетнем на велосипеді

На одній з виборчих дільниць міста Кагарлик Київської області місцевий житель отримав бюлетень для голосування, проте з кабінки для голосування він попрямував відразу до виходу, не кинувши його в ящик, повідомили в регіональному Управлінні поліції.

«Члени виборчої комісії намагалися самостійно зупинити виборця, але він сів на велосипед і зникла в невідомому напрямку. Тільки після цього члени ДВК звернулися до працівників поліції з відповідною заявою», – йдеться в повідомленні.

Як зазначили у відомстві, поліція через кілька хвилин прибула до місця проживання правопорушника. Двері їм відкрила дружина невдалого виборця. Вона добровільно видала співробітникам поліції два примірника бюлетенів, на яких були вказані дати виборів Президента України – 31 березня і 21 квітня.

За незаконне використання виборчого бюлетеня для голосування правоохоронці відкрили кримінальну провадження.

Нагадаємо, у Кривому Розі виборець з’явилася на ділянку п’яною і спробувала з’їсти бюлетень.

Джерело: Lenta.ua