Це було в ті далекі часи, коли по львівській Полтві ходили кораблі до самого Дунаю та коли її береги були стрімкі та високі…
Стоїть на мостику над Полтвою дівчина, явно збирається покінчити із собою… Тут звідкись підходить бомж.
– Красуне! Раз так вже ся стало, що Вам вже все одно, що Вам життя остогидло, то можна я Вас наостанок тричі відкохаю? Нє, ну бо ж Бог любить трійцю. В мене вже стільки років не було жінки, а Вам і так всьо їдно…
– Що-ооо!?
– Ну, добре-добре… тоді один разочок…
– Що-ооо!? Дебіл, баран, придурок! Ти взагалі бачив себе збоку?! Брудний, смердючий, вошивий! Та пішов ти!..
– Звичайно-звичайно! Не треба так ся нервувати. Нє – так нє, вже йду. Хоча за життя це ж було б для Вас приємніше. Я на Вас там внизу почекаю…
Оповів: Любомир Коваль
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини