З кінця осені 2023 року активізувався російський наступ на більшості напрямків. Саме Москва з того часу визначала місце, час, масштаб і вимоги до бойових дій в Україні. Утім, операція в Курській області відібрала ініціативу в окупантів.
На думку аналітиків Інституту вивчення війни, події на Курщині дали змогу українським військам принаймні тимчасово перехопити ініціативу на полі бою на одній ділянці лінії фронту. Бої в Курській області змусили Кремль передислокувати туди сили та засоби, – 24 канал.
Удар, звідки не чекали
Досі ворог використовував свою ініціативу на всьому театрі бойових дій, щоб чинити тиск на Україну та намагатися перешкодити їй накопичувати живу силу та техніку для майбутніх контрнаступальних операцій.
Саме окупанти задавали темп бойових дій, який би давав їм змогу підтримувати послідовні поточні наступальні операції.
Утім, події в Курській області засвідчили, що Путін і російське військове командування, імовірно, неправильно оцінили спроможності України перехопити ініціативу та досягти оперативної несподіванки.
Операція в Курській області та подальші можливі українські вторгнення через кордон змушують Кремль і російське командування ухвалити рішення про те, чи розглядати міжнародний кордон протяжністю тисячу кілометрів із північно-східною Україною як законну лінію фронту, яку Росія має захищати, чого власне не спостерігалося з осені 2022 року.
Відповідь Москви може вимагати від російського військового командування розглянути потреби в живій силі та техніці для захисту міжнародного кордону як частину плану кампанії на всьому театрі та тому може накласти тривалі обмеження оперативного планування, із якими Росія раніше не стикалася,
– ідеться у звіті ISW.
Окупанти не бачили особливої потреби в обороні північно-східного кордону після того, як вивели свої війська з Київщини, Чернігівщини, Сумщини та суттєвої території Харківщини у 2022 році. Відтоді Україна вдавалася до звичайних диверсій, і в Росії не виникало особливої потреби для посилення захисту цієї території.
Сама ж країна-агресорка підтримувала загрозу ймовірного нового вторгнення в Україну з Півночі, змушуючи її стягувати сюди свої війська з інших важливих ділянок фронту. Тим часом окупанти не поспішали відповідати присутністю на присутність українських сил у прикордонні.
У травні 2024 року Росія сама “оживила” частину північної лінії фронту, коли розпочала наступ на Харківщину, щоб відволікти українські сили з Донеччини та Луганщини.
Ставлення Москви до міжнародної прикордонної зони як до бездіяльної лінії фронту надало їй більше можливостей для накопичення та залучення живої сили та матеріальних засобів для військових операцій в Україні.
Країна-агресорка витратила великі ресурси на будівництво укріплень уздовж міжнародної прикордонної зони, але не виділила живої сили та техніки для значного укомплектування та захисту цих укріплень. Власне тому прорив кордону в Курській області й став можливий.
Російське військове командування, імовірно, дійде висновку, що укріплені позиції на міжнародному кордоні треба все-таки посилити технікою та людьми, аби запобігти подальшим українським вторгненням.
Цей висновок звужує гнучкість, якою Росія користувалася в залученні живої сили та матеріальних засобів для своїх поточних наступальних зусиль в Україні, і російському військовому командуванню доведеться брати до уваги вимоги до оборони свого кордону під час планування своїх зусиль в Україні, – наголошують аналітики.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини