“В медіа з’явилась вже купа варіантів-пояснень заборон, а сама влада це комунікує на такому рівні, що питань виникає ще більше” , – пише у своєму Facebook журналістка Зоя Казанжи. Вона переконана – своїми діями влада породжує хаос. Також вона стведжує, що затяжний карантин матиме погані наслідки для українців:
“Наслідки карантину ніхто не прораховує. Розпад сімей і гострі психози – це може бути найлегшим, з чим ми зіткнемося”.
“Влада вводить обмеження і заборони, а населення на 99 відсотків НЕ РОЗУМІЄ, що можна робити, а що ні. В медіа з’явилась вже купа варіантів-пояснень заборон, а сама влада це комунікує на такому рівні, що питань виникає ще більше.
Коли немає тактики і розуміння алгоритму дій, починається період хаотичних рухів.
І я питаю сама себе:
– якби не було тестів, то у нас би і досі не було епідемії? Людей би лікували симптоматично, купа би перехворіла легко, або не помітивши хвороби, так?
– а те, що нам «пророкують» пік через тиждень, звідки знають? Може, пік буде пов’язаний якраз з більшою кількістю протестованих?
– наскільки правдива статистика інфікованих, померлих та тих, хто видужав, яку нам повідомляють у щоденному режимі?
Станом на зараз маємо такі факти:
1. Вірус є.
2. Імунітету немає.
3. Вакцини поки що теж немає.
4. Медицина виявилась не готовою в жодній країні.
Карантин – від слова «сорок», – це час, який влада відводить собі і громадянам для того, щоб контролювати епідемію і знизити рівень захворювань і, відповідно смертності.
Деякі країни пішли шляхом тестування великої кількості людей. Президент Зеленський у відеозвернені повідомив, що Україна скоро матимете 10 мільйонів тестів. Потім повідомив про 1 мільйон.
Насправді до нас прилетіло із Китаю 250 тисяч тестів. І навіть зараз, при наявності симптомів, не всі люди навіть з симптомами проходять тестування. Принаймі, про такі випадки постійно повідомляється в медіа і соціальних мережах.
Отже, карантин для того, щоб всі підготувались. Тобто, мова не йде про людей – мова йде про систему, яка має бути готовою до того, щоб прийняти людину в тяжкому стані і починати лікувати. Про легкі стани не йдеться – тут сидіть в самоізоляції і лікуйтеся симптоматично.
Лікарі розгубилися першими. Звільнення з лікарень – не міфи. Інфікування лікарів – не фантазії.
Справи в країні почали вирішувати олігархи. ШВЛ закупати волонтери на гроші бізнесу. Так вже одного разу було. Тобто, всі включилися в проблему вирішення проблеми.
Кілька ремарок.
Інформаційні технології саме зараз яскраво продемонстрували вплив на людей. Згадайте початок епідемії і кадри, де на китайських вулицях в падучій бились люди. Я більше ніде не бачила таких кадрів. Або ряди трун із італійського собору, які насправді мали місце, але в 2013 році і це було поховання сірійських біженців, які потонули біля берегів Італії.
Влада пішла шляхами заборон і обмежень, часто приймаючи абсурдні і немотивовані рішення. Протести на Філіппінах якраз і проходили під лозунгом «вмерти від кулі чи від коронавірусу – яка різниця?» як відповідь на заяви президента розстрілювати порушників карантину.
Наслідки карантину ніхто не прораховує. Розпад сімей і гострі психози – це може бути найлегшим, з чим ми зіткнемося.
Дані про смертність викликають багато питань, тому що статистика обчислюється за різними методиками. Наприклад, якщо є купа діагнозів, які роблять людину вразливішою до коронавірусу, і людина вмирає, то пишуть про смерть від коронавірусу. А в деяких країна– спричинена впливом коронавірусу. Тобто, наявність коронавірусу наряду з іншими серйозними хворобами, в тому числі у 30-річних, не враховується при встановлені причини смерті.
А тепер про «театр безпеки».
Цей термін придумав Брюс Шнайєр, спеціаліст з комп’ютерної безпеки для своєї книжки Beyond Fear: Thinking Sensibly about Security in an Uncertain World. В 2003 році. Але поширення термін отримав в безпекових колах для описання заходів безпеки в аеропортах і метрополітенах. Особливо це стало актуальним після терактів 11 вересня 2001 року.
Театр безпеки – це певні заходи, які націлені на підвищення безпеки. Але за фактом мало що робиться задля справжньої безпеки. Суть концепту ще в тому, що у ньому йдеться про ілюзію безпеки, яку люди самі собі створюють, щоб подолати страх і паніку.
За Брюсом Шнайєром переваги театру безпеки:
– іноді відчуття безпеки важливіше, аніж сама безпека. Якщо потенційні жертви відчувають себе у безпеці, то вони продовжують свою діяльність, життя, запобігаючи паралічному страху;
– під виглядом безпеки держави можуть збирати величезні масиви персональних даних.
За Брюсом Шнайєром недоліки театру безпеки:
– всі заходи вимагають реальних фінансових вкладень, але, за фактом, не дають жодних переваг в плані безпеки. Або ж ці переваги наскільки незначні, що не вартують витрачених фінансів;
– театр безпеки вводить обмеження чи примушує людей проходити досить специфічні процедури, які можна сприйняти як обмеження особистої свободи і недоторканості приватного життя.
Театр – це завжди віртуальна реальність.
А якщо говорити про театр безпеки, то тут теж спадають на думку порівняння з реальним і віртуальним.
Тому, коли ми обговорюємо дії влади, які вона нам запропонувала задля нашої безпеки, варто аналізувати, скільки в тих діях адекватних заходів, а скільки із театру безпеки – тобто, скільки ілюзій щодо того, що вони дбають про нашу безпеку?
Якщо вже доведено, що перехворіють 80 і, може, навіть більше людей, але легко, безсимптомно, то як від цього вберегтися? Просто свою безсимптомність розтягти на 2 роки і всі ці місяці жити під дамокловим мечем коронавірусу?
Якщо найбільш уражені люди старшого віку і люди з серйозними захворювання, то що робити з ними? Тримати на карантині, поки не буде вакцини? А якщо у вакцини будуть протипоказання?
Адекватність дій задля безпеки – ось основне питання сьогодення.
У нас активно звучать порівняння з Італією. В тому сенсі, що Італія вчасно не пішла на карантин, а італійці продовжували пити вино і обійматися при зустрічах. Ок, Україна вчасно пішла на карантин. Але тема Італії не сходить з порядку денного. Не тема Німеччини, не тема Швеції, а саме тема корумпованої Італії. Ну, до цього була тема комуністичного і брехливого Китаю.
В Італії одна із найкращих медицин, а все одно не справились. Ця теза теж активно запускається в маси. Лякаючи людей ще більше – якщо в Італії з «найкращою медициною» не справились, то що вже нам?! У нас же все страшно і погано! Ми всі вмремо – ааааааааа!!!!!!
За один місяць виправити стан в медичній системі неможливо. Це означає, що стримання піків захворювань все одно не впливатиме на якість лікування? Лише почали привозити інфікованих, і система вже почала терпіти поразки одна за іншою.
Так що нас чекає в цьому «театрі безпеки», вірніше, в нашому варіанті “в театрі страху”, хто знає?”
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини