Жінці вночі сняться жахи, вона голосно кричить, потім будить чоловіка.
– Що з тобою, кохана? – питається спросоння він.
– Мені приснилося, ніби за мною гналися людожери, я втікала, поки не опинилася на краю провалля…
– Як страшно…
– Ну-ууу… І мені нічого не залишалося робити, як стрибати вниз. От лечу я лечу, як раптом бачу – зі скелі стирчить деревце. І то є ціле щастя, що мені вдалося вхопитися за це деревце. І після цього я прокинулася. А тут ти поряд. Як же я тебе люблю!..
– Ну от бачиш, як все добре ся скінчило! Так що можеш тепер деревце відпустити, поки з корінням його не вирвала…
Оповів: Любомир Коваль
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини