З Росією варто розірвати всі відносини, зокрема і дипломатичні, а російські артисти, які ломляться гастролювати в Україні після того, як підтримали анексію Криму і війну на Донбасі, нічого, окрім агресії нести не можуть.
Про це сказав у інтерв’ю OBOZREVATEL український продюсер Ігор Кондратюк.
– Чимало російських зірок, які підтримують анексію Криму і війну на Донбасі, захотіли з концертами до України. Навіщо?
– Мені здається, це пробний камінь. Для чого їм це потрібно, я не знаю, але відколи такі люди підтримали агресію Путіна, вони перестали існувати для мене як гомо сапієнс. У них немає мізків. Тут потрібно пояснити: я не радикал, не забіяка, і сприймаю світ загалом позитивно і в кольорі. І я толерантний до переважної більшості людей та їхніх вчинків. Але коли хворий на голову глава твоєї держави веде війну з колись дружньою державою, жертвами якої стали вже 13 тисяч осіб, а ти ні гу-гу – ти виглядаєш як лайно. І нуль як людина. Я можу це сказати усім російським гастролерам в очі.
Проте мене більше бентежить небажання СБУ заборонити приїздити до України геть усім російським артистам і гастролерам: від нікому не відомих реперів і до народних артистів, зокрема і України, на кшталт Кіркорова, Сєрова та інших, хто своєю мовчанкою підтримав агресію Путіна. От цього я не розумію, адже, на мою думку, йдеться про національну безпеку, як би це смішно не звучало. Я тільки розумію, що керівником СБУ є Баканов, а він у питаннях національної безпеки – неофіт. Маю надію – він все ж таки відрізняє безпеку країни та її громадян від шоу-бізнесу.
Загалом я противник близьких відносин із РФ, зокрема економічних і культурних до повернення Криму і закриття східного кордону українськими прикордонниками. Ні про яку культуру не може бути мови, якщо її несе агресор. Бо агресор несе насильство, вбивства, поневіряння, він забирає території. Яка може бути культура від Меладзе чи Сєрова, які ні словом публічно не засудили божевільну братовбивчу агресію Росії?
– Вони ж аргументують це фразою, що от ми проти політики, ми всі за мир в всьому світі.
– Вони за війну, про мир брешуть. Я не бачив жодного пікетувальника з-поміж тих артистів, які рвуться в Україну, які б стояли і закликали Путіна забрати свої війська з Донбасу і Криму. Я бачив Шендеровича, який стояв в одиночному пікеті, я чув слова вибачення Лії Ахеджакової перед Україною та українцями за ганебну антиукраїнську політику Кремля, читав дописи Андія Макаревича про те, що йому соромно жити в Росії, яка розв’язала війну з Україною. Але я не бачив жодного посту від Кіркорова, який носить перстень із головою фюрера. Не вірте їм, російські артисти хворі “кримнашем”, і тому вони – за війну, вони де-факто – глашатаї війни і саме через них ця війна не закінчилася швидко, бо вони її підтримали своєю мовчанкою, сиділи і потирали руки.
У Олександра Галича (російський поет-бард, помер в Парижі в 1977 році, а народився, до слова, в Дніпрі) є така чудова фраза “Промолчи, попадешь в палачи”, яка чудово російською мовою описує вину російських гастролерів. Вони такі самі “палачі”, як і Путін та всі нинішні кремляді.
– Яким є український шоу-бізнес останніх шести років, відколи тут перестали бувати росіяни?
– Мені на це не хочеться дивитися в такому контексті відсутності росіян, бо їхня доля з березня 2014-го мене не обходить. Український шоу-бізнес розвивається так, як він розвивається. Мені він подобається. Я його відданий прихильник, про це знає вся Україна. Я навіть робив активний внесок у цей шоу-бізнес, коли в мене був проєкт “Шанс” і я опікувався молодими виконавцями, будучи продюсером декого з них. Український шоу-бізнес розвивається. На жаль, ще ніхто не отримав Греммі в Америці за найкращий трек року, але Греммі не має переважна більшість виконавців у світі, і не лише з України…
– Тобто він не постраждав, коли поїхали в Росію Ані Лорак, Лобода, Сєдакова?
– Ні. Я й забув, що вони співають. Пам’ятаю перші альбоми Лорак, а зараз взагалі не слідкую. Вона мені як артистка, яка в період агресії співає для агресора – не цікава. Даруйте, для мене її не існує.
– Не відслідковуєте навіть заради професійної цікавості треків Лободи, наприклад?
– Абсолютно. Я не знаю, що співає Свєта Лобода останні роки. Вони допомагають агресору проти України. Виникає питання, хто вони такі? Я вам скажу – вони проти України. Клянусь, я не знаю, чим вони зараз займаються в Росії. Можете в це не вірити. А чув, що Лобода народила дитину, та й по всьому.
– Попри те, що вони працюють в Росії, вони є досить популярними в Україні.
– Якби Адольф Гітлер записав крутий реперський альбом, його б, швидше за все – слухали. У вас є сумніви? Люди роблять те, що вони хочуть робити. Це з одного боку. А з іншого – ми говоримо про людську масу, яка дуже різноактивна, різноосвітня і різносмакова. Така вибірка населення України і нічого не зробиш.
– Українські підлітки, наприклад, абсолютно патріотичні діти, але слухають російських реперів. Чому? Бо модно?
– Російськомовний реп несе зміст, який вони хочуть чути. Це питання до середовища. Думаю, що російськомовний контент так само популярний і в західних областях України. Наприклад, радіостанція “Шансон” зараз у Франківську відсутня. Вона була дуже популярна, коли там крутилися переважно росіяни. Хоча де Франківськ, а де – російський шансон. Щось було і це якось працювало. Але такий факт не дає ніякої, навіть піввідсоткової можливості російським реперам приїздити в Україну взагалі.
– Ви згадали про західну Україну, а я колись поцікавилася там у людей, чому вони слухають російську попсу, якщо Росія воює з Україною. Мені відповіли: “там співають те, що зрозуміло”.
– Це історія про те, що зрозуміло. Нічого з цим не зробиш, слухають те, що зрозуміло. Тут питання до наших співаків, щоб вони співали більше того, що зрозуміло людям. Знов-таки, я вважаю, що український шоу-бізнес розвивається, але його не вистачає, щоб закрити побажання 40 млн українців. Вибачте, це експериментальний факт, і я б його не перебільшував.
Але якщо людина слухає якісь гурти чи реперів, які цькують Україну або українців – це клініка. І як ви будете з цим боротися? Суспільство відкрите в цьому сенсі. От держава має оберігати свій культурний простір від заїжджих артистів, які підтримують агресію проти нашої країни. І взагалі кордон з Росією треба було закрити нафіг ще за минулої влади, повторюю – у 2014 році. Нє, були всі ці мекання, що там же наші заробітчани, так не можна. Працювати у агресора – це свідомий вибір деяких українців. Але держава повинна захищати найперше громадян всередині країни, в межах державних кордонів, які потерпають від агресивних дій сусіда.
– Українські зірки, які працюють в Росії, мають шанси збирати зали чи стадіони в Україні? Та сама Лорак чи Лобода.
– Слухайте, 73% вибрали Зеленського. Так, у тих артистів колосальні шанси тріумфально гастролювати по Україні. Ви недооцінюєте нашу публіку. Але тут питання не в публіці, а в державі, яка має себе захищати від того, щоб колаборанти співали-танцювали і для агресорів, і для їхніх жертв. Це для мене попахує маячнею.
– Маєте знайомих чи друзів, які пішли в політику після обрання Зеленського?
– Друзів – жодного. Є знайомі, яких я знаю – кого краще, кого гірше: Саша Скічко, Олександр Ткаченко, Максим Ткаченко, я не вивчав список ВР. Ну, Зеленський мене знає, я знаю його, він президент. Близькі знайомі – ні, жодного.
– І як він вам у ролі президента?
– Ну як вам сказати? Поки що це ілюстрація прислів’я “чим вище лізе карлик, тим далі видно, що він карлик” (мова ж не про зріст Зеленського, ви ж розумієте). Поживемо-побачимо.
– Що не подобається?
– Мені ніколи не подобалось, коли за справу беруться ті, хто уявлення не має, як її вирішити! Але наша Конституція дає можливість стати президентом будь-кому. Цим успішно у свій час скористався двічі судимий Янукович. Чим це закінчилося – ми знаємо. Демократія – це меч, загострений з обох боків, тому я поки спостерігаю.
– З оптимізмом?
– Зі скепсисом і надією. На жаль, як на мене, ми здали наші позиції на міжнародній арені, з нами вже так не рахуються як раніше. По правді кажучи, і тоді не дуже рахувалися, але тоді хоча б не витирали об нас ноги. Таке враження, що Меркель і Макрон після зустрічі з Зеленським зрозуміли: цей нам життя не псуватиме постійними закидами про бажання дружити з РФ.
Що стосується внутрішньої ситуації, не знаю. Я все ще не вірю, що монобільшість неосвічених людей створить українське політичне диво.
– То Україна тупцяє на місці чи рухається вперед?
– Україна тупцяє на місті, але чи це тупцяння перед ривком вперед, чи перед поверненням назад – я не готовий сказати. Я не бачу великих зрушень на краще. Але минуло занадто мало часу, щоб щось аналізувати. Парламент ухвалив деякі прогресивні речі, але ці реформи почалися ще за Порошенка. У мене зараз немає впевненості, що зміни проводяться якісно і правильно. Плюс ця неякісна комунікація Офісу президента із суспільством. Здавалося, що прийшли люди з шоу-бізнесу, які розуміють силу реклами і всіляких маркетингів. А здається, що вони зробили всіх, а потім сіли і думають: “а нафіга ми це зробили?”
– Не дивує політика потепління Зеленського з Росією?
– З Росією треба розірвати всі відносини, зокрема і дипломатичні. Повертати людей, які безкарно сидять на її території, та військовополонених потрібно, і це треба робити за будь-яких відносин із Росією. Те, що вони звільнили десятки людей – молодці, але з Росією не можна йти на потепління жодним чином.
За останні місяці зникли наші заяви про війну, про Крим щось там жуємо через слово. Це неправильно, бо Європа забуде. А якщо хтось думає, що коли ми перестанемо говорити про війну, то покращимо інвестиційний клімат – то це дуже наївно.
– Політологи кажуть, що для того, аби закінчити війну на Донбасі, Україні доведеться піти на поступки.
– Це якщо прагнути миру за будь-яку ціну. З агресором – або супротив, або – мир на умовах Росії. Так, важко підігрівати міжнародний тиск на РФ, бо ці продажні західні політики опираються, але їх треба дотискати. Інакше наша гідність дуже швидко буде розтоптана моторизованою бригадою, яка прийде до Маріуполя з Криму під російськими прапорами. Чому? Бо вони побачать, що у нас немає спротиву. А немає спротивум– отже ми нікому не потрібні, найперше собі.
– Думаєте, саме це зараз і відбувається?
– Зараз відбувається їхнє бажання домовитися з Росією. Так і хочеться сказати – як діти. Ви хочете домовитися, щоб вони забрали не тільки Крим і Донбас, ви ще про щось хочете домовитися? Або ж Зеленський зрозуміє, що з Росією миритися не можна, інакше станемо малоросією і округом Росії. Поки що здається, він досі до кінця не збагнув, з яким підступним ворогом має справу.
– То коли час Х, по-вашому?
– Не знаю. Не виключаю, що цей час Х ми вже прошльопали, що він був на зустрічі Зеленського з Меркель і Макроном. Це і була невідворотність, після якого Європа заб’є на нас, а ми можемо хоч повіситись. Вийде на вулиці 15 мільйонів українців і скажуть: “Какая разница – рубли или гривни. Лишь бы все улицы в Кривом Роге были освещены”.
Але я все ж таки – оптиміст! Агресора буде покарано, а Україна рухатиметься лише вперед, до процвітання!
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини