Президент України Володимир Зеленський рік тому взяв на себе відповідальність за 40-мільйонну країну в тяжкий для неї час російсько-української війни на Донбасі. Він думав, що з маху вирішить всі болючі питання, які в державі накопичувалися не просто роками, а цілими століттями, починаючи ще з часів кріпацтва.
Навесні 2019 року Зеленський був відірваний від реальності, однак тепер починає розуміти, який тягар узяв на себе, коли пристав на пропозицію українських олігархів і, можливо, навіть російського президента Володимира Путіна. Зрештою це виявилося пасткою – сказав у інтерв’ю OBOZREVATEL колишній дипломат Дмитро Чекалкін.
– Рік тому, коли Зеленський виграв вибори, він, певно, і не думав, що на нього чекає 2020-го: крім економіко-політичної кризи, країну накрила ще й серйозна вірусна загроза та практично зупинка всієї економіки через карантин.
– Взагалі, я не забобонна людина, але не можна ігнорувати той факт, що Зеленський якоюсь мірою приносить нещастя. Поїхав до Оману – там помер султан, вирушив до Сполучених Штатів – там оголосили імпічмент Трампу, до Парижа – згорів собор Паризької Богоматері. Тобто є якісь ознаки, що він не зовсім фартовий у цьому плані. Раніше він хоча б подорожував і розносив цей негатив по інших країнах, а тепер два місяці не виїжджає з України, й усі негаразди накопичуються тут у нас. Це так, жартома. Але в кожному жарті є доля правди.
– А як би ви загалом оцінили рік його президенства в Україні? Які враження – що доброго, а що поганого?
– Думаю, що Зеленський нарешті збагнув, у яку халепу вскочив. Раніше він був абсолютно відірваний від реальності. Часто проводжу паралелі зі своїм досвідом, бо я 17 років так чи інак був долучений до політики в ролі дипломата, перекладача, президента телерадіокомпанії, а потім перейшов у сферу шоу-бізнесу. Тож усвідомлюю, наскільки це різні сфери, що вимагають цілковито різних рівнів експертизи й досвідченості. Мені було зовсім не зрозуміло, як Зеленський міг так необачно взяти на себе відповідальність у такий важкий для країни час.
В Україні “хвороби” нагромаджувалися десятиліттями. Зеленський думав, що отак легко, “з ноги” вирішить усі ці болючі питання, які в нас назбирувалися роками й століттями. Кріпацтво, радянський тоталітаризм, час дикого накопичення капіталу – все це в нас так нашарувалося… У нас хворі люди, хвора країна, і цих хвороб – просто величезна кількість, а людина береться за вирішення долі держави. 40-мільйонна країна протистоїть надзвичайно підступному ворогові, головним завданням котрого є знищити її. Якщо Україна припиняє своє існування, ніхто ж не спитає в Путіна за окупований Донбас чи анексований Крим. Зрозуміло, що сьогодні перед нами жорстокий, підступний ворог людства взагалі. І брати на себе непрофесіоналу відповідальність у такий час – це однаково, що смертельно хвору людину привозять до лікарні, й оперувати її береться не досвідчений хірург, а якийсь сантехнік, який гарно розповідає анекдоти.
Політична діяльність потребує цілковито іншої експертизи. Це ж не картинку в шоу-бізнесі створити, знайти авторів і акторів. Тут стоїть значно складніше завдання: і визначення пріоритетів, і підбір відповідних кадрів, і пошук ефективних рішень. У нього ж не було жодного досвіду в цих сферах. Тому ніяких очікувань від обрання Зеленського в мене не було. Немає зачарування – немає і розчарування, як кажуть.
– Гадаєте, ті, хто його підтримував, уже розчарувалися чи тільки у процесі?
– Рік тому я сперечався з одним знайомим. Він переконував, що Зеленський такий кадровик, такий досвідчений… Але звідки в нього досвід управління у сферах, які, згідно з Конституцією, є найголовнішими для президента, – в обороні та зовнішній політиці? Мені як колишньому дипломату було прикро, що ми втрачаємо своє реноме у світі, у такий важкий час робимо такий безвідповідальний крок, обираючи президентом учорашнього коміка.
Ще півтора року тому, коли щойно з’явилися перші звістки, що Зеленський хоче балотуватись, я попросив наших спільних знайомих надіслати йому SMS-повідомлення всього з двох слів: Дуду Топаз. Це ім’я найвідомішого ізраїльського коміка, який 20 років поспіль мав надхмарну популярність. Рейтинг його програми становив 51% – небачено в телевізійній сфері. Його шоу дивилася більш як половина країни. Потім він зробив необачний крок – зв’язався з одним контраверсійним політиком і в підсумку втратив рейтинги, телеканали та своє реноме. Останні роки свого життя він провів між в’язничною камерою та психлікарнями, а потім із третьої спроби повісився на шлангу в душовій в’язниці.
Я намагався попередити Зеленського: ти не розумієш, яким боком таке рішення може тобі вилізти. Тим паче, я знав, які різні гравці роблять на це ставку. Тому що сам був у його шкурі – мені 2005-го пропонували зіграти роль подібного “слуги народу”. Абсолютно різні політичні сили давали мільйони за те, щоб я погодився й очолив кілька політичних проєктів у ролі фронтмена. У випадку із Зеленським збіглись інтереси й українських олігархів, і навіть Путіна, тому для нього це була своєрідна пастка.
– Він уже зрозумів, куди втрапив?
– Мені здається, що він почав усвідомлювати, яка “важка шапка Мономаха”. Досить поглянути на його обличчя. У нього нині зовсім не ті емоції, що рік тому, коли він стрибав після оголошення результатів виборів.
– До речі, помітно, що він став сумнішим.
– Його ж попереджали, що це тягар абсолютно непідйомний. Скажу більше, свого часу йому створили комфортні умови його комерційні, у тому числі, й російські, партнери. На час його перебування на посаді керівника телеканалу “Інтер” просто з неба, через різні російські структури, на пропутінські проєкти надходило 70-80 мільйонів доларів на рік. У ті часи він звик до легкого існування, купував собі квартири в Лондоні, будинок в Італії. Був певною мірою розбещений такою легкою здобиччю і вирішив, що в політиці так само все буде просто.
– З яким найбільшим викликами він зіткнувся на посаді президента?
– Насамперед це кадрові проблеми, бо кадри у нас вирішують усе. Головна проблема України – цілковита невідповідність нашої еліти: політичної, економічної, бюрократичної. Я кажу про це вже 30 років поспіль, коли повернувся свого часу до Києва з Москви й побачив, яка прогалина в нас у цій сфері. Ми отримали постколоніальну травму, і населення сприймало людей у владі як окупантів і ворогів. Я відчув сильний контраст, бо в Москві до керівництва ставилися з повагою, з пієтетом. У Києві його завжди зневажали. Люди, які йшли в нас на державні посади, були цинічними хабарниками й злодюгами.
Тому знайти кадри ставало для керівника певним викликом. Коли я був українським дипломатом в Ізраїлі, то намагався привести в Україну великий ізраїльський капітал. Успішні проєкти були, але одного разу ізраїльський інвестор мені поскаржився, що кожен притомний український менеджер у його бізнесі починає робити свій маленький бізнес. Усі починають “дерибанити”, як кажуть. Це в нас головна проблема. Навіть чесні та притомні люди рано чи пізно починали працювати на власну кишеню.
– Може, це взагалі головна проблема залучення в Україну інвестицій?
– Перша проблема – це недосконале судочинство, коли за хабар можна вирішити будь-яке питання в суді. А наступне питання – це кадри. Із власного досвіду знаю, як важко знайти відповідних працівників. Через це рік тому мене так дратувало вихваляння Зеленського моїм знайомим, який кричав: “Та він такий кадровик, він знайде!” І кого він знайшов? Дві купки якихось мастодонтів часів навіть не Януковича, а Кучми!
Свого часу ця проблема була і в Порошенка. І дехто сподівався, що її легко вирішити. Так, це можна у сфері, де залучено десятки чи сотні працівників, як-от – “Нафтогаз”, Нацбанк, Міністерство фінансів, Міністерство економіки. Але як його вирішити у прокуратурі, судах і МВС, в яких десятки тисяч співробітників? Де знайти чесних, якщо протягом 30 років на посади приходили лише крадії та хабарники? Як можна раптом знайти 15 тисяч прокурорів і суддів? Тому, в принципі, була правильна політика – починали з верхівки, з Верховного суду, а потім через відповідні органи контролю та відбору відсіювали непорядних осіб. Але очікувати, що це можна зробити за день і повністю очистити систему – цілковито безвідповідально. Мене завжди дратували люди, які це намагалися робити. Таке враження, що вони жили на якійсь іншій планеті, а не в Україні, й не розуміли, наскільки ця проблема для нас є болючою.
В Україні всі завжди щось крали чи брали, починаючи з двірника й закінчуючи директором великого підприємства. Я навіть про своїх батьків пам’ятаю, що вони не вважали за якийсь великий гріх принести з роботи калькулятор, стос паперу чи якісь ручки. Це було абсолютно природно для радянської системи. І ми ж не могли за один-два дні від цього одужати.
– За останні місяці Зеленський втратив контроль над своєю монобільшістю. Тепер йому доводиться домовлятися з іншими партіями. У чому небезпека?
– У парламенті опинились абсолютно випадкові люди. Характерний випадок був у Запоріжжі, де весільний фотограф переміг досвідченого політика В’ячеслава Богуслаєва. Спершу це було схоже на жарт, бо не зможе якийсь нікому не відомий фотограф перемогти політика. Але ні, переміг. В Одесі на виборах пройшов колишній кухар неформального керівника цього міста.
Тобто в Раді опинилися люди без будь-якого політичного бекграунду й досвіду. А це найвищий законодавчий орган країни! Було просто знущанням над свідомістю та здоровим глуздом, коли туди потрапили особи, які ще вчора були перукарями.
Відповідно, якщо люди приходять без будь-якого досвіду, то вони легко підпадають під чийсь фінансовий та моральний вплив. Тут штрейкбрехери, і учасники різних груп. Це було цілком передбачувано, тому я не дивуюся.
Якщо колишній кухар авторитетного одеського персонажа став депутатом, то до кого він стане прислуховуватися – до того, кому він підпорядкований формально, чи того, хто дав йому квиток у політику?
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини