Телеведуча Яніна Соколова звернулася до українців з проханням не забувати і цінувати загиблих українських військових, в тому числі і курсантів, які загинули у авіакатастрофі під Харковом.
Про це Соколова написала у своєму Facebook, – повідомляє Про Львів.
Допис, у якому Соколова розповіла також про друга дитинства, що став військовим і віддав своє життя за Україну, зворушив тисячі українців.
“Вчора я була у морзі.
Я мчала туди до людини,про яку нічого не знала.
Напередодні я скролила стрічку фбуку у заторі і натрапила на це фото.
На ньому мужній, незнойомий мені красень, морпіх.
Помер. 24 вересня. Костянтин Оверко.
Я почала гуглити, співставила факти, поговорила з мамою і зрозуміла, що це таки він.
Все мало відбутися о 13. Відбулося о 20.
Тіло чекали довго.У морзі на Оранжерейній у Києві працює 1 санітар. Бляха, 1 санітар на морг у центрі міста, де по 40 тіл на день. Санітар вдягає, миє померлих, він же і оформлює документи. Інколи трупів по 40 на день. Родичі стоять біля. Стомлені рідні чекають по 5 годин поки труна з тілом нарешті буде віддана їм до дому.
Біля моргу на лавці чекала і вона. Лариса Михайлівна, мама Кості.Я обійняла її міцно і ми стояли і плакали.
Потяг тьоті Лариси був о 19.25, тіло не віддавали, тому вона не дочекалася. Поїхала до Запоріжжя. На наступний день Костю поховали там…
КОСТЮ, з яким я провела дитинство, гостюючи один в одного вдома у Запоріжжі.
Коли мені було 5, а Кості 7 ми грали у стільці. Будували такі великі піраміди і збиралися на гору, намагаючися втриматися. Хто втримався – виграв. Я вигравала, бо була дрищем. Костя благородно давав мені це зробити. А ще у центрі Запоріжжя було кафе, таке радянське, з кремовими десертами. Сюрприз. Ми ходили туди з мамами. З поведінкою як у мене так і у Кості завжди було не дуже, тому черговим челенджем було відкусити скляний стакан і прожувати. Я відкусила. Повний, задоволений рот крові. Мама сварила. Костя захищав…
З тих пір ми не бачилися. У червні Костю поранив мокшанський снайпер під Торецьком. Сука, цілився туди де знав, що буде мука, якщо виживе. Куля пройшла наскрізь через печінку і далі почалося пекло.
Костя пережив 30 операцій. Я навіть не здогадувалася, що він спочатку лежав у Військовому шпиталі, у 5 хвилинах від мого будинку, потім у Шалімова. Я проїжджала сотні разів повз і не знала, що він з мамою там. Костя з мого дитинства. Чи змогла б я подовжити його життя? Ні. Чи змогла б я подарувати йому позитивні емоції – так.
Минуло три десятки років. Сотні піруетів життя. І 25 вересня. Я біля моргу. Костя всередині.
Життя непередбачуване. І швидке. Не скупіться на час. Не бійтеся приходити до своїх. Навіть якщо свої – незнайомі, якщо свої – це поранені хлопці, а не мій Костя з дитинства. По всій країні у шпиталях лежать ті, завдяки кому я сиджу і пишу цей текст. А ви – читаєте.
Ті 26 янголів, яких ми втратила вчора теж знають, як важливо, аби про них не забували, пам”ятали і цінували…
Дякую КОСТЮ. Дякую, хлопці, вам за все. Спочивайте з миром.
Пробачте…”
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини