Якось подорожували двоє приятелів Грампіанськими горами (це у Шотландії якшо шо).
І під час подорожі через непогоду змушені були зупинитися у хатинці, в якому господарювала одна вдова – жінка непосидюча і в соку…
Ввечері біля каміна вона розповіла їм свою сумну історію. Про те, як вона ще зовсім юною закохалася у набагато старшого від неї бізнесмена-мільйонера, як вони побралися, як після нетривалого щасливого подружнього життя її чоловік захворів та раптово помер, залишивши її одну в горі, в жалобі та з купою грошей. Щоби хоч якось забутися від того всього, вона придбала хатинку у горах. І от сьогодні зустріла їх…
………………………………………………………………
Десь через рік один з друзів отримує листа від адвоката вдови. Прочитавши листа, він у тій хвилі телефонує другові:
— Пам’ятаєш, як під час одного гірського походу негода загнала нас до притулку однієї багатої вдови-мільйонерки? Ми заночували тоді в неї. Ти ще потім хвалився мені, яку ви бурхливу ніч разом провели…
— Та чо ні, добре пам’ятаю, – промямлив його друг. — Розумієш, тут така справа… я мушу тобі в де-чому признатися. Я тоді назвався твоїм іменем, у мене ж сім’я – жінка, двоє дітей. Прости мені, друже…
— Та припини, нема мови…
— А в неї що, дитина, може, народилася?
— Та ні. Все в порядку. Ти навіть не уявляєш, як я тобі вдячний. З мене пляшка найкращого шотланського віскі. Та яка там пляшка – три пляшки… навіть десять пляшок! Ти ж не відмовишся від десяти пляшок доброго шотланського віскі?
— Кгм, з якого дива я б став відмовлятися від десяти пляшок доброго шотланського віскі?
— Знач, домовилися? Слово джентельмена?
— Слово джентельмена! А що сталося?
— Вдова померла і заповіла мені всі свої статки…
Оповів: Любомир Коваль
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини