Жила-була собі одна самотня Дівчина…
Струнка і фігурова, неначе газель. Очі – мов бездонні чорні колодязі. Груди – неначе невеликі стиглі бухарські дині (не йдеться про запах, а тільки за розмір). Ноги починалися від вух і тягнулися у нескінченність. А весела,.. а граційна; коли усміхалася – так ніби сонечко із-за хмари виглядало…
Одного разу ця Дівчина викликала до помешкання сантехніка, щоби той полагодив їй змішувач у ванній…
І прийшов до неї сантехнік – молодий, стрункий, високий. І полагодив їй змішувач швиденько, якісно та недорого. І зник, не затримуючись…
Здивувалася Дівчина і викликала вже іншого спеціаліста. Електрика. Щоби відремонтував їй вимикач у спальні – щось там чи то “западало” чи то “залипало” та не вмикалося світло…
Прийшов електрик – молодий, статний, м’язистий. З такими красивими і блискучими викрутками. Всі вимикачі, а заодно і розетки враз відремонтував. І пішов собі на інші виклики…
Ще більше здивувалась Дівчина. І викликала комп’ютерника…
Прийшов бадьорий молодий майстер. Високий, засмаглий і веселий балагур. Комп’ютер направив, клавіатуру від кави відмив, інтернет під’єднав і згинув. Ніби вітром здуло…
Бідна очманіла Дівчина потім ще багато кого викликала – і скляра, і столяра, і теслю. І всі вони виявилися просто диво-спеціалістами. Все в домі після них працювало, як швейцарський годинник!..
І тільки сама Дівчина була вічно чимось незадоволена. І тихенько сама до себе повторяла:
– Ніколи не думала, що серед чоловіків є стільки казкових довбойо,.. тобто героїв. А ті німці зі своїми фільмами – взагалі остатні ідіоти…
……………………………
І нема на то ради!
Адже декотрим панянкам вгодити просто неможливо…