“Я не міг не написати цей текст. Ці вибори повинні зняти останні рожеві окуляри з останнього мрійника”, – відомий львівський журналіст Остап Дроздов.
“…28 наших років – це 5 президентів, 8 парламентів і 16 урядів. І чорна діра в центрі Європи. З порушеними кордонами. З демографією мінус 12 млн. З олігархатом як формою правління. З відсутніми інституціями. З убитим середнім класом. Із субсидіями для 60% населення. З найвищими на континенті міграційними настроями.
28 років – це предостатньо часу, аби довести світові, чи спроможний цей народ творити свою успішну державу.
За 28 років ми провели загальнонаціональні вибори 23 рази. І прийшли в 2019-й рік із таким висновком: у нас є просто територія і просто насєлєніє.
Від Сяну до Дону – це гарно звучить лише у гІмні. А на ділі гімно з Дону перекриє будь-які потуги Сяну. Дон переміг Сян. Дон хоче дружити зі своїм гвалтівником. Він уже завтра готовий обійнятися з тим, хто закатрупив 13 тисяч. Дон готовий амністувати кожного бойовика, який щиро ненавидить хунту. Дон просто хоче бути собою, що значить – одномовно російськомовним, ватним, проросійським, колабораційним.
Ніякі ми не брати. Вони радше здохнуть, аніж відмовляться від Дня Побєди, який їм “порохом пропах”. Українська мова не підходить для їхніх щелеп. Українська пам’ять є для них ворожою. Українська культура є для них сільською.
Їх більше. Їх цілий дивізіон. А коли їм кажуть увімкнути залишки мізків, вони хором відповідають: а нас – рать.
Драма моєї 28-річної недолугої країни полягає у вічному питанні: кого все-таки більше?”
Алла Гунченко для Україна Неймовірна
Редакція може не поділяти думку авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини