“Не бійтеся бути смішними”: Усик повеселив користувачів мережі (відео)

Український боксер Олександр Усик порадував фанатів новим відео в Instagram. Усик розмістив в мережі ролик, на якому він париться в сауні.

При цьому український боксер сидить у сонцезахисних окулярах, передає УНІАН.

“Баня – вогонь! Така світла баня, що аж в очі світить”, – сказав Усик. “Всім гарних вихідних! Не бійтеся бути смішними”, – підписав відео український боксер.

“Артист ти, Саня”, “Usyk is feel, very feel”, “Настільки потужний, що навіть хрестик не знімаєш при такій температурі”, “Ну ти вже, видно, з глузду сходиш”, “Ви там не змерзли?”, “В норм бані так би не сиділи”, – коментують підписники.


Яке суржикове слово українці вживають найчастіше

Суржик – це вкраплення однієї мови в іншу. “Чи виходите ви на слідуючій зупинці?”, “нажміть кнопку” – це все суржик.

Фото: Ігор Стельмах (radiosvoboda.org)

“Є рiзнi форми цього явища. Слабкий суржик — невеликi вкраплення, вiн притаманний захiдноукраїнському регiону. А сильний суржик вживають здебiльшого на сходi та в центрi України. У нас чомусь звикли вважати, що суржик — це змiшування української саме з росiйською. Утiм польськi вкраплення в мовi на Галичинi чи румунськi на Буковинi теж так називають”, – каже філолог Олександр Авраменко в інтерв’ю “Експрес”.

“Найбiльш помiтнi в суржику лексичнi елементи. Найпоширенiше, наприклад, слово “получається”. I у Львовi, i в Рiвному, i в Києвi, i в Полтавi вживають саме це слово замiсть “виходить”. Також доволi типова помилка “приймати участь”, що походить з росiйської. Правильно “брати участь”. Або ж слово “канєшно” замiсть “звiсно”, “авжеж”, “аякже”.

Часто трапляється суржик на звуковому рiвнi, коли вживають українськi слова, але звуки — росiйськi. Як приклад, словосполучення “канфєта “Бєлочка””. В українськiй мовi є слово “цукерка” i “бiлочка”. Або ж замiсть “телевiзор” кажуть “тЄлЄвiзор”. Усе така м’яка вимова схожа на манеру росiйської мови.
А ще суржик виражається на граматичному рiвнi, коли люди неправильно вживають закiнчення у словах. Наприклад, “я звертаю увагУ”, але “не звертаю увагИ”, “я їм борщ”, але “не їм борщУ”, “я слухаю музику”, але “не слухаю музикИ”, – розповідає філолог.

Не плутайте суржик з діалектом

– Дiалект вживається лише на певнiй територiї України протягом довгого часу. Тобто це слово, утворене мiсцевими жителями на своїй територiї. Наприклад, картоплю називають “бульба” або “бараболя”, на взуття кажуть “мешти”, на стежку мiж горами — “плай”. Усе це дiалекти. А от “колiжанка”, “трускавка” — це суржик, запозичений з польської.

На Галичині не використовували типову для росіян нецензурну лексику до 1970-х. “Російський мат” вважався для галичан неприйнятним. В той час у регіоні виживали власні лайливі слова. Сварку називали “ганьбленням“. Жінки казали: “Піду її виганьблю”.

Автор: Вiкторiя СЕРЕДА

Джерело: lviv1256.com


Олег Винник розповів, чому створив власну колекцію прикрас

Співак обіцяє і прикраси із золота у вигляді вовчиці.

Олег Винник створив власну колекцію прикрас. Про це він ексклюзивно розповів «Зірковому шляху» на концерті, який відбувся цими вихідними у Києві і в якому також взяли участь Макс Барських, гурт MOZGI, Maruv, Dzidzio, Верка Сердючка, королева ночі Оля Полякова та Олег Винник.

Артисти запалювали арену Олімпійського протягом декількох годин.

Між тим, за лаштунками концерту лідер усіх вовчиць зізнався, що запустив власну лінію ювелірних прикрас.

«Я сам обирав дизайн. Я взагалі звик бачити на людях прикраси, щоб вони були гаромонійні з тілом. Бо можна нап’ялити на себе «бріліанти – алмази» за скажені гроші, а смаку в цьому не буде. Дуже важливо, щоб це пасувало», – розповів співак.

Поки що коштовності виготовляються лише зі срібла і їх вартість рівно 1973 грн, як і рік народження самого артиста.

На майбутнє співак обіцяє і прикраси із золота у вигляді вовчиці.

Нагадаємо, що першим ювелірним шедевром виконавця став срібний кулон на ланцюжку у формі фірмового знака OV зі срібла 925 проби, покритий родієм і обрамлений 19 камінцями білого циркону.

Дивіться сюжет про те, на що йшли прихильниці Олега Винника, аби поспілкуватися з ним:


Кулеба закликав українців не викладати фото дітей у соціальні мережі

Уповноважений президента України з прав дитини Микола Кулеба звернувся до батьків із закликом не розповсюджувати інформацію про своїх дітей в соціальних мережах.

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook. Повідомляє ТСН

“Мені приємно бачити щасливі фото дітей, якими діляться батьки у соцмережах. Проте хочу наголосити на небезпеці такого, здавалося б, “невинного” захоплення. Часто батьки власноруч допомагають зловмисникам. На жаль, не всі люди світу бажають добра нашим дітям”, – наголосив він.

Кулеба закликав не фотографуватися з дітьми біля школи, де видно її назву, позначати місцеперебування, зазначати прізвище та ім’я дітей, щоб убезпечити їх.

“Цю інформацію можуть використати зловмисники та нашкодити вашій дитині”, – пояснив дитячий омбудсмен.

https://www.facebook.com/up.z.prav.dytyny/posts/1635455496559562


Кумедна інструкція від закарпатки Крістіни Третяк: Як копати крумплі (відео)

Відома на Закарпатті своїми жартами відеоблогерка Крістіна Третяк опублікувала чергове кумедне відео.

Цього разу мова йде про те, як правильно копати картоплю. Звісно, інструкція не справжня, а жартівлива. Головне, аби сусіди бачили, що ви серйозно налаштовані =)

Головна мета каждого закарпатця осінню – викопати кромплі!💪🏻⠀Ставте ➕якшо ви шіковні, і вже дійшли до мети👍🏻☺️⠀Ставте ➖, кіть до зими ще є час😊До речі, оператор сього відеоролика – Valerie Turok 🤩😘А монтажер – як завжди – Василь Третяк ❤️ Пе.се. Пишіть, як вам відосик:)

Gepostet von Крістіна Третяк am Freitag, 7. September 2018

Джерело: mukachevo.net


Єдиний актор українського походження, який здобув «Оскар»

Він став першим і наразі залишається єдиним кіноактором українського походження, який здобув престижну кінопремію «Оскар». І таке твердження – далеко не спроба притягнути за вуха до України ще одне титуловане ім’я – навіть у Голлівуді, космополітичній за своєю суттю структурі, при згадці його прізвища додавали: «Голлівудський актор українського походження», а це зовсім не типово для американської кіноіндустрії – зазначати національну приналежність своїх зірок.

2004 року на фестивалі російського кіно «Русские ночи» у Голлівуді, організованому міністерством культури Росії, Джеку Пеленсу і Дастіну Гоффману вирішили вручити почесні дипломи народних артистів Росії. Гоффман, приймаючи нагороду, виголосив промову, у якій згадав, що його предки «походять із російського міста Києва», розсипав компліменти російському народу і висловив вдячність російському уряду за нагороду. Натомість Пеленс почувався чужим на цьому святі.

Вийшовши на сцену, він сказав, що не має нічого спільного ні з Росією, ні з російською культурою.

«Тут хтось щось наплутав. Я – українець, а не росіянин. І почуваюся на цих урочистостях трохи не у своїй тарілці. Тому краще покину дійство разом зі своїми друзями».

Зійшов зі сцени і подався до виходу. Організаторів така поведінка голлівудського актора неабияк шокувала…

Хтось може сказати, що це був вивірений і заздалегідь обдуманий PR-хід літнього і підзабутого в кіносвіті актора, спроба бодай таким чином привернути до себе увагу… Але це не так – це була життєва, національна і громадянська позиція українця Володимира Палагнюка!

Володимир Палагнюк народився 18 лютого 1919 року в містечку Латтімер Майнз (штат Пенсильванія) у родині українських емігрантів. Його батьки – Іван та Ганна Палагнюки – приїхали до США 1906 року зі села Іване-Золоте (Тернопільщина).

Батько одразу після переїзду подався до копальні і працював шахтарем, а у вільний від роботи час виконував обов’язки секретаря відділення Українського товариства.

Володимир був третьою із п’ятьох дітей у родині Палагнюків.

Латтімер Майнз – типове шахтарське містечко на сході США, де більшість чоловічого населення на початку ХХ століття важко трудилася під землею.

Майбутнє Володимира не заповідалося зірковим: на нього чекала та сама копальня, де працював батько (Палагнюк-старший помер від раку легенів), вугільний пил і важкий заробіток. Така перспектива не дуже подобалося юнакові, якому значно більше подобалося грати в бейсбол, баскетбол, футбол чи займатися боксом. Утім, доросле життя розпочав саме із професії вуглекопа. Проте надра американської землі Володимир краяв недовго: серйозно захопившись боксом, він досягнув чималих успіхів у професійному спорті. Історія американського боксу пам’ятає боксера Джека Браззо (псевдонім Палагнюка-спортсмена), який у 30-х роках тріумфально пронісся по рингу.

Браззо навіть встановив рекорд за кількістю виграних поспіль боїв, більшість із яких завершував достроково – відправляючи суперників у нокаут (він переміг у 15 поєдинках поспіль, із них 12 завершив достроково ще до початку 4 раунду).

В одному з поєдинків пропустив удар у горло, від чого аж до смерті мав хрипкий голос.

Але це не вплинуло на фізичну форму Володимира: від його ударів падали провідні зірки тогочасного боксу.

Пеленс-боксер згодом не раз з’являтиметься на екранах. На фото – епізод з драматичної антології «Playhouse 90» під назвою «Реквієм для важкоатлета» (1956).

Друга світова війна перервала його тріумфальний хід боксерським рингом. Володимир вирушив на військову службу у ВПС США. Доля й тут одразу ж випробувала його на міцність: під час навчального польоту на бомбардувальнику B-24 літак несподівано спалахнув. Пілот не розгубився і встиг вистрибнути з парашутом. Життя врятував доволі легко, проте із зовнішністю було значно важче – обличчя обгоріло до невпізнання. Але це не зламало духу Палагнюка.

Він витримав довге і складне лікування, витерпів кілька пластичних операцій і пересадок шкіри. Шрами, які залишилися на його обличчі назавжди, згодом додаватимуть його кіногероям такої мужності, якої не вдалося б досягнути навіть завдяки найдосконалішому гриму, бо крізь обличчя ці сліди пролягали до глибини серця…

Після закінчення лікування не захотів відсиджуватися у тилу, а попросився на фронт. Брав участь у воєнних діях, отримав нагороди за мужність і героїзм… З армії демобілізувався 1944 року.

Скориставшись пільгами для ветеранів війни, вступив у Стенфордський університет на факультет акторського мистецтва.

Таким чином, на противагу багатьом іншим акторам, яким зовнішніх даних цілком вистачало для того, щоб робити успішну кар’єру, а знань треба було рівно стільки, скільки знадобилося б для прочитання сценарію й підпису під контрактом на зйомки, Володимир Палагнюк прагнув здобути академічну освіту. І згодом, коли в цьому виникала потреба, міг похизуватися дипломами Університету штату Північна Кароліна й Стенфордського університету. Навчаючись, підробляв на прожиття посудомийником у ресторанах, охоронцем і фотомоделлю…

Закінчивши навчання 1947 року, якийсь час працював репортером у газеті й на радіо. Але цього було замало для його бентежної душі. Позичивши сотню доларів, Палагнюк вирушив до Нью-Йорка, аби спробувати свої сили в театрі.

Здобуття освіти, як засвідчили реалії, не було даремною тратою часу: молодий актор одразу дебютував на Бродвеї. І хоча перша риба (точніше вистава, у якій зіграв Палагнюк) зазвичай не ловиться, критики схвально сприйняли дебютанта і відзначили його особливу сценічну динаміку. Невдовзі прийшов успіх: Палагнюк зіграв у постановці відомої п’єси «Трамвай бажань» разом із уславленим згодом Марлоном Брандо. Не за горами був і перший кінодебют – образ злочинця у фільмі «Паніка на вулиці». Дебют був доволі успішним, але зробив Палагнюка (який після виходу на екрани першої кінострічки зі своєю участю почав використовувати сценічний псевдонім Джек Пеленс) заручником певного образу. Через це у кіно йому доводилося грати ролі переважно жорстоких злочинців, суворих ковбоїв, страхітливих монстрів, розбійників.

Кінодебют Володимира Палагнюка у фільмі «Паніка на вулицях» (1950). Відтепер його знатимуть як Джека Пеленса.

Актор втілив у життя складні й неоднозначні образи Дракули, Аттіли, Фіделя Кастро, сина Чингісхана. І це при тому, що в житті, згідно зі спогадами сучасників (зокрема друзів), він був надзвичайно м’якою, делікатною і чуйною людиною. Він був настільки безпосереднім, щирим і наївним, що навіть у Голлівуді з його інтригами, плітками і скандалами Джека любили всі.

Його мрією було зіграти Тараса Бульбу, але Володимир не належав до тих акторів, які випрошують ролі.

Відтак цю роль в однойменному фільмі зіграв Юл Бріннер, а Джеку продовжували підсувати ролі негативних персонажів…

«Я не завжди грав негідників. Проте негативні ролі зазвичай є найбільш змістовними, вони надають виконавцю більше простору, та й люди схильні краще запам’ятовувати “поганих хлопців”», – виправдовувався актор. Аби розірвати це замкнене коло, на початку 60-х років він покинув Голлівуд і переїхав до Європи, де зміг грати більш приємні й людяні ролі. Він знявся у фільмах французького режисера Жана-Люка Годара, а його партнерами були Бріжіт Бардо й Мішель Пікколі. На думку кінокритиків, найкраща роль, зіграна Пеленсом у Європі, – це персонаж фільму «Презирство».

 

У найкращому своєму «європейському» фільмі – «Презирство» (1963) – Джек Пеленс знімався разом із Бріжіт Бардо.

За свою акторську кар’єру Джек Пеленс знявся у 125 фільмах і телесеріалах. Серед зіграних ролей варто відзначити участь українського актора у таких фільмах, як «Професіонали» (1966), «Дракула» (1973), «Танго і Кеш» (1989), «Бетмен» (1989), «Міські піжони» (1991), «Острів скарбів» (1992).

Був лауреатом престижних кінопремій «Золотий Глобус» та «Еммі». За життя його тричі номінували на здобуття найпрестижнішої кінопремії «Оскар», але почесну нагороду вдалося вибороти лише з третьої спроби – 1992 року в номінації «Найкращий актор другого плану» у кінострічці «Міські піжони».

Відзначившись на врученні нагороди неординарною і бравурною поведінкою (під час нагородження Джек приголомшив аудиторію відтисканням на одній руці, чим викликав бурю захоплення своїми гімнастичними здібностями в 72-річному віці), Пеленс знову привернув увагу відомих режисерів до своєї персони і зіграв ще кілька цікавих ролей.

На запитання, звідки в нього стільки сил та енергії, Джек жартома відповідав: «Дуже люблю бараболю і щодня її їм. А ще готую голубці й вареники»…

На врученні Оскара 73-річний Джек Пеленс вразив публіку відтисканням від підлоги на одній руці.

У нього були особливі, лише йому притаманні шарм і загадковість. Прихильники таланту Пеленса стверджують, що обличчя цього актора притягує глядача, як ковток холодної води у спекотний день.

Пеленс шкодував, що найчастіше грав негативних персонажів, і критично висловлювався про свої ролі в Голлівуді, називаючи більшість із них «сміттям», а режисерів, які знімали ці фільми, – бездарними. Йому подобалися не бойовики, у яких переважно знімався, а комедії. Саме комедійна роль і принесла йому єдиного в кар’єрі «Оскара».

Мерседес Рул, Ентоні Хопкінс, Джоді Фостер і Джек Пеленс позують зі своїми Оскарами за лаштунками 64-ї щорічної церемонії вручення премії «Оскар» в Лос-Анджелесі в ніч на понеділок, 31 березня 1992 року.

Сповна продемонструвати багатогранність свого таланту в Голлівуді Пеленсу так і не вдалося – його просто не розгледіли. Коли продюсер Джек Хейлі-молодший, провівши відбір на місце ведучого в популярній програмі «Хочете – вірте, хочете – ні!», зупинився на кандидатурі Джека, та не приховував свого захоплення:

«Джек Пеленс – це абсолютно унікальна постать. Він надзвичайно привабливий, володіє таємничою і водночас серйозною манерою триматися, яка подобається усім. Але що в нього насправді чудово – це якість, яку мають тільки лічені виконавці. Джек розповідає так, що змушує вас відчути, мовби ви сидите поряд із ним біля багаття. Він має неймовірну здатність бути оповідачем».

Завдяки Пеленсу телепередача витримала два надуспішних сезони…

Незважаючи на зайнятість у кіно, театрі й на телебаченні, у Джека непогано склалося і сімейне життя. Він був двічі одруженим. Уперше – із театральною актрисою Вірджинією Бейкер, із якою прожив майже два десятки років (від 1949 до 1966) і виховав трьох дітей – дочок Голі й Брук та сина Коді. Син, як і батько, обрав професію актора, але передчасно помер 1998 року. Рано пішла зі світу й Вірджинія…

Удруге Джек одружився 1987 року зі стюардесою Елейн Роджерс, яка була з ним до останніх днів.

Джек Пеленс з дружиною Вірджинією Бейкер відзначають 15-ту річницю одруження в Cocoanut Grove, Лос-Анджелес, 1964.

Окрім зйомок у кіно та участі в театральних постановках, Джек Пеленс у вільні від основної роботи години писав вірші. Він тонко відчував поезію і навіть видав власну збірку поезій «Сад любові». Цю збірку супроводжують малюнки, створені автором: Пеленс захоплювався живописом і любив малювати пейзажі. Займатися цим хобі почав ще наприкінці 50-х.

Зоряна хвороба, перед якою голлівудські небожителі особливо вразливі, Джека не підкосила.

До кінця життя він залишався скромним і відкритим як для друзів, так і для шанувальників своєї творчості. Він максимально дистанціювався від шоу-бізнесу і його проявів. Мав кілька ранчо і навіть ферму із сотнею корів та коней, хоча більше любив жити в місті.

Звідки в успішного американського кіноактора, кар’єра якого сягнула зеніту в космопополітичному Голлівуді, так міцно вкоренилося українство? Для того, щоб відповісти на це запитання, треба знову повернутися у дитячі роки Володимира. Його батько гарував у пенсильванських шахтах, але, коли наставав довгоочікуваний вихідний, не ніжився в ліжку, а садив дітей довкола себе і прочитував їм свіжий випуск української газети від першої до останньої сторінки…

Джек Пеленс був громадянином США, але українство жило в ньому змалечку. Про Україну знав із розповідей батьків та з творчості Гоголя, твори якого дуже любив, а ще з пісень, які завжди міг наспівати навіть тоді, коли не вистачало слів для спілкування українською.

Не цурався українських справ навіть у ті роки, коли про Україну згадували хіба що в емігрантських колах. 1964 року брав участь у відкритті пам’ятника Т. Шевченку у Вашингтоні.

Відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році. Фото з газети «Свобода».

Він цікавився українською історією, причому намагався не вершки стригти, а докопуватися до глибин істини. Був закоханим в український кінематограф, глибоко шанував доробки Довженка, Параджанова, Іллєнка. Серед англомовної публіки не цурався спілкуватися з українцями рідною мовою. У середині 90-х років збирався зіграти роль Мазепи в спільному американсько-українському проекті, але не склалося…

Уперше на рідній землі своїх батьків Палагнюк побував 1996 року – на десятиріччя Чорнобильської катастрофи. Того ж року взяв участь у роботі кінофестивалю «Молодість».

2002 року заснував Голлівудську фундацію «Тризуб» у Лос-Анжелесі, завданням якої була популяризація українського внеску у світову культуру, передусім у царині кіно, та сприяння молодим акторам українського походження.

Ще через рік, коли Українсько-канадський дослідницько-документаційний центр у Торонто зняв фільм «Між Гітлером і Сталіним: Україна в Другій світовій війні», Пеленс успішно впорався з роллю диктора україномовного тексту.

Він був відданим жителем міста, проте останні роки доживав на своїх ранчо у Каліфорнії й Пенсильванії. В останні місяці життя Джек не вставав із ліжка. У нього не було страшних і смертельних хвороб, просто давався взнаки вік, а організм намагався довести душі, що своє уже відпрацював. Душа з цим не погоджувалася. У помешканні, де збігали останні дні актора, притишено лунала українська музика, і хворий, будучи при світлій пам’яті, намагався підспівувати. Робив це не для камер і піару: зі світом прощався правдивий українець…

Останні роки свого життя актор проводив переважно на ранчо в Каліфорнії та Пенсильванії. На фото – Джек Пеленс на своєму ранчо в Tehachapi, штат Каліфорнія.

З останніх сил хотів зіграти в українському кінофільмі. Спеціально під Джека український кінорежисер Олесь Санін розробляв сценарій фільму з робочою назвою «Кобзарі», де Пеленс мав зіграти роль людини, яка повернулася в Україну з Америки, пройшла всі кола більшовицького пекла, пережила страждання, злидні, розлуку з близькими, розпач і розчарування, але не втратила духовного піднесення і радості від життя. Зйомки мали розпочатися 2007 року.

Але смерть вихопила його з життя 10 листопада 2006-го, запланувавши для актора інші ролі в інших світах, де сценарії пише Всевишній.

Відійшовши у вічність, Джек Пеленс назавжди залишив нам свій образ: чоловік майже два метри заввишки, із карими очима, які випромінюють доброту, і густим сивим волоссям. Знаний як кінематографічний негідник, він, проте, вражав упевненістю й самоповагою, зосередивши в погляді глибоку внутрішню філософію і знання життя. Він нікому не заздрив і всім щиро бажав найкращого.

Було в нього й окреме побажання українцям: «Я бажаю вам такого щастя, якого тільки можна побажати. Я вірю, що Україна стане однією з наймогутніших націй у світі…».

Рано чи пізно ці слова мають здійснитися!

Фото з відкритих джерел
Джерело: lysty.net.ua


У Карпатах існує стародавній звичай, якого немає в інших регіонах України

У деяких гуцульських селах й досі дотримуються унікальної традиції прощення гріхів праправнуками

Християнський обряд, під час якого праправнуки здійснюють прощення всіх гріхів своїй прапрабабці чи прапрадідові, колись був поширений у багатьох країнах Європи. А до наших днів зберігся лише в Україні. “Експрес” знайшов родину, в котрій обряд “Прошші предчіт” здійснювався вже тричі.

Так, дворічна Алінка Цвілинюк, що живе в селі Вигода Верховинського району, стала предчі для своєї прапрабабці Сеньки Гаврильчук 1930 року народження, здійснивши родинний обряд “Прошші предчіт”.

…Минаю річку Черемош. Біля єдиної на Верховинщині цегляної церкви звертаю до помешкання Цвілинюків. Зі старенької дерев’яної хати вибігає біляве блакитнооке дівча. Це і є предчі Алінка Цвілинюк. Заходжу до хати й розпитую в мами Аліни — Іванки – про їхню унікальну родину.

Жінка розповідає, що свого часу, в трирічному віці, прощала гріхи своїй прапрабабці Марії Кікінчук.

“Саме прапрабабця Марія в нашій родині була першою предчі, – розповідає Марія. – У 1913 році здійснила обряд предчі для своїх прапрадіда та прапрабаби Василя та Василини Білачуків із присілка Пушкар. Потім це повторила я, а моя донька Алінка наразі цей обряд звершила не повністю”. Тож вона знову робитиме це наступного року.

“Тільки праправнуки-предчіта мають сакральне право звернутися до Господа Бога, щоб Він допоміг простити всі гріхи прапрадідові чи прапрабабці, – розповідає про унікальний обряд краєзнавець Іван Зеленчук. – Тоді старенькі помруть безгрішними.

Обряд “Прошші предчіт” проводять у трьох різних формах. Передусім прапрабабусі чи прапрадіду потрібно взяти в руки хресну сорочечку свого предчіти і помолитися до Бога. Коли дитині виповниться один рік, їм потрібно напитися води з рук свого предчіти. А після двох років — усно попросити в свого предчіти прощення своїх гріхів. А предчі відповідає: “Хай Бог прощає та й я прощу”.

Іван Зеленчук був свідком цього обряду 17 років тому, коли предчі була Іванка. Він пригадує: “Тоді в старому будинку зібралась родина Кікінчуків, що складалася із чотирьох поколінь матерів. Марія Кікінчук – 1910 року народження, Сенька Гаврильчук 1930 року, Василина Шайваровська – 1959, Світлана Кімейчук – 1976 року народження зі своєю трирічною донькою Іванною. Дівчинка простила гріхи своїй прапрабабі Марії, повністю дотримуючись традицій”.

“Чому цей обряд називається “Прошші предчіт”?”, – запитую в пана Зеленчука. “Гуцули-старожили називають четверте покоління нащадків одним коротким словом – “предчіта”. Тож назва означає “прощення праправнуків”.

Сьогодні мало хто використовує цей старовинний християнський обряд. Адже для цього людині потрібно дожити майже до столітнього віку, дочекатися не лише народження і хрещення предчіт, але й того часу, коли вони зможуть самостійно ходити і говорити. До речі, колись за це прапрадід і прапрабабця обдаровували своїх предчіт гарним вбранням, коровами, конями та вівцями.

Старожили Гуцульщини вважають, що на ті вибрані родини, у яких прапрадіди чи прапрабаби дочекались предчіт, сходить Боже Благословення, і тому вони розквітають у своїх нащадках.


“Доброго дня!” чи “Добрий день!”?

Український письменник та мовознавець Микола Снаговський пояснив, яка різниця між словами “добрий” та “доброго” та наголосив на тому, яку форму варто використовувати в повсякденному житті.

Відповідно до сучасних норм української мови треба вітатися: Добрий день! Добрий вечір! але… Доброго ранку! Обгрунтовується це тим, що добрий день і…вечір – стійкі словосполучення і їх не треба видозмінювати, інакше вони не відповідатимуть нормам української мови.

Ну не дивина?! Виникає логічне запитання навіть не щодо того, хто придумав таку норму, а навіщо введена вона? Тим паче, що, згідно таки ж з нею, вранці можна вітатися Доброго ранку.

Деякі мовознавці кажуть, що помічено все більше поширення форми Доброго дня і Доброго вечора. Ще ось-ось трішечки і ми визнаємо її нормативною. Певно, це треба вважати за такий собі жарт, підтекст якого криється у тому, що хтось на такому унормуванні захистить кандидатську чи докторську, тобто на тему, вага якої тягне на «психологічний стан кози, коли скубе вона траву», як писав незабутній Степан Олійник в одній зі своїх гуморесок.

Тут мовознавці, зокрема ті, хто пише підручники та посібники з мови, дещо відстали. Давно помічено, що форма Доброго дня і Доброго вечора разом з уже нормативно визнаною Доброго ранку, логічніша, вмотивованіша, правильніша, а, головне, емоційно приємніша, тому що несе у собі підтекст побажання (бажаю, зичу Доброго дня… вечора!), а не лише її констатації: Добрий день… вечір! Ну то Добрий день! Добрий вечір!.. Ну й що з того? А яка з того увага, до того, до кого звертаються?! Добрий день… вечір– це немов сам собі буркнув. Інша річ Доброго дня! Доброго вечора! Це – вже побажання! Це – увага до співбесідника!

Так що вітаймося не тільки Доброго ранку, а й Доброго дня! Доброго вечора! Так вам будуть вдячніші ваші домашні, друзі, колеги, співбесідники.


ТОП-9 фільмів наповнених романтикою осені

Дев’ять осінніх фільмів для любителів тематичних добірок. Багато глибокого неба, тонни жовтого листя, тумани, мінор і ностальгія – якщо все це для вас має значення – ці фільми для вас.

1. Легенди осені, 1995

Фільм про історію сім’ї Ладлоу – стрімка і романтична розповідь про трьох братів, їх батька і молодої і неперевершеної жінки, яка змінює життя кожного з них. Дія розгортається на тлі приголомшливої, красивої незайманої природи, а операторська робота навіть удостоїлася премії «Оскар». Можна переглядати нескінченно.

2. Будинок біля озера, 2006

Прекрасна історія кохання, яка доводить, що навіть час не може розлучити закоханих. Доктор Кейт Форестер покидає свій незвичайний будинок біля озера і переїжджає. Йдучи, Кейт залишає в поштовій скриньці лист, який повинен отримати новий мешканець будинку. У будинок вселяється талановитий архітектор Алекс Уайлер. Він пише відповідь лист Кейт. Але з листів один одного вони з’ясовують, що живуть в абсолютно різний час.

3. Гордість і упередження, 2005

Сучасна екранізація роману Джейн Остін, давно став класикою. Фільм критикують багато шанувальників версії, знятої в 1995 році. Але не можна не відзначити прекрасну гамму кольорів сучасного фільму і велику кількість розкішних пейзажів Англії кінця XVIII століття. А талановиті актори і красиві костюми нікого не залишать байдужими.

4. Осінь у Нью-Йорку, 2000

Осінній Нью-Йорк полонить своєю красою, так і хочеться прогулятися по всипаному листям парку. Саме в парку господар ресторану Уїлл Кін розлучається зі своєю коханою і в ту ж хвилину бачить Шарлотту Філдінг. Увечері він знову зустрічає її у себе в ресторані. Ловелас Уїлл миттєво пускається в нову любовну пригоду. Але незабаром він несподівано дізнається, що його обраниця хвора.

5. Солодкий листопад, 2001

Вдягнений у строгий костюм Нельсон Мосс вічно кудись поспішає і постійно зайнятий. Він не уявляє собі іншого способу життя. Але жива і ексцентрична Сара Дівер вже поспішає йому на допомогу. Якщо у неї вийде, Нельсон стане її новою перемогою в серії виправлених людських доль. Трохи сумний, ліричний фільм з чудовими акторами, яким співпереживаєш від початку і до кінця.

6. Вам і не снилося…, 1981

Фільм про кохання двох підлітків колись мав шалений успіх. Однак він не втрачає актуальності і в наші дні. Це картина для всіх віків, адже почуття першої закоханості знайоме всім. Дуже щире кіно, в якому кожна людина зможе знайти частинку своєї душі.

7. Мости округу Медісон, 1995

Франческа – дружина фермера і мати двох дітей. Несподівано в її монотонне життя втручається доля – зустріч з Робертом. Роберт вже давно звик жити сам, але ця зустріч змінює і його долю. Вони пристрасно і без оглядки закохуються, і на цю любов їм відпущено всього 4 дня. Красивий дует Меріл Стріп і Клінта Іствуда, за неспішними бесідами яких так приємно спостерігати.

8. Країна садів, 2004

Коли Ендрю Ларджман після десятирічної відсутності повертається в своє рідне місто, він зустрічається зі страждаючою епілепсією дівчиною на ім’я Сем. Вона допомагає Ендрю позбутися емоційних потрясінь і почати нове життя. Фільм дуже теплий і душевний. Після його перегляду здається, що ось тепер все дійсно буде добре.

9. Одного разу, 2015

Не фільм, а чудо! Виконавці головних ролей не професійні актори – в житті вони музиканти. Незважаючи на це, зіграли вони відмінно. Головним перевагою фільму є музика, саме вона тут є ключовим елементом, який часом навіть замінює сценарій.

Фото з відкритих джерел

Джерело: lviv1256.com


Володимир та Олена Зеленські пообідали з голлівудськими акторами: з’явилися фото

У рамках форуму Ялтинської європейської стратегії (YES), який стартував у Києві 14 вересня, Володимир Зеленський і перша леді Олена Зеленська зустрілися за обідом з голлівудськими акторами Мілою Куніс і Ештоном Кутчером.

На захід зірок запросив бізнесмен Віктор Пінчук з метою, щоб вони взяли участь в обговоренні впливу соціальних мереж на життя людей. На своїй сторінці у Facebook глава держави поділився фотографіями з кіноакторами, передає Today.ua.

Зеленський та його дружина поспілкувалися з Куніс і Кутчером в невимушеній обстановці. Пари разом обідали в ресторані і обговорювали питання розвитку кіноіндустрії в Україні.

“Протягом двох днів було кілька неймовірно цікавих і важливих зустрічей із зірками світового кіно. Вчора говорили зі сценаристом і продюсером вже культового серіалу “Чорнобиль” Крейгом Мезином, ввечері, під час форуму YES мав задоволення поспілкуватися з неперевершеною Робін Райт. Сьогодні зустрівся з уродженкою України Мілою Куніс і актором та продюсером Кутчером. З усіма мали плідну розмову про кіно, зокрема про розвиток української кіноіндустрії, а також про шляхи залучення інвестицій у неї, особливо враховуючи, що наша країна зробила перший вагомий крок до впровадження системи rebates”, – написав президент у Facebook.

Також Володимир Зеленський закликав світових режисерів знімати кіно в Україні. На думку президента, для цього є абсолютно все необхідне.

“Звертаюся до представників світової кіноспільноти. Двері для України відкриті для вас. Ми маємо все для того, щоб знімати якісне кіно – та чудові локації, і “прокачаних” фахівців, і належну технічну базу. Давайте створювати шедеври разом!” – резюмував глава держави.

Раніше повідомлялося, що Олена Зеленська вперше виступила в ролі першої леді в рамках 16-ї щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) у Києві.