Влада Франції шукає сім’ю, готову оселитися на маленькому безлюдному острівці Кеменес біля узбережжя Бретані. Родина, що прожила там 10 років, вирішила, що настав час переселитися на материк.
Французьке агентство берегової охорони (Conservatoire du Littoral) оголосило, що шукає цій сім’ї заміну і сподівається на добровольців, готових взяти участь у цьому незвичайному експерименті.Кеменес – покритий піском, камінням і травою острівець довжиною в півтора кілометра в архіпелазі Молен, у західній частині Бретані. Тут живуть тюлені, морські птахи, кролики і стадо чорних карликових овець, – пише ВВС Україна
Єдине, чого не вистачає острову, – це мешканців.
Все почалося давно
Острів був населений протягом як мінімум 1000 років, але 25 років тому останні жителі Кеменеса вирішили виїхати.
Французьке агентство берегової охорони цей острів купило. Багато хто думав, що тут просто з’явиться черговий заповідник, але сталося інакше. Фахівці агентства вирішили, що ферма, яка залишилися на острівці, має і далі працювати, і почали шукати волонтерів, готових там оселитися і займатися господарством.
У 2007 році, Давид і Суазік Кюісньє отримали надзвичайно романтичну роботу: жити на острові і доглядати за ним. Протягом 10-ти років у них народилося двоє дітей. Тепер родина готується виїхати з острівця.
Причина – у них почалися суперечки з Conservatoire du Littoral з приводу оренди. Окрім того, вони вважають, що дітям було б краще жити ближче до школи.
Термін подачі заяв від претендентів на їхнє місце вже минув, і зараз влада розглядає список із 20-ти, як було сказано, “серйозних” кандидатів, готових вселитися в будинок, який звільнить сім’я Кюісньє.
Обранці дізнаються про свою долю протягом найближчих кількох тижнів і переселяться на острів на початку 2018 року.
Якщо вірити словам Давида та Суазік, їх чекає щось приголомшливе.
“Переїзд сюди був актом безприкладної нерозсудливості. Але це виявилося чудовою пригодою. Ферма стала справжнім успішним бізнесом. У нас росли діти. Це незабутньо”, – говорить Давид.
Основною умовою контракту з Conservatoire du Littoral був пункт про те, що сім’я має сама заробляти собі на життя.
З часом сім’я почала розширювати своє господарство: вирощували картоплю сорту “Мона Ліза” і продавати його через інтернет. Відправляли її покупцям поштою, із сусіднього – населеного людьми – острова Молен.
Шість місяців у рік вони приймали туристів; також вирощували стадо овець і збирали їстівні морські водорості.
До речі, про водорості: родина Кюісньє бачить великі перспективи і збирається розводити ці водорості на комерційній основі.
Назад, до природи
Вони могли використовувати лише ті ресурси, які можна було добути на самому острові. Відповідно, електрика надходить лише від вітряків та сонячних батарей, а воду вони брали з криниці, що наповнювалася дощовою водою.
У будинку встановлено біотуалет: замість води відходи потрапляють в шар тирси, які потім вигрібаються. “Ми продемонстрували, що можна вести нормальний, сучасний спосіб життя, використовуючи при цьому лише одні дари природи. У нас є всі необхідні для нас гаджети, навіть електрична баггі, на якій ми їздимо по острову”, – говорить Давид.
Єдиною проблемою, з якою вони зіткнулися і так і не змогли вирішити, виявилися французькі закони.
Вода на острові офіційно вважається “buvable”, а не “potable”. Обидва слова означають, що вода придатна для пиття, але без класифікації “potable” її не можна використовувати для приготування харчових продуктів.
В результаті їхня ідея організувати невелику фабрику для виробництва продуктів на основі морських водоростей так і не реалізувалася.
10 років пригод
Якщо ви проведете вечір з родиною Кюісньє, то почуєте нескінченний потік оповідань про острів, про його історію, і про їхні пригоди тут. Більш ідилічного дитинства для семирічної Клое і п’ятирічного Жуля вигадати було б складно.Наприклад, якось вони знайшли на березі моря чотири скелети.
Морський прибій розмив місце їх поховання. Спочатку викликані експерти думали, що це останки французьких солдатів, загиблих в зіткненні з англійцями: свого часу ці води були добре знайомі Королівському військово-морському флоту, який регулярно здійснював напади на французький атлантичний флот і на його базу в Бресті. Сусідній острів Уессан англійці називали Ушант.
“Але врешті-решт, експерти вирішили, що це останки давно загиблих моряків в морі”, – каже Давид.
У цих місцях безліч затонулих кораблів, наприклад, “Драммонд Касл”, пасажирський лайнер, що йшов з Південної Африки до Великобританії і затонув у районі цього архіпелагу у 1896 році. На борту лайнера було 350 осіб.
Кюісньє також згадують про повітряну кульку з Ірландії. Яккось Суазік з дітьми ходила по острову і виявила в кущах велику повітряну кулю. До нього був прив’язаний лист від подружньої пари з Дубліна, дитина яких померла від вродженої хвороби. Пара запустила кулю у знак пам’яті про дитину. Давид написав їм у Дублін, і вони досі підтримують зв’язок.
Складності
“Само собою, у нас час від часу були серйозні проблеми, – продовжує Кюісньє. – Якось одного разу кролики з’їли весь урожай картоплі. Але нам потім пощастило – на острові завівся міксоматоз, і від 2000 кроликів тут залишилося лише близько 100″.”Одного разу Суазик відрізала собі кінчик пальця. Найдивовижнішим було те, як швидко прилетів вертоліт швидкої допомоги. Через 20 хвилин її вже оглядав лікар – це швидше, ніж на материку”, – розповідає він.
Сім’я Кюісньє запевняє, що аж ніяк не якісь там “робінзони крузо”, адже вони не відрізані від решти світу.
“Ми живемо у сучасному світі. З нашої ферми видно материк та інші острови, на яких живуть люди. У нас є інтернет, до нас постійно приїжджають гості. Нам жодного разу не було самотньо!” – запевняє Давид.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини