З вуйком Місем постійно трапляються якісь пригоди. Цього разу він вирішив подарувати жінці шубу – не просту, а натуральну, ще й з екзотичного хутра. Хочете знати, з якого? Читайте і насолоджуйтеся оповідкою від Романа Дронюка!
Чиста біда з бабов… Ади надивисі того (Світського житє) З Катеринов Осадчув. Напридумує собі шос. Каже:
– Міхайле! Купи мені шубу!
– А найго шлях трафит… Ти, бабо, чисто здуріла чи як? Ну а я відкі тобі взму ту шубу…
Шей каже:
– Хочу натуральну, я гімно носити не буду…
І дзюбая, і капає на мозок… Уже і бив, і кричав – ніц не помагає… Ади понавідумуют тих передач про моду, а чоловіки спокою не мают…
Але якос я вночи пробудивсі і стрільнула мені ідея… Мені все серед ночи файні ідеї приході… Ну а я шо не хлоп? Я не можу своїй жінці достати шубу? Ну, як не шубу – то хоть шкіру на шубу… Рано бігом біжу до кума…
Кажу:
– Куме! Ваші жінка мая шубу?
Кум каже:
– Нє!
– Ви знайте, – кажу, – куме, як би то файно було, якби наші жінки вбралисі в шуби, шей натуральні і пішли до церкви…
Кум сі подивив на мене похмільними очима тай каже:
– Я не разумію, куда ви клоните. Відкі шуби мают бути в наших жінок?
– Йой, куме, які ви тупі, але я вам поясню, дєкуйте богови, шо ви майте такого кума, як я. Дивітсі і слухайте уважно… Ми живем недалеко від гір… В горах є ведмеді, ведмеді зараз зимов в берлозі сплє і лабу сцут… У мене є обріз. Будете подільником?.. Три літри горівки берем з собов і дві п’єм дома…
– Коли йдем?
– То треба підготуватисі, справа нелегка. Це вам не щурів в стайни ловити, як уб’ям хоть одного ведмеді, то з одної шкіри дві шуби буде… Моя Гані хоть баба видна, а ваші Гафія, як граблі…
Короче готувалисі ми, як на войну… Набрали тушонок, сірників, горючого, як без цего. Без цего кум не піде… У п’єтницу зрані рушієм…
Ганька каже:
– Куда це ти, Міхайле, зібравсі з цим піяком?
– Мовчи, бабо дурна, я добидчик, їду тобі шубу добувати, головиха мая норкову, а ти будеш мати ше з крутішого звіра.
– Йой, Міхайле, вважєй, бо ти вічно шос знайдеш на свою… крижі.
– Іди, бим тебе не видів, не каркай на дорогу… І дивисі, по селі не ляпай, бо позавидуют тай справа зірвесі…
Обріз замотав в катрани і поклав на самий спід ругзака… Добралисі ми файно, поїздом з Городенки до Коломиї, потім до Ворохти. Війшли з поїзда – кругом краса, гори, чисте повітрі, гудє бензопили… Спитали якогос гуцула, де в вас водісі ведмеді?
А він каже:
– Хлопці в нас тут ввечір, як понапиваютсі, то всі, як ведмеді… Але якшо вам треба справжного ведмеді, того вуйка з лісу, то вам треба йти аж за ту гору, потім в долину, і ше раз в гору… Там під вівернутув старов смереков є барлога і ведмідь спит… А нашо вам ведмеді, хлопці?..
– Ми журналісти і хочем в него інтерв’ю взєти… Бувайте здорові, вуйку!
– Ідіт здорові, хлопці, але дивітсі, шоби вам чєсом сніг падав на чоло і не топивсі.
– Шо? Шо?..
– Щісливої дороги, ведмедеви вітанні від вуйка Йвана…
На тім сі розійшли. А ми з кумом зачєлисі дерти в гору. Погода файна, морозец бере. До вечора перейшли гору. Розклали табір. Віпили, з’їли по тушонці. Вночи дуже вили вовки. То ми сі з кумом тулилисі один до одного, як закохані в першу шлюбну ніч. Вночи я думав, шо коло Ганьки, тай три рази сплячий закідав на кума ногу… Кум боронивсі. На ранок троха тріслисі, але встали, віпили для согріву і рушили. Дес за паров годин дійшли ми до того місці… Дійсно, не збрихав гуцул… Є повалена смерека і барлога під нев. Звідти йде пара і всередині чути, як хропе ведмідь… Подивилисі ми з кумом один на одного. Віпили з фляги для сміливости…
Кажу:
– Куме! Я стаю тут перед барлогом, з обрізом… Ваша задачі віманити ведмеді з барлоги…
– А як я буду його віманчувати?
– Куме, чо ви тупите? Таже візміт патик тай поштуркайте… А потім відбігайте, за вами вібігая ведмідь, я стрилєю і всьо… Поняли?
– Та поняв, лиш ви стрілєйти добре, і у ведмеді, а не в мене…
– Куме, в мне глаз-алмаз. Не терендіт, бо ше треба шкіру знего здерти і додому добратисі.
Кум зачєв штуркати… Дюхав, дюхав, аж за десєтим разом попав – або в око, або в ше якес болюче місце, але ведмідь так зарикав, шо гори здригулисі,..
Я зразу вчув запах… кума… Той запах навіть перебив запах ведмеді. Розсунулосі ріщі і звіддти показаласі величезна голова. Тепер кум учув мій запах, а потім крикнув “Куме, стрілєйти!”
Я натиснув на курок, шос клацнуло, і ні диму ні кадила осєчка… Тепер ми з кумом обмінялисі запахами, аж ведмідь скрививсі, але від цего він не передумав блище знайомитисі з нами, блище. Зарикав, ше раз і зачєв вілазєти з берлоги… Я знав, шо кум добре бігав у школі, но не думав, шо аж такі так, а ше не думав, шо можу йго передогнати в горб. Але коли я пообзиравсі на зад, то поняв, шо ведмідь тренірувавсі тоже не один день. Кум перший скочив на смереку, а я на другу. У мене з страху віросли нігті і я дерсі, як білка. Кум віліз вище від мене. Бо в него вища смерека… Ведмідь зразу кинувсі до мої смерекі і зачєв лізти до мене, але йому ніяк не віходило, бо стовбур підомнов був чисто мокрий, то він сі сунув.
Потім він взєвсі до кумової смерекі . А кум як назло був вбраний в брезентові штани, то волога не просочуваласі через них, то ведмідь доліз до кума і втрутив його з смерекі. Кум упав пляцком, певне з страху зумлів або прикинувсі мертвим… Ведмідь кинувсі до него, але коли понюхав, то скрививсі, зачєв пчєхати. То захисний запах кум відав такий, шо я вчув на смереці.
Накидав ведмідь на кума ріщі і снігу… Припорпав, би не смерділо. І знов взєвсі до мої смереки… Дєкувати богові, шо я добре попив.., перед охотов. З мене файно виділяласі захисна рідина і ведмідь сунувсі… З декілька підходів він сі змучив, навалив на кума купу, а купа була дай боже, бо ведмідь ше з осени не йшов на двір… Тай пішов звідки прийшов… Кєшко було відорвати пальці від смереки, бо загнав їх аж під кору. Але дес через годину я зліз.
Відпорпав кума. Відтер снігом. Лишилисі ми без нічого, всьо коло барлоги погубили…
– Може вернетисі, куме?
– А йдіт ви на дітчу маму, я вже штуркав…
– Куме, а чо ви так воняли?
– Та то я з злости. А ви думайте, шо від вас пахло?
Йой зачєли ми іти, лізти, мокрі, голодні, підерті, ледвим дойшли до полянки, а там копиці сіна. Йой, куме, давайте залізимо в сіно тай погріємсі троха?Залізли, гріємсі… Дивлюсі, кум закурив…
Кажу:
– Куме, не куріт в сіні.
– А то шо моя сіно!
– Йой, куме, горимо!
Копиці сі ймила, і вбранє на нас сі ймило, качеїмсі поземли…
Але дивимсі – з гори біжє люди з патиками, кажу:
– Хто це куме?
– Та це певно люди біжє сі гріти, ади, як сіно файно горит…
Йой, як ті люди прибігли до нас, як зачєли сі гріти. Як зачєли нами сі кішити, кажут:
– А ви, курва, за шо нам сіно спалили?
Я не знаю, як кум, але я давно такий битий не був. Гнали вони нас певно паров кілометрів. І паров раз доганяли і сі гріли.
Через п’єть днів ми такі добралисі додому. Обгорені, обкоцані, кум шей обморозив вуха. Прийшли серед ночи. Гані не впізнала і не пустила до хати. Кумова жінка тоже. Ночували в стайни. На ранок, ше вдосвіта, Ганька не роздивиласі, думала, шо то злодії зайшли корову красти… Дала мені шуфлев по чолі, а кумови забила гралі в ногу…
Відійшов я… Жию… Лиш селом не можу перейти, бо всі сі питают:
– А де шуба Міхайле?
Та малпа всім розляпала… Най ходе тепер у куфайці. Я її дам Світське життя… Лиш би вже той ведмідь перестав снитисі і ті гуцули…
До теми:
Як вуйко Місь в Чорткові лікувавсі
Як вуйко Місь на відпочинок літав
Оповів: Роман Дронюк.
Читайте поширюйте, лиш не забудьте згадати автора, бо вже об’явилисі, автори моїх небелиць… А ше ліпше бисте скинулисі мені по п’єтці то віпустив би книжку, то малисти би шо читати…
вуйковий рахунок.
4188370100836090 Raiffeisen BANK AVAL
коли лиш шось капне, буде нова небелиці. А коли шос більше, то вуйко присвятит тому хто кинув… А ви, як думали… “
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини