“Хочеться прокинутися і зрозуміти, що мені все це приснилося. Я, правда, не знаю, що відповісти на питання: «А це правда?» своїм друзям з інших країн…”
Про це на своїй сторінці у Facebook пише український телеведучий та мандрівник Дмитро Комаров:
“Особливо з Китаю – чудовим і дуже гідним людям, які зараз опинилися в дуже складній ситуації. Як зараз пояснити, що у нас насправді дуже відкриті, добрі і гостинні люди? А те, що вчора показували по всіх телеканалах світу, не говорить про країну і націю в цілому. Що протестували сотні людей, а не тисячі. І то, не без допомоги провокаторів. Що камінням кидали лише кілька людей.
Кожному, хто проти евакуації, можливо в силу нестачі інформації, хочеться сказати одне. Будь-яку ситуацію спробуйте приміряти на себе. Уявіть, що в Ухані виявилася ваша мама, і ви вже більше місяця на нервах, чекаєте, коли вона зможе повернутися додому. Уявіть, що там за контрактом працює ваша рідна, улюблена сестричка. І живе вона в Китаї з маленькими дітьми. Що вона пережила страшний місяць, намагаючись вивезти дітей додому. Уявіть, що в Ухані ваші дружина або чоловік, коханий або кохана, які опинилися там у відрядженні в період епідемії. Уявіть, що таке сталося з вашими найближчими і дорогими, які, як і мільйони українців, роз’їхалися по всьому світу, щоб заробляти на життя. Ви щодня телефонуєте, не спите ночами, хочете хоч якось допомогти, але це неможливо. Залишається тільки чекати і сподіватися.
І ось, нарешті, заповітний літак, ваші рідні летять додому. Летять, розуміючи, що відразу обійняти вас, притиснути до себе міцніше і поговорити неможливо – спочатку двотижнева ізоляція.
І це треба якось пояснити дітям, які теж летять з Уханю, мінімально травмувавши їх психіку, що теж непросто після життя в режимі карантину і дуже важкого і довгого перельоту спецрейсом. Але все одно і ви, і ваші рідні щасливі, у всіх на очах сльози. Повернутися додому зі складної ситуації в іншій країні – краще, що може статися.
Коли ви дійсно це представите, приміряєте ситуацію на себе, то захочете зустріти автобус не з каменем і матом, а з квітами і посмішкою. Щоб, розглянувши через вікно автобуса сотні посмішок і відкритих долонь, нашим по дорозі в госпіталь на карантин стало трішки тепліше.
Хотілося б саме таку зустріч. Це було б нормально – простягнути руку підтримки. Але нажаль. Те, що вчора відбулося – страшний сон. Я дуже хочу, щоб всі ми засвоїли з нього урок і прокинулися. Щоб таке більше не повторювалося.
А завдання служби безпеки – знайти і жорстко, публічно покарати тих, хто підливав масла у вогонь і провокував цю ганьбу на весь світ.
Дорогі українці з Уханю, ми з вами і вас любимо.
Вибачте нас за вчора. Так, всіх нас. Тому що вчора було соромно абсолютно всім, кого я знаю, без винятку. Реальне життя в цьому випадку сильно відрізняється від картинки в новинах. Ми дуже добра і відкрита нація, ми любимо вас і просимо вибачення за те, що сталося.”
Алла Гунченко для Про Львів
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини