Молоді курсанти мріяли про сім’ю, дітей і марили небом.
В жахливій катастрофі військового літака Ан-26 біля Чугуєва 25 вересня загинула майже вся 133-тя льотна група Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, вижив лише один із курсантів — В’ячеслав Золочевський. Серед загиблих були курсанти 2-го і 4-го курсів. Вони планували створити сім’ю, а перед польотом говорили, що щасливі, й обіцяли зателефонувати після приземлення, але назавжди залишились у небі, передає ТСН.
У загиблого курсанта Миколи Микитченка, який зазнав аварії під Чугуєвом, лишилася дружина Влада. Нині їй 21 рік, йому було 22 і він хотів стати цивільним пілотом. Вони дружили з дитинства, дівчина чекала його з АТО, коли повернувся — одразу одружилися і мріяли про дитину.
“Він говорив: “У нас буде дівчинка, така ж, як і ти, красива”. А я кажу: “Ні, я більше хочу хлопчика”, — пригадує вдова.
Ольга Гузь, сестра курсанта, пригадує, що її брат того дня не хотів летіти і повинен був проводжати маму на заробітки, але йому не вдалося — не відпросився.
“Казав: “Мам, я ж хотів тебе обійняти і так хотів тебе побачити”. І потім сказав, що передзвонить після польоту”, — пригадує сестра курсанта Миколи Микитченка Ольга Гузь.
Останню свою розмову з 23-річним Русланом Шереметом постійно згадує і його мама, якій син говорив про те, що щасливий.
“Мамо, я щасливий”. Це ті останні слова, які він мені сказав, і які донині у моїй пам’яті”, — каже Олена Шеремет, мама загиблого курсанта Руслана Шеремета.
А от піти в льотчики Руслана надихнув його дід, який служив в Афганістані, Грузії та Німеччині. І саме його розповіді найбільше захоплювали хлопця.
“Найбільше не те, що героїзм, а те, що відповідальні… Те, що в Афганістані сідали, зливали максимум палива, аби забрати вбитих, поранених… Каже: “Я теж хочу так”, — розповідає дідусь курсанта Руслана Шеремета Кадиржан Кахаржанов.
Закохані у небо були і в родині ще одного курсанта — 20-річного Олександра Скочкова, сина штурмана Іл-76, збитого терористами у 2014-му під Луганськом. Олександр у кадрах до фільму про батька з усмішкою на обличчі розповів, що найбільше любить небо за відчуття, для нього це була немов романтика. У тому ж фільмі мама Олександра сказала, що батько пишався б вибором сина.
Ще одного загиблого курсанта 133-ї льотної групи Дмитра Андрущенка згадують як завжди усміхненого юнака. У ліцеї, де він навчався, досі висить карта з прапорцями університетів. Саме на ній хлопець обирав заклад, де здобути омріяну професію.
“В моїй пам‘яті це була дуже світла, добра, весела, життєрадісна дитина. Він мріяв про кар‘єру військовослужбовця”, — пригадує класна керівниця Дмитра Ніна Омельченко.
Чотирьом наймолодшим курсантам 133-ї льотної групи було лише 19 років: це Дмитро Донець із Чернігівщини, Костянтин Зибюк з Хмельниччини, Олександр Клевець з Херсона, Богдан Матвійчук із Житомирщини. Їхні вчителі кажуть, що ці хлопці обрали небо ще у школі.
А от 22-річний Ростислав Булій з Львівщини про свою мрію літати нікому не розповідав. Перед тим, як вступити до авіаційного університету, закінчив економічний технікум. Водночас 20-річний Олександр Бойко з Сумщини здобував освіту в Шосткинському ліцеї-інтернаті спортивного профілю, де навчаються його брат і сестра.
Тим часом президент України 6 жовтня нагородив медаллю “За військову службу в Україні” — за самовіддане служіння українському народові та зразкове виконання військового обов’язку” всіх загиблих та одного курсанта, який вижив у катастрофі Ан-26.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини