“Мене спитали звідки прийшов в Луганськ “Русский мир”… Відповідаю такою ось задачкою…” – український письменник

“Я мог би атдихать в Сочі при “саюзе”, а в етай Украине не магу”… Мене спитали звідки прийшов в Луганськ “Русский мир”… Відповідаю такою ось задачкою…”

Про це на своїй сторінці у Facebook письменник Павло Бондаренко:



“Дано: Вісімдесяті роки ХХ століття. Брєжнєва уже немає, а Горбачова ще немає. Шахтарська родина. Мешкає в бараці.

Чоловік – забійник, заробляє від 600 до 900 рублів. Пломбір коштує 20 копійок, ковбаса – 2.20 і все таке.

Питання: чому вони не живуть у власному добротному будинку, який можна було придбати за 4-5 тисяч рублів? Чому все життя від народження, весілля і до смерті проходило в бараці, що на фото?

Відповідь дивна: не по кишені. Не накопичили.

А от чому так сталося…

Кожного місяця повторювалося одне і те саме. У день “получки” барак “гудів”. До нього тягали коньяки і шампанське ящиками. Гуляли широко, з розмахом. Знаєте, що таке торт “Шахтарський”? Його лише на Донбасі ВИЛИВАЛИ. Саме виливали, а не випікали, бо складався лише з двох інгредієнтів: чорного шоколаду та горіхів.

Тим часом поки шахтар з приятелями бухав, син викрадав з його пальта сто рублів. На третій день, коли усі гроші було прогуляно, ті сто рублів передавалися матері й решту місяця родина на них жила.

Це не вигадка, на жаль. Це реальна історія. І таких родин в таких от бараках було чимало.

Так от: “Русский мир” прийшов звідти. Із тих бараків. Звідти, де читати книжки було ганьбою. Де сини починали бухати разом із батьком з 15 років; у 18 йшли до армії; повернувшись на “дембель”, йшли на ту саму шахту; швиденько одружувалися не через кохання, а “по зальоту” й осідали в таких само бараках або панельних “хрущовках”.

І все йшло по другому колу. І так десятиріччями. Поколіннями. Одне породжувало інше.

“Я мог би атдихать в Сочі при “саюзе”, а в етай Украине не магу”.

Міг би, але не відпочивав. За все своє життя жодного разу (крім часу служби в армії) не покидав свого шахтарського містечка. А якщо профком і давав путівку, то за 21 день в санаторії він моря не бачив. Здогадайтеся, чому.

І да. На друге питання відповідь моя – Ні. Не більшість луганчан кричала “Путинприйди”. Десь третина.

Практично вся вона або фізично, або ментально походить із того умовного “шахтарського бараку”.

УВАГА!

Якщо ви цікавитеся таємницями історії своєї країни і свого народу. Якщо читання книжок для вас потреба, а не ганьба…

Пропоную свої історичні розслідування, розраховані на широке коло читачів.

Коротко ознайомитися з книгами та замовити їх можна тут (автограф гарантується): http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html
Електронні версії тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html”

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=596135744516095&set=a.135898543873153&type=3

Алла Гунченко для Україна Неймовірна

Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.