“Мене спитали звідки прийшов в Луганськ “Русский мир”… Відповідаю такою ось задачкою…” – український письменник

“Я мог би атдихать в Сочі при “саюзе”, а в етай Украине не магу”… Мене спитали звідки прийшов в Луганськ “Русский мир”… Відповідаю такою ось задачкою…”

Про це на своїй сторінці у Facebook письменник Павло Бондаренко:

“Дано: Вісімдесяті роки ХХ століття. Брєжнєва уже немає, а Горбачова ще немає. Шахтарська родина. Мешкає в бараці.

Чоловік – забійник, заробляє від 600 до 900 рублів. Пломбір коштує 20 копійок, ковбаса – 2.20 і все таке.

Питання: чому вони не живуть у власному добротному будинку, який можна було придбати за 4-5 тисяч рублів? Чому все життя від народження, весілля і до смерті проходило в бараці, що на фото?

Відповідь дивна: не по кишені. Не накопичили.

А от чому так сталося…

Кожного місяця повторювалося одне і те саме. У день “получки” барак “гудів”. До нього тягали коньяки і шампанське ящиками. Гуляли широко, з розмахом. Знаєте, що таке торт “Шахтарський”? Його лише на Донбасі ВИЛИВАЛИ. Саме виливали, а не випікали, бо складався лише з двох інгредієнтів: чорного шоколаду та горіхів.

Тим часом поки шахтар з приятелями бухав, син викрадав з його пальта сто рублів. На третій день, коли усі гроші було прогуляно, ті сто рублів передавалися матері й решту місяця родина на них жила.

Це не вигадка, на жаль. Це реальна історія. І таких родин в таких от бараках було чимало.

Так от: “Русский мир” прийшов звідти. Із тих бараків. Звідти, де читати книжки було ганьбою. Де сини починали бухати разом із батьком з 15 років; у 18 йшли до армії; повернувшись на “дембель”, йшли на ту саму шахту; швиденько одружувалися не через кохання, а “по зальоту” й осідали в таких само бараках або панельних “хрущовках”.

І все йшло по другому колу. І так десятиріччями. Поколіннями. Одне породжувало інше.

“Я мог би атдихать в Сочі при “саюзе”, а в етай Украине не магу”.

Міг би, але не відпочивав. За все своє життя жодного разу (крім часу служби в армії) не покидав свого шахтарського містечка. А якщо профком і давав путівку, то за 21 день в санаторії він моря не бачив. Здогадайтеся, чому.

І да. На друге питання відповідь моя – Ні. Не більшість луганчан кричала “Путинприйди”. Десь третина.

Практично вся вона або фізично, або ментально походить із того умовного “шахтарського бараку”.

УВАГА!

Якщо ви цікавитеся таємницями історії своєї країни і свого народу. Якщо читання книжок для вас потреба, а не ганьба…

Пропоную свої історичні розслідування, розраховані на широке коло читачів.

Коротко ознайомитися з книгами та замовити їх можна тут (автограф гарантується): http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html
Електронні версії тут: http://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html”

Мене спитали звідки прийшов в Луганськ "Русский мир". Чи правда, що більшість луганчан кликали Путіна?Відповідаю такою…

Gepostet von Павло Бондаренко am Dienstag, 21. Januar 2020

Алла Гунченко для Україна Неймовірна

Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.