Про бабу, діда і двері

Полягали дідо з бабою спати…
Баба:
– Чуєш, нє? А ти двері замкнув?
Дідо, крізь сон:
– М-м-м,.. та замкнув,.. замкнув…
– На верхній ключ замкнув?
– Ая,.. і на верхній…
– А на нижній?
– І на нижній…
– А верхню зачіпку накинув?
– Ая, накинув. Спи вже…
– А нижню защіпку?
– І нижню так само. Давай вже спати. Мені зранї вставати на косовицю…
Десь за хвилину баба знову:
– Чуєш, нє?
Дідо у відповідь починає делікатно хропіти. Баба легонько штурхає діда ліктем під бік…
– А ти ключ їден раз провернув, чи два рази?
Діда, тагі-би пйорун трасьнув.
– Та ти дась ми’ сї виспати, ти,.. нендзо їдна!!! Всі ключі провернув по два рази! Спи давай, бо ми зара шляк трафит!..
– А засувку до кінцє запхав?
Дідо, знову крізь сон, миролюбиво:
– М-м-ммм,.. ая, засунув до кінцє…
– А коцюбов двері підпер?
Дідо, позіхаючи:
– Нє-а, не підпер…
Баба зривається на рівні ноги, плескає долонями так, аж ся руки вигинають:
– Ну певно, шо так!!! Заходьте всі, хто хоче,.. беріт всьо шо хочете! Робіт зі мнов всьо шо сї хоче!..

Оповів: Любомир Коваль

Comments

comments