Село, неділя. Рано-ранесенько, ще туман не впав.
А на призьбі біля однієї хати вже сидить декілька жіночок старшого і більше віку і чешуть язиками. Із сусідньої хати виходить здоровий хлоп, на ходу заправляючи сорочку в штани.
– О! диви-диви, в Гандзі ночував, – пробурмотіла наймолодша… Десь за пів-години з тієї ж хати виходить кобіта.
– Слава Їсусу Христу, сусідоньки!
– Слава навіки!
– Йой-йой-йой, як я тєжко хорую. Голова болит, крижі болять, в колінах шось хрустить, під серцем штрикає…
– Та Гандзю, та бійся Бога! – каже найстарша, – від тебе кожного ранку інший хлоп виходить, яка ж ти хора…
– Нє, ну ви подивітьсї, які ті українці в нашому селі прикрі і злостні. Маю їдно здорове місце, і то ми всі заздрять…
Оповів: Любомир Коваль
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини