У будинку номер 3, що у Кривому провулку, вимкнули воду. Приїхав екскаватор, викопав у дворі яму завглибшки як баскетболіст, шукав труби, але не знайшов. Робітники подивилися у яму, засмутилися, плюнули і вирішили покінчити з археологією до ранку.
Дядько Петро пізно увечері йшов додому і впав до ями. Він не знав, що вона є у дворі, просто йшов навпростець і знайшов її. Щоправда, робітники поставили огородження спереду і ззаду ями, але ж ніхто не припустив, що дядько Петро зайде з флангів.
Коли дядько Петро опинився унизу, він одразу ж захотів на волю, в степи України, але не склалося. Тоді дядько Петро почав горланити те, що й годиться горланити людині, коли вона падає до ями. Ви знаєте всі ці слова, я не буду нагадувати.
Від знайомих словосполучень рідної мови прокинулися сусіди, вийшли на балкони, всім хотілося зрозуміти, звідки йде трансляція. Жива істота, що потрапила до пастки, завжди викликає жваву зацікавленість у своїх братів. Всім вкрай цікаво, як вона звідти буде вибиратися. Якщо істота ще й матюкається – від цього шоу тільки виграє.
Потім з будинку вийшов дядько Борис, щоб простягнути стражденному руку допомоги. Дядько Петро потягнув за цю руку і рвучко приземлив рятівника на себе. Вони стали горланити дуетом, хоч і трохи несинхронно. Дядько Петро звинувачував дядька Бориса у нестійкості. Дядько Борис теж знайшов якісь аргументи, дуже переконливі, які в основному стосувалися генетичної неповноцінності дядька Петра. Потім вони якось порозумілися-таки, один підсадив іншого і обидва помалу вибралися на поверхню планети. Глядачі на балконах, які очікували вищого градуса драми, розійшлися розчаровані.
Наступного дня, ближче до вечора, робітники з екскаватором повернулися знову. Виявилося, що вчора копали не у тому місці, тому ясно, чому нічого не знайшли. Яму у дворі закопали, і викопали нову, цього разу з боку вулиці. Вже на півтораметровій глибині почали траплятися рештки похованої цивілізації, зокрема телефонний кабель. Кабель став жертвою розкопок, перш ніж його хтось помітив.
Після короткого обговорення вирішили зупинитися на досягнутому і піти геть. Був вечір, а складні рішення краще приймати на свіжу голову.
Ви вже здогадалися, правда ж? Пізно увечері дядько Петро йшов додому.
Він пам’ятав, що у дворі будинку пантрує двометровий отвір і вирішив обійти будинок з іншого боку. Вранці, коли він виходив з дому, яма у дворі ще була, а на вулиці ями не було. Дядько Петро не знав, що за його відсутності приходили робітники і поміняли ями місцями.
Він знову впав вниз до ями і знайшов там порваний телефонний кабель. Якщо хто не в курсі, у момент виклику напруга у телефонній лінії сягає 110 вольт, саме у цьому полягає таємниця, чому зв’язківці не люблять зачищати дроти зубами. Дядько Петро, падаючи, зумів намацати кабель руками. Так збіглося, що цієї миті хтось намагався додзвонитися до третього будинку у Кривому провулку. Кабель було пошкоджено, до телефонного апарата виклик не дійшов, його прийняв дядько Петро.
Колись дуже давно дядько Петро отримав кваліфкацію електрика у ПТУ, там йому розповіли, що робити, якщо трапилося коротке замикання людини з електрикою. Саме цієї миті йому стала у пригоді освіта. Дядько Петро видобув з горлянки звуки злиття людини зі збудженою телефонною лінією. Цього разу йому не знадобилася допомога дядька Бориса аби вилізти з ями. Отримавши заряд бадьорості, дядько Петро одним стрибком здобув переконливу перемогу над гравітацією. У попередній ямі йому було набагато затишніше. Коли він опинився нарешті поза ямою, дядько Петро наклав на археологів таке складнопідрядне прокляття, що Тутанхамон помер би від заздрощів ще раз. Весь подальший маршрут дядько Петро пройшов тримаючись однією рукою за стіну, а ногами намацуючи грунт перед собою. Навіть у під’їзді він про всяк випадок обмацував кожну сходинку. Він вже не був ні у чому певен.
Наступного ранку, одразу пообіді, до будинку номер три у Кривому провулку повернулися робітники. Вони хотіли закопати учорашню яму, але у ній сиділи розлючені зв’язківці з місцевої телефонної станції. Дуже злі. Спалахнув конфлікт. Зв’язківці порадили робітникам шукати свої труби у іншому місці, неподалік від фаллопієвих.
Робітники не стали ходити так далеко, просто викопали ще один шурф на п’ять метрів лівіше попереднього. Цього разу труби знайшлися. Робітники дуже зраділи, дуже захопилися і прокопали траншею, довжелезну наче дебелий удав. Траншея перетнула тротуар і захопила навіть трохи дороги. Для зручності пішоходів через неї перекинули місточок з трьох дощок. Унизу, під дошками, хлюпотів Північно-Кримський канал (коли у ньому ще була вода).
Як і зазвичай, пізно увечері дядько Петро йшов додому.
Взагалі, будні електрика закінчуються о шостій-нуль-нуль, після шостої дядько Петро вільний наче Анжела Девіс. Але так склалося, що у понеділок дядьку Петру видали зарплату. Електрик теж людина. Він слабкий. Він не може опиратися спокусі придбати півлітру і спожити її внутрішньоутробно. Тому дядько Петро повертався додому пізно. Була відьмина година, на небі світив місяць і у місячному сяйві просто перед дядьком Петром раптово з’явилася траншея.
Якби це трапилося на день раніше, він без жодних вагань впав би у неї. Але сьогодні всі почуття дядька Петра були загострені, він знав про підступність трубокопачів і був морально готовий до траншей. Дядько Петро пройшов місточком граційно, наче місс Всесвіт подіумом, тільки з перегаром і неголена. На тому боці подіуму дядько Петро вигукнув: Ха! З’їли, землерийки?
Коли мудрий цар Соломон казав, що гордість передує падінню, він мав на увазі конкретно дядька Петра. Засліплений гординею, дядько Петро зробив кілька кроків і впав до ями з телефонним кабелем.
Буквально за мить про цю його пригоду знав весь дім. Падаючи, дядько Петро поламався у тонкому місці і у свій крик вклав усю експресію, на яку здатен сорокарічний електрик.
На балкони вийшли заінтриговані сусіди. З окремих звуків та словосполучень їм вдалося відновити суть того, що коїться, хтось викликав швидку. Поки вона їхала до Кривого провулка, дядько Петро встиг збагатити українську мову шістьма новими дієприкметниковими зворотами і провідмінювати слово «яма» в одинадцять різних способів.
Приїхав лікар, посвітив у яму фарами, вразився, наскільки низько може впасти людина. Дядька Петра видобули з ями і красиво упакували у гіпс.
Наступні два місяці дядько Петро нагадував округлими формами порцелянову кицю. Перший тиждень він пекельно хотів випити, решту часу він марнував мріючи почухатися. Під гіпсом дядько Петро зрісся так як треба, і коли його вийняли назовні, він одразу пішов і купив півлітру. Накопичилося багато справ, він намагався надолужити.
А рівно за тиждень у будинку номер 7 у Кривому провулку пропала вода.
Приїздив екскаватор, шукав труби.
Не знайшов…
Автор: Олексій Березін (рос)
Переклад: – Роман Коляда
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини