Іван Панасевич – старший лейтенант Збройних сил України, ветеран АТО, Герой України… 25 листопада йому виповнилося б 30 років, але ворожа куля обірвала його життя при звільненні села Красне у 2014 році. Своїм тілом він закрив двох побратимів, завдяки чому вони залишилися живі.
“Сьогодні Йому могло би бути 30…
Іван Пасевич
“Батя”..
25 листопада 1989 р., с. Залізниця, Любешівський район, Волинська обл. – 16 серпня 2014 р., с. Красне, Краснодонський район, Луганська обл.)
Старший лейтенант, заступник командира роти 80-ї ОДШБ
Поліг як справжній командир, накривши своїм тілом 2-х побратимів,
завдяки чому вони залишилися живі. Тоді, зараз з Іваном, загинули ще дев’ять бійців ЗСУ!
Залишились Батько – Григорій Павлович, мати – Олена Іванівна, дружина – Олена Вікторівна, донька Марійка!
– ” Коли ми познайомились, Івану було лише 22. Він був курсант-десантник, старшина роти. І попри свій юний вік він був зрілий і відповідальний Чоловік!
Але, я все одно «грузилася» через різницю у віці. А він мене заспокоював, як завжди включаючи клоуна, що от в тридцять він вже точно буде напів сивий, напів лисий, бо ж у нього робота така…
І тоді мені здавалося, що реально, коли йому виповниться 30 ми станемо ровесниками. Саме цю дату я думала, як ми будемо святкувати гучно з друзями…і нашими дітьми…
З найбільшим теплом я згадую наші сімейні вечори, ми любили вечеряти усі разом (навіть якщо після служби він приходив об 11 вечора), ми все одно усі збиралися на кухні, навіть Машуньку в люльці приносили і разом пили чай! Готувати чай ТАК вмів лише він, і завжди робив це саме він. Коли Іван загинув, я роки три не пила вдома чаю… не могла…
Йому могло б сьогодні бути 30… але він не полисів, не став сивим… У нього були мрії, які він не встиг втілити у життя… У нього було щасливе життя, яке він свідомо готовий був віддати (…віддав) за такі от милі сімейні вечори кожного з нас у моїй країні…
Його називали Батя… Іван Григорович… Ваня…. Він був відповідальним за безпеку і життя кожного, хто опинявся поруч: полковник то, чи солдат, чи навіть кошеня!) Він мав шану до тих, кого цінував! І відверто демонстрував зневагу до покидьків! Він завжди у всьому відчував себе крайнім (НІХТО КРІМ НАС) і ніколи не був егоїстом.
Кажуть, людина живе допоки живе пам`ять про неї… Втілюйте мрії тих, хто не встиг! Розповідайте про них!!! Репост вітається
P.S. З радістю сьогодні питиму чай, хто бажає скласти компанію, запрошую!” – Олена Пасевич © дружина Героя.”
https://www.facebook.com/groups/512690735924579/permalink/713413439185640/
Алла Гунченко для Україна Неймовірна
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини