Птахи, дельфіни та коти: в ЦРУ розсекретили документи часів Холодної війни

Центральне розвідувальне управління США розсекретило документи щодо використання тварин під час холодної війни з Радянським Союзом.

Про це повідомляє Укрінформ.

Програма з з вивчення і тренування тварин з’явилася в 1960-х роках та отримала назву Tacana.

Програму поділили на три частини: перша займалася птахами, друга — дельфінами, третя — кішками та собаками.

Таким чином, ЦРУ намагалося відслідковувати радянські підводні човни, а також сліди радіоактивної або біологічної зброї, встановлюючи спеціальні датчини на дельфінах. Крім того, спецслужби вживляли у тіло котів шпигунський пристрій, цю програму називали «акустичне кошеня».

Собаками працівники ЦРУ намагалися керувати дистанційно за допомогою імплантів.

Агенти також навчили голубів вставляти і витягати невеликі предмети з підвіконня. Одного разу його використали під час місії – успішно причепила пристрій для прослуховування до птаха, але з нього у підсумку не змогли отримати жодних даних.

Найбільш успішними, за даним документів, досліди виявилася із голубами. До них прикріпляли камери, налаштовані на автоматичне фотографування. Приблизно половина зі 140 фотографій виходила гарної якості — краще, ніж знімки тодішніх супутників.

Коштувала ця програма 600 тисяч доларів.


Розповідь про те, як часто ми боїмося змін, не підозрюючи про приховане щастя

Слава Се — відомий блогер і письменник. Чоловік має талант влучно, дотепно й іронічно описувати те, що відбувається в житті звичайних людей. Він батько 2 донечок, тому його розповіді такі близькі всім батькам. Сьогоднішня історія, як і завжди, не обійшлася без гумору, адже саме він так часто допомагає нам впоратися з мінливістю долі.

Ми в Тутка завжди раді ділитися позитивним настроєм, тому публікуємо історію, яка підніме настрій і змусить подумати про вічне одночасно.

Одна доросла дочка ходила сумною. Її абстрактний батько запитав:
— Чому ти сумна?
— Розумієш, ми начебто оберігалися… — відповіла дочка.

Все стало вмить блакитним і зеленим. Проминули апатія і зубний біль. Подорожувати перехотілося. Зник інтерес до розвитку дачі. Запас грошей з нормального став мізерним.

Щоб стати батьком, досить привітати з 8 Березня перехожу жінку.
Щоб НЕ стати дідом, треба носити намисто з людських вух і раз на місяць бігати по району із закривавленою шаблею.

Знайомий мафіозі каже: женихи його дочки навіть квіти дарують в костюмі радіаційного захисту.
Наш абстрактний батько не вступив до мафії, коли кликали. І тепер пожинав плоди. Він сказав дорослій доньці:
— Давай без дурниць. Що принесеш — все буде наше. Дитина — це не кінець світу, попри ознаки.

Батько згадав, як готувати домашній сир з бананом. І що Хаґґіс краще від Памперс. І якщо у дитини холодні долоньки — температура росте.
Він задумав собі переклеїти шпалери. Ліжечко купити за оголошенням. Записатися до дитячого садочка. Домовитися про змінний графік на роботі. Гуляти з коляскою зібрався в сквері за школою, де брудно, але багато дерев.

Жінки люблять глибокі фрази. Речення: «Ми начебто оберігалися» крутіше від роману «Гордість і упередження», в якому за 600 сторінок жодної дійсно незручної ситуації, а лише жарти й танці.

Також жінкам подобаються подвійні стандарти. Наприклад, жарт про бурундуків. Нагадаю:
«Абстрактна жінка сказала чоловікові:
— Юро! У нас дві смужки!
— Дві смужки? Ти купила бурундука?»
Тут чоловіки знизують плечима, тому що не знають, як виглядає тест на вагітність. А жінки регочуть.

Через три дні доросла дочка повідомила своєму абстрактному батькові:
— «Бурундука» не буде.
Зауважте, ця фраза крутіша від вже двох романів. У ній спочатку все почалося, а потім все закінчилося.
А батько вже зробив подумки ремонт, розмістив ліжечко, склав меню, де 100% вітамінів. Він приготувався не спати до 2024 року. Вчетверте закінчив школу (теж подумки). Викохав з «сюрпризу» хокеїста або балерину.
Ціле життя раптом розвіялося. Знову можна було їхати на дачу, пиляти стару яблуню. Тільки навіщо це все без «бурундука»?

Тепер якщо запитати, як він провів вихідні, абстрактний батько знеможено тупиться обличчям в стіл. І мовчить. Він не вміє висловлюватися так об’ємно і багатозначно, як це роблять жінки.


24 серпня – День незалежності України: як це було

den_nezalezh.jpg (86.79 Kb)

Цього знаменного дня не було б, якби не події, які стались напередодні. Почались вони із потужного вибуху на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Саме ця дата на думку істориків і стала початком руйнації могутньої імперії СРСР, яка займала 1/6 земної поверхні. Мирний атом і віра у всемогутність влади похитнулась після цієї техногенної катастрофи.

Через кілька років, а саме у серпні 1991 року виникла ще одна важлива подія – спроба державного перевороту в СРСР, коли самопроголошений «Державний комітет з надзвичайного стану» (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. Бурхливі події кількаденної тривалості стали доленосними і для України – 24 серпня було проголошено Днем незалежності України.

Історію України прийнято відраховувати з моменту створення Київської держави в IX столітті.

Після занепаду цього державного утворення і розпаду на дрібні князівства, в XVII столітті утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця XVIII століття, після чого, аж до XX століття, незалежної української держави не існувало.

Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила «Акт проголошення незалежності України», який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України». У ній зазначено:

«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє:

1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність».

І хоч дехто жартома чи саркастично зазначає, що свято більше схоже на день незаможності, адже українці заслуговують жити краще, все одно це свято вкрай важливе для усвідомлення того, що Україна як держава визнана незалежною.

den_nezalezh2.jpg (111.98 Kb)

Україна – то не звук і не просто слово,
Україна – серця гук, солов’їна мова,
Україна – то земля, вкрита стиглим житом,
Що так сонячно сіяє під небесним німбом!
Україна – то сади, їх рясні щедроти,
То настояні меди у духмяних сотах!
Україна – то отця мудрі настанови,
Україна – то серця, сповнені любов’ю!
Україна – то дитя на руках у мами,
То одвічні відкриття брам у світлі храми!
Україна – це і ти, це – і я, і всі ми
Осяванні з висоти Божими очима!
За День Незалежності!

 

За матеріалами korali.


Цікаві традиції, звичаї та обряди українців, які пов’язані з житлом

Зараз у селах планова забудова, а раніше вільно обиралося місце, де будуватися

За матеріалами архівів чи згадок старих людей знаємо, що були певні традиції вибору місця для житла. За деякими уявленнями, його повинна була вибрати свійська тварина, яка, зазвичай, лягає тільки в гарних місцях.

Окрім того, місце обирали за допомогою покладених на ніч речей, перевіряючи чи з’явиться на них роса. Ніколи не будували хату на перехресті, бо там могли “діяти” відьми, туди кидали “погані” гроші, тобто це було “нечисте” місце.

Не рекомендували зводити житло там, де було кладовище, де був зруйнований храм, де в дерево влучила блискавка.

Будівництво житла

Сам процес зведення житла відбувався за участі майстрів та толокою, завдяки взаємодопомозі громади. Для всіх помічників господарі готували велике частування. Були й винятки. Наприклад, на півночі Чернігівщини, де переважала зрубна хата з нештукатуреними стінами, толоки не робили, обходились власними силами або роботою найманих спеціалістів.

Існувала традиція на кутах майбутньої хати закопувати монети, певні предмети побуту, щоб господарі жили щасливо, завжди мали гроші. Великого значення надавали такому етапу будівництва, як вкладання сволоку. На цій великій балці трималася фактично вся стеля. З метою охорони будинку, на сволоках зображували хрести. Крили хату або самі господарі, або ж запрошували умільців. Кінець будівництва знаменувало обрядове деревце, що встановлювалося на горищі.

Ставлення до майстрів-будівельників

Майстрів дуже шанували, у процесі зведення старалися їх не нервувати, обов’язково пригощали обідом, а увечері після закінчення робіт могли і чарку налити.

Уявлення про домовиків

Коли входили у новобудову, то хорошого домовика зі старого житла прагнули перевести сюди. Дехто вважав, що він сам переходить за господарями, а деякі спеціально брали певні речі зі старої хати, запрошували домовика.

Ставлення до домовика було двояким, бо цей дух міг робити або щось хороше, або й зашкодити. Коли у хаті творилося щось неладне, то ставили на порозі мисочку з молоком, щоб задобрити і підгодувати домового. Коли у житлі щось загубилося, то господарі прив’язували до ніжки стільця шматочок тканини, примовляючи: “Ти цю річ забери собі, а оту поверни мені”. Та, переважно, люди вважали домового добрим. Щоб побачити домовика, необхідно було у Страсну п’ятницю принести у дім з церкви запалену свічку.

Інші духи хати

У хаті могли жити й інші духи, квартируючись, найперше, у просторі печі. Це було місце домашнього вогнища, що наділялося сакральністю ще з прадавніх часів. Люди вірили, що якщо кидають у вогонь їжу, то вони віддають цей харч своїм предкам. Відголоски таких уявлень зберігалися і в ХІХ, і в ХХ ст. Наприклад, біля печі господарі залишали страви на Різдво, віддаючи данину померлим родичам. Деякі старожили казали, що за піччю живе спеціальний дух – “запічник”. Щоб його не прогнівити, піч старанно доглядали, обов’язково білили.

“Правила поведінки” у домі

Щоб у домі добре жилося, необхідно було, по-перше, задобрити усіх духів, котрі там проживають, і, по-друге, треба за будинком дуже слідкувати. Вважалося, якщо у хаті неохайно, то й життя буде неохайним. Стежити за порядком у домі було обов’язком жінок. Щотижня (деякі рідше) вони натирали долівку, часто підмазували стіни, особливо перед святами.

Освітлення житла

Раніше житло освітлювалося за допомогою світоча чи каганця. Світоч – це дерев’яна труба чотирикутної форми, що опускалась до середини кімнати, і на неї чіпляли решітку, де вкладався вогник.

Речі-обереги у хаті

Візерунки на рушниках (Дерево Життя, солярні знаки) мали оберегову функцію, захищали людину від всілякого зла. Хата була мікрокосмом людини, де та робила все, щоб їй добре жилося. На божнику, окрім ікон, зберігалося освячене зілля, складалися свічки. Злі сили проникали у цей внутрішній простір із зовнішнього, “чужого” світу, з вулиці.

Захист від них – обходи обійстя зі свічкою, підкова на щастя. Прорізи для дверей та вікон – це найбільші “зони ризику”, через які могло просочуватися щось нехороше, і тому їх слід найбільше охороняти. Звідси й заборона передавати будь-що через поріг. Прорізи дверей прикрашалися різними символами, оберегові знаки мала й різьблена лиштва над вікнами.

Прощання з домом

Коли людина помирала, то рідні були зобов’язані допомогти душі успішно покинути свій дім. Адже за певних обставин вона могла повернутися туди злим духом. Щоб убезпечитися від цього, у хаті, де був покійник, закривали всі дзеркала. Мерця виносили з хати вперед ногами, щоб той більше не повернувся. Коли тіло винесли, у хаті необхідно було символічно прибрати.

Отже, оселя для українців значила досить багато. Щоб у хаті гарно і в достатку жилося, вони дотримуватися низки звичаїв ще під час її будівництва, постійно віддавали шану духам дому, стежили за порядком у будинку, завдяки низці оберегів захищали його від зовнішнього “злого” світу.

За матеріалми Всвіті.


Що такого було в жінці, заради якої британський монарх відмовився від корони

У 1936 році король Великобританії Едуард VIII зрікся престолу, щоб одружитися з жінкою, яку кохав. Якби не цей крок, Єлизавета II ніколи не стала б королевою, а сучасна історія британської монархії виглядала б зовсім по-іншому. Вчинок Едуарда прикував увагу всього світу до його обраниці Волліс, і правду від недобрих пліток про неї важко відрізнити.

Ми в Тутка зацікавилися цією історією кохання і вирішили з’ясувати, як все було насправді.

Бессі Волліс Ворфільд народилася в 1896 році в США. Її мати була дочкою біржового маклера, а батько — з сім’ї торговців. Через 5 місяців після народження дочки він помер. Дитинство Бессі пройшло в благородній бідності: грошей катастрофічно не вистачало, але її мати не бажала визнавати свого становища і влаштовувала гостям настільки пишні застілля, що витрати перевищували прибутки. Дядько Бессі Соломон Девіс Ворфільд допомагав їм грошима.

Навчання в школі для дівчаток Олдфілдс, найдорожчій в Меріленді, теж оплатив дядько Бессі. Її подругами були дочки політиків і бізнесменів. Однокласники казали про Ворфільд: «Вона була яскравою. Яскравішою за всіх нас». Ім’я Бессі їй не подобалося, тому що було простакуватим, і дівчинка вирішила, що тепер вона буде просто Волліс.

Метою школи було підготувати юних леді до життя, і першочерговим завданням після випуску кожна з них вважала вийти заміж. Якщо дівчину вже 2-3 роки тому вивели у світ, а пропозицій руки й серця не надходило, це виглядало підозрілим. Через фінансовий стан сім’ї для Волліс знайти чоловіка було нагальною потребою.

Вперше дівчина вийшла заміж у 20 років, за пілота на 7 років старшого за неї. Після весілля вона звернула увагу, що чоловік зловживає спиртним. До такої міри, що одного разу піднявся в небо в нетверезому стані й впав у море.

Чоловік був жорстоким і прив’язував її на час своєї відсутності вдома. Терпіння Волліс вистачило на 5 років: вони розходилися, потім знову намагалися зійтися, але врешті розлучилися. Вона довго не подавала на розлучення, ніби сподівалася, що все налагодиться.

Після розлучення Волліс намагалася писати статті про моду, але ідея не вдалася, і вона влаштувалася продавчинею будівельних лісів. А через рік вийшла заміж за Ернеста Сімпсона, власника судноплавного бізнесу.

Він привіз дружину до Лондона, і його сестра ввела місіс Сімпсон до тогочасного вищого товариства. У Волліс з’явилося нове коло спілкування, і в 1932-му подруга познайомила її з принцом Уельським — майбутнім королем Едуардом VIII. За іронією долі, цією подругою була леді Фернес, з якою принц перебував в особливо близьких стосунках.

Едуард (близькі називали його Девідом, всього у принца 7 імен) був привабливим блакитнооким блондином і був популярним серед жінок. До моменту знайомства з Волліс у нього було кілька дуже близьких подруг.

Спадкоємця престолу з ранніх літ готували до політичної діяльності, він встиг взяти участь у Першій світовій війні. У 1920-1930-х активно їздив по країні, спілкувався c народом, шукав способи боротьби з безробіттям. Його популярність була такою ж, як в Едуарда VII, його діда, коли той був принцом Уельським, або навіть більшою.

Але принц все частіше намагався втекти з офіційного світу: у нього був дім, подарований батьком, і там Девід займався садівництвом, став експертом у вирощуванні троянд. Його самотність порушували лише люди, яких він вважав друзями.

Сімпсони лише за рік знайомства з Девідом стали постійними відвідувачами маєтку. У відповідь пара запрошувала принца до себе додому, а він кликав їх з собою в різні поїздки, від яких містер Сімпсон часто відмовлявся через зайнятість. Тому в подорожах з принцом Волліс супроводжувала її тітка, яка швидше за інших розгледіла «любов у кожному його погляді».

У своїх мемуарах Волліс згадувала, що в якийсь момент вони «перетнули межу, яка знаменує собою невизначений кордон між дружбою і любов’ю». Стосунки пари швидко просочилися у світ і обросли величезною кількістю пліток.

Девід був настільки одержимий нею, що знайомі називали його ледь не кімнатною собачкою місіс Сімпсон. Він фарбував їй нігті, сидячи навпочіпки; защіпав ремінці взуття, не бентежачись присутності слуг. Писав їй листи, повні обожнювання і довіри; обсипав коштовностями, частина з яких могла бути подарована виключно королеві.

Біографи трактували їх стосунки схожими на спілкування матері та сина: «Його листи до неї інфантильні, вони просять любові й захисту. Її — розумні та ласкаві. Листування найбільше схоже на діалог між люблячим, мудрим батьком і самотньою дитиною».
Принца можна зрозуміти. Виховання монарших осіб зводилося до того, щоб максимально підготувати їх до майбутнього царювання. Ймовірно, в сім’ї було більше заборон і правил, ніж турботи та розуміння. Емоційна, уважна американка ніби заповнила те, чого Девіду так не вистачало.

Девід ставився до Волліс інакше, ніж до попередніх дам серця. Ймовірно, він хотів обговорити ситуацію з батьком, але Георг V помер, і на принца лягла відповідальність за долю Великобританії, Ірландії та Британських заморських домініонів. Едуард VIII пробув королем 10 місяців.

Волліс подала на розлучення, і англійський уряд не на жарт схвилювала ця новина, адже всі розуміли, що король має намір одружитися. Але як представник англіканської церкви він не мав права брати за дружину розлучену жінку. Тим більше двічі розлучену.

Прем’єр-міністр Стенлі Болдуїн умовляв короля припинити ці стосунки. Той відмовився. Єдиним політиком, який не засуджував і підтримував Едуарда, був Вінстон Черчилль.

У 1936-му преса вибухнула повідомленнями про близьку конституційну кризу, а сама місіс Сімпсон заявила, що готова виїхати з країни, якщо це допоможе розв’язати проблему.

Жінки Англії теж не залишилися байдужими до ситуації. На фото — учасниці протесту з плакатами: «Руки геть від нашого короля! Зречення призведе до революції ».

У 1936 році король Едуард VIII отримав офіційного листа про те, що парламент не підтримає його шлюбу з Волліс Сімпсон. Переговори й спроби знайти компроміс не дали результату.

Жінка, дізнавшись про цей лист, заціпеніла. Вона сказала, що їй потрібно негайно виїхати з країни, і це єдиний вихід. Девід відповів, що ніхто не змусить його покинути її, і якщо країна не прийме його вибору, він відмовиться від корони. Від такої рішучості Волліс розплакалася. «Він наполягав на тому, що потребує мене, і я, як закохана жінка, була готова пройти через річки горя, море розпачу й океани агонії для нього».

11 грудня 1936 Едуард VIII став першим за 800 років королем Англії, який добровільно зрікся престолу. «Для мене стало неможливим… виконувати обов’язки короля без допомоги та підтримки жінки, яку кохаю», – сказав він.

Новий король, що вступив на престол Георг VI присвоїв братові титул «герцог Віндзорський» – ні до, ні після такий титул нікому не був дарований. Після зречення Едуард втік до Австрії, а через пів року розлуки, коли документи Волліс про розлучення були готові, пара одружилася у Франції. На нареченій була сукня небесного відтінку, яку ще довго називали «блакитна Волліс».

На початку Другої світової війни Черчилль, який підтримав колись Девіда, став прем’єр-міністром. Герцог висловив готовність служити де завгодно за кордоном, і в 1940-му отримав губернаторство на Багамах. Після 1945-го пара жила в Парижі. До Англії вони приїжджали лише на похорон Георга VI (1952) і матері герцога, королеви Марії (1953).

На офіційну публічну церемонію, де були присутні інші члени королівської сім’ї, герцога і герцогиню запросили лише в 1967 році — на честь відкриття меморіальної дошки, присвяченій королеві Марії.

На фото — Єлизавета II, принц Чарльз і герцогиня Віндзорська в Парижі, 1972 рік. Якби не ця любов, Єлизавета II ніколи не стала б королевою: її батько Георг VI зійшов на трон після зречення брата Едуарда VIII.

На 24-ту річницю шлюбу герцогиня сказала, що віддає своєму чоловікові кожну краплю прихильності, пояснивши ці слова так: «Це означає робити речі, які допомагають людині бути впевненішою в собі, створюють атмосферу тепла і зацікавленості, і відволікати його від турбот». Її насилу можна назвати жінкою, яка вийшла заміж не з любові. Дітей у герцога і герцогині не було, але були домашні вихованці.

Вони прожили довге життя, подорожували, Волліс вела активну громадську діяльність. До цієї пари була прикута увага світу і за життя, і після смерті: їх любовні листи, прикраси жінки, особисті речі продали з молотка за десятки мільйонів доларів.

Герцог помер в 1972 році, так до кінця і не примирившись зі своєю сім’єю. Герцогиня пішла за ним в 1986 році та, згідно з її останньою волею, була похована поряд із чоловіком у Королівській усипальниці під Фроґмором, недалеко від Віндзорського замку. Зараз у Фроґморі живуть принц Гаррі та Меган Маркл.

У 2011 році вийшов фільм про історію кохання Волліс і Едуарда «МИ. Віримо в кохання» (англ. WE – скорочення від Wallis і Edward, we буквально перекладається як “ми”), режисером якого стала Мадонна.

Що ви думаєте про Волліс Сімпсон і рішення короля зректися престолу заради коханої жінки?


Веселий гороскоп: що станеться, якщо 12 знаків Зодіаку зібрати під одним дахом?

Ранок… Поки Козоріг вимикає бойлер, щоб заощадити електрику, Терези та Лев воюють за місце перед дзеркалом. Водночас Діва робить сік зі свіжих фруктів, Близнюки шукають загублені речі, а Риби ще не прокинулися…

Перед вами кумедна замальовка того, яким виглядав би ранок в будинку, де під одним дахом проживають представники всіх зодіакальних сузір’їв.

6:00: Діва прокидається і миє ванну перед прийомом душу. Почистивши зуби, вона кладе свою зубну щітку в футляр і ховає якомога далі від усіх інших.

6:15: Прокидається Козоріг і вимикає бойлер. Він економить електроенергію.

6:20: Водолій виходить з дому на ранкову пробіжку.

6:30: Стоячи перед дзеркалом, Терези та Лев вихоплюють один в одного гель для волосся і крем для рук.

6:40: Тілець столовою ложкою поїдає шоколадну пасту.

6:45: Прокидається Стрілець і знову вмикає бойлер.

7:00: Рак готує бутерброди, поки Діва робить фруктовий сік. Близнюки, як і раніше лежать у ліжку, перевіряючи на телефоні електронну пошту, Facebook, Twitter та Instagram.

7:05: Скорпіон намагається виламати двері до вбиральні — ображені до глибини душі Терези виходять, тримаючи в руках свою косметичку.

7:10: Прокидається Овен і запускає секундомір.

7:11: Вже одягнений Овен після душу біжить по сходах. Вимикає секундомір.

7:15: Тілець вишкрябує залишки пасти з дна банки. Шоколадної пасти більше немає.

7:20: Терези та Лев продовжують боротися за дзеркало. Остання оцінка свого зовнішнього вигляду, і вони виходять з будинку.

7:30: Водолій приймає холодний душ — Козоріг знову вимкнув бойлер.

7:40: Всі виходять з дому.

7:45: Близнюки повертаються за одним з трьох своїх телефонів.

7:50: Близнюки знову повертаються, тепер уже за гаманцем.

За матеріалами Тутка.


Українські весільні традиції від яких не варто відмовлятись

Традиційне українське весілля завжди відрізнялося своєю пишністю, урочистістю, колоритом та, звичайно, прекрасними весільними традиціями. Таких традицій існує дуже багато, і всі вони по-своєму цікаві й оригінальні, а більшість з них є дуже актуальними навіть на сучасному весіллі. Розглянемо найвідоміші з них:

Сватання

Раніше шлях до шлюбу починався саме зі сватання. Разом зі старостами парубок йшов до дівчини, яку хотів взяти за дружину. І якщо дівчина давала згоду, укладалась угода про шлюб. У наш час церемонія сватання носить виключно умовний характер, але все одно часто супроводжується різноманітними традиційними обрядами.

Старости є дуже важливим учасниками весільних обрядів. Вони виступають як офіційні свідки шлюбу та беруть активну участь у всіх весільних церемоніях. Як правило, старостами є члени родини або хресні батьки молодят, по одному з обох сторін. У минулому старости виступали також у ролі сватів.

Коровай є важливим атрибутом, який має бути присутнім на кожному українському весіллі. Його прикрашають традиційним орнаментом з тіста. Раніше він також виступав у якості весільного торта, але на сучасних весіллях, як правило, бувають присутні обидва. Під час церемонії благословення хтось з батьків тримає коровай як символ єдності двох родин.

Заручини

Заручини є першим обрядом перед весіллям, який відбувається одразу після укладання угоди про шлюб та супроводжується гучним святом на честь пари. Обидві родини сідають до столу, та старший староста перев’язує руки молодят рушником. За традицію після цього молода має подарувати всім присутнім по хустці.
Після цього молодята вважаються зарученими та не можуть відмовитися від шлюбу. У минулому, якщо хтось хотів намагався уникнути шлюбу після заручин, то його вважали безчесним та він мав платити іншій родині за нанесену образу.

Викуп

Ще однією досить давньою традицією є викуп нареченої. У минулі часи хлопець міг викупити свою обраницю в її батьків за гроші чи будь-які цінні речі, а зараз ця традиція має жартівливий характер. Під час викупу наречений або дружби мусять виконати різні завдання від родичів нареченої або «викупити» молоду за горілку.

Благословення

Перед тим, як відправитися в церкву, молодята за традицією мають попросити благословення на шлюб у своїх батьків. У будинку нареченої вони стають на коліна на вишитому рушнику. При цьому присутні старости, які тримають ікони. Батьки дають дітям благословення та бажають їм щасливого подружнього життя.

Вінчання

У церкву молода пара входить як рівні, рука об руку. Перед початком церемонії вони мають сказати священику, що вступають у шлюб з власної волі. Після того священик веде пару до вівтаря, виступаючи символом того, до шлюбу молоду пару веде сам Бог.

Обручки у весільному обряді символізують те, що жінка вже не є вільною, вона належить своєму чоловікові. Цей символ вірності благословляє священик та одягає молодятам на руки, перед тим як провести їх до вівтаря.

Вишитий рушник має дуже велике значення у весільних традиціях. Ним обгортають ікони, які супроводжують молодят від благословення до самого вінчання, де на нього стають молодята, щоб увійти у шлюб.

Це означає те, що вони ніколи «не будуть стояти на голій землі» – жити у бідності. Вважається, що хто перший стане на рушник, буде головою родини. Щоб показати, що молодята є єдиним цілим, їхні руки на час церемонії зв’язуються вишитим рушником

Далі священик тричі обводить пару навколо малого вівтаря як знак того, що шлюб є подорожжю на чолі з Ісусом Христом. Тепер молода пара вже не є просто хлопцем та дівчиною, вони стають подружжям та роблять по три ковтки вина з одної срібної чаші як символ того, що все у шлюбі – і горе, і радість – буде ділитися на двох.

Свічки на вінчанні виступають символом того, що шлюб є духовною подією, а Христос є світлом, яке осяює початок нового життя молодят. Наречена та наречений тримають по свічці під час всієї церемонії.

Корони, які над головами молодих під час вінчання тримають дружка та дружба, символізують те, що наречений та наречена стають королем та королевою власного родинного королівства, а сам вінець уособлює  в собі вінець творіння.

Корони можуть бути як і золотими, так і вінками, які сплетені з митру. Колись їх носили кілька днів після весілля,. Ще за одною традицією по закінчення вінчання молодий знімає з нареченої її вінок та фанту і одягає хустку в знак того, що дівчина увійшла в статут заміжньої жінки.

Після вінчання починається урочисте святкування, яке за давніми традиціями триває три дні. Воно завжди супроводжується  піснями, танцями, та пишним бенкетом з традиційних українських страв.

Поправини

Поправини є заключною традицією весільного святкування. На наступний день після весілля прийнято, щоб батьки нареченої пригостили всіх гостей обідом. Під час цього всі вітають пару з першим днем їх шлюбного життя.

автор Вікторія Демидюк спеціально для vsviti.com.ua


А чи знали ви, що соняшник родом із Північної Америки

Ось який довгий шлях пройшов соняшник, аж поки став одним із улюблених символів України.

Соняшник символ України

На американському континенті соняшник був дикоростучою рослиною і мексиканці називали його “квітка сонця”. До Європи сонячні квіти потрапили на кораблях іспанських завойовників у 1510 році. Соняшники посіяли вперше в Мадридському ботанічному саду. Спочатку сприймали цю яскраву квітку виключно як декоративну рослину, називали перуанською хризантемою і прикрашали ними клумби і сади.

1576 року ботанік Матіас де Ло­бель, перший дав науковий опис соняшника і узаконив назву як Helianthus (з грецької helios – сонце, anthos – “квітка”). Пройшло майже 200 років, поки в 1716 році в Англії, був зареєстрований патент на отримання олії. До того часу англійці їли молоді суцвіття соняшника з оцтом і маслом.

В Україну велика жовто-гаряча квітка потрапила у ХVІІІ столітті. І ще 125 років використовувався як декоративна рослина, аж поки не почали використовувати як сільськогосподарьку культуру. Українці полюбили соняшник за цілющі і корисні властивості, за простоту і яскравий вигляд.

За матеріалами Відкривай Україну.


5 цікавих фактів про найстарішу бібліотеку України

Найстаріша бібліотека в Україні

1.Наукова бібліотека Львівського національного університету імені І. Франка була заснована 1608 р. як навчальна книгозбірня школи при єзуїтському колегіумі. Без сумніву вона є найдавнішою бібліотекою України, що працює і сьогодні.

2. Cеред читачів цієї бібліотеки були гетьман України Богдан Хмельницький, філосов і професор Тома Ельжановський, відомий медик, місіонер і ботанік Міхал Боїм, філософ Ян Ковальський та ін.

3. В 1704 році бібліотека була пограбувана шведами, а в 1734 році пережила нищівну пожежу. Проте академічна бібліотека швидко відродилася і 1784 р. стала основою книгозбірні оновленого Університету. В 1848 році знову була велика пожежа, під час якої змоги врятувати лише 13000 томів та частину рукописних та графічних збірок. На сьогодні бібліотека налічує понад 3 мільйони книг 140 мовами та діалектами народів світу.
5 Цікавих фактів про найстарішу бібліотеку України

4. До колекції бібліотеки входять численні унікальні видання й манускрипти. Зокрема у фондах бібліотеки є книжки з особистої бібліотеки французького кардинала Мазаріні, французького короля Людовіка XV, польського короля Сигизмунда ІІ, рукописи Івана Мазепи, найстаріший гербарій в Європі. Понад 115 тисяч стародруків (книги, випущені до 1825 р.), 1869 одиниць картографії (карти з 1511 до 1939 р.), серед яких у фонді найстарішою є карта Птолемея.

5. 400-літню унікальну бібліотеку було внесено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання фонду рукописних, стародрукованих та рідкісних книг, про що є рішення Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2008 р. (№ 1345-р), за поданням Міністра освіти і науки І. О. Вакарчука.

Хтось може дорікнути – мовляв, це не найстаріша бібліотека, що найстарішою книгозбірнею України вважається бібліотека Ярослава Мудрого. Так, за літописами, але хто її бачив?

За матеріалами Відкривай Україну


Ох ці ж українські ярмарки

А чи знали ви, що в середині XIX століття на території України діяло 12 тисяч ярмарків!

Спитайте любого українця про ярмарки, і на думку одразу спадає знаменитий Сорочинський ярмарокВін не був ні найбільшим, ні найвідомішим. І село Великі Сорочинці, напевне, залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки Микола Гоголь у повісті «Сорочинський ярмарок», що став класикою української літератури. Письменник відтворив поезію народного життя, реалістично відобразив різних представників українського народу і майстерно все це поєднав із гумором. 

Доречі, З серпня 1999 року, згідно з указом Президента України, Сорочинський ярмарок має статус національного.ЯрмарокКадр з мюзиклу “Сорочинський ярмарок”, режисер Семен Горов

Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. З ХVІ століття купці з великих міст Середньої і Західної Європи почали приїжджати в Україну. Вони доставляли тканину, прикраси, ювелірні вироби і предмети побуту, а купували шкіру, роги, вовну, зерно, сало, мед. І ярмарки поступово почали виникати в українських середніх і великих містах, переважно в тих, де діяло Магдебурзьке право. Ярмарок“Український ярмарок”, художник Василь Штернберг
На українських ярмаках продавали і купували худобу, одяг, взуття, дерев’яні та плетені вироби, тканину, продукти і багато інших товарів. Найбагатшими були осінні торги, а також ярмарки перед великими святами. Німецькі, польські поселенці, вірмени і євреї, поряд із українськими міщанами, були постійними учасниками ярмарків.

Але справжній ярмарковий бум відбувався в Україні в ХІХ столітті. Поширення набув чумацький промисел, народ почав активно заселяти степові українські землі, і разом з цим зростала кількість ярмарків. Харківська та Полтавська губернії посідали перші місця за кількістю ярмарків на рік. На українських ярмарках народилися і нові мистецькі жанри: вертеп; балаган, пантомiми, iнтермедiї.Ярмарок“Ярмарок в Полтаві”, художник Володимир Маковський

За матеріалами Відкривай Україну