Сьогодні Тетянин день: красиві та оригінальні привітання з Днем ангела

25 січня в Україні відзначають День святої Тетяни. Якщо у вас є знайомі Тетяни – не забудьте привітати їх з Днем ангела! Зібрали для вас красиві побажання та привітання на Тетянин день, які потішать ваших знайомих іменинниць.

Ім’я Тетяна в перекладі з давньогрецької означає “упорядниця”, “засновниця”. У Тетянин день треба привітати всіх власниць цього імені з Днем ангела та побажати їм заступництва їхньої покровительки .

Додамо, що раніше 25 січня в Україні також святкували День студента. Однак ця традиція має російське походження: у 1755 році російська імператриця Єлизавета заснувала у Москві університет. Того ж року вона, до слова, зруйнувала останню Січ. Тепер українці у Тетянин день вітають тільки іменинниць, а от День студента святкують 17 листопада.

Збережіть собі красиві привітання з Днем Тетяни українською мовою.

Привітання у Тетянин день

***

З днем Тетяни я вітаю,
Таню моя мила.
Хай Свята тобі дарує
Білосніжні крила.

Хай веде тебе за руку
Шляхом заповітних мрій.
Знай, вона завжди поможе,
Ти лише уперто дій.

***

З Днем ангела Тетяні вітання шлю палкі,
Хай будуть твої кроки упевнені й легкі.
Думки твої хай будуть чистіші від сльози
Щоби в житті не було ні шторму, ні грози.
Щоби могла дозволити собі розкішні речі,
Щоб у вухах дзвеніло від реготу малечі.

***

З днем Тетяни, моя люба,
Будь завжди щаслива.
Хай Свята дарує мудрість
І кохання щире.

Чує хай свята Тетяна
Всі твої бажання,
Допоможе в час важкий
Смутку і зітхання.

***

Тетянин день. Я вас вітаю.
Нехай Свята охороняє,
На нові звершення і цілі
Хай неодмінно надихає.

Підкаже хай вона на вушко
Вам відповідь на всі питання,
Веде доріжкою удачі
Вас до щасливого покликання.

***

З Днем Тетяни привітати
Поспішаю я в цю днину!
Гарної долі побажати
І здоров’я всій родині.

Щастя, радості, кохання,
Благих днів та світлих дум,
Хай здійсняться всі бажання
Й стороною мине сум!

СМС-привітання у Тетянин день
***

Привіт! Й відразу я вітаю!
У Тетянин день тобі бажаю
Сміху, щастя і добра,
Щоб здоровою була.
Хочу удачі побажати,
Свою любов оберігати,
Щоб щастя в серці поселилось,
І все хороше враз здійснилось.

***

В Тетянин день тобі бажаю,
Добра, безмірної краси,
І від душі сьогодні я вітаю,
Зроблю що скажеш, лише попроси.
Нехай же ласка, і любов, й натхнення,
Упевнено в долю ввійдуть,
Тобі бажаю щирого везіння,
Хай сумніви геть всі підуть!

***

Ти не Даша, не Світлана,
І не Маша, не Оксана,
Не Галина, не Сусанна.
Ти найкраща – ти Тетяна!
Я з Днем Ангела вітаю,
Море радості бажаю,
Все, що мрієш, щоб збувалося,
Все, що робиш, щоб вдавалося!

***

У день Тетяни я вітаю
Тебе, панночко прекрасна,
Подарує хай Свята
Долю радісну і ясну.

Хай завжди допомагає,
Сили жити хай дає,
Біди, смуток і нещастя
Хай Тетяна відведе.

***

Наша Таня вже не плаче,
А сьогодні вона скаче.
Це тому що свято в Тані
Будем всі гулять у бані.
Вас, Тетяни, ми вітаєм,
Щастя і добра бажаєм.
Сміху, радості весь рік,
Без турбот прожить свій вік.

***

Зимовий день, холодний, сніжний,
Всі дерева в сріблі.
День Тетяни – милої, ніжної –
Відзначаємо в січні.

В цей день тобі бажаємо
Щастя, радості, тепла,
Виконання бажань.
Тих, яких ти чекала.

Нехай улюбленим стане свято
У цей день календаря.
Тому що ти, Тетяно,
Королева січня.

Вітання з Днем ангела Тетяни: вірші

***

Рано-вранці, до сходу сонця
Ангел стукав у віконце
І сказав мені новину,
Що у тебе іменини!
Бажаю тобі: тихих зоряних ночей,
Блакитних чи карих, чи сірих очей,
І щастя безмежного, щастя людського,
В житті кохати когось лиш одного!

***

Нехай під крилами своїми
твій ангел береже тебе,
Дарує лиш приємні миті,
і долю добру хай пошле.

***

Хай Ангел на іменини
Здійснить всі бажання,
Несе щастя щохвилини,
Успіх й процвітання.
Радістю життя вквітчає
І додасть здоров’я,
Мудрістю благословляє,
Добром і любов’ю!

***

Нині в гарної людини
Найкрутіші іменини.
Будуть в тебе подарунки,
Привітання й поцілунки…
Я приєднуюсь до всього,
Хай в житті все буде кльово!
Хай здоров’я не підводить,
Й грошенята хай підходять!
Вітаю З Днем Ангела!

***

З днем Тетяни ми тебе вітаємо,
Багато грошенят бажаємо,
Щоб не цуралось тебе щастя,
Щоб оминали всі ненастя,
Щоб гори низовиною стали,
Хвилі в морі в шторм пропали,
Щоб усмішкою нас все тішила,
З кожним днем тільки гарнішала.


Науковці показали портрет доньки Роксолани

Показали портрет дочки османського султана та Рокслоани – Міхрімах.

Вірогідних потретів самої Роксолани до нашого часу не збереглося, – пише Газета.юа.

Портрет 33-річної Міхрімах написав венеційський художник Тіціан Вечелліо 1555 року. Невідомо, чи писав художник цю роботу з натури, чи спираючись на розповіді про зовнішність жінки.

На портреті Міхрімах багато вбрана, на ній корона й прикраси.

Сучасники писали, що донька султана мала довге волосся із золотавим відтінком. Вона мала м’які риси обличчя, шкіру кремового відтінку, акуратний маленький рот і прямий ніс.

Припускають, що дочка султана була більше схожа на батька, ніж на матір.


День соборності України: історія, традиції і як відзначають свято

22 січня в Україні відзначається День соборності. Свято приурочене до Акту злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) у 1919 році.

У 2020 році виповнюється 101 рік від дня, коли Україна об’єдналася після кількох століть існування окремо. Нехай того разу і ненадовго.

День соборності: що це за свято

22 січня 1919 року на Софійській площі Києва зібралося масове віче, на якому було оприлюднено документ про об’єднання УНР і ЗУНР.

Це означало, що дві держави, які раніше перебували в складі Російської та Австро-Угорської імперій ставали єдиним цілим.

Однак реального об’єднання двох держав так і не сталося. Фактично, заодно діяли тільки армії, та й то в обмеженому обсязі.

Спочатку представники Галицької армії підписали мирний договір із Білим рухом, не запитавши думки керівництва УНР. А потім глава Директорії УНР Симон Петлюра почав переговори з Польщею, що Західна частина України назвала зрадою.

Проголошення Акту Злуки в Києві

У кінці 1919 року президент ЗУНР Євген Петрушевич деанонсував ці угоди. Однак в історію цей епізод увійшов як перший крок до об’єднання народу України.

Традиції святкування Дня Соборності

На державному рівні День Соборності почав відзначатися тільки в кінці 90-х, проте в історію України увійшов епізод, який трапився в 1990-му році.

День Соборності в 1990 році

День Соборності в 1990 році

День Соборності в 1990 році

День Соборності в 1990 році

21 січня українці стали в “живий ланцюг” від Києва до Львова, надавши додатковий імпульс патріотичному руху, який набирав обертів напередодні розвалу СРСР. У 2000-ті роки такі “живі ланцюги” стали традицією в різних куточках України.

День Соборності в наші дні

День Соборності в наші дні

За матеріалами obozrevatel


Не можна лихословити і позичати гроші – як відзначають Водохресний святвечір

Сьогодні православні відзначають Водохресний святвечір. У народі його також називають “голодна кутя” і “голодний вечір”.

Цього дня, як і перед Різдвяною вечерею, віряни весь день дотримуються суворого посту. Вкрай не рекомендується вживати м’ясо, рибу та алкоголь. Також не можна лихословити, виносити щось з оселі, позичати гроші та прати, – пише Газета.юа.

18 січня у храмах відбувається святкове богослужіння, а також здійснюється велике освячення води, яку слід першою споживати під час Святої вечері та з молитвою кропити нею всіх членів сім’ї, подвір’я, домівку, криницю, свійських тварин. Ця вода має таку ж цілющу силу, як і вода, що освячується на Водохреще. Вона не псується протягом року. Люди вірять, що лікує тілесні і духовні хвороби.

Увечері, коли на небі з’явиться перша зоря, родинами збираються за святковим столом. Подають лише пісні страви: кутю та узвар, вареники з капустою, млинці, квасолю та квашені овочі. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху – хлібину, “щоб хліб родився”.

У деяких регіонах у цей день господиня або старша дочка бере після вечері в миску кілька ложок борошна і на освяченій воді замішує рідке тісто. Ним малювали хрести на всіх чотирьох стінах будинку – для захисту від нечистої сили.


До вашої уваги історія кожного овоча на вашому столі

Історія овочів починається на зорі сучасного людства, коли мисливці-збирачі покинули Африку і почали заселяти всю планету.

Розводити корисні рослини людина почала дуже давно, ще у кам’яному віці. Спочатку люди збирали те, що давала природа та що можна було вжити в їжу – плоди, листя, насіння.

Потім почали зберігати окремі види дерев, чагарників, трав, які давали їм їжу. Потім виникло примітивне землеробство, коли люди почали розкидати насіння корисних рослин і збирати урожай.

Мимоволі стародавні землероби ставали і стихійними селекціонерами – адже вони відбирали рослини зі смачними плодами, високою врожайністю та іншими корисними властивостями. Загалом, всі овочеві рослини мають свої багатовікові історії.

Ось деякі з них:

Картопля.

Картопля з’явилася в Європі порівняно недавно – в 1565 році. Її привезли із Південної Америки іспанські моряки.

Довгий був шлях цієї культури до нашого столу. Спочатку її вирощували у садах як декоративну рослину, потім варили варення з зелених ягід і лише потім почали вживати в їжу бульби. Але і в 1800 році в Європі картопля була ще такою рідкістю, що її дарували один одному на свята.

Перша спроба поширення нової культури була невдалою. Селяни не знали здатності картоплі утворювати бульби і використовували в їжу насіннєві ягоди, що приводило до масових отруєнь. Тому навіть в 1830-1840-х роках траплялися «картопляні бунти» – селян насильно змушували садити картоплю, яку ті називали «чортовим яблуком».

Поступово картопля завойовувала нові площі, і тепер її вирощують навіть за Полярним колом!

Помідори.

Батьківщина помідорів – та ж Південна Америка. Дикі форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Канарських і Філіппінських островах.

Вважається, що помідори в Європу були завезені іспанцями у середині XVI століття. Довгий час в європейських країнах помідори вважалися декоративною рослиною. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції – альтанки, в Англії і Росії їх вирощували в оранжереях серед рідкісних квітів.

До початку XIX століття помідори в Європі вважалися неїстівними. В Америці помідори вважалися смертельно отруйними. Відомий випадок, коли помідорами хотіли отруїти генерала Джорджа Вашингтона, який після «отруєння» прожив ще багато років і став першим президентом США.

Але до середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем.

Морква.

Морква – найдавніший коренеплід, який людство використовує вже 4 тисячі років. Морква була відома древнім грекам і древнім римлянам.

Культивування моркви тривало і в середні віки. Вона була почесною стравою при дворі імператора Карла Великого. Але аж до XVI століття вважалася делікатесом.

Лише в XVII столітті європейці почали розводити моркву повсюди, і тоді ж був виведений один з кращих її сортів – каротель. Тоді ж з’явилися соуси з моркви, які дсі вважаються делікатесними у німців і французів.

Часник.

Часник, як і цибуля, використовувався ще у Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса: ним годували споруджуючих цю піраміду будівельників. З незапам’ятних часів часник вирощується і в Китаї. У китайській абетці знак, що позначає часник, – один з найдавніших.

У Стародавній Греції часник охоче вирощували, але у повсякденний раціон не включали, адже часниковий запах вважався вкрай неприємним, який ображає почуття богів.

У Стародавньому Римі часник вживали вільні громадяни, зараховані до бідноти. Від римлян часник перейшов у середньовічну Європу. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив у часнику джерело здоров’я.

Цибуля.

Цибулю з незапам’ятних часів обробляли єгиптяни, у яких вона користувалася загальною любов’ю. У Стародавній Греції цибуля вважалася священною рослиною: цибулина сприймалася як символ будови Всесвіту.

У свята на честь бога Пана – захисника лісів і полів – його скульптурні зображення обсипалися цибулею. Однак імениті городяни у Стародавній Греції вважали непристойним вживати цибулю в їжу через стійкий різкий запах.

Стародавні римляни запозичили цибулю від греків. У Римі її вживали люди всіх звань і статків, щодня з’їдаючи порцію цибулі. Щоб уникнути неприємно запаху цибулю заїдали листям петрушки і волоськими горіхами.

Від римлян цибуля перейшла до давніх германців, які, бажаючи похвалити або возвеличити людину, порівнювали її з цибулею. Квітами цибулі прикрашали безстрашних героїв. В Іспанії та Португалії цибуля досі складає істотний компонент щоденного раціону.

Квасоля.

Перша згадка про квасолю зустрічається в древніх китайських літописах, що відносяться до 2800 року до нашої ери. У ті далекі часи китайці варили квасолю з рисом, як це тепер роблять в Індії, Японії, Кореї та на Філіппінських островах.

Квасоля була відома і древнім римлянам. З неї готували знаменитий у той час косметичний засіб, що замінював римлянам пудру. На їхню думку, воно чудово освіжало шкіру і розгладжувало зморшки.

В Америці індіанці з давніх часів вирощували квасолю і використовували її в їжу. Після відкриття Америки страви з квасолі почали готуватися в Європі.

З Америки прийшли в Європу і декоративні види квасолі, плоди яких цілком їстівні. Декоративну квасолю розводять у садках як красиво квітучу, химерно витку рослину.

Огірки.

Батьківщиною огірка вважають Індію, де досі зустрічається один з його диких видів. В Індії огірок увійшов у вжиток щонайменше за 3000 років до нашої ери.

Зображення огірка на жертовних столах, які зустрічаються на пам’ятниках древніх єгиптян, доводять, що й вони знали і любили цей овоч. У храмі Дахірель-Барс пофарбовані в зелений колір огірки зображені разом із виноградом. А в Греції за часів Гомера навіть існувало місто Сикион – «місто огірків».

Стародавні римляни увесь рік вирощували огірки в парниках і солили їх у діжках. Уже в далекій давнині огірковий сік зарекомендував себе як незамінний косметичний засіб, що очищає і береже шкіру. Товчене огіркове насіння домішували до пудри, розтертий огірок застосовували для розгладження зморшок.

Чи не першими з народів, які спілкувалися з Візантією, розводити огірки почали слов’яни. А від них огірок потрапив до німців.

Червоний перець.

Батьківщиною червоного перцю прийнято вважати тропічну частину Америки. У Перу в древніх похованнях виявлені плоди цієї рослини. Можливо, індіанці шанували перець як священну рослину.

Досі в зоні тропічних лісів Південної Америки червоний (чилійський) перець росте у дикому вигляді.

Першим європейцем, який познайомився з пекучим перцем, був Колумб. Судячи із записів, які він зробив у своєму щоденнику, відбулося це 15 січня 1493 року на Гаїті, де він покуштував пекучого соусу з місцевих плодів.

Перець був привезений Колумбом в Іспанію разом з квасолею, тютюном та іншими екзотичними овочами. Спочатку його вирощували як лікарську рослину, але незабаром оригінальний екзотичний овоч потрапив на кухню і став вживатися як пряність.

Капуста.

Качанна капуста – одна з найдавніших овочевих культур, що вирощуються у Середземномор’ї і Південній Європі більше 4,5 тисяч років.

По одному з переказів, громовержець Юпітер, працюючи над роз’ясненням двох суперечливих висловів оракула, від страшного перенапруження обливався потом. Кілька великих крапель скотилися із чола батька богів на землю. Ось із цих крапель і виросла капуста.

Селяни Стародавнього Риму особливо любили капусту з солониною і бобами. А давньогрецький природодослідник і філософ, один з перших ботаніків давнини Теофраст в знаменитій праці «Дослідження про рослини» досить докладно описав три сорти капусти, які в ті далекі часи обробляли афіняни.

Стародавні греки і римляни взагалі надавали капусті величезного значення, вважаючи її ліками, що лікують практично всі хвороби. А в середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) відвів капусті досить багато місця в своїй енциклопедії теоретичної і клінічної медицини «Канон лікарської науки».

Редька і редис.

Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивування редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. З насіння редьки в Єгипті готувалося широко поширене в стародавньому світі рослинне масло, яке також виробляли і стародавні китайці.

З Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції і, таким чином, до Європи. У дні свят, присвячених Аполлону, греки приносили в дар до його вівтаря зображення трьох головних, за їхніми поняттями, коренеплодів – редьки, буряка і моркви.

Редиска – найближча родичка редьки, але походить з пізнішого періоду. Вважається, що редиска з’явилася у Середньовіччі в результаті селекції редьки.

Шпинат.

У дикому вигляді шпинат росте в Середній Азії. Його культивування почалося, як прийнято вважати, в Персії. Великим шовковим шляхом він був привезений до Китаю, де в середині VII століття отримав ім’я «перського овоча».

У середземноморському регіоні перші відомості про вирощування шпинату виявляються в трьох арабських творах XI століття. Шпинат був одним з найпопулярніших овочів арабського світу, якому присвячували спеціальні трактати.

Жителям християнської Європи (спочатку Сицилії та Іспанії) цей овоч став відомий не пізніше XIII століття. В середні віки вирощувалась форма шпинату з загостреним насінням, до нашого часу вона практично забута. В Італії XV століття цей овоч розглядався як весняна зелень, прекрасно підходить для вживання під час Великого посту.

При французькому королівському дворі моду на вживання шпинату ввела італійка Катерина Медічі. Вона вимагала, щоб шпинат подавали до столу під час кожного прийому їжі. Саме в середині XVI століття в Європі набув поширення шпинат сучасного типу – без гіркоти, з широким листям і круглим насінням.

Буряк.

Дикорослий буряк досі зустрічається в Ірані, на узбережжі Середземного, Чорного і Каспійського морів, а також в Індії та Китаї.

За 2 тисячі років до нашої ери буряк був відомий, але ненависний у Стародавній Персії, де його вважали символом сварок і пліток і в основному використовували як лікарську рослину. Лише за 800 років до нашої ери в гірських районах середньої Азії почали розводити буряк як коренеплідний овоч.

Розводили його і у Стародавній Греції. Символом сварок вважали буряк також стародавні римляни, але це не завадило їм включити його до числа найулюбленіших страв. Вони вживали в їжу не тільки коріння, а й листя.

Римський імператор Тіберій наказав, щоб підкорені Римом давні германці поставляли данину у вигляді буряка, що сприяло широкому поширенню цього овоча на Рейні.

Кабачки.

Кабачок походить з північної Мексики (Оахакська долина), де спочатку в їжу вживалися тільки його насіння.

В Європу кабачок потрапив у XVI столітті разом з іншими «дивинами» з Нового Світу. Спочатку кабачки вирощувалися у ботанічних садах.

У XVIII столітті італійці першими стали використовувати недозрілі кабачки в їжу.

А тепер його широко застосовують у своїй кухні багато народів. Наприклад, кабачок часто зустрічається в середземноморській кухні. А жителі Провансу люблять фаршировані квіти кабачків.

Імбир.

Походить імбир з країн Південної Азії. Сьогодні цей ароматний корінь вирощується в Китаї, Індії, Індонезії, Австралії, Західній Африці, Ямайці, Барбадосі.

В середні віки імбир був завезений до Європи, де використовувався як прянощі і ліки. Зокрема, імбир вважався одним з основних засобів для профілактики чуми. Купці розповідали, що імбир росте на краю світу в країні троглодитів, які пильно його стережуть, чим ще більше піднімали і без того немаленьку ціну на чудодійний корінь.

На початку XVI століття імбир одним з перших був завезений до Америки, і швидко там поширився. Його до цього дня використовують не тільки в кулінарії, але і в медицині та навіть косметиці.

Артишоки.

Артишок був введений в культуру задовго до нашої ери. Батьківщиною артишоку вважають Середземномор’я.

Культивований різновид артишоку почали розводити з XVI століття в Італії та Франції. В даний час він широко поширений в країнах Західної Європи, особливо в Італії, Франції, Греції, Німеччині, Великобританії, меншою мірою в США, Канаді та Латинській Америці.

Особливо популярним артишок став у Франції, де його посіви щорічно займають понад 10 тисяч гектарів. Французи вже кілька століть демонструють прихильність до цієї рослині. У цій країні виведені і кращі його сорти.

За матеріалами Сома.


Автора “Щедрика” – ​найвідомішої колядки світу – ​убив чекіст і забрав його чоботи

А за кілька днів до смерті Миколі Леонтовичу (1877–1921) ворожка сказала, що його лінія життя «немов скоро кінчається». Читати далі


Навіщо водять Козу і хто така Меланка: традиції 13-14 січня

Традиції святочного маскараду в Україні не менш цікаві за британський Хеловін або італійську комедію дель Арте.

Звичай водити Козу на Василя, з 13 на 14 січня, – це містичне дійство, що прийшло до нас ще з дохристиянських часів і продовжує жити в обрядових дійствах сучасних колядників і щедрувальників, – пише УП.

Різдвяний Святвечір в українських сім’ях традиційно відзначали у тихому сімейному колі: готували дванадцять страв і носили хрещеним вечерю. А після Різдва наступали святки: час веселощів, імпровізованих вистав і масок.

КОЗУ ВЕДУТЬ!

Найбільшою популярністю у східних слов’ян користувалася маска кози, символу урожаю.

Зазвичай її робили із дерева, обклеюючи хутром. Нижня щелепа була рухомою, до неї прив’язували мотузку, і тоді “коза” могла клацати зубами.

Звичай водити Козу прийшов до нас ще з дохристиянських часів. Малюнок

Іноді обходилися обручем із лози. Дві гіллячки служили рогами, дерев’яні ложки – вухами.

На спину Козі одягали вивернутий хутром догори кожух.

За прадавньою легендою, щоб урятувати новонарожного сина від злої Мари, Божа Мати перевтілила його у козу. Кожного Різдва Богоматір обертатиме на козу своє дитя аж до кінця світу, допоки не скінчиться боротьба світлих і темних сил. Тож із язичницького символу родючості коза поступово перетворилася на одного із символів Ісуса Христа.

Але на святках Коза, як і належить домашній худобі, ніколи не ходила сама. Її водила юрба ряджених “козоводів”, що йшли від хати до хати, щедруючи і розігруючи невеликі вистави.

Коза, як і належить домашній худобі, ніколи не ходила сама. Її водила юрба ряджених. Малюнок mar.ivanovn
Козу тримав за налигача Дід. Він мав величезний ніс і червоні щоки, а на його спині проглядався горб.

Маска Діда – це типізований образ старого купця, який, незважаючи на вік, лишився ласим до дівчат і чарки. В італійській традиції Дідові відповідає комічний старий із комедії дель Арте на ім’я Панталоне, а “козина комедія” у різних інтерпретаціях була поширена по всій території Європи від Атлантики до Кавказу.

З часів Київської Русі основними маскарадними персонажами були тотемічні тварини – Ведмідь, Корова, Вовк, Лисиця, Кіт тощо.

Пізніше в ритуальних дійствах колядників з’являлося все більше християнських та сатиричних мотивів: колядники розігрували біблійну історію народження Христа, а також ставили імпровізовані п’єси, де висміювали недоліки суспільства.

Серед інших персонажів стали зустрічатися Баба, Циган, Єврей, Поляк, Шинкар із Шинкаркою, Піп-п’яничка, Старець Савочка, Чернець, Молодиця, Запорожець, Чорт, Солдат…

Зазвичай, після свят маски викидалися, бо залишати у себе маску вважалося гріхом.

МЕЛАНКА І МЕЛАНКАРІ

Напередодні Старого Нового року, ввечері 13 січня, в народній драмі з’являється новий персонаж – Меланка.

Цю роль завжди виконує переодягнений дівчиною хлопець. Меланка пишно одягнена, замість маски часто має яскраво підведені брови і нарум’янені щоки. У руках тримає веретено, віник, ляльку чи який-небудь інший атрибут “бабського діла”.

Меланка – невміла господиня. Згідно сценарію, хлопець пародіює жіночі заняття, роблячи все незграбно і навпаки.

Роль Меланки завжди виконує переодягнений дівчиною хлопець. Фото

Є у Меланки й супутник – Василь (13 січня – свято Меланки, 14 січня – Святого Василя). Поруч з ними завжди крутяться Баба з Дідом, що символізують досвід поколінь.

А разом з ними гуляють й інші святочні персонажі, що поділяються на чистих (танцюють і співають, зазвичай не носять маски), та нечистих (жартують і “чинять кпини”, завжди носять маски).

Традиційно, ходячи по хатам, меланкарі до звичних побажань здоров’я і достатку додають побажання сімейного щастя, ставлячи неприйнятні в інший час сценки еротичного змісту і співаючи щедрівки.

Цілі процесії ряджених ідуть вулицями, розважаючи перехожих та роблячи всілякі витівки. Такий святочний карнавал має назву “переберія”, від слова “перебиратися” – переодягатися.

Найбільш відома в Україні переберія відбувається щороку у буковинському містечку Вашківці.


Українські щедрівки для дітей і дорослих: тексти найкращих пісень

Щедрівки на Старий Новий рік мають знати не лише діти, а й дорослі.

Пропонуємо Вашій увазі найкращі щедрівки українською мовою, пише Радіо МАКСИМУМ. Читати далі


7 січня – Різдво Христове: історія та традиції

Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят. Читати далі