69-річна спортсменка побила світовий рекорд з паверліфтингу

Штанга важить майже втричі більше, ніж сама бабця - фото 1

Шері Моблі зі штату Арканзас відома у спортивних колах як Бабуся Халк. Тому не дивно, що у свої 69 років вона продовжує встановлювати нові й нові рекорди.

Американка побила світовий рекорд у своїй віковій категорії, – повідомляє Радіо Максимум .

Шері Моблі вдалося підняти 138 кілограмів у становій тязі під час змагання у Літтл-Році. При цьому, сама бабця важить усього 55,8 кілограма.

Також Шері зізнається, що виконує по 175 присідань. А до жовтня вона планує досягнути відмітки у 205 присідань!

У липні Шері виповниться 70 років. Вона почала займатися спортом аж у 60 років. На таке несподіване рішення її наштовхнула вимушена боротьба з остеопорозом.

У середньому Шері тренується по дві години на день чотири рази на тиждень.

Тепер ви вкотре переконалися, що для встановлення рекордів неважливий вік!


Великдень у традиціях. Забуті українські звичаї Пасхи від етнографів

Вже зовсім скоро гряде велике свято для усіх християн – Христова Пасха. Це сімейне, родинне свято, яке кожен намагається провести зі своїми близькими.

Нині чи не у кожному домі його святкують по-своєму. А раніше усе – починаючи з підготовки до свята і завершуючи вранішнім розговінням, – проходило у всіх господарів однаково.

Більшість традицій ми не зберегли у побуті за наших днів. Але згадки про них збереглися.

У пасхальній обрядовості наших предків “Українська правда. Життя” допомогли розібратися етнографи: Галина Олійник та професор Степан Килимник.

СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ

Останній тиждень перед Великоднем мав кілька назв – Білий, Жильний, Вербний, Чистий або Страсний.

Фото NataliMis/Depositphotos

Аби на Великдень вся сяяло, господині безупинно трудилися весь Страсний тиждень. Випрати треба було усі рушники, які тільки були в хаті. 

До Пасхи господарі мали вичистити все відзимового бруду і сміття.

При чому зробити це все треба було ще до четверга.

Професор Килимник у своїх працях пише, робота по господарству була чітко розділена по днях тижня.

У понеділок треба було помазати глиною і побілити стіни в хаті. На Різдво не завжди це можна було зробити, тому цього разу, які б не стояли холоди, треба було знайти час, щоб прибрати все.

Долівку підводили обов’язково жовтою і червоною глиною. Мили столи, лави, вікна, двері, все складали, прибирали, адже після цього “порядків” принаймні два тижні вже ніхто не робив.

У вівторок влаштовували велике прання – прали ледь не все, що було у домі. Господар у той час наводив лад в хлівах.

У середу – закінчували все, що не встигли поробити у попередні дні. В цей же день завершували городні роботи. Після Страсного четверга працювати на городі вже не можна було.

До свята готували якрайкращі вбрання. Це робили також у середу. Якщо до Різдва традиційно треба було справити сорочку, то на Великдень – це були чоботи і коралі.

 Зі скринь діставали найкраще вбрання. Фото olesia/Depositphotos

Дівчата до Паски золотили вінки. Ті, що багатші, купували листкове золото, схоже на фольгу, таке, що могло перейти на матерію, відкреїтися від паперу, коли його притулиш. Золото прикладали до листочків, пір’їнок і таким чином оздоблювали вінок.

На Страсному тижні господарі вже старалися нічого з хати не позичати.

ЧЕТВЕР – ЯК РУБІЖ

Початок великодніх свят відраховували саме від четверга.

Відранку ж у них була тьма роботи. Саме від четверга і до суботи тривали приготування смаколиків до свята.

Господині у четвер пекли паски. Кожна старалася якнайкраще оздобити святковий хліб.

Паску у деяких регіонах прикрашали так само, як коровай. І безконечником, і листочками, і пташками. Чого точно не було – не покривали її глазур’ю та посипками польоровими.

 Раніше паска була більше подібна на коровай. Фото Shebeko/Depositphotos

Особливо красивими були паски на Закарпатті. Це було щось неймовірне! Їх робили схожими на корону. Увесь день майстрині трудилися над неперевершеною архітектурою з тіста“, – розповідає етнографка Галина Олійник.

На Чернігівшині та Полтавщині робили сирну паску.

Для цього виготовляли спеціальні форми, які гарно вирізьблювали. Потім робили масу з сиру, в яку клали багато яєць, цукор та родзинки. Її клали у форму і затискали. Цей сир цілу ніч вистоювався і закручувався ще сильніше. На свято паска була готова до вживання – її не випікали.

На Гуцульщині існували два окремі поняття “бабка” і “паска”. Паска була несолодка і робилася з 5-6 яєць, а бабка була здобна, з 15-30 яєць, і з родзинками.

Після того, як випікали святковий хліб, жінки засували ноги і руки в піч, яка трохи охолола, щоби не боліли і могли багато ходити і працювати.

 Подекуди таку паску готують і досі. Щоправда, форму тепер можна просто купити у магазині. Фото NatashaBreen/Depositphotos

У Чистий четвер виварювали сіль, розповідає пані Галина. Четвергова сіль вважалася одним з найсильніших захисних оберегів.

Кам’яну сіль варили у воді, доки вона не ставала біленькою і чистою. З нею йшли у церкву в четвер на Страсть, а потім цю ж саму сіль святили на Паску.

Нею захищалися проти вроків, проти проклять, сипали під порогом, щоб в хату не проскочило нічого лихого.

Етнографка татож додає, у вечері в Чистий четвер молодь скрізь запалювала вогні, а парубки котили запалене дерев’яне колесо.

Такі традиції були пов’язані з померлими предками. Вважалося, що Бог в цей час відпускав душі на землю. Душі були різні – і добрі, і злі. Вогонь мав захистити від лихого.

Багаття палили біля цвинтарів та біля церкви, коли йшли зі Страсті.

ПИСАНКИ

Етнографка Галина Олійник каже, розписувати великодні яйця треба було увесь Страсний тиждень.

Є різні твердження. Одні казали у п’ятницю великодню не можна писати писанки, бо то гріх.

 Розписувати великодні яйця дівчата воліли наодинці. Фото [email protected]/Depositphotos

Знаю села, де якраз в п’ятницю писали, бо після того, як виносили плащеницю, не можна було нічого особливого робити“, – додає вона.

В джерелах зустрічаються згадки, що писанки писали гуртом, однак пані Галина каже, частіше все ж для цього усамітнювалися.

У писанки закодовували свої бажання, прагнення та мрії. Тож дівчата воліли лишитися для цього на самоті, бо могли щось таке побажати, чого не хотіли виказувати іншим.

Писанки малювали на повних і тільки на повних яйцях.

На пустих яйцях на центральній Україні малювали тільки ті писанки, які несли на цвинтар. Їх вішали на деревах, щоби пращури з ними розмовляли“, – наголошує пані Галина.

Для того, щоб розписані яйця не псувалися, їх засушували. Писанки клали у піч після випікання паски. Чекали, поки піч трохи остужувалася, щоб яйце не тріснуло. Віск на писанці розтоплювався, рівномірно покривав писанку і яйце ставало твердим. Крім того, верхній шар білка наче запікався, і писанка вже не псувалася, а всихала.

Розписані яйця на свята служили за валюту. В хаті їх могли писати до 60 штук, каже експертка.

Їх дарували, обмінювали. Писанки заорювалися, щоб була щаслива нива. Клалися під хату, коли ставили фундамент. Їх клали в колиску, аби дитина добре спала і нічого лихого її не тривожило.

Після освячення писанки клали у воду, щоб дівчата вмивалися і були “красними як писанка”.

У писанку можна було закодувати найзаповітніше своє бажання. Фото Sonyachny/Depositphotos

Зараз таких обрядів теж немає, бо яйця переважно фарбують штучними барвниками і так можна собі “заробити” алергію чи подразнення шкіри. Раніше ж для фарбування використовували вільху, сік моркви чи буряка, дубове листя та цибулиння“, – каже пані Галина.

КОЛИ ПРИХОДИТЬ СВЯТО

Наповнення великоднього кошика різнилося залежно від регіону. Раніше ніде, звісно, не святили бананів, апельсинів, горілки чи вина.

В Галичині до церкви несли яйце, очищене від шкарлупи, крашанки, писанки,паску, ковбасу, шпондер (печеня), полядвицю (копчене свиняче чи яловиче філе у вигляді ковбаси), хрін, сир та сіль.

В центральній Україні вміст кошика був трохи інший: яйця (можна і без очищеного від шкарлупи), шматочок ковбаски, сало, бекон або запечене м’ясо, сир, мішочок з пшоном, пиріжки.

В Гуцулів до всього ще й досі святять сирні коники.

В центральній Україні, зауважує етнографка, паску святили не лише в кошиках, а й у ночвах. Їх ще називали нецки.

Великодній кошик чи ночви зі смакотою зав’язували у хустку або покривало.

Моя мама казала, ще дід клав нецки у верету (покривало), завдавав на плечі та йшов святити паску.

Гуцули ж несли свячене у пасківниках – це були різьбленні дерев’яні кошики-посудини, які майстрували спеціально для Великодня“, – розповідає етнографка.

Коли кошика приносили додому – хустку чи покривало розв’язували або над головою дочки на виданні, аби швидше вийшла заміж, або над головами малих дітей, “щоб розум розв’язати”.

 Великодній кошик старалися оздобити якнайкраще. Фото Sonyachny/Depositphotos

Було таке, що той, хто йшов до церкви, міг розговітися в дорозі першим, не чекаючи сім’ї. Це стосувалося особливо тих, прихожан, які жили високо в горах, або кому до церкви треба було йти кілька годин.

До речі, тоді, як і зараз, були люди, які ходили до церкви тільки раз на рік, на Пасху. Їх в народі називали річниками.

Після того, як сім’я приходила додому з церкви, розговлялася і лягала досипати. Коли просиналися – йшли знову до церкви, проводити гаївки.

Галина Олійник каже, вважалося, що у ці дні найбільшим виявом гідності та сміливості для парубків було зробити “дзвін” або “вежу”, як її називали, у кілька “колін”.

Молоді хлопці ставали один одному на плечі в кілька рядів. Звичайно, що це робилося не на асфальті, а на траві. Це була демонстрація вправності сили. Люди важили життям, але в ім’я такого великого свята.

Було багато ігор, як от “Чий батько дужчий” (стукання крашанками), “Довга линва” (перетягування каната), “Ми кривого танцю йдемо”, з меншими дітьми грали “Соловеєчку-пташку-сватку” та “Як сіють мак“, – зауважує експертка.

Перший понеділок після Великодня називали Волочебним – бо всі “волочилися” від хати до хати у гості.

До наших днів дійшла традиція Обливаного понеділка, однак з часом вона втратила свій сенс та автентичність, каже етнографка.

Раніше хлопці поливали водою лише дівчат зі своєї громади. Старших пань ніхто не чіпав.

Це не було загальне обливання. Облити міг хтось з родичів приблизно одного віку, кум куму, наприклад, але легесенько, для годиться.

Дівчата хлопців не обливали. Натомість на Бойківщині дівчата парубків у вівторок за обливаний понеділок били кропивою.

За матеріалами Всвіті.


Художниця знайшла спосіб поєднати фотографію і вишивку

Автор використовує фотографію як фундаментальний інструмент - фото 1

Чуттєвість і любов – два почуття (серед великої кількості інших), які ви будете напевно відчувати, переглядаючи ці фотороботи.

Художниця Алін Брант створює незвичайні роботи, поєднуючи портрети людей з вишивкою. Виходять дуже приємні колажі, просочені любов’ю до людини. За матеріалами Радіо Максимум.

Алін Брант – бразильська художниця, яка використовує фотографію як фундаментальний інструмент для створення своїх робіт. У них вона застосовує метод впровадження, тільки на відміну від інших фотографів, в своїх кадрах дівчина використовує мереживну вишивку.

Окрім цієї роботи, Алін ще влаштовує фотосесії з жінками і сім’ями. Себе вона вважає досить невгамовною і пристрасною людиною, якій постійно хочеться перетворювати світ на щось незвичайне.

Художниця знайшла спосіб поєднати фотографію і вишивку - фото 323466

Художниця знайшла спосіб поєднати фотографію і вишивку - фото 323467

Художниця знайшла спосіб поєднати фотографію і вишивку - фото 323468

Художниця знайшла спосіб поєднати фотографію і вишивку - фото 323469

Художниця знайшла спосіб поєднати фотографію і вишивку - фото 323470

Художниця знайшла спосіб поєднати фотографію і вишивку - фото 323471

Художниця знайшла спосіб поєднати фотографію і вишивку - фото 323472


Їх вважали майже безсмертними: правда і міфи про козаків-характерників

Розбираємося в байках та легендах

Епоха українського козацтва, здавалося б, вивчена набагато більш детально, ніж інші періоди нашої історії. Але парадокс в тому, що, чим більше ми знаємо історичних фактів про щось, тим більше навколо цих фактів в’ється міфів і легенд. Зараз можна нерідко почути, як черговий експерт по козацтву із захопленням розповідає, наприклад, про козаків-характерників, таємничих чаклунів, яких не брали кулі, і завдяки яким запорожці вигравали битви.

Чи є у цього міфу якісь реальні передумови? Або це не більше, ніж казки? Спробуємо розібратися.

Байки і перекази

Почнемо з того, що всі історії про характерників зазвичай починаються з слів «за легендами», «згідно з переказами» і так далі. Це вже наводить на певні підозри. Адже повинні ж бути у якогось історичного явища конкретні джерела.

Історії про характерників беруть свій початок в літературі та окремих свідченнях сучасників. Одним з перших про деяких дивних уміннях деяких козаків згадав польський історик Бартош Папроцький, ще в XVI столітті. Нібито він знає про козака з війська гетьмана Самійла Зборовського, який вміє заговорювати кулі.

Схожі історії розповідає «Історія Русів», анонімний працю з історії України кінця XVIII – початку XIX ст. Наприклад, там стверджується, що козацького полковника Золотаренка майже неможливо було вбити, так як він володів якоюсь надприродною силою.

В літературі і різних історіях, записаних мандрівниками, залишилося також чимало згадок про надзвичайно могутньою фізичній силі деяких запорожців. Український історик Дмитро Яворницький в «Історії запорізьких козаків» описує якогось Васюринській, який міг збити людина з ніг одним подихом. Власне, Яворницький і створив знайомі нам образ характерників, описуючи їх так:

«… яких ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі “характерники” могли відкривати замки без ключів, плавати на човні по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині або циновки, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верст навколо себе за допомогою особливих “верцадел”, жити на дні річки, залазити і вилазити з міцно зав’язаних чи навіть зашитих мішків, “перекидатися” на котів, перетворювати людей у ​​кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро і плисти в ньому під водою сотні і тисячі верст ».

Найвідомішим характерником у нас прийнято вважати кошового отамана Івана Сірка. Сірко – персонаж цілком реальний. Дійсно, така людина існувала, був кошовим отаманом Січі 12 років поспіль, а вже просто козаком – все своє життя. Життя, до речі, досить довгу, як для військової людини. Іван Сірко помер в 1680 році у віці 70 років. Згідно зі спогадами сучасників, його дійсно багато хто побоювався, вважали вкрай хитрим, сильним і на рідкість живучим людиною.

Давайте аналізувати

Почнемо з того ж Сірко. Не виключено, що Іван Дмитрович дійсно був хорошим бійцем, розумним і щасливим людиною, якій вдалося пережити близько пару сотень сутичок і боїв, і дожити до похилого віку.

Історія знає чимало таких прикладів. І автоматично це ще не робить людину чаклуном. Швабський лицар XVI століття Готфрід фон Берліхіген дожив до дивного за мірками того часу віку – близько 80 років. Пережив сотні боїв, два повстання, і навіть пропонував імператору Священної римської імперії поцілувати його нижче спини. І залишився живий.

До речі, про Берліхігена теж ходили чутки, що він приятелює з дияволом, а в його похідному наметі живе якась «темна жінка». Людям буває просто складно повірити в чиюсь удачу і довголіття. Особливо в ті темні неосвічені століття.

В принципі, схильністю людей перебільшувати і вірити різним забобонам, можна пояснити майже всі історії про характерників. Значна фізична сила не є чимось незвичайним і зараз. У пресі періодично можна побачити історії про самородках, яким хороша генетика і фізичні навантаження допомогли стати значно сильніше звичайної людини.

Ніяких реальних доказів існування магії в світі в цілому і на Січі зокрема, не існує. Є фольклор, але його треба часто сприймати алегорично.

Історична правда

Образ запорозького справжнього запорізького замовлення в цілому дуже сильно відрізняється від того, що ми звикли собі уявляти. Природно, ніяких голих торсів і десятка шабель за спиною козаки не мали. Це було, як мінімум, непрактично. Та й билися без всяких алюзій на японських ніндзя і іншого бойового гопака.

Не було у них і чаклунів. Всі перемоги, які здобули запорожці на поле бою, здобували НЕ заговорений кулями і прийомами ніндзя, а самими звичайними солдатами. І це куди більше схоже на привід для гордості, ніж розповіді про чаклунів.

Майже у кожного народу є подібні історії. Вікінги вірили, що їхні герої користуються чарами під назвою «гальд», які допомагають їм виживати в бою. Засновника айкідо Моріхея Уесібу досі зображують на портретах зникає в легкому серпанку, адже багато хто вірив, що ця людина могла знаходиться в декількох місцях одночасно.

Існування легенд і байок – це абсолютно нормальний результат існування народу. Ось тільки вірити в них на блакитному оці зовсім не обов’язково. Пройде багато років, навіть віків, і легенди будуть скаладти вже про сучасних бійців, які боронять Україну саме зараз. Важко сказати, які саме це будуть легенди. Але точно можна сказати одне. Хоробрий і відданий солдат гідний хорошої легенди. Але і правду про його боротьбу треба теж пам’ятати.

Фото з  відкритих джерел.

За матеріалами Сома.


Селфі року: у Конго волонтер зробив фото із горилами, що стоять у “людській позі”

Горили дуже фотогенічні.

У Демократичній Республіці Конго волонтер національного парку Вірунга зробив дуже вдале селфі із горилами: вони стоять зовсім як люди, – про це повідомляє ТСН.

Фото з’явилося в Facebook.

Волонтер з боротьби із браконьєрством Матьє Шамаву вирішив сфотографувати свій “робочий процес”. Він зробив селфі на фоні місцевих горил. На кадрі видно, що на тлі Матьє стоять дві горили на задніх лапах, а їхня позиція зовсім схожа на людську. Здається, ніби вони стоять так завжди. Своє фото волонтер підписав: “Просто ще один день на роботі”.

ANOTHER DAY AT THE OFFICE…Photo: Ranger Mathieu Shamavu (c)NOTE: UNAUTHORIZED USE OF THIS PHOTO WILL BE REPORTED TO FACEBOOK

Gepostet von The Elite AntiPoaching Units And Combat Trackers. am Donnerstag, 18. April 2019

 


«Дякую, Петре!» Прихильники Порошенка зібралися на Банковій подякувати президенту за безвіз, армію та децентралізацію

«Дякую, Петре!» Прихильники Порошенка зібралися на Банковій подякувати президенту за безвіз, армію та децентралізацію

theБабель

22 квітня близько 19:00 на Банковій прихильники Петра Порошенка зібралися на акцію «Дякую, Петре!». Організатори заходу заздалегідь розмістили анонс в Facebook.

«Давайте прийдемо і подякуємо Петру Порошенку за все, що зроблено за ці 5 років, за асоціацію, безвіз, армію, децентралізацію та все інше. 19.00, АП, з боку НБУ», — йдеться в повідомленні. Про це інформує the Бабель.

Подякувати Порошенку зібралися кілька сотень людей, у тому числі відомий блогер-порохобот Мирослав Олешко. На Банкову також прийшов звільнений з полону бойовиків у 2016 році житель Луганської області Володимир Жемчугов.

theБабель

Офіційно організатором виступив координатор проекту «Інформаційні війська» Святослав Батів. Він заявив кореспонденту theБабеля, що акція — спонтанна.

«Вирішили зібратися вчора після того, як почули результати екзит-полів. Думаю, що ті люди, які зібралися, вважають, що така електоральна оцінка є незаслуженою для президента, тому що за 5 років було зроблено дуже багато», — сказав Батів.

theБабель

За його словами, це акція-демонстрація. «Якщо Зеленський вирішить повести країну не туди, ми йому нагадаємо, що ми хочемо йти в НАТО та в ЄС», — заявив організатор заходу.

Передбачається, що президент вийде до людей.

Через кілька хвилин після початку учасники почали співати гімн України, після чого охорона відчинила залізні ворота перед будівлею Адміністрації президента, і люди підійшли ближче. Вони скандують «Разом і до кінця», «Порошенко», «Дякуємо», «Слава Україні». Дехто тримає роздруковані аркуші зі словами «Дякую» і назвою міста, наприклад «Дякую. Донецьк».

Близько 19:30 до людей вийшов президент Петр Порошенко. Люди зустріли його гучними оплесками. Він заявив, що буде рухатися через поразку до нової перемоги. «Пʼять років тому, на Банковій, я підняв ці прапори…Я сповнений відчуття, що мені нічого казати не треба, ви і так все знаєте», — заявив президент.

Його перебили вигуками «Найкращий» та «До перемоги разом».

«Я щасливий і гордий нашій зустрічі. Хто ви є? Ви найкраща частина нашої команди переможців і наші перемоги ще попереду. Нехай всі це почують! За 5 років ми зробили більше, чим будь-хто за двадцять пʼять років до нас..Ми не дамо їм зруйнувати нашу армію, знищити нашу мову і нашу церкву, зупинити нашу децентралізацію!!!», — наголосив Порошенко.

«Молодець!», — скандував натовп у відповідь.


Неймовірна притча, яка змінить ваше життя за 1 хвилину

Ця повчальна, мудра  історія змусить вас переглянути своє життя і, можливо, навіть кардинально змінити свої погляди!

У одного султана було чотири дружини. Найбільше він любив свою четверту дружину – наймолодшу і найласкавішу. Султан дарував їй багаті одягу, коштовностей, доглядав її більше всіх. І вона була весела і радувала його.

Він любив і свою третю дружину – виняткову красуню. Вирушаючи в інші країни, він завжди брав її з собою, щоб всі бачили її красу, і завжди боявся, що одного разу вона залишить його і втече до когось іншого.

Султан любив і другу свою дружину – хитромудру і досвідчену в інтригах. Вона була його довіреною особою, яка допомагала приймати мудрі рішення. Коли у султана були проблеми, він довіряв їх другій дружині, і вона допомагала чоловікові вийти із складної ситуації та пережити скрутний час.

Перша дружина була найстарішою і дісталася йому у спадок від покійного старшого брата. Жінка була дуже віддана чоловікові і робила все можливе для збереження і примноження багатств як самого султана, так і всієї його країни. Султан не любив свою першу дружину, незважаючи на те, що вона глибоко його поважала і цінила. Він не звертав на неї ніякої уваги.

Якось коли султан захворів, він почав згадувати своє пройдене життя, сповнене розкоші : ” Зараз у мене чотири дружини, але коли я помру, залишуся один”.

Він покликав свою четверту дружину і запитав:

– Я любив тебе більше за всіх інших, віддавав тобі все найкраще, беріг тебе з особливим старанням. Зараз, коли я вмираю, ти готова послідувати за мною до царства небесного?

– Звісно, ні! – відповіла вона і вийшла, не зронивши більше ні слова. Її слова, як кинджал, вразили серце чоловіка.

Тоді засмучений султан запитав свою третю дружину:

– Я захоплювався тобою все моє життя. Зараз, коли я вмираю, ти готова послідувати за мною в потойбіччя?

– Ні! – відповіла його третя дружина. – Життя таке прекрасне! Коли ти помреш, я думаю ще раз вийти заміж!

Серце султана защеміло: такого болю воно ще ніколи не знало.

Тоді він запитав свою другу дружину:

– Я завжди приходив до тебе за допомогою, і ти завжди допомагала мені і була для мене найкращим радником. Зараз, коли я вмираю, ти готова слідувати за мною туди, де бліді тіні стогнуть і молять володаря душ про пощаду?

– Дуже шкода, що не можу тобі допомогти в цей раз, – відповіла друга дружина.- Єдине, що я можу зробити, це з честю тебе поховати.

Її відповідь вразила султана, як тисячі громових блискавок, а в цей момент він почув голос:

– Я піду з тобою туди, куди ти мене повидеш і буду поруч з тобою до кінця!

Султан обернувся і побачив свою першу дружину. Вона виглядала блідою, заплаканою і виснаженою горем до невпізнання. Він тихо зі смутком відповів:

– Я повинен був уважніше ставитися до тебе раніше !

У кожного з нас є чотири дружини.

Наша четверта дружина – це наше тіло; яке не має значення, скільки сил і часу ми вкладаємо в те, щоб виглядати добре, воно нас залишить, коли ми помремо.

Наша третя дружина – це наша кар’єра, становище, гроші, багатство, соціальне становище. Коли ми помремо, вони належитимуть іншим.

Наша друга дружина – це наша сім’я і родичі. Не важливо, скільки вони нам допомагали тут, найбільше, що вони можуть зробити для нас провести нас на той світ з пошаною.

І наша перша дружина – це наша душа, яку часто ігнорують через гонитву за удачею, владою, багатством і задоволеннями. Незважаючи на це, душа завжди з нами. Ставлячись до неї з турботою і увагою, оберігаючи і розвиваючи її, ми можемо подарувати світу і собі найбільший подарунок .

За матеріалами Кенгуру.


В сyді бабусі поставили всього одне запитання. Відповідь шoкyвала сyддю та прoкурора

Ця історія, яка відбулася у рельному житті, може здатися дивною, але суть її в іншому. Прочитайте і зробіть висновки!

У суді в маленькому американском містечку прокурор викликає свого першого свідка – стареньку бабусю.

Він починає допит:

– Місіс Джонс, ви мене знаєте?

– Ну звичайно я знаю вас, Містер Вільямс. Я знала вас ще маленьким хлопчиком. І, чесно кажучи, ви мене дуже розчаровуєте. Ви бpешете, зpaджуєте дружині, маніпулюєте людьми и говорите гидoту за їх спинами. Ви думаєте, що ви велика людина, тому що у вас не вистачає мізків, щоб зрозуміті, во ви – всьоголиш невеликий бюрократ.

Прокурор був шoкoваний. Не знаючи, що робити далі, він вказав в інший кінець кімнати:

– Місіс Джонс, чи добре знаєте ви адвоката?

– Ну звичайно я знаю. Я знаю містера Бредлі теж з самого дитинства. Він ледачий і у нього проблеми з aлкoгoлем. Він не може побудувати нормальні відносини ні з ким, а його адвокатська контора – одна з гірших в нашому штаті. Не кажучи вже про те, що він зраджував колишній дружіні з трьома різнімі жінкамі. До речі, одна з них – ваша дружина. Так, я знаю його.

Адвокат стояв, ні живий, ні мepтвий.

Суддя попросив обох юристів підійті до нього и дуже тихим голосом сказав:

– Якщо хто-небудь з вас, ідioтiв, запитає її чи знає вона мене, я відправлю вас обох за грaти пожиттєво!

Джерело: Особлива.


Перша реакція зі штабу Зеленського на результати екзит-полу (відео)

З`явилася реакція Володимира Зеленського на результати національного екзит-полу.

Про це він заявив у своєму штабі, передає Еспресо.TV.

“Ми зробили це разом. Зараз не буде ніякого пафосу. Я просто хочу сказати “дякую” своїм батькам за підтримку і за те, що вони це пережили, моїй дружині за силу і витримку, дітям і родині. Дякую усій нашій команді. Усьому штабу, кожному. Дякую СБУ, що тримали мене в тонусі. Дякую українцям за підтримку і тим, хто зробив інший вибір”, – зазначив Зеленський.

Потім кандидат звернувся до країн пострадянського союзу: “Подивіться на нас, все можливо”.

Нагадаємо, за даними національного екзит-полу, Володимир Зеленський отримав підтримку 73,2% українців, які взяли участь у виборах. Петро Порошенко отримав 25,3%, ще – 1,5% зіпсували бюлетень або викреслити кандидатів.