У львівському РАЦСі зареєстрували шлюб… динозаврів! (фото)

Вчора, 4 червня 2019 року, у Львівському міському РАЦСі побрались два динозаври.

Інформацією про це поділився весільний фотограф молодят Андрій Гудзь у своїх сторіс у Інстаграм.

Фото: Андрій Гудзь

Як можна помітити з фотоматеріалів, обидва Т-рекса почуваються щасливо та комфортно у львівській державній установі.

Фото: Андрій Гудзь

Нареченій до кольору шкіри дуже пасує, традиційна для людського виду, фата. Чи були інші звичні атрибути шлюбного обряду, такі як обручки та рушник, у матеріалах не повідомляється.

Відео: Андрій Гудзь

Бажаємо молодятам багато років благополуччя, міцного кохання та багато маленьких Т-рексинят.

Фото: Андрій Гудзь

Тася Арехта спеціально для порталу prolviv.com


Автомобіль львівських патрульних забирає евакуатор. Фото дня

Службовий автомобіль львівських патрульних, який стояв на вулиці у центрі міста, забрав комунальний евакуатор. Першим про цей незвичний випадок у понеділок, 27 травня, в групі РАГУlive повідомив львів’янин Іван Клек Читати далі


Дворик звичайного житлового будинку перетворили на музей просто неба

© Дмитрий Тимощук

Іграшковий дворик у Львові: подвір’я звичайної багатоповерхівки перетворили на музей просто неба, повідомляє Радіо Свобода.

Житловий двір у Львові набуває популярності, як притулок для загублених та залишених іграшок.

Це музей просто неба, створений мешканцями звичайної багатоповерхівки. У колекції можна побачити найрізноманітніші експонати — від старих радянських до сучасних.

Внутрішній дворик будинку почав поповнюватися м’якими іграшками багато років тому, коли мешканець з будівлі, що поруч, знайшов загубленого плюшевого ведмедика і підпер його до стіни, сподіваючись, що його власник повернеться.

Власник іграшки, схоже, ніколи сюди не повернувся. Але, за словами Павла Морозовського, який керує невеликим музеєм поряд із цим двориком, молоді місцеві жителі почали приносити сюди іграшки, з яких вони «виросли»

Незабаром іграшки почали накопичуватися, і місцевим дітям запропонували приходити та брати все, що їм сподобається. Внутрішній дворик тепер приваблює туристів з усього світу. Чоловік з будинку навпроти каже, що щодня сюди приходить близько 100 відвідувачів із камерами.

Особливістю цього двору є те, що сюди можна приносити власні іграшки чи забрати ту, яка вам сподобалася.

Знаходиться в районі Підзамча в дворику будинку на вулиці Князя Лева, 3. Дворик позначений на карті Google і уже став для багатьох туристів обов’язковим пунктом.

© radiosvoboda.org


Кілька найвідоміших легенд Личаківського цвинтаря

Головні ворота Личаківського цвинтаря, 1900 рік

Личаківський цвинтар – найстаріший у Європі, тут на 40 га розміщено більш ніж 300 тисяч поховань. Він має статус історико-культурного музею-заповідника, адже тут знайшли останній притулок багато визначних особистостей, а серед надгробків багато скульптур, пам’ятників та композицій роботи відомих скульпторів та архітекторів, розповідає портал Фотографії Старого Львова.

© photo-lviv.in.ua

Історія цвинтаря починається з 1786 року після заборони здійснювати поховання навколо храмів у межах міста. Личаківський цвинтар один з чотирьох, які тоді функціонували у Львові, і єдиний, який зберігся до сьогодні. Але знайти поховання, які з’являлися тут у ті роки, майже неможливо, бо в середині ХІХ ст. почало діяти нововведення магістрату, яке передбачало встановлення каменедробарки на кладовищі. Так, надгробки над могилами, які не доглядали родичі упродовж 25 років, перемелювали на дрібне каміння, яким вистеляли доріжки, а пізніше збудували цвинтарну браму.

© photo-lviv.in.ua

За 230 років цвинтар змінював своє обличчя, стиль надгробків та скульптур, змінював написи на гробівцях різними мовами, обростав зеленню та містом з усіх боків. Так само цвинтар і обростав легендами. Містики навколо Личакова вистачає, але цим він ще більше приваблює до себе львів’ян і гостей міста.

Одна з легенд розповідає, що вулицею Мечнікова, що прокладена вздовж кладовища часто прогулюється жінка в чорному одязі, яка не має обличчя. Кажуть, ніби вперше її побачив молодий юнак, який йшов вночі біля цвинтаря, а згодом інші люди розповідали ту ж історію.

Частими гостями личаківського цвинтаря називають і закохану пару привидів, що прогулюється алеєю, а потім просто розчиняється в повітрі. Кажуть, що це Артур Гротгер та його кохана Ванда Монне. Історія їхнього кохання обривається смeртю Артура від туберкульозу на відомому курорті Амелі-ле-Бен у французьких Піренеях. Згодом Ванда продала всі свої коштовності та частину посагу для того, аби перевезти тіло Артура на батьківщину. У 1868 році його за заповітом перепоховали на личаківському цвинтарі на місці, яке він колись обрав під час спільної прогулянки (поле №5), в труну поклали перстень Ванди і листи.

Артур Гротгер та його кохана Ванда Монне

Кохана Гротгера приходила його могилу до самої смeрті, хоч і згодом вийшла заміж за Карла Млодніцького.

Овіяний легендою і склеп Розалії та Ванди Замойських, матері та дочки, які трагічно загинули під час пожежі у 1902 році. Кажуть, що прогулюючись цвинтарем відвідувачі чули, як у герметично зачиненому склепі було чутно дзвін ланцюгів, на яких підвішені труни.

Часом, від випадкового хрускоту гілки на Личакові зароджують легенди © photo-lviv.in.ua

Люди з різних куточків України їдуть на могилу єпископа Миколая Чарнецького. Говорять, що хворі, яким не допомагали лікарі, одужували після відвідин місця поховання єпископа. Люди, які приїжджають сюди, намагаються взяти хоча б жменю землі з його могили, бо вважають її цілющою, тому працівники музею-заповідника змушені час від часу підсипати туди землю.

Трапляються й кумедні випадки. Одна з таких історій сталася в дев’яностих роках минулого століття. Тоді північна сторона кладовища перебувала в не надто привабливому стані, деякі гробівці були відкритими. Два з них якось «облюбували» безхатьки, накидали соломи і жили там. Одного разу директор помітив під час обходу відритий гробівець, з якого пробивалося світло і чулися розмови. Поки він йшов до виходу, аби викликати правоохоронців, група туристів, що шукала місце поховання Францішека Стефчика, побачила таку ж картину. Відвідувачі неабияк налякалися, вони кричали, що пан Стефчик живий і тікали до виходу. Виявилося, що поховання відомого економіста знаходилося поруч з прихистком безхатьків.

 

Після того, як час стирає імена і дати, в гру входить містика © photo-lviv.in.ua

Звісно, це не всі містичні історії, які живуть за брамою Личаківського цвинтаря, здається, вони з’являються чи не щодня, часом, від випадкового хрускоту гілки, яке комусь може здатися зовсім не випадковим. Чи справді мали місце ці історії з’ясувати важко, але те, що Личаків – одне з найцікавіших місць Львова – точно правда.


У Львові вчитель відмовився навчати 11-річного хлопця, бо його батько підтримав Зеленського

У Львові вчитель вокалу відмовився навчати 11-річного хлопця, бо його батько на виборах президента підтримав Володимира Зеленського.

Про це повідомили у соціальних мережах, – пише Вголос.

Зазначається, що під дописом з підтримкою Зеленського у соціальних мережах викладач вокалу Володимир Кудовба написав, що він припиняє навчати 11-річного хлопця, звинувативши його батька Анатолія Шалаєва у не патріотизмі.

“Я не можу працювати з людиною, яка на мій погляд, зрадила основні положення патріотизму та любові до своєї мови та культури”, – написав Володимир Кудовба.


Дебатам бути: Львів’яни креативно запропонували Зеленському та Порошенку подискутувати у місті Лева (відео)

Львів’яни запрошують кандидатів у президенти провести дебати на стадіоні «Сільмаш».

Вчора, 04 квітня 2019 року в мережі з’явилось креативне відео, в якому співвласник стадіону «Сільмаш» Ігор Гарасим запрошує Петра Порошенка та Володимира Зеленського провести дебати не на НСК «Олімпійський», а на львівському стадіоні «Сільмаш». За лічені години відео набрало тисячі переглядів у мережі Фейсбук, а наступного дня воно з’явилося вже на Ютубі.

Свою пропозицію Ігор Гарасим пояснює бажанням зробити кандидатів ближчими до народу:

«Після перегляду відео Володимира Зеленського та відповіді Петра Порошенка щодо проведення дебатів на НСК «Олімпійський» ми з друзями вирішили запропонувати кандидатам піти в народ і провести дебати на львівському стадіоні. Чому б ні, якщо цього року вони повністю відмовляються від усталених норм проведення дебатів? Я впевнений, що львів’янам було б цікаво бути присутніми на цих дебатах, а наше величне місто заслуговує на можливість приймати таких поважних гостей!»

Що стосується самого відео, Ігор Гарасим зазначив, що створення ролика зайняло буквально кілька годин – від спільного із друзями задуму до знімання та монтажу. Він переконаний, що виборчі кампанії можна проводити і за невеликі кошти, головне – аби було бажання і трохи креативності, а ще – командний дух.

Ініціативні львів’яни сподіваються, що дебатам бути на львівському стадіоні «Сільмаш»!

Єлена Тищенко, для Про Львів


Юрій із Кульчиць, який відкрив у Відні одну з перших кав’ярень

© zbruc.eu

20 лютого 1694 р. від сухот у 54-річному віці помер герой Відня, особистий перекладач австрійського імператора із турецької мови, «цісарський придворний кур’єр» у Туреччині; засновник першої в Європі мережі кав’ярень, автор «кави по-віденськи» Юрій Кульчицький.

Та про все по порядку. Село Кульчиці, що на Львівщині, дало світові трьох гетьманів: Петра Конашевича-Сагайдачного, Марка Жмайла-Кульчицького, Павла Павлюка (Бута). Нащадок Сагайдачного шляхтич Юрій Франц Кульчицький походив із родини українських шляхтичів православного «руського» роду Кульчицьких-Шелестовичів, які мали власний герб «Сас», із села Кульчиці, що на Львівщині. 20-річним Юрко подався на Січ. Тямущий юнак знав латину, німецьку, польську, румунську, угорську, тому Сірко наказав записати козака до школи тлумачів – майбутніх дипломатів, розвідників, перекладачів. Там вивчив Юрко мовні тонкощі татарської й турецької, дипломатичні хитрощі. Сірко призначив Кульчицького консулом на Микитинській Січі, а туркам сіллю в оці була наша Січ.

У ніч на Різдво 1676 р. виступили 15 тисяч яничар Магомета ІV і 40 тисяч татар. Переконаний у своїй перемозі, турецький султан написав бундючного листа, а Юрій Кульчицький за завданням Сірка дав знамениту відповідь. Тому часом і називають Юрком знаменитого писаря, зображеного І. Рєпіним у «Запорожцях».

Козаки гнали нападників аж до Бахчисараю. В одному з боїв Кульчицький потрапив у полон. Турок-господар відзначив розум січовика і поставив спочатку бухгалтером, потім своїм помічником. Філія господарської компанії була у Білгороді. Юрій викупився, працював перекладачем Орієнтальної компанії, яку заснували віденські купці під патронатом цісаря Леопольда І. У 1678 р. Кульчицький відкрив власну торгову компанію у Відні. Викупив Юрій з неволі кохану Одарку, одружився, чекав сина.

Та 14 липня 1683 р. 200 тисяч шабель армії турецького султана Ахмета ІІ оточили Відень. Сумна доля чекала австрійську столицю і 16 тисяч її захисників. Порятунком могли бути тільки війська німців або поляків, але як їх покликати? Через облогу могла пройти відважна людина, яка добре знає мову та звичаї турків. Може, Юрій Кульчицький? Що ж, на п’ятому десятку на небезпеку не нариваються, але козаки за спини не ховаються – погодився.

13 серпня Кульчицький, переодягнувся і видаючи себе за турецького купця, разом із сербом Джордже Михайловичем вночі пробрався до османського табору, а вдень, наспівуючи турецьку пісню рушив поміж ворожими шатрами. Він удавав із себе купця, який займається доставкою провіанту і обурюється апетитом турків. Навіть ага повірив переодягненому віденцю і запросив його з супутником погрітися до свого шатра. Проте в одному з придунайських сіл Ю. Кульчицького та його супутника селяни прийняли за справжніх турків і ледве не вбили.

Він добрався до війська князя Лотаринзького, покликав на допомогу війська Яна Собезького і два загони запорожців. 12 вересня силами Карла V і польського короля Яна Собеського турецькі війська були розбиті. Столицю Австрії врятовано. Із рук графа Штаренберга Кульчицький одержав срібну медаль, грошову премію та кам’яний будинок у центрі району Wieden. Крім того, Кульчицькому надали право самостійно взяти собі в нагороду частину захопленого трофейного майна, і він вибрав 300 мішків кави. «Тобі треба верблюдячий корм? Забирай усі сто возів, бо ми їх у річку хотіли викинути».
Щасливий Юрій мчить додому, тепер Одарочка йому буде каву готувати, а синок народиться – буде батьковою медаллю бавитися.

Чорнішою за каву виявилася звістка: від турецької бомби загинула Одарка і ненароджений син. Від почутого, від ран, отриманих у бою, поточився козак. Доглядала за ним Марія Уршуля: вилікувала від ран тілесних і сердечних. Одружився Кульчицький з австрійкою.

В ознаменування заслуг Кульчицького міська рада Відня подарувала йому будинок у районі Леопольдштадт і звільнила його компанію від податків на 20 років; 10 січня 1684 року Кульчицький був призначений особистим перекладачем з турецької мови австрійського імператора і отримав посаду «цісарського придворного кур’єра» у Туреччині. У 1684 р. у Відні та Зальцбурзі вийшла книга українця. В оригіналі книжка мала назву Wahrchafte Erzaelung, welcher Gestalt in der aengstichen turk. Belagerung etc. Durch das Feindlich Lager gedrungen, und die erste Kundschaft zuruck gebracht worden» (Wien und Saltzburg: I.B. Mayr, 1684). Вона стала справжнім «бестселером», нею зачитувалося багато поколінь вдячних австрійців і йшли за автографами.

Спочатку Кульчицький розносив чорну турецьку каву без цукру вулицями міста в горнятках на таці, продавав порцію кави по крейцеру за філіжанку. Віденці слухали гірку розповідь січовика і запивали гірким плином… Згодом Юрій почав додавати в напій цукор та молоко – так народилася кава по-віденськи.

Кав’ярня Юрія Кульчицького «Під синьою пляшкою»

Кав’ярня «Під синьою пляшкою» була декорована у турецькому стилі, а на знак перемоги до віденської кави подавались рогалики у вигляді османського півмісяця, які випікав Пітер Вендлер. Рогалики Вендлера набули великого поширення в Австрії і у 1770 р. у Франції після переїзду туди Марії-Антуанетти, дочки австрійського імператора і дружини Людовика XVI, стали відомі на весь світ як круасани.

Рисунок найстарішої віденської кав’ярні

Світлина 1910 року. Відень

Помер герой Відня і засновник першої в Європі мережі кав’ярень 20 лютого 1694 р. від сухот у 54-річному віці. Його було поховано з великими почестями на центральному кладовищі Відня поблизу собору Святого Стефана.

І живе в США у Янг-Тауні професор історії – праправнук козака, який навчив Європу пити каву по-віденськи.

Ще у 1862 р. одну з віденських вулиць було названо на честь Юрія-Франца Кульчицького — Kolschitzkygasse. До цього часу у Відні на вулиці Фаворітенштрасе існує кав’ярня з промовистою назвою «Grand Cafe Zwirina zum Kolschitzky», а у 1885 р. на висотi першого поверху, на кошти місцевого кав’ярника Карла Цвіріни вiдкрито бронзову статую Юрiя Кульчицького в турецькому одязi, який нагадує про його славний подвиг. У лiвiй руцi вiн тримає тацю з фiлiжанками, а в правiй кавник, з якого наливає каву у фiлiжанки. З правого й лiвого боку видно турецькi хоругви i зброю. На обличчi Кульчицького типовi козацькi вуса. Цей пам’ятник автор виконав безкоштовно в ливарнi Гернiка за проектом вiденського скульптора Емануїла Пенделя.

У Відні щорічно у жовтні власники кафе прикрашають вітрини своїх закладів портретами Юрія Кульчицького на знак пошани до народного героя і колишнього керівника віденського цеху продавців кави.

Пам’ятник Кульчицькому у Відні

Юрій Кульчицький. Відень, мозаїка у районі Фаворітен, вул. Лаксенбург, 1-5

Шанують свого земляка у Львові.

© anderver.livejournal.com

© anderver.livejournal.com

Пишаються і у Кульчицях на Львівщині

Джерело: uahistory.com