Заможна клієнтка назвала касирку невдахою. Яке щастя, що це почув адміністратор!

Клієнт завжди правий – фраза, яку кожен розуміє в міру своєї вихованості. Адже деякі опускаються до образ обслуговуючого персоналу.

Заможна клієнтка назвала касирку невдахою. Яке щастя, що це почув адміністратор! - 1

Героїня цього поста працює касиром. Заробленими грошима вона оплачує своє навчання. У той нещасливий день їй довелося залишити хворого сина у батьків, щоб не пропустити зміну. Дівчина навіть не здогадувалася, що її чекає.

Її зміна проходила, як завжди, поки не з’явилася заможна, елегантна, але абсолютно обділена хорошими манерами жінка. Ця дама і раніше бувала в цьому супермаркеті. Цього разу вона прийшла з маленькою дочкою. Як завжди, жінка не відповіла на ввічливе вітання, а лише недбало дала касиру купони.

Попри грубе ставлення, дівчина-касир «пробила» покупки та почала розбиратися з купонами. Виявилося, що в одного з них закінчився термін дії. Вона ввічливо повідомила про це пані, але та почала кричати та вимагати адміністратора.

Заможна клієнтка назвала касирку невдахою. Яке щастя, що це почув адміністратор! - 2

Коли адміністратор підходив до незадоволеної клієнтки, він почув, як вона говорила дочці: «Тепер ти розумієш, чому я змушую тебе вчитися? Завдяки мені, ти не станеш невдахою, як ця касирка». Це було сказано навмисне голосно, щоб принизити дівчину.

Адміністратор підтвердив, що термін купона жінки закінчився, а потім … дістав усі товари з її пакетів, попросив піти та більше ніколи не повертатися в цей супермаркет.

Заможна клієнтка назвала касирку невдахою. Яке щастя, що це почув адміністратор! - 3

Такому керівництву можна лише аплодувати! Я б дуже хотіла, щоб всі начальники були такими. А ще, щоб злих людей було набагато менше!

За матеріалами clicow.


Про покупця, магазин і хитромудрий сервіс

Йде чоловік по вулиці, дивиться новий магазин. Та й думає зайти подивитись.
Заходить, його відразу ж зустрічає усміхнений продавець:
– Добрий день! Ми дуже Вам раді, що б Ви хотіли придбати?
– Та, рукавички потрібні.
– Пройдіть, будь ласка, в той відділ.

Чоловік підходить:
– Добрий день, мені потрібні рукавички.

Йому у відповідь:
– Вам які: літні чи зимові?
– Зимові.
– Тоді пройдіть в он той відділ.

Пішов, запитує в черговому відділі:
– Добрий день, мені потрібні рукавички.
– Вам шкіряні чи ні.
– Шкіряні.
– Тоді Вам в он той відділ.

Пішов…
– Доброго дня! Мені потрібні зимові шкіряні рукавички.

Продавець:
– Вам з натуральним хутром чи ні?
– З натуральним, звичайно.
– Вам треба у відділ навпроти.

Чоловік злиться, але мовчки йде. У новому відділі з підвищеним голосом каже:
– Мені потрібні рукавички ЗИМОВІ ШКІРЯНІ з натуральним хутром.
– Вам з застібкою чи без?
– З застібкою
– Витягніть руку, розсуньте пальчики.

– Будь ласка.
– Вам треба в сусідній відділ.
– А крвмть! Та що це таке, Ви що з мене знущаєтесь? Дайте мені рукавички і я піду.
– Не хвилюйтеся, ми просто хочемо продати Вам саме те що Ви хочете, щоб Ви отримали максимум задоволення від покупки. Ви рукавички підбираєте під це пальто?
– Так!

Йде далі по відділах. Підходить до наступного продавця і ледь не кричить:
– Мені потрібні зимові шкіряні з натуральним хутром і застібкою на ці руки до цього пальто рукавички!
– А Вам застібка потрібна на кнопочки чи блискавку?

Чоловік на межі істерики:
– На кнопочки!!!
– Вам треба он до того продавця.

В цей момент відкриваються вхідні двері, в магазин заходить чоловік, який тримає на витягнутих руках вирваний з коренем унітаз, по краях якого залишилася ще плитка. Підходить до прилавку і кричить:
– Ось такий у мене унітаз, ось така плитка, сраку я вам вчора показував! Дайте мені, нарешті, туалетний папір!

До теми: Про магазин чоловіків

До теми: Про пригоди московита у Карпатах


Про бабцю і нацицник

Прийшла бабця зі села з великими грудьми до аптеки і каже:
– Дитино, а у вас нацицники є?
– Слухайте, жіночко, не нацицник, а бюстгалтер, а продають їх на 2 поверсі в універмазі..
Приходить старенька в універмаг, і до продавця:
– Мені тре бугалтера!
– Бухгалтера нема. Може вам заступника закликати?…
– Та най вже буде заступник! Головне щоб цицьки добре тримав!


“Я думала задихнуся від сміху. Кароч: Стоїть в Сільпо на касі жіночка, років 45-50, все як любив Бальзак, але в кепці Адідас… Купує запальничку.”

Варто було повернутися в Україну, заради цієї історії. Я думала задихнуся від сміху. Розбудила всіх сусідів. Розкажу Вам.

Кароч: Стоїть в Сільпо на касі жіночка, років 45-50, все як любив Бальзак, але в кепці Адідас, вимушена, як сухе червоне. Купує запальничку.
Читати далі


У магазині молода жінка шукає подарунок для свого нареченого…

У магазині молода жінка шукає подарунок для свого нареченого.
Перебрала різні варіанти, ніяк не може зупинитися на чомусь одному.
Продавець, вже трохи старша і досвідчена жінка, стараючись допомогти, питається:
– А чим займається Ваш хлопець?
– Він письменник… – відповідає задумливо кобіта.
– Тоді подаруйте йому ось цей кошик для сміття…

Оповів: Любомир Коваль


Десь ще наприкінці 70-х років минулого століття заходить ві Львові у магазин сувенірів один добродій…

Десь ще наприкінці 70-х років минулого століття заходить ві Львові у магазин сувенірів один добродій.
Бачить малеееньку позолочену фігурку кицьки. На ціннику написано: “кицька – 10 руб, її історія – 100 руб”.
– Прошу пана мені вповісти, чи можу я купити кицьку без історії? – запитує той чоловік.
– Звісно, – відповідає продавець, – але за історією Ви все одно повернетесь.
Чоловік купує маленьку позолочену кішку і йде по місту. Раптом він зауважує, що слідом за ним спочатку йде одна кішка,.. потім ще одна,.. потім ще і ще… За півгодини за ним уже плететься цілий табун кішок. Добродій у паніці починає втікати. Кішки не відстають, біжать за ним. З того страху він забіг гет на Погулянку, ну туди, де тоді були ставки, розмахується і кидає маленьку позолочену фігурку кицьки у ставок. Всі котяри, які до цього дибали за хлопом, вмить стрибають у воду слідом за статуеткою і тонуть.
Чоловік вертається назад, у той же магазин сувенірів.
– Я ж Вас попереджав, що Ви повернетеся за історією, – каже йому продавець.
– Та до сраки мені та історія! – відповідає чоловік. – У Вас часом немає такого малееенького позолоченого московитика?

Оповів: Любомир Коваль