Зустрічаються гуцул і пані у великому місті.
– О, шановний, який у вас великий капелюх!
– Пані, це гуцульський капелюх, я родом з Карпат, у нас гуцулів – все велике!
– А яка у вас велика сокира!
– Пані, це не сокира, а бартка. Як я вже казав, я із Карпат, у нас гуцулів – все велике.
Пані спокусилася…
Через кілька хвилин, обтрушуючи спідницю:
– А ще казав, що “з Карпат”…
– Пані, вибачте, але я ж не знав, що ви теж з Карпат!
Зустрілися дві коліжанки. Розмовляють про життя-буття…
Одна питає:
– Я так чула, що ти розлучилася? Розкажи, бо вже півміста гуде, а я ніц не знаю…
– М-ммм,.. ну-ууу можна так сказати, що я не пройшла випробування на вірність…
– Йой,.. як ї’с файно вповіла. Бо твій колишній описав це все одним коротким словом – “курв@”…
Після народження дитини, батько в паніці прибіг до акушера.
– Лікарю, – сказав він. – Я не знаю, як це сказати. Але я трохи засмучений, тому що моя донька – рудоволоса! Вона не може бути моєю!
– Дурниці, – відповів лікар. – Навіть якщо у вас з дружиною чорне волосся, можливо, що у кого-то з ваших предків було руде!
– Це неможливо, – наполягав батько. – У наших сім’ях вже багато поколінь у всіх була чорна, як смола шевелюра.
– Ну, тоді дозвольте мені задати вам пікантний запитання. Як часто ви кохалися з дружиною?
Трохи збентежений, чоловік відповів:
– Я сильно втомлююся на роботі, тому ми з дружиною робили це раз або два в кілька місяців.
– Так ось воно що! – впевнено сказав лікар. – Це іржа!
Початок навчального року в американській школі. Класна керівниця знайомить клас:
– Діти, у нас новенький – Шакіро Сузукі з Японії, знайомтеся. А зараз починаємо урок і подивимося, як добре ви знаєте американську історію.
Хто сказав “Свобода або смерть”?
У класі мертва тиша. Сузукі піднімає руку:
– Патрік Генрі, 1775 рік, Філадельфія.
– Дуже добре. А чиї слова: “Держава – це народ, і як така ніколи не повинна померти”?
Знову рука Сузукі:
– Абрахам Лінкольн, 1863, Вашингтон.
Вчителька суворо дивиться на клас:
– Соромно, діти! Сузукі – японець, а знає американську історію краще за всіх!
У цей момент тихий голос із задньої парти:
– Заграли довбані емігранти!
Вчителька різко обертається:
– Хто сказав?
Сузукі підхоплюється і відтарабанює:
– Генерал МакАртур, острів Гвадалканал, 1942 рік.
При повному онімінні класу, вигук із задньої парти:
– Поцілуй мане в …!
Вчителька покривається плямами:
– Хто?
Сузукі миттєво схоплюється:
– Білл Клінтон Моніці Левінські в Овальному кабінеті, Вашингтон, 1997 рік.
Обурений крик:
– Сузукі – лайно!
І ні секунди затримки:
– Валентино Россі на мотогонках ГранПрі-Бразилія в Ріо де Жанейро, 2002! – Випалює японець!
Клас в істериці, вчителька в непритомності, відкриваються двері і з’являється розлючений директор школи:
– Й@б вашу мать! Що тут за бардак?
Сузукі:
– Президент Єльцин, засідання парламенту Росії, 1993 рік.
Вчителька: Все, діти, перерва.
Репліка із задньої парти: Яка, на х@й, перерва?
Вчителька: це ще хто?
Сузукі: Олег Ляшко, лютий 2014 року
Митниця при виїзді в Польщу з України.
Підрулює газелька з брезентовим тентом на кузові. У кабіні 2 Гуцули, а під тентом 5 бідонів, доверху наповнених свіжовідкачаним медом.
Митники зраділи, пожвавилися і, пред’явивши всякі папірці з приводу мита на вивіз меду за межі України, стали питально-вичікувально дивитися в очі Гуцулам.
Один Гуцул не змигнувши оком заявляє, що це ЇХ мед, він його збирається загнати друзям-перекупникам в Польщі і, якщо пани-митники будуть такі люб’язні і скоріше їх пропустять, то по дорозі назад він обіцяє їм віддячити пляшкою польської горівки.
Скривджені таким видним нерозумінням проблем чесних співробітників української митниці, ті заявляють, що без сплати повного мита (30% від ринкової вартості вантажу в Польщі, близько $200) вони вантаж не пропустять.
Hа це Гуцул говорить, що і пляшку він тоді теж не поставить.
У відповідь лунає дружний сміх митників і прикордонників. А потім починається справжній цирк. Газель з’їжджає з траси на травичку. Гуцул дзвонить кудись по мобільнику, вони з другим Гуцулом відкривають тент і кришки бідонів і сідають курити.
За півгодини з польського боку під’їжджає критий гpузовичок і діловиті поляки вивантажують на травичку… 5 бджолиних вуликів і відкривають льотки.
Далі Ви напевно вже представляєте. За неповних 2 години 5 роїв бджіл безмитно із зухвалим і безпардонним дзижчанням, під матюки прикордонників і скрегіт зубів митників об залізо прикордонного шлагбауму перекачують начисто весь вміст 5-ти бідонів до себе в вулики.
Українці закривають тент і з гордим видом в’їжджають в Поляндію без краплі меду.
Ось і борися після цього з контрабандою!
Приходить хлоп до лихваря попросити в борг гривню, а лихварь йому й каже:
— Гаразд, я дам тобі гривню, але ти маєш мені щось у заставу залишити.
— Та не маю я нічого, що ж залишати?
— Та бодай сокиру.
— Ну добре, бери.
— Слухай, — каже лихварь, — мені ж невигідно тобі просто так гривню давати. Нумо, ти мені за рік дві гривні віддаси?
— Добре, — каже хлоп. Узяв він гривню, хоче йти.
Лихварь його зупиняє:
— Стривай, але ж тобі складно буде за рік мені дві гривні віддати, ти мені зараз гривню відразу віддай, тоді через рік тобі буде легше.
І справді, подумав хлоп і віддав гривню назад лихварю.
Виходить він від лихваря й думає:
— Цікаво вийшло: сокири нема, гривні нема і я ще й гривню винний лишився, і наче все правильно!
Зустрічаються двоє друзів.
Один іншому:
– Файну дівулю знайшов.
– Ну і як?
– Жах! Вона у мене музикант … “Ритмічно, – каже, – ритмічніше …” Просто запарився з нею.
Зустрічаються через місяць.
– Ну як справи?
– З музиканткою розлучився, знайшов бурильницю. Кричить “Глибше і глибше!”.
Довелося розлучитися.
Зустрічаються ще за місяць.
– Ну, як в особистому житті?
– Супер! Вона в мене прорабом на будівництві працює.
Каже: “Не хвилюйся, нині не закінчиш – то завтра чи за місяць.
А зовсім не закінчиш, бригада будівельників з Західної України допоможе!”.
Село. Хата. Зранку батько каже синам:
– Якесь мудило украло у нас уночі корову!
Молодший каже:
– Якщо мудило, то, мабуть, маленьке.
Середній додає:
– Якщо маленького росту, значить лисий.
Старший закінчує:
– Якщо лисий, значить Петренко із сусіднього села.
Пішли у сусіднє село, надавали Петренку по мармизі, але той не признається.
Повели Петенка до судді – так, мовляв, і так, украв корову, а не віддає. Пику натовкли – все одно не віддає.
Суддя їх запитує:
– А чому ви вирішили, що це саме Петренко?
– Як чому? -відповідають брати. – Проста логіка. Украли корову, значить якесь мудило украло, якщо мудило, значить маленького росту, якщо маленького росту, значить із сусіднього села. А там є лише один такий, що підходить під опис.
– Дивна якась логіка,- говорить суддя,- ну, тоді добре. От що в мене в цій коробці лежить?
– Квадратна коробка, – сказав батько.
– Значить, у ній щось кругле, – сказав молодший.
– Кругле, значить жовтогаряче, – додав середній.
– Жовтогаряче – значить там апельсин, – закінчив старший.
Суддя дістав з коробки апельсин і як гаркне:
– Лисе мудило Петренко, негайно віддайте корову!
Один хлопець вирішив посповідатися і прийшов до священика:
— Отче, я хочу посповідатися Вам про свій гріх.
— Слухаю, сину мій.
— Учора я гуляв парком і на алеї побачив жінку, що лежала під деревом зовсім нага.
— Це ще не гріх, сину мій.
— Я підійшов до неї поближче і задивився.
— Це також не гріх, але вже спокуса.
— Тоді вона розтулила ноги й грайливо поглянула на мене.
— Це вже велика спокуса.
— А я став, як укопаний, і дивився на неї, доки вона не пішла.
— Так, сину мій … гріх! Гріх було цим не скористатися!
Оповів: Віктор Шкільнюк
У одній із львівських ресторацій сидить поважний пан, п’є файну горілочку і насолоджується гарним днем.
За деякий час кличе кельнера:
– Шановний, попрошу мені налити бельгійського пива ламбік.
– О, та як, прошу пана, пива?! Після горілки?!
– Та ні, шановний, Ви помиляєтесь… То не після горілки, а перед шампанським!
Оповіла: Леся Яворська