“Зеленський тут на гастролях. Він не знає країни і не відчуває її” – Оксана Забужко

Оксана Забужко, публічна інтелектуалка, письменниця, поетеса, лауреатка Шевченківської премії в ефірі програми телеканалу Еспресо “Студія Захід з Антоном Борковським” про матричного табачника в українській освіті, політичний критерій В’ятровича і специфіку Зеленського

Солома вигоряє дуже швидко, якщо в неї не підкидати дров”

Україна стрімко входить зону турбулентності, лише  політичної, чи й соціальної, важко розібратися. Ми входимо в зону невідомого. Є певні маркери, які мене особисто дуже сильно непокоять. Вертаються сили, які ще буквально кілька років тому були відсутні в політичному дискурсі, ми бачимо, як політичний дискурс намагаються ламати через коліно, маніпулювати ним і так далі. Це роблять сили, наприклад, зав’язані на Кремль. Наше суспільство не до кінця має якусь опірність до цього. Можливо,  щось зламалося, можливо, щось не відродилося.

Засновок, що Україна входить в зону турбулентності, в зону невідомості, але що значить входить!? Вона з неї не виходила, вибачте. Нагадувати, що у нас війна людям, які переконані, що війна — це десь там на Сході, а їх це не стосується, я особисто втомилася. Про те, що у нас війна і зона турбулентності, я нон-стоп кричу, говорю, пишу, як мінімум із серпня 2008 року, із грузинської війни, коли у зону турбулентності увійшов регіон. Сьогодні у зону турбулентності увійшла не Україна, а людство, ціла наша цивілізація в цій самій зоні турбулентності. Україна могла б і звикнути. Україна за цей час, періодично, різними частинами, різними підгрупами, певними соціальними групами десь прокидалася, мобілізувалася, потім її приколихували чи, зрештою, психологічні механізми мобілізації довго не працювали. Є такий феномен “солом’яний вогонь”.

Деталізуйте про “солом’яний вогонь”.

Солом’яний вогонь, коли, зрозуміло, що тривога – і всі негайно мобілізуються, і всі з однієї сторожової вежі передають на другу, що треба негайно щось робити, мобілізуватися і так далі. Тож створюються заслони, зокрема і вогняні. Що таке вогняна заслона? Розкидали солому і підпалили. Все, є вогняна стіна і ворог не прийде. Але солома вигоріла… Солома вигоряє дуже швидко, якщо в неї дров не підкидати. От і все, зібрались на Майдан, ніби все, подіяло, відстояли якусь конкретну мету. Але слід робити довші стратегеми, плекати розуміння, де ми і хто. Пристібати ремені треба не зараз, їх треба було пристебнути позавчора і поза поза вчора.

“У вас лишилися школярі без підручників сьогодні, то будьте готові, що завтра ці випускники, підуть і проголосують за Вову, тому що їм Вова з екрана у сім’ях і родинах заміняв підручники”

Це як з аналізом залізничних катастроф. Всі намагаються вирахувати, що сталося, а, насправді, треба розуміти чи був п’яний, чи з бодуна той чи інший стрілочник, чи залізничні рейки витримували і так далі.

Тому я невтомно кажу, пишу тупо і нудно: освіта, реформа освіти. Все. От поки я не повірю ні в які, абсолютно, ще раз, абсолютно ні в які зміни… Говорю це цілому українському народу: люди – вам брешуть. Вам брешуть доти, доки не було реформи освіти і реформи права, тотальної і наскрізної. Все. Доки освіта за залишковим принципом. От ми трошки ще підлатали те, що лишилося ще з Радянського Союзу, от лишилися ті самі викладачі і хай тепер кожен із них сам пише свій підручник і, взагалі, у нас демократія, нехай кожен вибирає свою думку. З чого, холєра ясна, вибирає свою думку? Базова матриця, базова закладка взагалі от якихось речей, оцінки світу, картини світу – над цим хтось колись думав? Хто над цим працював, хто-небудь, коли-небудь? Зараз усі: “Ой, какой кашмар, какой ужас”, значить прийшов Зеленський, що ж нам тепер робити? Коли, перепрошую, у нас три роки тому, школярі лишилися без підручників, ніхто не кричав: “Ой, Боже ж мій, що нам робити?”. У вас лишилися школярі без підручників сьогодні, то будьте готові, що завтра ці випускники, які от були без підручників підуть і проголосують за Вову, тому що їм Вова з екрана у сім’ях і родинах заміняв підручники. Але те, що немає підручників — це нікого, перепрошую, не турбувало, не трясло, ніхто не влаштовував майданів і так далі. Вибачте, Ви мене завели. Реакція у нас, у суспільства йде от тільки за тим самим вершечком айсберга, який видно в новинах.

Як у собаки Павлова, реакція на щось.

Так, от тільки в новинах видно, що український народ проголосував під впливом тих чи тих технологій, аналіз яких у нас іще попереду. Я не вірю, що невдовзі на українських телеекранах з’явиться такий фільм, як “Brexit”, який з’явився на британському Четвертому каналі, де, справді, проаналізовано, яким чином оця сама Кембриджська аналітика змогла задурити британське суспільство таким чином, що…

…Чечетов казав: “Розвєсті, как котят”?

“Розвесті, как котят”. Це робилося не один рік, робилося навіть не лише починаючи від цього жахливого серіалу “Слуга народу”. Це окрема тема, яким чином. От, але це стало можливим, насправді, тільки за попередньої деградації освіти до того рівня, коли люди починають приймати розважальні програми, – всі ці шоу, даруйте, теж московського продюсування – як частину своєї власної ідентичності, домашнього затишку, гумору, сміху, вся сім’я збирається перед екраном і так далі.

“Ми посвістім, а ви попляшетє” – це називається, тому що ми розуміємо, що подібні речі конструюються свідомо, цинічно і маніпулятивно…

Так, конструюються. Але для того, щоб вони конструювалися, розумієте, то має бути країна без підручників. Має бути країна з так само некомпетентними політиками, некомпетентними урядовцями, які теж вийшли і з того самого Радянського Союзу, де “будєт хлеб, будет і пєсня”, мовляв, коли економіка, то все буде добре. Та ні! Спершу в головах, а тоді вже робиться економіка. Голови роблять економіку! Якщо є голови, то буде хліб. Якщо немає голів, то не буде хліба, навіть на найбагатших у світі чорноземах. Економічні реформи теж мають бути зорієнтовані на думаючий прошарок, на пріоритети думаючих.

Наразі ж ми бачимо такі от сигнали, що люди Табачника повертаються. Була інформація про те, що вони хочуть змінювати концепцію того, що відбувається в Україні у новітніх підручниках. Мовляв, внутрішній конфлікт громадянський, а не російсько-українська війна і так далі. Це вже в нас на очах відбувається.

Свого часу, у минулому десятилітті, до програми з української літератури середньої школи, було впроваджено сучасну українську літературу, щоб елементарно випускник середньої школи, громадянин України знав, що література не скінчилася в СРСР, що література продовжує творитися сьогодні, що в країні існують книжки, видавництва, що це живий процес, який триває, що українська література є частиною європейської. Елементарна орієнтація, те, що має знати випускник середньої школи, якісь базові речі. Табачник викреслив Забужко, Андруховича, хто там іще був. Табачник викреслив всю ту сучасну літературу.

Тому що “ви – УБН, українські буржуазні націоналісти”. Ви ж вороги, ви формуєте ворожий дискурс для нього. Їм потрібен інший дискурс.

Все значно тонше. Йдеться про те, коли ви почуєте від українців, від патріотів, мовляв, “а що вони створили за ці самі 28 років незалежності?Українська література закінчилась на Ліні Костенко”. І те, що Ліна Костенко останніх 40 років, м’яко кажучи, зовсім не є найактивнішою постаттю української літератури, і те, що вивчають у школі – це написане 40 років тому, все це створює враження, що радянська влада дбала про українську літературу. А от як тільки Незалежність, так зразу все: писати перестали, книжок немає, читати нічого, якісь от там з матюками, танцюють, скачуть, якісь там придурки …

Постмодерністи.

.. якісь там карпи, дереши, ну все, нема серйозної української літератури. Розумієте!? І оскільки українська книжка обслуговує реально по факту меншість, ми навіть не знаємо, але на око десь так приблизно 10 мільйонів українського населення знає, що таке українська книжка, тобто, десь вона до них теоретично доходить, чи через Інтернет, чи через інші ресурси дистрибуції, – втричі більше тих, для яких українська література закінчилася підручником в школі, закінчилась Ліною Костенко. А що є живі письменники, вони поняття не мають. І це справді так! Були ж великі виїзди, знаєте, письменницькі десанти в райцентри, де абсолютно здивовані діти, десятикласники, – молоді люди – вперше відкрили для себе, “а що? є живі письменники? Так? “. Так от – книжки, і як ця книжка робиться, як вона пишеться, що, звідки береться, що це все справді є, це все справді існує – ось все це море має єдиний культурний ресурс – телевізор. А з телевізора йому розказують, що незалежна Україна – лайно, розумієте, як у нас тут все погано, ганебно, смішно, хі-хі-ха-ха …

“От ніби “в нас тепер не януковицькі, в нас тепер хороші, патріотичні міністри”, а виявляється, що як не було Забужко у шкільній програмі, так її ніхто і не вернув”

…що Україна – це вигадка австрійських імперіалістів.

Так, і так далі. До чого я це все? Це все був вступ. Знаєте, є таке довге забужківське речення? Так ось, я до того, що Табачник в 2010-у чи в 2011-у році викреслив – особисто про себе знаю – сучасну українську літературу з програми. А ви знаєте, що за минулі п’ять років, коли нам розповідали типу “все харашо, можна розслабитися” ніхто її не вернув в програму. Ви кажете, Табачник повертається. Ні. От як Табачник сформував, сформатував підручник, отак ці роки – із міністром Квітом, із міністром Гриневич… От ніби “в нас тепер не януковицькі, в нас тепер хороші міністри, в нас тепер патріотичні міністри”, а виявляється, що як не було Забужко у шкільній програмі, так її ніхто і не вернув.

Даруйте, наївне дитяче питання – в чому їхня сила!?

Ви кажете, Табачник повертається. А я вам кажу, що, з моєї точки зору, він – оцей умовний, духовний Табачник, от він і не дівався нікуди! Розумієте? Ось, а все це присипляння, що “ось давайте, тут в нас шось порвалося, давайте ми пофарбуємо”…

Паліативні методи. Підмалюємо, підфарбуємо.

“…а тут в нас поламалося – тут ми підфарбуємо, а тут ми щось підклеїмо, а тут ми, значить, підлатаємо, а тут воно якось буде, бо ще ніколи не було, щоб ніяк не було”. Розумієте? Оце життя в режимі тимчасовості… Скажімо, я можу зрозуміти політиків, і я можу зрозуміти оце буремне торжество популізму, яке захлиснуло сьогодні цілу західну цивілізацію, від якого вона врешті-решт має шанс просто завалитися, бо ця сама турбулентність, про яку Ви кажете, принцип “пристебніть ремені”, про це слід говорити в усіх країнах.

“Для мене політичним критерієм стало те, а “хто не побоїться взяти В’ятровича у свої списки”

Але наші політики втрачають наш народ. В мене є таке відчуття. Наші національно-демократичні сили зужили певні смисли.

Питання із кризою цього ледь-ледь зародженого в 90-і українського політикуму, в якому один час справді більшість в парламенті становили націонал-демократи, і там були пристойні люди, і там були, зрештою, люди, яким ми завдячуємо сьогоднішньою Конституцією. Так, ми маємо Конституцію! І ми маємо цей самий основний закон. І так, це робота якраз націонал-демократичного крила. В який момент відбулася підміна націонал-демократії цим самим рядженим націоналізмом, який удає з себе правих і який насправді є такою версією, я б сказала, цього самого більшовизму, перерядженого під бандерівців з совєтських фільмів?Яким чином, як це відбувалося? І як відбувалося розчинення, власне, націонал-демократії, отих самих націонал-демократичних сил, якщо вже про це хочете, якщо вже згадали про всі ці політичні розклади, Так, у нас вибори. От я собі була сказала так: “для мене є один критерій голосування, – яка партія не побоїться взяти у свій список Володимира В’ятровича”. Тобто, ось цю саму його проваджену послідовну, до речі, і концептуальну політику, можна говорити про те, що щось можна було зробити краще, щось можна було зробити продуктивніше і так далі, але з врахуванням того, які в цього Інституту національної пам’яті убогі ресурси, тобто, взагалі ніяких ресурсів, скажімо так, “стінгазети клеять” що називається. От вони постійно якісь виставки роблять, знаєте, їздять з ними по цілій Україні,а треба було би зробити їх центром координації кількох гуманітарних інституцій нашої догниваючої і теж потребуючої реформи Академії наук.

В’ятрович це – символ для тих, кого безумно дратувала взагалі від самого початку і навіть з зародження сама ідея декомунізації, для тих, кого тіпало від зміни символічної власності на українські міста, на українські вулиці, на українські селища міського типу і так далі, особливо на сході, особливо на тій території, в тих одинадцяти областях, які вони були приготували під Росію, і які їм в 2014-у році таку свиню, розумієте, підклали, бо виявилось, що вони зовсім не хочуть іти під Росію, хоча все від Харкова до Одеси вже нібито було приготовлене. Тобто, їх безумовно нервує, вони все ще чекають, вони все ще вірять, що вони повернуться і що 2014-й рік можна буде відіграти вже по-іншому, іншим способом, іншим підходом. І, звичайно, що їх дуже нервувала декомунізація навіть на рівні табличок і пам’ятників, бо це те, з чого починала завжди російська влада, куди не приходила. Вона маркувала територію, мітила територію своїми гіві, своїми моторолами, своїми нападниками і катами, і ким завгодно. І відповідно В’ятрович зразу стає таким от “мальчікам для бітья”, і у В’ятровича летять усі стріли усіх тих, хто чекає і продовжує чекати отого самого поділу України. І в мене була така думка – “цікаво, хто не побоїться взяти В’ятровича у свої списки”. Ось критерій. От якщо не побоїться, значить – у людей це серйозно. За збігом це виявилась “Європейська Солідарність”.

Ну все, тоді питань немає. Це закриває для мене тему, за кого я голосуватиму. Але це також дає певну надію на те, що, можливо, в нас почнеться на майбутнє, можливо, не зараз, якщо ми протримаємося довше, нам зараз, знаєте, передихати оцей турбулентний період треба, можливо, це – шанс на зародження ось цієї самої націонал-демократії, якій не дали відбутися в 90-і. Тобто, реальної політичної сили з певними переконаннями. Не клубу того чи іншого, грошового мішка, який організований для вигравання виборів від виборів до виборів, а певної справді політсили, де важать принципи, погляди, ідеї і переконання. Ви бачили фільм Сарантіно?

“У Зеленського ні освіти, ні підготовки, ні компетентності, ні відчуття своєї приналежності до країни”

Який саме?

Останній. Він у нас в прокаті йшов під назвою “Сільвіо та інші”, а в оригіналі називається “Loro”, тобто “Вони”. “Вони” на матеріалі Берлусконі, бо ж Берлусконі дає прекрасний матеріал. В цьому сенсі він колоритніший ніж Путін, бо в них все це виходить по-передковому, він швидко навчився у Путіна, перейняв, перехопив ті методи управління країною через телевізор. Він всі ці роки блискавично це реалізовував, перехопив телевізійні медіа-холдинги і за нього знову голосують, бо він забезпечує перманентне шоу, перманентний карнавал. Насправді він попередник Вови Зеленського в сенсі, що голосують за того, хто забезпечує карнавал, хто забезпечує розвагу і це саме “за Зеленського хоч поржемо”, тобто реакція на розчарування в політичному класі, як такому. От зауважте “Loro” – вони, поділ на вони і ми. Вони, як деградація політичного класу в масштабах усієї цивілізації. З цією самою метою він це знімав – попередити, сказати, вдарити в якийсь дзвін, викликати реакцію, розмову, що: “Дивіться люди що робиться. Давайте якось думайте”. А воно так зійшло ніби, непомітно, і насправді це фільм-діагноз цілому політичному класу і діагноз, на загал, якимось серйозним помилкам нинішньої системи демократії , куди ось цей черв’як нового тоталітаризму вліз. Він може бути з обличчям Путіна, з обличчям Берлусконі, з обличчям Трампа, може бути з якимось невідомим, зрештою може бути і з обличчям Зеленського, хоч ми про цю особу нічого не знаємо, крім того, що він абсолютно непридатний до виконання професійних функцій президента нашої країни. В нього ні освіти, ні підготовки, ні компетентності, ні відчуття своєї приналежності до країни. Це не його країна, він тут на гастролях. Він – московський шоу-бізнесмен, виплеканий московським бізнесом. Він не знає цієї країни, не відчуває її. Це все величезне шоу. Ми всередині цього реаліті-шоу, з якого ми не можемо вийти, але тут є один момент, вірніше два. Є момент втоми від цього політичного класу, котрий в кожній країні грається з електоратом від виборів до виборів, в різні способи дурить, розважає, підкуповує і так далі. Ця гра вже дійшла до певного моменту “втоми матеріалу”. І це умовне протестне голосування, що “будь за кого, хоч за цього”, без страху, що обвалиться країна. Вона і так на ладан дихає, вона і так постколоніальна, вона і так ще не виплюнула з себе совка. Тобто хворіб тут безліч, і криз підшкірних, стільки гною, що нам лікуватись і лікуватись, а в цей час, як казав мені один виборець Зеленського: “Да, я ріскнул”. А я кажу: “Ви б ризикнули своє жінкою, дитиною і всім своїм майном? От ми проїжджаємо повз казино – зайдіть і поставте”. А все тому, що немає розуміння. Є це глибоке переконання, що сидить ще з совєтскої школи, що “каждая кухарка может управлять государством” і “нечего, научиться”. То скільки років треба вчитись?

Ну, хлопчик підросте.

Люди щиро переконані, що за 100 днів встигне, як на онлайн-курсах. Мовляв, запишеться на курси, стоденні курси, де вчать на президента. От ми проголосуємо, а він за 100 днів навчиться бути президентом. І ти з жахом дивишся, що починати треба було навіть не з середньої школи, а з початкової, для того щоб люди розуміли, що таке менеджмент і управління країною. І тут ми до чого приходимо?

Тут ми приходимо до того, про що попереджали розумні люди ще в XIX сторіччі, попереджав мало ким у нас читаний і не студійований в університетах Володимир Антонович. Це був один з найцікавіших, таких тихих, непомітних, риючих в кротячому режимі свою історичну роботу з думкою на сторіччя наперед, наших мислителів XIX сторіччя. Йому першому належала думка, ще тоді, коли вся Європа боролась за загальне виборче право, люди вже добре засвоїли, що є демократія, право голосу, є вибір більшості, який треба прийняти, нікуди не подінешся. Що не можна казати, що це не мій президент, можна лише сказати, що я за нього не голосувала. Нема на то ради, це – президент, за якого проголосувала більшість моїх співвітчизників.

Я можу говорити про те, чому так сталось, я можу говорити про те, як можна мінімілізувати шкоду від такого рішення, але коли у відповідь звучить, що “уважайте наш выбор”, от тут в мене волосся стає сторч, як пилососом підняте, бо це теж елементарна неграмотність на рівні середньої школи і неграмотність на рівні цього самого політичного дискурсу. Потрібно поважати не результат вибору, а право вибору! Я безумовно поважаю право тих українських виборців, що хочуть прийти на виборчу дільницю і проголосувати за тих, кого хочуть. За це право віками людство боролось, люди за це віддавали життя. Тобто поважати виборче право – безумовно, але результат цього вибору, дурню ти, результат цього вибору ніхто не зобов’язаний поважати. Вибір – так, бо за нього заплачено людськими життями. Це – виграна війна, щоб ти мав це право і міг ним скористатись, за це воювали. І от повертаючись до наших палестин і до того самого Антоновича, який теж воював за загальне виборче право, і за всіх тих старицьких і косачів, які віддавали майно, а їхні нащадки його віддавали, для того щоб ці прості мужики мали виборче право і могли висловити свою політичну волю. Тож нашому Антоновичі, ще на зорі цієї боротьби за українську демократію, належало застереження і спостереження, яке тільки зараз стає очевидним у масштабах всього людства: “Демократія може працювати і бути ефективною лише при певному рівні культури”.


“Навіщо мені така міністр?” – Зеленський розкритикував Супрун

Про це йшлося у його відеозверненні, в якому він говорив про посилення люстрації.

“Для чого мені міністри, які розказують, що українці дуже багато їдять. Які будують дороги лише у власному Facebook і народжують дітей в Америці. Які угробили здоров’я нації та розповідають про шкоду вишневих кісточок”, – заявив Зеленський, передає Gazeta.ua.

Звернення Президента України Володимира Зеленського. 11.07.2019.

Президент України Володимир Зеленський пропонує посилити люстрацію. Його команда розробила законопроект, згідно з яким під люстрацію потрапляють особи, котрі в період із 23 лютого 2014-го до 19 травня 2019 року обіймали посади Президента України, Голови Верховної Ради, Генерального прокурора, Голови СБУ, голів Антимонопольного комітету та Фонду державного майна, голів Державної фіскальної служби та митниці, Секретаря РНБО, керівників оборонних підприємств. Люструвати також пропонують народних депутатів України та членів уряду цього періоду.

Gepostet von Офіс Президента України am Donnerstag, 11. Juli 2019

Уляна Супрун очолює Міністерство охорони здоров’я із серпня 2016-го. За рік до того отримала українське громадянство. Переїхала зі США. Під час Революції гідності працювала в медичній службі Майдану.

Під її керівництвом в країні проходить медична реформа.


“А я б дозволив цей телеміст. От уявіть, збирається все л@йно з обох сторін…” – блогер

“А я б дозволив цей телеміст…”

Так вважає блогер Руслан Хаврюта, який на своїй сторінці у Facebook запропонував сценарій розвитку групової комунікації, яку анонсувавали російські пропагандисти з каналом Мендведчука:

Користувачі мережі активно коментують допис блогера.

Алла Гунченко для Україна Неймовірна

Редакція може не поділяти думку авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій


“Це велика любов”: Ніно Катамадзе зробила зворушливе зізнання про Україну

Грузинська співачка Ніно Катамадзе, яка заявляла про відмову виступати в Росії, зізналася, що із задоволенням жила б в Україні.

Про це вона згадала в розмові з The Lime на знімальному майданчику вокального шоу “Х-фактор” телеканалу СТБ, де займе місце запрошеного члена журі.

Співачка розповіла, що практично не знаходить часу прогулятися українськими містами, коли приїжджає з концертами. Громадян країни вона вважає теплим і чуйним народом. Артистка додала, що за роки концертів в Україні між її слухачами і гуртом з’явився тісний зв’язок через взаємну любов і непрості спільні історії.

“Слухачі і я – ми знайшли один одного. Це люди, яким подобається наша музика, і це перша причина. Друга – мені здається, дуже відчувається моя любов до України та її жителів. Це велика любов. А ще переживання один за одного, багато спільних і непростих історій”, – сказала вона.

Катамадзе також розповіла, що про ситуацію в Україні дізнається з телевізора, а стежить за тим, що відбувається, в міру можливості.

“Я б із задоволенням жила в цій країні, це я точно можу сказати. Тут дуже теплий і чуйний народ”, – зізналася вона.


«Цей бій програно, але війна триває!»: Притула висловився з приводу повернення Росії у ПАРЄ

Перемогою російських грошей над здоровим глуздом називає ведучий, волонтер Сергій Притула повернення Росії з правом голосу у ПАРЄ. Про це він написав у своєму Facebook. Він також зазначив, що подвійні політичні стандарти стають загальноєвропейським трендом.

“Неприємна новина сьогодні надійшла зі Страсбургу. Росію повернуть до роботи у ПАРЄ з правом голосу. На жаль, часом, російські гроші перемагають здоровий глузд. А також це ще один приклад того, що подвійні стандарти – це хвороба не тільки української політичної системи, а загальноєвропейський тренд. Демократичні засади на одній шальці терезів не завжди переважують інтереси певних країн та політиків у стосунках навіть з очевидним агресором.
Попри все, вважаю за потрібне подякувати українській делегації у ПАРЄ. Особисто знаю декого з делегації і знаю, яких зусиль, нервів та недоспаних ночей їм вартувало тримати делегацію РФ у санкційному полі. Ви представляєте різні політичні сили в українському парламенті, але ви завжди мали один спільний знаменник – інтереси України на міжнародній арені. Ворог вибрав підступний момент зміни політичних еліт в Україні, коли одні відійшли від справ, а інші ще не вступили у повній силі. І тільки ваших зусиль, на жаль, виявилось не достатньо. Переконаний, що ті, з кого буде сформовано новий склад української делегації у ПАРЄ після дочасних виборів до парламенту, мають взяти на озброєння всі найкращі напрацювання своїх попередників і не цуратись звертатись до вас за консультаціями. Вірю, що вам вистачить мудрості навчити прийдешнє покоління парламентарів, як відстоювати наші інтереси у міжнародних організаціях! Ще раз спасибі усім вам. Цей бій програно, але війна триває!”

Неприємна новина сьогодні надійшла зі Страсбургу. Росію повернуть до роботи у ПАРЄ з правом голосу. На жаль, часом,…

Gepostet von Сергій Притула – офіційна сторінка am Dienstag, 25. Juni 2019

Роксоляна Панич, для Україна Неймовірна


“Раніше ми таких ударів не пропускали” – Порошенко про рішення ПАРЄ

Колишній президент Петро Порошенко заявив,що рішення Парламентської Асамблеї Ради Європи, яке запускає механізм повернення російської делегації, перший серйозний дипломатичний удар по Україні за останні п’ять років.

Про це він написав у Facebook.

За його словами, він сприймає це як потужний виклик Україні.

“Це перший серйозний дипломатичний удар, який отримала Україна за останні п‘ять років. Раніше ми таких ударів не пропускали. Але тепер удар нанесено не тільки по Україні, а по фундаментальних європейських цінностях, коли між цінностями і ціною була вибрана ціна”, – заявив Порошенко.

Він зазначив, що у найближчий час задіє усі свої зовнішньополітичні зв‘язки, аби “вірус всепрощення Росії” за анексію Криму та окупацію Донбасу не розповсюдився далі.


“Индика” там нема! Остаточна редакція нового Українського правопису: основні новації

Інститут мовознавства імені Олександра Потебні Національної академії наук України опублікував повний текст нової редакції Українського правопису.

Нагадаємо, раніше в медіа поширювали не остаточний варіант, а той, який виносили на громадське обговорення у жовтні 2018 року.

Слово “индик” взагалі встигло стати мемом. Але в остаточній редакції його немає.

Редакція УП.Життя прочитала правопис і не побачила там великих змін.

Як нам пояснив співголова мовної комісії, яка працювала над правописом, Богдан Ажнюк, це нова редакція правопису, а не новий правопис. Новий правопис мав би мати “критично велику кількість і критично велику якість змін”:

“Змін небагато. Правопис має бути стабілізатором, а не збуджувачем, терапією, а не шоковою терапією. Мовна практика в нас дуже строката, хаотична навіть. Неоднаково використовують ґв запозиченнях, в різних виданнях пишуть кафедра чи катедра. Якось це треба стабілізувати. Домовитися, щоб його всі виконували і використовували”.

Інститут опублікував короткий конспект.  За ним, зміни можна умовно поділити на дві великі групи: зміни у написанні слів (без варіантів) і варіантні доповнення до чинної норми.

БЕЗ ВАРІАНТІВ

проєкт, проєкція (так само як ін’єкція, траєкторія, об’єкт та інші слова з латинським коренем -ject-)

плеєр (play+er), конвеєр (convey+er), феєрверк, Соєр, Хаям, Феєрбах,

“Звук [j] звичайно передаємо відповідно до вимови іншомовного слова буквою й, а в складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] буквами є, ї, ю, я:

бу́ єр, конве́єр, пле́єр, фла́єр, лоя́льний, парано́я, плея́да, роя́ль, саквоя́ж, секво́я, фая́нс, феєрве́рк, ін’є́кція, проє́кт, проє́кція, суб’є́кт, траєкторія, фоє́, є́ті, Го́я, Саво́я, Феєрба́х, Ма́єр, Кає́нна, Іса́я, Йога́нн, Рамбує́, Со́єр, Хая́м, Хеєрда́л, Юно́на, Їтс”.

Дікенс, Те́керей, Бе́кі (без подвоєння приголосних -кк-)

“Буквосполучення ck, що в англійській, німецькій, шведській та деяких інших мовах передає звук [k], відтворюємо українською буквою к:

Ді́кенс, Ді́кінсон, Дже́ксон, Те́керей, Бе́кі, Бу́ кінгем, 2 Бі́смарк, Брю́кнер, Бро́кес, Лама́рк, Што́кманн, Стокго́льм, Ру́ дбек, Ше́рлок”.

НАПИСАННЯ РАЗОМ

мінісукня, віцепрезидент, ексміністр, вебсайт

“Разом пишемо: слова з першим іншомовним компонентом, що визначає кількісний (вищий від звичайного, дуже високий або слабкий, швидкий і т.ін.) вияв чого-небудь:

архі-, архи-, бліц-, гіпер-, екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-, мульти-, нано-, полі-, преміум-, супер-, топ-, ультра-, флеш-:

архіскладнúй, гіпермáркет, екстраклáс, макроеконóміка, мікрохвúлі, мультимільйонéр, преміумкла́с, супермáркет, топмéнеджер, топмодéль, ультрамóдний, флешінтерв’ю.

…слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-:

антивíрус, контрудáр, віцепрем’є́р, віцекóнсул, ексчемпіо́н, ексмінíстр, експрезидéнт, лейбгвардíєць, лейбме́дик, оберма́йстер, оберофіцéр, оберлейтенáнт, оберпрокурóр, штабскапіта́н, унтерофіце́р, але за традицією контрадмірáл”.

пів хвилини, пів яблука, пів Києва (пишемо нарізно без дефіса), але одним словом як цілісне поняття півострів, півзахисник, півмісяць

“Невідмінюваний числівник пів зі значенням “половина” з наступним іменником — загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини пишемо окремо:

пів áркуша, пів годúни, пів відрá, пів мíста, пів огіркá, пів óстрова, пів я́блука, пів я́щика, пів я́ми, пів Єврóпи, пів Кúєва, пів Украї́ни.

Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: півáркуш, пíвдень, півзáхист, півкóло, півкýля, півмі́сяць, півóберт, півовáл, півострів”.

З дефісом пишемо:

… другий іменник складного слова відмінюємо, якщо перший:

а) визначає певну прикмету чи особливість предмета, особи, явища, названих другим: бíзнес-план, бі́знес-проє́кт, блок-систéма, буй-ту́р, ди́зель-мото́р, до́пінг-контрóль, дур-зíлля, жар-пти́ця, інтерне́т-видáння, інтерне́т-пóслуга, ко́зир-ді́вка, компа́кт-диск, кре́кінг-проце́с, піа́р-áкція, піа́р-кампáнія, розрúв-трава́, фан-клýб, фі́тнес-клуб, чар-зі́лля.

Дефіс не ставимо:

1) якщо означальний іменник ужито перед означуваним: не́нька Украї́на:

2) якщо означальний іменник є видовою назвою щодо першого іменника — родової назви: горá Сапýн, держа́ва Украї́на, трава́ звіробі́й.

РОСІЙСЬКІ ПРІЗВИЩА

рос. Донской → Донський, рос. Трубецкой → Трубецький

виняток Лев Толстой

“Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так.

Закінчення -ой передаємо через -ий: Донськúй, Крутúй, Луговськúй, Полевúй, Соловйо́в-Сєдúй, Боси́й, Трубецькúй, але Толстóй.

ЗМІНИ В ОКРЕМИХ СЛОВАХ

священник (як письменник)

“Подвоєння приголосних як наслідок їх збігу.

  1. Подвоєння букв на позначення приголосних маємо, якщо збігаються однакові приголосні:

в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н-(ий) -н-(ій), -ник, -ниц-(я):

день — де́нний, зако́н — зако́нний, кінь — кі́нний, осінь — осі́нній, туман – туманний;

башта́нник, годи́нник, письме́нник, свяще́нник; віко́нниця, Ві́нниця;

дві букви н зберігаємо й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із двома н:

зако́нний — зако́нність — зако́нно, тума́нний — тума́нність — туманно”.

Святвечір

Разом пишемо:

а) складноскорочені слова (мішані та складові абревіатури) й похідні від них:

адмінресýрс,Міносві́ти, профспі́лка, Святвéчір”.

ВЕЛИКА БУКВА

Назви товарних знаків, марок виробів

Автомобілі марки “Жигулі” вироблялися з 1970 по 2014 рік.

З малої букви, якщо вживається як загальна назва, наприклад:

Він приїхав на старих обшарпаних “жигулях” (… на новому блискучому “фольксвагені”).

З великої букви пишемо перше слово назв церков:

Украї́нська правосла́вна церква, Украї́нська гре́ко-католи́цька це́рква, Українська лютера́нська це́рква, Ри́мсько-католи́цька це́рква, Вірме́нська апо́стольська
це́рква.

В офіційних складених назвах органів влади, установ і організацій, товариств і об’єднань з великої букви пишемо перше слово (і всі власні назви), що входить до складу назви:

Міністе́рство осві́ти і нау́ки Украї́ни, Ра́да націона́льної безпе́ки та оборо́ни Украї́ни, Управлі́ння осві́ти Шевче́нківської в мі́сті Киє́ві держа́вної адміністра́ції, Прокурату́ра мі́ста Ки́єва, Апеляці́йний суд Закарпа́тської о́бласті, Націона́льний банк Украї́ни, Організа́ція економі́чного співробі́тництва і ро́звитку, Міжнаро́дний валю́тний фонд,

У назвах найвищих органів влади і державних установ України Верхо́вна Ра́да Украї́ни, Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни, Конституці́йний Суд Украї́ни, Верхо́вний Суд Украї́ни з великої букви пишемо всі слова.

Назви сайтів без родового слова пишемо з малої букви (тві́тер, ґуґл); 

назви сайтів з родовим словом пишемо з великої букви та в лапках (мережа “Фейсбу́к”, енциклопе́дія “Вікіпе́дія”);

назви сайтів, ужиті як назви юридичних осіб, пишемо з великої букви та без лапок (РНБО ввела санкції проти Яндекса).

ВАРІАНТИ

допускається правописна варіантність

СЛОВА ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Вергілій і Верґілій, Гео́рг і Ґео́рґ, Гулліве́р і Ґулліве́р

“У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами:

  • шляхом адаптації до звукового ладу української мови — буквою г (Вергі́лій, Гарсі́я, Ге́гель, Гео́рг, Ге́те, Грегуа́р, Гулліве́р)
  • шляхом імітації іншомовного [g] — буквою ґ (Верґі́лій, Ґарсі́я, Ге́ ґель, Ґео́рґ, Ґе́те, Ґреґуа́р, Ґулліве́р і т. ін.).”.

аудієнція і авдієнція, лауреат і лавреат (пор. лавр), аудиторія і авдиторія

“У словах, що походять з давньогрецької й латинської мов, буквосполучення au звичайно передається через ав:

автенти́чний, автобіогра́фія, автомобі́ль, а́втор, авторите́т, автохто́н, ла́вра, Авро́ра, Маврита́нія, Павло́.

У запозиченнях із давньогрецької мови, що мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау, допускаються орфографічні варіанти:

аудіє́нція і авдіє́нція, аудито́рія і авдито́рія, лауреа́т і лавреа́т, па́уза і па́вза, фа́уна і фа́вна.”.

кафедра і катедра, ефір і етер, міф і міт, Борисфен і Бористен

“Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т:

антоло́гія, антрополо́гія, апте́ка, а́стма, бібліоте́ка, католи́цький, теа́тр, тео́рія, ортодо́кс, ортопе́дія, Амальте́я, Промете́й, Те́кля, Таї́сія, Теодо́р.

У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок:

ана́фема і ана́тема, дифіра́мб і дитира́мб, ефі́р і ете́р, ка́федра і кате́дра, логари́фм і логари́тм, міф, міфоло́гія і міт, мітоло́гія, Агата́нгел і Агафа́нгел, Афі́ни і Ате́ни, Борисфе́н і Бористе́н, Демосфе́н і Демосте́н, Ма́рфа і Ма́рта, Фесса́лія і Тесса́лія та ін.”.

УКРАЇНСЬКІ Й ДАВНО ЗАСВОЄНІ СЛОВА

і́рій і и́рій, і́род і и́род

На початку слова звичайно пишемо і ….

Деякі слова мають варіанти з голосним и: і́рій і и́рій, і́род і и́род (‘дуже жорстока людина’).

И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова и́кати (‘вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника и́кання.

И на початку слова

вживаємо в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їх вимови в цих мовах:

ийбе́н, ир, Ич-оба́, Кім Чен Ин

ВАРІАНТНІ ФОРМИ РОДОВОГО ВІДМІНКА

ра́дості й ра́дости, любо́ві й любо́ви, Білору́сі й Білору́си

“Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́ сь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гі́дности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́ си́ , Білору́ си”.

Ще кілька новацій:

Тільки і вживаємо:

1) якщо зіставляємо поняття: Дні і ночі; Батьки і діти; Правда і кривда; Просте і складне речення;

Варіанти із, зі (зо) вживаємо перед буквами, що передають важкі для вимови збіги приголосних, та для досягнення милозвучності.

ФЕМІНІТИВИ

Закріплені в новому Українському правописі і фемінітиви.

-К-, -ИЦ-(Я), -ИН-(Я), -ЕСА.

За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі.

Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ:

а́вторка, диза́йнерка, дире́кторка, реда́кторка, співа́чка, студе́нтка, фігури́стка та ін.

Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верста́льниця, набі́рниця, пора́дниця та -ень: учени́ця.

Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ень: кравчи́ня, плавчи́ня, продавчи́ня, на приголосний: майстри́ня, філологи́ня; бойки́ня, лемки́ня.

Суфікс -ес- рідковживаний: дияконе́са, патроне́са, поете́са.

ПОВНИЙ ТЕКСТ НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ В ОСТАТОЧНІЙ РЕДАКЦІЇ

У повній редакції пояснюється, що “його творці орієнтувалися, по-перше, на специфіку історичної й діалектної основи української мови, на її характерні ознаки порівняно з іншими слов’янськими мовами, і, по-друге, на мовну практику визначних українських письменників і перекладачів”.

УП також попросило співголову мовної комісії Богдана Ажнюка прокоментувати поширені коментарі щодо нового правопису. Мовляв, він зроблений “під галичан”:

“Якщо згадаємо харківський правопис, його також звинувачували у тому, що його підлаштували під Галичину, а галичан мало не побили після повернення з Харкова, що “не відстояли”.

Якщо подивимось, що є в цьому правописі з мовної практики Галичини, то це слова на зразок катедра, Атени, це було і на Закарпатті, і на Буковині”.

Те ж стосується слів на кшталт “лауреат і лавреат”.

“Полегшує справу те, що і той і той варіант не є помилковими. Той, що звик до “лауреат”, не напише безграмотно, і той, хто знає, що лавреат походить від нагородження лавровим вінком, теж не помилиться”.

Ажнюк рекомендує тим, кому цікавий вплив Галичини на розвиток української мови, почитати монографію відомого мовознавця Юрія Шевельова “Внесок Галичини у розвиток української мови”.


Дотепна невістка (гумореска)

Раз свекруха до невістки
Стала говорити,
– Все в нас добре, тільки хату
Треба побілити.

Є білило і вода,
Каже до невістки,
Тільки, як назло, нема
Для побілки щітки!

До теми: Курка (гумореска)

А невістка до свекора,
Бороду побрила,
Щітку з бороди зробила,
Хату побілила!

Знов свекруха, – Фарбувати
Треба нашу хвірточку,
Фарба є, але немає
В господарстві кісточки!

Знов невістка до свекора,
Вуса відрізає,
Ось і кісточка готова
І хвірточка сяє!

До теми: Як бабуся в автобусі “Калуш-Львів” їхала (гумореска)

А під вечір прийшов син,
Наверх поглядає,
Сидить батько на дереві,
Ногами махає!

– А чому ти там сидиш?
– Там тісто мішають.
А чи яйця у них є,
Я цього не знаю!

Оповів: Василь Мацюк

До теми: Скористався нагодою (гумореска)


Про політиків, людей і молитви

Було це ще до виборів. Приїхав кандидат в президенти якось до свого товариша на дачу в Карпати. Сидять зранку в неділю, відпочивають.
Кандидат подивився у вікно і питає:

– А куди оце гуцули так зранку масово йдуть, гарно вбрані?
– У церкву, – відповідає товариш.
– А я ніколи не був у церкві. Давай і ми підемо, подивимося, що вони там роблять.
– Ну то пішли, як цікаво.

Приходять, дивляться, а стара гуцулка біля ікони Божої Матері так щиро молиться, поклони б’є і примовляє:

– Мати Божа, нічого в тебе не прошу, тільки тисячу гривень. На все би мені вистачило: і хату би перекрила, і порося купила, і внучці в Коломию би передала…

Почув то товариш і каже до кандидата:

– А давай-но покажемо тій старій бабі перед виборами, хто про народ дбає!
– Як? – питає його кандидат.
– А підійди до неї і кинь їй тих грошей. Ще до вечора всі довколишні села будуть знати, який ти добрий!

Поназгрібали з кишень, що мали з собою. Вийшло 500 гривень. Гонорово підійшов кандидат до гуцулки і кинув перед нею ті гроші. Стара хутенько підняла їх, перерахувала, перехрестилася до ікони і каже:

– Дякую тобі красно, Мати Божа, що почула мою молитву. Але більше через тих бандитів не посилай, бо половину собі лишили!


Про 8 березня і подарунки

8 березня, ранок, дружина з чоловіком в ліжку.
Вона крутиться в ліжку, так, щоб його розбудити, а він все не прокидається. Після чергового “любий, прокинься!” чоловік відкриває очі, а жінка зразу:
– Любий, а що ти мені подаруєш на 8 березня?

До теми: Про пояснення подружньої зради

Він встає, підходить до вікна, дивиться, кличе її до себе і каже:
– Он бачиш за вікном MERCEDES-S 550 білий з чорним дахом стоїть?
– Ого… так, звичайно бачу!
– Так ось тоооочно такого ж кольору труси!

До теми: Про чоловіка, жінку і тривале відрядження

До теми: Про Англійського Короля Річарда Левове Серце