10 наших улюблених віршів геніальної Ліни Костенко

До вашої уваги вірші Ліни Костенко, які не залишать байдужими.

Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців, і за свій вік вона жодного разу не заплямувала себе компромісами з нечесною владою. Сила волі та незламність письменниці вражають. Та зараз, коли наш інформаційний простір засмічений безглуздими дурницями, Ліна Костенко воліє мовчати. І це горде мовчання теж є позицією.

Попри це, геніальна українка говорить до нас своїми творами. Завжди актуальними та пронизливими. Пропонуємо добірку віршів Ліни Костенко, які не залишать вас байдужими.

Про цінність часу

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Про силу слова

Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Про нетлінну красу

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Про мрії

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

           ***

Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
високу тишу стережуть.
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
а не проживши й півжиття!
Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
у снах юнацьких не побув.
Хтось, може, має яку звістку,
які несказані слова…
Тут на одному обеліску
є навіть пошта польова.

Про природу

Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерянин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів…

Про суть творчості

Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам…
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

Про людей

Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, –
XX вік! – а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.

Про кохання

спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.

Про вдячність

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

 

 

За матеріалами Сома.


Красиві вірші про вишиванку

Україна сьогодні святкує день вишиванки.

День Вишиванки

Одягну я зранку

Білу вишиванку,
Заплету у косу
Я Червоній мак,
Вмиюся росою
З зілля на світанку
І піду міжду люди так.
Хай Усі навколо
День новий стрічають,
Хай співають гучно
Радісних пісень,
Бо сьогодні свято
(Українці знають!),
Й весело святкують
Вишиванки День !!!

Сорочка-оберіг
Вишивала мама синіми ниткам, –
зацвілі волошки буйно між житами.
Узяла матуся Червоненьку нитку, –
запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Частку для дитини Вишивала мати.

Шила-Вишивала хрестики зелені, –
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилося сонце у розлогій кроні.
Вишивана частка, наче по долоні.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини Вишивала мати.

Білими по Білім Вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденько.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
Щоб не заростає у дитинство стежки.

Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамина Турбота Збереже сорочку,
захистять від лиха хрестиків рядочки.

 

За матеріалами ukr.media.


12 травня — День матері. Гарні привітання у віршах для ваших матусь

День матері – це міжнародне свято присвячене матерям. У цей день вітають матерів та вагітних жінок. Проте здебільшого кожен поздоровляє своїх рідних матусь.

Спасибі за ласку, за щире тепло
Недоспані ночі, турботи й добро.
Здоров’я міцного Вам зичимо щиро,
Любові і радості, злагоди й миру!

***

Мамусю рідна, кохана моя,
Сьогодні це свято – лиш тільки для тебе.
Бажаю тобі я щастя й добра,
І віри, й надії, і мирного неба.

***

Матінко люба, зозуленько мила,
Щирі вітання тобі!
Зичу я щастя, здоров’я і миру
в домі твоєму завжди!

***

Слів чудових безліч хочеться сказати
І всього багато щиро побажати,
Скільки є на світі квітів, а на них роси, –
Стільки зичимо Вам щастя, радості завжди!

***

Вітає Вас щиро уся наша велика родина,
Матінко дорога, матусю єдина,
Всі ми Вас любимо і всі поважаєм,
Всі ми Вам здоров’я і щастя бажаєм.

***

Нехай щасливі будуть діти,
Здорові будуть хай завжди,
Разом із ними до досягнень
Ти по дорозі долі йди!

***

В день матері прийми вітання
І побажання лиш добра,
Нехай дарує тобі сили
Ця місія свята твоя!

***

З днем матері, мила матусю,
Люба моя, найніжніша,
Будь завжди здорова та гарна,
І за сонечко навіть миліша!

***

Мамо, не можу я слів підібрати,
Щоб, моя люба, тебе привітати,
Довго живи, не хворій, будь весела,

Хай лине щастя, неначе джерела,
Перед тобою, матусю, вклоняюсь,
Все буде добре, завжди сподіваюсь!

***

Хай лиш радість дарують діти
І здоровими ростуть.
Щастя, мир, добро, удачу
У життя принесуть!

За матеріалами Доброта.


Пізнай себе: Шевченко, Франко чи Тичина. Як добре пам’ятаєш вірші зі шкільної програми (Тест)

“Реве та стогне Дніпр широкий..”, “О, панно Інно” і “Любіть Україну”. Тест для тих, хто впевнений, що досі знає усі вірші українських поетів напам’ять
Читати далі


“Думи мої” чи “Сон”: як добре ти знаєш вірші Шевченка (тест)

9 березня в Україні відзначають дні генія слова Тараса Шевченка. У 2019 році минає 205-та річниця від дня народження Кобзаря, твори та вірші якого знають та читають у всіх куточках світу.
Читати далі


5 кумедних гуморесок, в яких українці можуть впізнати себе

Українські реалії та менталітет – теми не лише для задушевних розмов “в жилетку”. У будь-якій ситуації українець знайде смішинку, що перетворить прикру пригоду на повчальну історію!

Український контент підібрав низку гуморесок від кращих володарів поетичного слова, в яких українець напевне зможе упізнати себе. Або ж принаймні свого ближнього…

Степан Олійник, “Йшов автобус на Полтаву”

По білету і по праву
Кожен зручно в крісло сів.
Проти ночі на Полтаву
Курс узяв автобус “Львів”.

І висловлює бабуся
Водію тривогу-страх:
— Я Лубни проспать боюся,
Розбуди мене в Лубнах!

Не забудь лише, синочку!
— Добре, добре! — той прорік.
Сіла бабка у куточку
І схилилася набік.

Та водій — аж за Лубнами
Спохвативсь, що винуват.
Розвернув машину з нами
І везе стару назад!

Чортихається, не в дусі
(Хоч із власної вини!).
Врешті став і до бабусі:
— Вигружайтеся! Лубни!

А бабуся із куточка:
— Їдь, синок! — рукою мах.—
То казала мені дочка:
«З’їж таблетку — у Лубнах!».

Олексій Домницький, «Золоте весілля»

0_b51ba_318979f3_xl

 

В діда Гната у сім’ї
Визначна подія —
Півстоліття вже у шлюбі
Він й баба Надія.
Поз’їжджалась дітвора,
Правнуки, онуки.
Зайшов сільський голова,
Щоб потиснуть руки.
Завітали всі сусіди,
Родичі, знайомі,
Журналісти із видання
«Село на підйомі».
Добрих слів наговорили,
Щось й подарували,
Довгих років «молодятам»
Щиро побажали.
Під кінець вже журналісти
До баби звернулись:
«Ви б за діда знов… якби
Роки повернулись?»
«За оцього? Та ви що?!
Бузувір, та й годі.
Та не знайдете такого
Більше у природі!
Ходить, бурчить, чіпляється,
Все йому не смачно.
А на мене ж задивлялись
Хлопці кращі значно.
Із ним молодість моя
Так хутенько збігла…
Я б за нього не пішла…
Я б за ним побігла.

Аркадій Музичук, “Конспірація”

image9-558x398

Дідусь з бабусею сидять
Самотньо у хатині,
Про всяке-різне гомонять:
Про гній, зерно і свині…
Бабуся глянула в вікно.
— О, йде Максим до тебе.
— Чого це? Ввечері ж кіно?
— Мабуть, що дуже
треба.
— Він щось несе? —
до баби дід.
— В руках нема нічого.
— Тоді палкий йому
привіт,
Нема мене для нього.
Зайшов сусіда, привітавсь.
— А де ж Василь?
— Немає!
— Я так на нього
сподівавсь,
Піду до Миколая.
— Що, куме, трапилось,
кажіть?
— Зірвав Василь мій графік.
Хотів півлітра з ним
розпить…
— Я тут, Максиме! В шафі!

Петро Досужний, “Вполював кум гусака”

noch-pered-rojhdestvom-2_0

 

Повернувся з полювання
Мисливець Кислиця —
З одного боку гусак,
З другого рушниця.
Сам побитий, у синцях,
Ще й дві ґулі має.
— Звідки ти прийшов отак? —
Кум Іван питає.
— З полювання, — відказує
Невдаха-мисливець, —
Вполював от пернатого
Жінці на гостинець!
— А побитий сам чому? —
Іван поспитався. —
Може, тобі цього разу
Лютий звір попався?
— Та не винен тут гусак, —
Кум озвався з гиком, —
Та господар, бач, у нього
Виявився диким.

Павло Глазовий, “Про пілюлі й порошки”

poslednij-varenyk

 

Занедужав наш Омелько,
Кілька літ хворів.
Побував у кабінетах
Всяких лікарів.
Порошки й пілюлі всякі
Без кінця ковтав,
Доки висох, як тараня,
Аж зеленим став.
На дослідження недавно
Він в лікарню ліг.
Терапевт його облапав
З голови до ніг.
Всю історію хвороби
Пильно прочитав:
Скільки з’їв пілюль Омелько,
Скільки поковтав.
Прочитав і довго думав:
Дати щось нове –
Порошки якісь, пілюлі?
Чи нехай живе?..

Джерело: Coma.in.ua