10 дурних запитань, які варто поставити вчителю

Боїшся поставити дурне запитання представникам різних сучасних професій? Ми дізнаємося все за тебе. Читай чесні відповіді на все від професіоналів своєї справи на Радіо МАКСИМУМ. На черзі вчитель!

Про усі тонкощі цієї цікавої, але важкої професії розповіла у відеоінтерв’ю каналу “Жиза” вчитель Ляйсан Замалетдінова. Які шпаргалки найбільш непомітні? Чому дзвінок для вчителя? Відповіді на ці та багато інших незручних запитань читай нижче.

Якщо постійно списувати у відмінника, сам станеш відмінником?

Теоретично, щось корисне з цього процесу можна почерпнути. Якщо ти будеш робити це вдумливо. Існує ж навіть така форма контролю як контрольне списування.

Як за останню чверть виправити 2 на 5?

По-перше, постаратися не доводити до такого. Будь-яка оцінка – це не тільки показник знань дитини, а й показник роботи вчителя. Тому, поняття “нездібна дитина” не існує взагалі. І наша задача як вчителя навчити її хоча б на 3. Я впевнена, що будь-який педагог, побачивши бажання дитини все виправити, стати краще, обов’язково піде назустріч.
Шкільні будні - фото 355838
Шкільні будні

Як вчителю вижити на перерві в коридорі?

Дітей боятися не треба. Це цілком природно, що на перерві вони кричать, бавляться, грають в ігри. Коли ж ще їм це робити?

Які шпаргалки найбільш непомітні?

Справа не у шпаргалках, а у віртуозному вмінні ними користуватися. Можна списувати й з телефону, і вчитель цього не помітить. Хоча, звісно, це все ілюзія, яка є у багатьох учнів: вчитель нічого не бачить. Якщо він налаштований щось побачити – то, будьте впевнені, він побачить.

Що робити, якщо вчитель сам не знає відповіді на питання?

Сказати чесно. Це цілком нормально. Тим паче, неможливо знати все на світі. Коли ти чесно зізнаєшся, це викликає довіру, це формує образ вчителя як живої людини. По-друге, це дає право на помилку, що дуже важливо. Так само і у дитини має бути право на помилку. Тому я практично ніколи не ставлю 4 за одну-єдину помилку.
Кадр з серіалу Пуститися берега - фото 355839
Кадр з серіалу Пуститися берега

Короткий переказ і ГДЗ – це нормально?

Не зовсім норма, тому що це не має сенсу. Якщо ти дійсно хочеш щось засвоїти, щось зрозуміти, то ГДЗ у цьому не допоможе. ГДЗ можна використовувати хіба що як самоперевірку. Однак, сумніваюсь, що хтось так робить. Щодо короткого переказу: він має місце бути в якихось екстремальних ситуаціях. Я таке допускаю.

Чому дзвінок для вчителя?

Це неправда. Це всі пішло від бажання педагога контролювати ситуацію. Насправді ж дзвінок для всіх. Дзвінок – сигнал до того, що ми закінчили роботу. Але можуть бути різні ситуації, коли вчитель не вклався у свій час.

Батьківські збори – це весело?

Зараз існує нова тенденція, що немає ніяких батьківських зборів. Ми намагаємося розв’язувати усі питання індивідуально. Якщо на батьківських зборах ти віщаєш перед усім класом, усіма батьками про якогось конкретного учня, це зовсім неетично. Втім, батьки, які зацікавлені, завжди самі виходіть з тобою на контакт.
Як допомогти дитині у навчанні - фото 355840
Як допомогти дитині у навчанні

Де вчитися на вчителя?

У вас має бути вища або середня педагогічна освіта. Або, вища освіта з певного предмету з подальшим навчанням педагогіці. Однак, є думка, що найуспішніші, найталановитіші вчителі приходять у школи не з педагогічного факультету.

Скільки може заробляти учитель?

Дуже по-різному. Нижча планка в Україні це 6000 гривень. А далі все залежить від навантаження, кількості годин, додаткових функцій, які ти виконуєш тощо.

За матеріалами Радіо Максимум

 


“Мрія, а не школа! Заздрю!” Пост українки про батьківські збори в Лондоні захопив мережу

В одній зі шкіл Лондона (Великобританія) на батьківських зборах дорослі обговорюють очікування від нового навчального року, нову програму, а головне – вчителі не просять здавати гроші, адже школа усім забезпечує.

Киянка Горгона Бобровицька, мати четвертокласниці, на Facebook-сторінці поділилася своїм “шкільним” досвідом. За її словами, батьківські збори тривали рівно двадцять хвилин, і вона дуже рада, що її дитина потрапила саме в цю школу, – пише obozrevatel.

“Вражена величезним, просторим і світлим класом. В них є бібліотека з вігвамом і диванчиками, за нею – закуток, де діти в будь-який момент можуть заховатись і посидіти наодинці з собою”, – написала Бобровицька.

Також під час батьківських зборів обговорювали і головні завдання на навчальний рік. Для четвертого класу – це табличка множення і писання прописними літерами. Щойно дитина навчиться гарно писати олівцем, їй дають ліцензію на користування справжньою ручкою. Це вважається як привілей.

Грошей ні на що здавати не потрібно. Підручників немає, зошити і канцелярські прибори видає школа. У кожної дитини своя іменна торбинка, в якій є олівці, фломастери, клей, ножиці, циркуль, лінійка, транспортир.

“Усі сміялись, жартували. Було відчуття, що це моя команда. Дуже я рада, що випадково поруч виявилась така чудова школа”, – додала українка.

Клас в одній зі шкіл Лондона

Клас в одній зі шкіл Лондона

Клас в одній зі шкіл Лондона

Користувачі соцмережі також вражені школою і зазначають, що деяких речей не вистачає українським навчальним закладам.
"Мрія, а не школа! Заздрю!" Пост українки про батьківські збори в Лондоні захопив мережу
"Мрія, а не школа! Заздрю!" Пост українки про батьківські збори в Лондоні захопив мережу

Була на батьківських зборах. Рівно двадцять хвилин. Вражена величезним, просторим і світлим класом. В них є бібліотека…

Gepostet von Горгона Бобровицька am Dienstag, 17. September 2019

 


Твір дитини «Хто така бабуся?»

Усі ми в дитинстві любили бабусь, та й вони нас. І зовсім не просто так виник досить реальний міф, що бабусі відгодовують своїх улюблених онуків.  Ось як дитина порозмірковувала над тим, хто ж ця загадкова жінка – бабуся.

«Бабуся – це така жінка, у якої немає своїх дітей. Вона любить маленьких дівчаток і хлопчиків, які є дітьми інших людей. Дідусь – це теж бабуся, тільки чоловік. Він ходить гуляти з хлопчиками, і вони розмовляють про риболовлю та інші речі.

Бабусям нічого не треба робити, тільки приходити в гості. Вони старі, і тому їм не можна бігати і багато стрибати. Але вони можуть відвести нас на ярмарок, і у них має бути багато грошей, щоб покатати нас на каруселі.

Якщо вони з нами гуляють, то зупиняються, щоб подивитися на всякі речі, наприклад, на гарні листочки або на гусениці. Вони ніколи не говорять: «Пішли швидше». Вони носять окуляри і можуть виймати свої зуби.

Бабусі не повинні бути дуже розумними, тільки відповідати на такі питання, як «Чому собаки ганяють котів?» або «Де у черв’яка голова?». Коли вони читають нам книжку, вони нічого не пропускають і не говорять, що цю казку ми вже читали.

Кожен повинен намагатися, щоб у нього була бабуся, тому що вони єдині дорослі, у яких є вільний час для дітей».

За матеріалами Блискавка.


Татові не подобалися відверті короткі шорти своєї дочки і ось що він зробив

Розумний тато придумав, як відмовити доньку від носіння занадто коротких шортів.

Батьки намагаються використовувати творчий підхід у вихованні дітей. Джейсон Хіллі з Флориди не став винятком. Він хотів дати урок своїй дочці, яка, на його думку, носить надто відвертий одяг, інформує Ukr.Media.

Чоловік помітив, що вона хоче вийти на вулицю в коротких шортах. Тоді він попросив її купити нову пару — ту, що була б більш пристойної довжини.

Проблема в тому, що, коли його донька отримала нові шорти, вони виявилися такими ж короткими, що й перші. Джейсон втратив терпіння. Він пішов до своєї шафи, взяв джинси та розрізав їх так, щоб вони були ідентичної довжини, що і шорти дочки.

Але це ще не все. Джейсон надів їх і пішов у кімнату до дочки. Всі члени сім’ї сміялися до упаду, коли побачили його в такому вигляді. Навряд чи його дочка захоче, щоб він виходив у цих шортах в люди. Урок був засвоєний!

Супер-папа!

Это же отец года! Нет! ВЕКА! 🤣🤣🤣Источник: JukinVideo

Gepostet von Гвоздь am Donnerstag, 22. August 2019

 


“Мам, не публікуй мої фото у соцмережах!”. Що таке шерентінг і чому це проблема?

Як би ви до цього не ставились, треба визнати: ваші батьки теж освоїли соцмережі і не мають наміру з них видалятися.

Звісно, це непогано – мати ще одну можливість для спілкування з рідними. Тим більше, що смішно спостерігати, як вони роблять селфі чи користуються емодзі, – пише ukr.life.

Але якщо вони публікують ваші фото без дозволу і без розуміння того, як працюють правила приватності, то чи означає це, що вони вийшли за межі допустимого? І як можна переконати їх видалити ваші фото зі своєї стрічки?

Що таке шерентінг?

Шерентінг – новий термін, утворений від англійських слів parenting (виховувати) і to share (ділитися, розміщувати в інтернеті). Це поняття якраз і описує явище, коли батьки викладають у соцмережі фотографії своїх дітей і публічно розповідають про ситуації з їхнього життя.

Цього тижня тренд знову почали активно обговорювати після того, як американська акторка Гвінет Пелтроу виклала своє селфі з донькою.

Фотографія зібрала понад 160 тисяч лайків. Проте дочку, Еппл Мартін, це аж ніяк не порадувало.

У своєму закритому акаунті в Instagram вона написала: “Мам, ми це вже обговорювали. Ти не можеш нічого постити без моєї згоди”. На це Пелтроу відповіла: “Там навіть обличчя твого не видно!”.

Чимало шанувальників актори стали на її бік і вважають, що вона як мама має повне право ділитися знімками своєї доньки. Але є й ті, хто згадав про право дітей на особисте життя.

Чому багатьох дратує шерентінг?

Іронія в тому, що за правилами більшості соцмереж, діти не мають права створювати власні акаунти, поки їм не виповниться 13 років.

Це означає, що ті діти, які слідують цим правилам, навіть не знають, що коїться в них за спиною. А після реєстрації у соцмережах вони можуть бути неприємно здивовані від того, як багато фотографій їхні батьки оприлюднили.

19-річний іспанський програміст Конрад Ітурбе зізнається, що був шокований, коли зрозумів, що його мама й тато викладали його фото у соцмережі.

Конрад Итурбе
Image captionКонрад Ітурбе, 19 років

“В моєї мами був Instagram ще до того, як у мене з’явився телефон. Я навіть не здогадувався, що мої фото можуть десь публікуватися”, – розповів він у розмові з BBC.

“Я не люблю викладати свої знімки в соцмережі, я не викладаю їх навіть у власному Instagram. Тому коли я побачив фото в маминому акаунті, одразу ж сказав їй їх видалити: “Я не давав тобі на це дозволу”.

Конраду це здалося вторгненням в особистий простір. Найбільше йому не сподобалось те, що мама викладала його дитячі фото, а акаунт при цьому був відкритий.

“Це дуже особиста річ, я не хотів, щоб їх виставляли на огляд публіки”, – каже хлопець.

Соне Бохарі 14 років, вона мешкає в США. Дівчина стикнулася з тією ж проблемою, коли вперше зареєструвалася у Twitter і Facebook.

“Коли я вперше побачила фото, які мама публікувала у Facebook багато років, мені стало дуже соромно. І ще я відчула, що мене зрадили”, – написала Соне у колонці для журналу Fast Company.

“Вона публікувала усі незручні моменти мого дитинства: лист, який я писала зубній феї у п’ять років, фотографії, на яких я плачу, і навіть мої знімки у 12-13 років, про які я навіть не знала”, – обурюється дівчина.

Шарлотта Кристи
Image caption23-річна Шралотта, навпаки, звикла до того, що батьки викладають її фото

Втім, не у всіх шерентінг викликає таку бурхливу реакцію. Шарлотті Крісті 23 роки. Дівчині було 13, коли її мама почала викладати її фото у Facebook.

“Щоразу, коли вона мене тегала, це потрапляло в мою стрічку, і всі одразу могли це бачити. Мені було незручно, але я не була настільки засмученою, щоб просити маму все це прибрати”, – каже Шарлотта.

“Мені здається, це нормально – показувати фотографії. І я не думаю, що вона мала просити мого дозволу на публікацію: вона ж моя мама”, – додає дівчина.

Що робити батькам?

Професор Андра Сіібак, яка спеціалізується на теорії масових комунікацій і детально вивчала явище шерентінгу, каже, що батьки, як правило, вважають, що несуть відповідальність за своїх дітей і тому мають право публікувати їхні фото без дозволу.

Разом з тим, каже пані Сіібак, батькам все ж варто взяти до уваги бажання дитини мати особисте життя.

Дівчина

“Звичайна розмова про те, які фотографії подобаються вашим дітям і чи можна їх публікувати, допомагає налагодити стосунки”, – каже вона.

Співрозмовники BBC Конрад і Сара кажуть, що батьки спочатку не сприйняли їхніх прохань – частково через нерозуміння проблеми приватності в інтернеті.

“Моя мама просто посміялася і сказала: “Ніхто їх не побачить – це ж просто для друзів” попри те, що її профіль був відкритим для всіх”, – каже Конрад.

Але згодом, розповідає хлопець, він пояснив мамі всі нюанси і тепер вона завжди питає його дозволу перш ніж щось оприлюднити у мережі.

А от у Сари був інший досвід: її мама взагалі образилася через вимогу доньки змінити налаштування приватності в акаунті.

Родина

“Вона сказала, що пишається мною і хоче ділитися цим в інтернеті… Коли я спробувала пояснити їй свої побоювання, вона не зрозуміла і сказала, що “в інтернеті й так всі моніторяться”. Мені здається, що далеко не всі батьки розбираються у питання безпеки в інтернеті, адже їхнє покоління росло без нього”, – каже Сара.

Зрештою, додає вона, її мама погодилася змінити налаштування приватності – тепер доступ до публікацій мають тільки її друзі, хоча в неї їх понад тисячу. З більшістю з них вона не знайома особисто, каже донька: “Так що це все одно публічно”.

“Коли вона відмічала мене у своєму пості, я починала отримувати запити на дружбу від її друзів, але одразу ж їх відхиляла. Це справжнє щастя, що мама поки не вміє користуватися Instagram!”, – додає Сара.

Як переконати батьків змінити свою поведінку

Конрад радить спробувати викликати в батьків співчуття, щоб вони поставили себе на ваше місце.

“Я б сказав мамі: як би ти почувалася, якби бабуся з дідусем помістили б твої фото, де ти робиш щось недоладне, на перший розворот газети? У старі часи фотографії забувалися, губилися, а зараз вони всюди в інтернеті і лишаються там назавжди”, – переказує він свої аргументи.

Сара додає: “Я дійшла висновку, що найефективніше – не покладатися на емоції, а оперувати фактами. Коли я тиснула на емоції (пояснювала, що я жахливо виглядаю на цих фото, що я собі не подобаюся), мама мене не розуміла і відповідала: “Але люди точно подумають: “Яка милаха!”. Лише після того, як я розповіла їй про безпеку в інтернеті, вона погодилася, що треба бути обережнішою”.

Сара погоджується: для багатьох батьків публікація фотографій своїх дітей – це спосіб показати свою любов.

“Це їхній спосіб продемонструвати, як вони сумують за своїми дітьми [якщо вони живуть окремо]. Це одна з головних причин, чому я вирішила повністю не забороняти мамі викладати мої фото”.


Папа Римський закликав жінок годувати немовлят грудьми

Папа римський Франциск закликав жінок годувати немовлят грудьми прямо у Сикстинській капелі. Це сталося під час обряду хрещення ним 34 новонароджених, пише La Stampa.

Така церемонія відбувається під склепінням Сикстинської капели Мікеланджело щороку в той же день, коли Церква згадує хрещення Ісуса на річці Йордан.

Цього року Франциск благословив 18 дівчаток і 16 хлопчиків, багато з них – діти працівників Святого Престолу.

Під час обряду Папа запросив мам годувати своїх дітей грудним молоком: «Якщо вони починають влаштовувати концерт, це тому, що їм гаряче та некомфортно, або ж вони голодні, то без страху годуйте їх, це також мова любові».

Також Франциск закликав батьків передавати дітям віру.

«Це має бути зроблено з діалектикою любові, вашого дому, родини», – уточнив він.

Джерело: Правжа.Життя

Фото: Depositphotos


13 предметів, які є в деяких закордонних школах, а потрібні у всьому світі

Найважливіші предмети, на думку дорослих українців, — історія, українська мова та математика. Але згадайте себе в школі — ви думали так само? Ще дитиною не всі усвідомлюють, що без знань нікуди. Та ще зубріння і нескінченні домашні завдання відбивають бажання гризти граніт науки. Здається, це нарешті почали розуміти й вчителі. І в школах по цілому світу вже сьогодні є уроки, які допомагають учням втягнутися в навчальний процес і отримувати від нього задоволення.

Ми в Тутка вирішили дізнатися, які ненудні шкільні предмети є за кордоном. Багато з них сподобалися б і нашим дітям.

1. Урок щастя (Німеччина)

Як бути щасливим? Хто з нас не хотів би довідатися цей секрет. А в Німеччині діти вчаться бути в гармонії з собою і світом вже в школі. Уроки щастя є більш ніж в 100 школах. А в одній з них, в Гайдальберзі, заняття проводить особисто директор. Заліків та іспитів немає, але впродовж року кожен учень займається реалізацією свого «доброго проєкту». Наприклад, знімає відеоролик, який зможе зробити інших трохи щасливішими. Ще можна податися у волонтери або організувати благодійну акцію.

Такі шкільні уроки вводяться і в інших школах світу: в Бутані, на Криті та в Австралії. В австралійському Джилонзі ця програма називається «позитивною освітою». В основі лежить психологія Мартіна Селігмана, який активно досліджує способи досягнення щастя.

2. Розвідка (США)

Предмет має прикладний характер. Школярі їдуть «на розвідку» в різні райони міста. Наприклад, до місцевого фермерського господарства, на ринок, ресторан або сміттєпереробний завод. Урок відбувається раз на тиждень і триває 5 годин. Після кожної експедиції «в реальний світ» учитель розповідає теорію. Якщо заняття присвячене їжі, то діти дізнаються, звідки беруться продукти і яка їхня справжня вартість, як вирощують овочі та інше.

Після теорії школярі «відкривають ресторан»: купують і готують їжу, сервірують стіл і прибирають після себе. Також до програми часто включено розробку бренду і концепції ресторану, вивчення системи відповідального виробництва продуктів, розрахунок корисного коефіцієнту в продуктах, збір врожаю та навчання найму робочого персоналу.

3. Урок спілкування (Іспанія)

Урок емоційного виховання — обов’язковий. Його відвідують всі іспанські школярі з 3-річного віку і по 11-й клас. Заняття схожі скоріше на затишні посиденьки: учні переглядають фільми й обговорюють різні життєві ситуації. На обговорення виносять такі теми, як спілкування з іншими людьми та вирішення суперечливих ситуацій. Діти вчаться керувати емоціями й чути співрозмовника. В рамках уроку проходять щотижневі асамблеї — дискусії з гостросоціальних проблем.

Аналог такого уроку спілкування є і в Ізраїлі. Проходить він зазвичай так: кілька учнів діляться своєю проблемою. А опісля цілий клас вирішує, що в цій ситуації можна зробити.

4. Господарювання і вміння бути клієнтом (Швеція)

Господарювання, або hemkunskap, — назва для уроку говорить сама за себе, тут все стандартно. Крім одного: займаються ним не тільки дівчатка, але і хлопчики. Всі разом в’яжуть, шиють, стукають молотком і майструють шпаківні. І, звичайно, вчаться готувати їжу. Але практиці завжди передує теорія: правила здорового харчування, розрахунок важливих поживних елементів і навіть планування бюджету.

До маленьких шведів відносяться як до дорослих: розвивають в них самостійність і вчать економити. Тому разом з господарюванням вчителі розповідають про вміння бути клієнтом. Насправді це не що інше, як знання своїх прав і вміння їх відстояти і в магазині, і в муніципалітеті.

5. Лісова школа (Великобританія)

Маленькі британці з дитинства вільно почуваються в лісі. Уже в молодших класах вони дізнаються, як орієнтуватися на місцевості, спилювати гілки, розпалювати багаття, розбивати намети й розпізнавати їстівні рослини та гриби. Урок Forest School в деяких школах проходить кожного дня. Як їм вдається виїжджати на природу так часто? Дуже просто: недалеко від школи, максимум за 10 хвилин ходьби, є свій «ліс» – невеликий майданчик з деревами, максимально схожий на справжню гущавину.

6. Урок суперечки (Нідерланди, Ізраїль)

У Нідерландах такі заняття проходять в рамках уроку рідної мови. Клас ділиться на 2 команди, і кожна повинна відстояти свою позицію. Причому дитина не може вибрати точку зору, яку хоче захищати, — тут як пощастить. Вчитель оцінює, наскільки грамотно сформована інформація. А головне стежить, щоб не було агресії, від якої так важко втриматися в палких дебатах. Таким методом розвивається лояльність до людей і розуміння, що в будь-якій ситуації є дві точки зору.

Схожі заняття є і в Ізраїлі. На них обговорюють техніку мовлення, його зміст, пластику тіла, міміку, внутрішні відчуття і візуалізацію своїх слів у процесі суперечки.

7. Кібербезпека (Ізраїль)

Якщо вже дорослі зависають у соцмережах, то про дітей годі й казати. Юні блогери публікують в мережі незліченні фото і відео, ведуть YouTube-канали. Батьки та навіть медики забили на сполох через зростання кіберзалежності своїх спадкоємців. Це й стало причиною виникнення предмету «теорія і практика кібервійни» у багатьох школах Ізраїлю. Вчителі розповідають про те, як поводитися в соцмережах, діляться лайфхаками, як правильно реагувати та відповідати на негативні коментарі.

А ще на уроках діти дізнаються, як не потрапити до пастки хакерів, не заразити комп’ютер або смартфон вірусами та вміти захищати свої особисті дані. Особлива увага приділяється й ігроманії та залежності від відеоігор.

8. Штучний інтелект (Китай)

Урок «штучний інтелект» є в початкових і середніх школах Китаю. Поки він новинка — в програмі з’явився лиш у 2019 році. У 10-томній серії підручників розповідається не тільки про історію і розвиток штучного інтелекту, а й про те, як його застосовувати. Наприклад, для розпізнавання осіб, автономного водіння й у сфері громадської безпеки. Крім нудної теорії на заняттях діти складають роботів, щоб закріпити отримані знання на практиці.

9. Йога (Великобританія, США, Австралія)

Відвідуєте заняття з йоги після роботи, щоб зняти стрес? А ось школярам деяких країн пощастило трохи більше — медитують вони прямо в школі. Уроки «усвідомлення» є в англійських, австралійських і американських середніх і старших школах.

Заняття проходять зазвичай двічі на тиждень по 40 хвилин. Вчителі, щоб мати право викладати такий предмет, проходять 6-тижневу підготовку. Особливий наголос робиться на влаштуванні дитячої нервової системи й на допомозі тим діткам, яким важко медитувати. Учні молодших класів медитують лиш по кілька хвилин, щоб заспокоїтися і попрактикувати посидючість. А підліткам заняття допомагають вирішувати конфлікти, неминучі в будь-якому колективі. Для цього вони вчаться висловлювати свої емоції та спокійно розв’язувати проблеми.

Учні вправляються в дихальних вправах і заспокоюють себе в техніці «спілкування без насильства». Її мета — думати про те, що добре ти можеш сказати своєму кривднику, щоб правильно донести свої почуття.

10. Серфінг (Австралія, Нова Зеландія, Гаваї)

Австралія омивається океанами, і серфують тут цілий рік. Австралійці вчаться підкорювати хвилі з дитинства на обов’язкових уроках з серфінгу. Спочатку на березі тренер показує, як поводитися з дошкою й утримувати рівновагу. Ловити хвилю, гребти на дошці та триматися на гребені — все це вміють навіть дітки молодшого шкільного віку.

Цей вид спорту прекрасно тренує тіло — ідеальні фігури серфінгістів тому підтвердження. А ще предмет вчить жити в гармонії з природою і керувати стихією. З такою фізкультурою пощастило не всім маленьким австралійцям, а тільки тим, хто живе недалеко від океану. Для діток, чиї школи знаходяться далеко від води, в обов’язковій програмі є плавання.

Ще серфінг є в шкільних програмах Нової Зеландії та Гаваїв.

11. Милування природою (Японія)

Не просто вивчати, а захоплюватися — так треба ставитися до навколишнього світу, вважають японці. Буддизму в країні передував синтоїзм, а одна з його складових — якраз поклоніння природі. Зараз у багатьох японських школах є предмет «милування природою», і він обов’язковий.

Це не нудні уроки в задушливому кабінеті, а захопливі екскурсії. Красиві куточки природи, рослини, птахів і тварин діти бачать не на картинках, а наживо. Вчителі не просто розповідають і показують, а прищеплюють любов до навколишнього світу. Вчать бачити гармонію в природних явищах і дбайливо ставитися до природи.

Але просто погуляти та не слухати вчителя не вдасться. В результаті навчання дитина повинна зуміти пояснити, чому те чи інше явище їй особливо сподобалося. За свої знання і вміння учні заробляють бали, а вкінці року складають відповідний іспит.

12. Наука про життя (Туреччина)

У перших трьох класах турецьких шкіл є 4 основні уроки. Це турецька мова, математика, іноземна мова та Hayat Bilgisi, що дослівно перекладається як «наука про життя». Саме з цього предмету маленькі турки починають своє знайомство з навколишнім світом. Як подбати про своє здоров’я і про природу, чому треба поважати всіх без винятку, які події відбуваються в країні та у світі — на всі ці запитання є відповіді в програмі курсу.

На заняттях вчителі також багато уваги приділяють етикету і правилам поведінки в гостях. А ще гарним манерам і тому, як бути ввічливими з чужими людьми, дотримуючись при цьому заходів безпеки. В 4-му класі на зміну «науці про життя» приходять «наука» і «суспільствознавство».

13. Мораль (В’єтнам)

У В’єтнамі освіта — досі розкіш, доступна не всім. Але що добре, а що — погано маленькі в’єтнамці дізнаються вже в 6 років. В рамках шкільної програми є обов’язковий предмет «мораль». Вчителі не просто кажуть «так треба», а розповідають, до чого може привести той чи інший вчинок.

Як думаєте, який предмет ідеально вписався б в наші реалії, а який — точно ні?


Ваша дитина повинна не замислюючись чітко відповідати на ці 16 питань

Безпека дітей – одне з головних питань, які турбують будь-якого батька.

Результат пошуку зображень за запитом "ваша дитина повинна не замислюючись чітко відповідати на ці 16 питань"

Якщо ви хочете бути впевнені, що ваше чадо не потрапить ні в яку небезпечну ситуацію, вам слід заздалегідь навчити дитину правилам поведінки.

Задайте йому наступні питання. Не виключено, що відповіді дитини стануть для вас несподіванкою.
1. Що робити, якщо батьків немає вдома, а хтось намагається відкрити двері?

2. Візьмеш ти цукерку у незнайомої жінки?

3. Що робити, якщо з розетки пішов дим, а нікого з дорослих немає вдома?

4. Незнайомий дорослий просить тебе про допомогу. Допоможеш ти йому?

5. Що потрібно робити, якщо на тебе нападає зграя собак?

6. Підеш ти в гості до однолітка, з яким щойно познайомився?

7. Що робити, якщо ти відчув в будинку запах газу?

8. Якщо ти чекаєш ліфт і до тебе підійшли незнайомці, ти поїдеш з ними разом?

9. Що слід робити, якщо ти помітив, що за тобою стежать?

10. Кому можна відкривати двері, якщо ти один вдома?

11. Що ти будеш робити, якщо незнайомець схопив тебе і не відпускає?

12. Як ти вчиниш, якщо загубишся в натовпі людей?

13. Що ти будеш робити, якщо опинишся на вулиці під час грози?

14. Що ти будеш робити, якщо хтось в інтернеті загрожує тобі або твоїм близьким?

15. Тебе покликали грати на замерзлу річку. Ти підеш?

16. Чи можна брати аптечку з ліками, коли батьків немає вдома?

А ось і правильні відповіді:
1. Необхідно терміново зателефонувати батькам, а потім в поліцію (102) або службу порятунку (112). За цей час батьки зможуть попередити сусідів по телефону, і дитині нададуть допомогу.

2. У незнайомих людей брати їжу, іграшки та інші речі не можна ні в якому разі!

3. При виникненні пожежі або загрозу займання / витоку газу необхідно швидко покинути квартиру і набрати номер пожежної служби (101), служби порятунку (112) або служби газу (104). Самостійно гасити пожежу категорично забороняється!

4. Коли людина потребує допомоги, то в першу чергу звертатися до дорослих. Тому якщо якийсь незнайомець просить про допомогу, слід йому відповісти категоричною відмовою. Відповідати потрібно швидко і відразу ж йти.

5. У ситуаціях з тваринами- головне зберігати спокій і не провокувати їх на агресію. Можна відвернути собак за допомогою якого-небудь предмета типу шапки, парасольки. Потрібно поступово віддалятися, щоб не зустрічатись з собакою очима і не повертаючись до неї спиною.

6. Ходити в гості до малознайомих людей, навіть однолідків, не можна ні в якому разі.

7. Телефонуйте в службу порятунку (112) або службу газу (104). Навчіть дитину не соромитися і не панікувати – краще помилковий виклик, ніж вибух.

8. На пропозицію зайти в ліфт з незнайомцями потрібно відповідати однозначною відмовою. Навчіть дитину в такій ситуації відповідати, що вона чекає на батьків, які підійдуть.

9. Чи потрібно зайти в людне місце (супермаркет, перукарню, кафе) І вже звідти зателефонувати батькам і повідомити про стеження.

10. Чужим людям відкривати двері категорично забороняється! Це стосується будь-яких незнайомців, незалежно від статі і віку.

11. Треба якомога швидше привернути увагу людей. Можна кричати і битися. Також можна бити по автомобілям, які стоїть поруч – можливо, спрацює сигналізація.

12. У такому випадку слід зберігати спокій. У натовпі необхідно поступово зміщуватися до краю, але не намагатися йти проти людського потоку.

13. Слід знайти безпечне укриття. Це може бути найближчий магазин або під’їзд. Треба триматися подалі від водойм, металоконструкцій і високих дерев.

14. Про загрози будь-якого характеру слід негайно повідомити батькам, поліції або службі довіри.

15. Кататися на замерзлому водоймищі без батьків категорично заборонено – винятків бути не може!

16. Щоб дитина усвідомлювала наслідки, батьки повинні пояснити небезпеку лікарських засобів. Брати аптечку і користуватися ліками під час відсутності батьків не можна.

За матеріалами Отож.


12 історій про те, як виховують дітей по-справжньому круті батьки

Деякі батьки використовують як виховні інструменти гумор, винахідливість, уяву і крапельку хитрості. І нам хочеться брати з них приклад.

Тутка зібрав декілька історій, які й роблять дитинство таким незабутнім.

  • Коли ми з батьками їздили в село, кожен ранок тато підкладав курям кіндер-сюрприз, а я була впевнена, що чудо-курочки зносять його спеціально для мене.
  • В дитинстві ми з батьками поїхали в Іспанію, і я так подружився з сусідською кішкою, що хотів забрати її додому. Моя мама відповіла “ні”, а коли я заплакав, батько підійшов до мене і сказав: “Так, було б непогано забрати її, але ця кішка говорить іспанською, а наші кішки — англійською. Вона не зможе з ними дружити, і їй буде самотньою”. Мені таке пояснення здалось логічним.
  • Мені було 5 років, і мій тато переконав мене в тому, що він секретний агент. Він сказав, що в нього є своя лабораторія, а одного разу взяв мене на спеціальне завдання, де ми повинні були знешкодити “бомбу” (коробка з декількома світлодіодами та дротами). Він попросив мене перерізати один з двох дротів, але якщо вибрати неправильно, то буде вибух. Я не міг взяти на себе таку відповідальність в 5, тому надав це йому. Він також сказав, що в нашому будинку є таємні двері в його лабораторію. Я був переконаний, що це шафа, і провів перед нею багато годин, намагаючись підібрати голосовий пароль. Я пам’ятаю це багато років.
  • В дитинстві батько сказав мені, що ківі — це насправді мавпячі яйця. Якщо почекати, з них вилупляться маленькі мавпочки. Я тримав їх в себе під ліжком, поки вони не погнили.
  • Свою 3-річну дочку до операції по видаленню мигдалин ми готували десь тиждень. Купили одноразові накидки, бахіли, маски. Одягали, ходили, лікували ведмедів і ляльок. Приміряли респіратор — сподобалося. Підсумок — дитина сама, за руку з медсестрою, пішла в операційну, лягла, сказала тягнути маску і робити операцію. Бригада сміялась, дитина теж. Ніяких криків і наслідків для психіки. Щось таке може придумати кожен, а лікарі вам тільки спасибі скажуть, та й діти, коли виростуть.
  • Мама повинна була поїхати, а моя 5-річна сестричка її не відпускала і плакала. І тоді тато каже: “А нумо влаштуймо свято неслухняності та робитимемо все, що мама забороняє — на шпалерах малювати і її косметикою фарбуватися”?. У неї очі спалахнули, від мами одразу відчепилася. Ми на двосторонній скотч наклеїли на стіну шматок шпалер, які від ремонту залишилися (“ось мама прийде, і ми її злякаємо, що насправді на шпалерах малювали”), і розфарбували — і стіну, і личко її помадою і тінями. Дитина була щаслива.

  • Коли я був маленьким, мама говорила мені, що коли я обманюю, у мене на лобі з’являється червона крапка (яку бачать тільки мами). Тому я прикривав лоб рукою, коли збирався збрехати їй. Чудово придумано, мам.
  • Проходила повз будинок і побачила крихітку, яка хотіла намалювати зайчика на стіні. Мама їй говорить: “На стінах малювати не можна”. “А чому”? “Тому що це 214-а стаття Кримінального кодексу”.
  • Попросила чоловіка погратись з дитиною, поки я суп зварю. Через певний час чую: “Перший, я другий. Зміна караулу”!. І так нескінченно довго, перемежаючись з карбованими кроками. Потім ниючим голосом: “Тааа-туу, я втомиии-всяя, можна я посиджу”?. Заходжу, чоловік мирно спить на дивані, а Валентин (3 роки) в повному спорядженні (плащ, шолом, рушниця, меч) марширує від одного краю дивана до іншого і рапортує сам собі. Запитую: “Ти що робиш”?. Відповідає: “Ми з татом у “короля дивана” граємось!”.
  • Я стоматолог. Деякі батьки захоплюють своєю винахідливістю. Одні, перш ніж ввести дитину, заходять до мене і залишають іграшку або смаколики, які я потім “дарую” малюкові за хорошу поведінку. Є сім’я з двома хлопчиками, які граються в супергероїв, а похід до лікаря у них спеціальне супергероїчне випробування. І дітям вони розповідають, що тут лікарі лікують тільки супергероїв. Адже якщо герой хворіє, як він може добре виконувати свої обов’язки з порятунку світу? З таким підходом працювати стає набагато приємніше і легше.

  • Моя мама сказала мені, що якщо я їстиму шпинат, то стану таким сильним, що зможу підняти будинок. Я з’їв декілька ложок, а потім ми вибігли і я спробував підняти його. Мама закричала: “Він рухався, я це бачила! Швидше біжи та доїж все”!.
  • В дитинстві я запитав свого батька, чому його старі фотографії чорно-білі. Він сказав, що раніше світ був чорно-білим, але потім на Північному полюсі була побудована кольорова машина, а північне сяйво — це хвилі кольору, які поширюються по всьому світу.
  • Була в гостях у знайомих, спостерігала ситуацію: батько сімейства побачив зламану іграшку одного з маленьких гостей, спокійно запитує:
    – Це хто зламав?
    Підбігає його син:
    – Це я зламав машину Сергійка. Грався і зламав.
    – Якщо ти зламав, що потрібно робити?
    – Віддати свою. Я вже віддав.
    – І не шкода свою іграшку віддавати?
    – Шкода. Але я сам винен.
    Людині, на хвилиночку, всього п’ять років.

 

 


Вчителька, яка змогла або як допопмогти дитині у скрутній ситуації

Деякі діти, які трохи відрізняючись від інших, негайно стають жертвами шкільних знущань. Допомоги таким учням чекати практично нізвідки – вчителі та батьки здатні зупинити знущання лише на час. Щоб досягти вагоміших результатів, необхідно змінити дітей зсередини, з самого дитинства виховуючи в них співчуття і благородство. Одна вчителька поділилася своїм незвичайним досвідом в соціальних мережах:

«Зайшла сьогодні в магазин перед роботою, купила два яблука. Під час класної години ми з хлопцями сіли в коло, після чого я показала їм ті самі два яблука і попросила знайти в них відмінності. Відмінностей насправді не було – одна і та ж форма, той же колір.

Одне яблуко, може бути, і було трохи менше і блідіше іншого, але серйозних відмінностей не було. Діти промовчали.

Я взяла яблуко поменше, подивилася на нього з огидою і сказала: «Фуууу! Яке гидке яблуко!». А потім кинула його на підлогу. Мої учні дивилися на мене як на божевільну! Деякі посміялися, але більшість просто сиділо з квадратними очима. Думали, напевно, що вчителька з глузду зійшла!

Я підняла з підлоги нещасне яблуко, передала його учневі, що сидить поруч і сказала: «Слухай сюди, це тупе яблуко, тобі так, що не здається ?! Обізви його як-небудь і кинь на підлогу – нехай знає!». Дитина слухняно виконала вказівки. «Тепер передай його по колу, нехай всі скажуть йому декілька «добрих» слів, а потім теж кинуть на підлогу!» – продовжила я.

Учні, треба сказати, розійшлися. Креативу на образи у всіх вистачило: «У тебе противна шкіра, терпіти її не можу! У тебе занадто коротка паличка! Колір – жах! Так в тебе одні черви! Фу! ». Мені навіть шкода стало цей нещасний фрукт … Почала вже думати, як його врятувати …

Коли бідне яблуко до мене повернулося, я поклала його на місце і знову попросила хлопців знайти відмінності. І знову діти не змогли відповісти – нічого видимого не було. Як би сильно вони не кидали яблуко на підлогу, серйозних зовнішніх пошкоджень воно не отримало.

Я взяла ніж і розрізала більш яскраве яблуко, те, над яким їм не вдалося познущатися. Виглядало воно всередині, звичайно, класно, і мої учні потонули в захопленні. Ох … Ах … Вау.

Потім я взяла нашу «жертву» і теж розрізала її навпіл (бідне яблуко ще й зарізали під кінець). Всередині воно було коричневим, все в «синцях» від наших «побоїв». Їсти його, зрозуміло, нікому не хотілося – виглядало воно огидно. «Фу! Таке огидне! Не хочу я це яблуко! »- приблизно так звучали дитячі відгуки.

Я здивовано подивилася на них і запитала: «Але хіба не ми зробили це яблуко таким?! Хіба це не наша вина, що тепер воно побите і виглядає жахливо? Це зробили МИ … Чому б нам його тепер не з’їсти?». Гробова тиша … Насолодившись нею хвилинку, я продовжила:«Діти … Так відбувається і з людьми. Коли ми обзиваємо, ображаємо і принижуємо когось, ми кидаємо його на підлогу … Прямо як це яблуко. Зовні ми їх ран, звичайно, не помітимо, але ВСЕРЕДИНІ вони, повірте мені, будуть руйнуватися. Ми руйнуємо людей ЗСЕРЕДИНИ. ОСЬ ТАК! – я показала їм ближче вбите нами яблуко. – ОСЬ що ми робимо один з одним! Ми повинні припинити кидати один одного на підлогу раз і назавжди».

До моїх дітей ще жодного разу нічого так швидко не доходило! Вони всі почали ділитися своїм досвідом, розповідати, як це прикро, коли над тобою знущаються … Ми всі по черзі розплакалися, а потім розсміялися. Після уроку вони полізли до мене обніматися, після чого почали обіймати один одного … Я така щаслива, що до них ДІЙШЛО!»

Іноді дітям і підліткам буває дуже важко зрозуміти чужий біль. Дорослі просто зобов’язані їм в цьому допомогти.

За матеріалами Тутка