Йдуть якось два кума по пустелі, один несе мішок сала, а другий волоче мішок золота. Праця важка від міха з золотом, сили швидко тануть, тому другий кум мовчав, мовчав та й каже:
– Перепрошую, Куме, а чи не дасте Ви мені шматочок сала?
– Тю, куме, так Вам ж не можна?!
– Ну знаєте, куме, якби ми робили лише те що можна, тоді б диявол в пеклі ізмерз весь, на радість майбутнім греходіям..
– Ну добре, куме. Я вам сало, а ви мені що?
– Що?!
– Я придумав, – каже, – давайте я буду наче продавати сало, а Ви наче купувати…
– Як же це?! – ніби нерозуміючи каже другий кум – Тож нам ярмарок потрібен або ринок!
– “Хіба то лихо, як в ангела роги” – каже перший. Відірвав від міха хустину, нашкрябав на ній “Ринок”. Поклав на одну каменюку, на іншій каменюці влаштувавсь сам. Нашматував сало дрібненько, як тілько міг й почав вигукивати: “Сало! Сало! Українське Сало!!!! Найтовстіше сало в світі !!..”.
– Друший кум подивував, підійшов й пита:
– Скажіть, будь ласка, а скільки коштує, оцей шматочок сальця?
– Пів-міха злота!
– Ох! А чого ж так дорого???
– А Ви походіть по ринку, може де, що дешевше знайдете…
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини