Анекдот із життя математиків

Приходять до професора два студенти іспит складати. З комбінаторики. У ті ще часи.
Додому прийшли до професора. Складали, складали, за картами засиділися, за кістьми гральними, стемніло.
А у той час і студенти, і професори були бідні, додому їх не відправиш, довелося спати укладати у професорській трикімнатній квартирі. У одній кімнаті – два студенти, у іншій – професор з дружиною, у третій – професорська донька. Полягали, сплять.
Прокидається студент, думає – “А якого біса я з цим йолопом лежу, піду професорську доньку відвідаю”. Зирк в одну кімнату – дві голови з-під ковдри стирчать – ну то професор з дружиною, глядь до іншої – одна голова. Донька! Шусть до неї під ковдру, сплять.
Не спиться і професору. Встає серед ночі, дай, думає, до доньки гляну, мало що від цих бовдурів чекати. Шусть до однієї кімнати, там дві голови, – ага, студенти; глядь до іншої – одна, точно – донька. Підійшов ближче – спить.
Ось тут і другий студент прокинувся, і, як ви вже здогадалися, відправився слідами першого, на пошуки професорської доньки.
Ранок. Прокидається професор. Один. У кімнаті студентів. Хм …Заглядає в одну кімнату – там студент з донькою, в іншу – студент з дружиною. Чухає потилицю:
– Скільки років викладаю комбінаторику, але, ку@ва, таких перестановок ще не бачив!!!


Про сповідь і гріх

Один хлопець вирішив посповідатися і прийшов до священика:
— Отче, я хочу посповідатися Вам про свій гріх.
— Слухаю, сину мій.
— Учора я гуляв парком і на алеї побачив жінку, що лежала під деревом зовсім нага.
— Це ще не гріх, сину мій.
— Я підійшов до неї поближче і задивився.
— Це також не гріх, але вже спокуса.
— Тоді вона розтулила ноги й грайливо поглянула на мене.
— Це вже велика спокуса.
— А я став, як укопаний, і дивився на неї, доки вона не пішла.
— Так, сину мій … гріх! Гріх було цим не скористатися!

Оповів: Віктор Шкільнюк


Про проводи в армію і фотографію

Проводжають хлопця в армію.
Його дівчина каже:
– Ти хоч би мені свою фотографію залишив.
Хлопець порився у своїй шафі – нічого немає, тільки одна фотографія, де друзі його без одягу сфотографували. Він її навпіл розриває і верхню частину дівчині дає:
– Ось, тобі на пам’ять, вибач, трошки зіпсована.
Тут бабуся:
– А мені фотографію? Я теж хочу.
Ну бабуся старенька, має поганий зір, що вона роздивиться? Їй нижня частина фото дісталася…
Бабуся вдивляється у фото, сльози течуть і каже:
– Йой, онученьку, ти так схожий на діда! Як завжди, неголений. Як завжди, краватка набік!